Історія справи

Постанова КГС ВП від 19.10.2023 року у справі №910/15413/21
Постанова КГС ВП від 19.10.2023 року у справі №910/15413/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/15413/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Васьковського О.В., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання Шпорт В.В.

учасники справи:

позивач - Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод",

представник позивача - Хаупшева Л.М. (в порядку самопредставництва),

відповідач - Міністерство оборони України,

представник відповідача - Хлань В.М. (в порядку самопредставництва),

розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу

Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.11.2021

у складі суду: Ярмак О.М.

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 08.09.2022

у складі колегії суддів: Чорногуза М.Г. (головуючий), Хрипуна О.О., Тищенко А.І.

у справі за позовом

Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

до Міністерства оборони України

про стягнення 63 127,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" (далі - позивач) у вересні 2021 звернулося з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про стягнення 63 127,51 грн. інфляційних втрат за період з 24.09.2018 по 17.02.2021, які утворилися внаслідок прострочення виконання відповідачем зобов`язання із оплати 389 937,90 грн. вартості виконаних робіт за Актом № 2 від 24.09.2018 (на заміну Акту № 2 від 05.09.2018) за державним контрактом № 342/3/5/17/78 від 22.12.2017, обов`язок виконання якого встановлений постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі № 910/4628/21.

2. Позивач стверджує, що відповідачем порушено зобов`язання за Актом № 2 від 24.09.2018 (на заміну Акту № 2 від 05.09.2018) за державним контрактом № 342/3/5/17/78 від 22.12.2017 щодо оплати 389 937,90 грн. вартості виконаних робіт втрат за період з 24.09.2018 по 17.02.2021, що є підставою для нарахування 63 127,51 грн. інфляційних втрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі № 910/15413/21 позов задоволено повністю.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 63 127,51 грн. інфляційних втрат, 2 270,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, всупереч умов контракту № 342/3/5/17/78, зобов`язання з оплати 389 937,90 грн., які є різницею між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та орієнтовної вартості, визначеної у Протоколі погодження орієнтовної ціни на поставку (закупівлю) продукції (виконання робіт, надання послуг) за державним оборонним замовленням (за статтями калькуляції) не виконав, чим допустив прострочення виконання зобов`язання. Суд зазначив, що розрахунок заявлених позивачем до стягнення грошових сум є арифметично вірним. Відповідач належними засобами доказування підстав для звільнення його від відповідальності за порушення виконання зобов`язань не довів.

5. Під час розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено:

5.1. 22.12.2017 між Відповідачем (замовник за договором) та Позивачем (виконавець за договором) було укладено державний контракт на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням № 342/3/5/17/78, відповідно до умов якого виконавець зобов`язався у 2017-2018 роках за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати роботи (надати послуги) з ремонту і технічного обслуговування виробів за номенклатурою, етапами, в обсягах та у строки, які зазначені у календарному плані надання послуг (додаток 1 до контракту), що є невід`ємною частиною цього контракту, а замовник зобов`язується прийняти через філію представництва замовника № 637 та вантажоодержувача та оплатити їх.

5.2. Актом № 2 приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 24.09.2018 на заміну Акту № 2 приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 05.09.2018, за підписом представників виконавця та замовника зафіксовано факт виконання робіт позивачем за державним контрактом, загальна вартість виконаних робіт яких становить 6 793 434,78 грн. з ПДВ.

5.3. Зазначений Акт № 2 приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 24.09.2018 на заміну Акту № 2 приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 05.09.2018 є додатком № 5 до державного контракту та підписаний з урахуванням протоколу розбіжностей.

5.4. Протоколом № 2 від 24.09.2018 на заміну Протоколу № 2 від 05.08.2018, що є додатком № 3 до державного контракту, сторони погодили договірну ціну на надання послуг капітального ремонту виробів за державним оборонним замовленням, на загальну вартість виконаних робіт 6 793 434,78 грн. з ПДВ.

5.5. Протокол № 2 від 24.09.2018 на заміну Протоколу № 2 від 05.08.2018 підписаний представниками замовника і виконавця з протоколом розбіжностей.

5.6. Відповідно до Протоколу розбіжностей від 24.09.2018 сума у розмірі 389 937,90 грн. дорівнює різниці між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та орієнтовної вартості, визначеної у Протоколі погодження орієнтовної ціни на поставку (закупівлю) продукції (виконання робіт, надання послуг) за державним оборонним замовленням (за статтями калькуляції).

5.7. Вказані обставини встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021, якою скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 у справі № 910/4628/20 про відмову у задоволенні позову Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" до Міністерства оборони України про стягнення 389 937,90 грн., та прийнято нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

5.8. Відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021, ремонт виробів завершено, вироби передано до замовника, факт виконання ремонту техніки на суму 6 793 434,78 грн. не заперечується сторонами. Акт приймання виконаних робіт є належним доказом визначення вартості виконаних робіт за держаним контрактом; сума фактичних витрат на виконання капітального ремонту виробів матеріалами справи підтверджена, відповідачем не спростована, не відшкодована та підлягає стягненню з відповідача в розмірі 389 937,90 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення;

рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі № 910/15413/21 залишено без змін.

7. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції з приводу наявності підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат. При цьому, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі № 910/4628/20 підтверджено обґрунтованість заявлених до стягнення фактичних витрат на ремонт виробів, проте не встановлено зобов`язання з оплати, оцінено акт № 2 від 24.09.2018 як належний доказ визначення вартості виконаних робіт за контрактом, тобто підставу виникнення зобов`язання замовника оплатити, - датою виникнення зобов`язання відповідача зі сплати інфляційних втрат є саме дата підписання акту приймання виконаних робіт.

З огляду на положення частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, апеляційний господарський суд виснував, що відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних асигнувань не звільняє його від обов`язку виконати зобов`язання за договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 у справі № 910/15413/21, з вимогою оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/15413/21 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Селіваненко В.П., суддя - Булгакова І.В., суддя - Бакуліна С.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 28.11.2022.

10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.11.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 у справі № 910/15413/21;

зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

11. 03.01.2023 до Верховного Суду від ДП "Житомирський бронетанковий завод" надійшов Відзив на касаційну скаргу з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.

12. У зв`язку з припиненням повноважень судді Селіваненка В.П. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/15413/21 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Погребняк В.Я., (головуючий), Васьковський О.В., Кібенко О.Р., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023.

13. Ухвалою Верховного Суду від 02.10.2023, колегією суддів Верховного Суду у визначеному складі прийнято справу № 910/15413/21 Господарського суду м. Києва до провадження;

ухвалено розглянути касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 у справі № 910/15413/21 у судовому засіданні 19.10.2023 о 14:30 у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 в залі судових засідань №331.

14. В судовому засіданні 19.10.2023 уповноважений представник Міністерства оборони України повністю підтримав вимоги касаційної скарги з підстав викладених в ній, просив суд рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 у справі № 910/15413/21 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

15. Уповноважений представник позивача в засіданні суду 19.10.2023 проти вимог та доводів касаційної скарги заперечив з підстав викладених у відзиві, просив оскаржені судові рішення залишити без змін.

16. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (19.10.2023) від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 19.10.2023.

17. З урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 01.05.2023 №254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 02.05.2023 № 3057-IX Верховний Суд розглядає справу № 910/15413/21 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (відповідач)

18. В обґрунтування підстав касаційного провадження скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)) та наявний випадок для відкриття касаційного провадження у малозначній справі, оскільки справа має виняткове значення для скаржника (підпункт "б" частини третьої статті 287 ГПК України), яке полягає у тому, що є можливість здійснити звільнення або зменшення розміру "інфляційних втрат", нарахованих Міністерству оборони України на суми завищених витрат виконавця, які перевищують договірну ціну укладеного між сторонами контракту на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням, в умовах воєнного стану.

19. За твердженням відповідача, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК), - необхідно розглянути за аналогією питання можливості зменшення або звільнення Міноборони від сплати інфляційних витрат в умовах воєнного стану.

20. Також скаржник вказує, що судами не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 646/14523/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 03.04.2019 у справі № 757/3725/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 463/389/14-ц, від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.

Доводи позивача

21. Позивач доводить:

21.1. висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, не можуть бути застосовані до справи, що переглядається, через неподібність правовідносин:

1) постанова Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19:

у справі розглядалися позовні вимоги Міноборони до ТОВ "НВК "Техімпекс" про стягнення штрафних санкцій, а саме 6 483 107,24 грн. - пені, 3 496 566,39 грн. - штрафу (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог);

позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строку виконання зобов`язань за контрактом з надання послуг ремонту, у зв`язку з чим відповідачу нараховано пеню та штраф;

однак предметом та підставами позову у справі № 910/15413/21, що переглядається, є стягнення інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

2) постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18:

предметом та підставою позову було стягнення, зокрема, неустойки, а також відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК, нарахованих за порушення грошового зобов`язання у розмірі, визначеному договором (40% річних);

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені; однак у справі, що переглядається, заявлені до стягнення інфляційні втрати, нараховані у зв`язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання, які є мірою відповідальності боржника і полягають у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від грошових коштів унаслідок інфляційних процесів (посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц);

3) постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 757/3725/15-ц:

спір стосувався стягнення з ПрАТ "Страхова компанія "Інкомстрах" страхового відшкодування, пені, 3% річних та інфляційні втрати; з фізичних осіб, зокрема, майнової шкоди, три проценти річних, інфляційні втрати, завданих в результаті вчинення дорожньо-транспортної пригоди;

Верховний Суд у цій справі навів висновки щодо підстав відшкодування майнової шкоди відповідно до статей 1167 1190 ЦК;

21.2. обґрунтування подібності правовідносин справи № 757/3725/15-ц, № 463/389/14-ц, № 180/1735/16-ц, № 910/14518/19 зі справою № 910/15413/21, що переглядається, скаржник не наводить, обмежується лише цитуванням положень постанов;

21.3. інфляційні втрати входять до складу основного боргу; чинне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг, тому не може бути зменшено розмір або звільнено від сплати інфляційних втрат, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК;

21.4. відповідно до статуту Завод є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та передане в управління ДК "Укроборонпром", яке зобов`язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення; з початком особливого періоду підприємство займається виключно ремонтом військової техніки, а в умовах воєнного стану основним завданням є забезпечення безперебійного та стабільного функціонування підприємств оборонно-промислового комплексу та належне забезпечення потреб сил безпеки і сил оборони необхідним озброєнням та військовою технікою, підвищення обороноздатності держави під час збройної агресії російської федерації;

21.5. суди попередніх інстанцій встановили, що Міноборони прострочило зобов`язання з оплати 389 937,90 грн. фактично понесених витрат, тобто грошового зобов`язання, а тому можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК; такі висновки суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, на які посилається скаржник;

21.6. судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності; цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства (частина 5 статті 11 ЦК, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18); підставою виникнення зобов`язання з оплати є підписання Акту № 2 від 24.09.2018, тому саме з цієї дати (24.09.2018) у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

22. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

22.2. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

22.3. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

23. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

24. Згідно з частини 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

25. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

26. Згідно статті 509 ЦК України, статті 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

27. Статтями 525 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

28. Суди встановили, а скаржник не заперечував, що обов`язок щодо сплати інфляційних втрат виник у Міноборони у зв`язку з невиконанням умов Контракту в частині невчасної оплати наданих послуг за Актом № 2 від 24.09.2018.

29. Статтею 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

30. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

31. Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 341/915/16-ц).

32. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

33. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначені частиною 2 статті 625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

34. При цьому, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на застосування до спірних відносин за аналогією висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 про те, що суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК.

35. У справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

36. У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

37. Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

38. Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

39. Враховуючи викладене вище, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необхідність зменшення або звільнення Міноборони від сплати інфляційних витрат в умовах воєнного стану за прострочення виконання грошового зобов`язання, в тому числі і з тих міркувань, що відповідні правовідносини склалися між сторонами до введення воєнного стану в України (відповідач посилався на відсутність висновку Верховного Суду із цього питання).

40. Також Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 щодо важливості та пріоритетності забезпечення Збройних Сил України через Міноборони коштами на їх потреби для надання відсічі збройній агресії російської федерації в умовах правового режиму воєнного стану.

41. Дійсно, Верховний Суд у цих постановах зазначав, що безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міноборони, яке відповідно до статті 3 та частини 1 статті 10 Закону "Про оборону України", Положення про Міноборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення до життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

42. Однак у зазначених справах Верховний Суд вирішував питання про існування підстав для зменшення розміру неустойки відповідно до статті 551 ЦК та статті 233 ГК з ДП "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" (у справі 922/2141/21) та з ТОВ "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (у справі №910/8425/19) на користь Міноборони.

43. У цих постановах Верховний Суд зазначив, що, оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором.

44. Тобто, особливий статус Міноборони як центрального органу виконавчої влади, який укладає договори не з комерційним інтересом, а для виконання відповідних завдань, покладених на нього згідно з законом, був врахований саме при вирішенні питання щодо неможливості надмірного зменшення розміру неустойки (до 90 чи 99%), яка підлягала стягненню з підприємства, яке порушило свої зобов`язання за договором саме по відношенню до Міноборони.

45. Натомість, у справі, що переглядається, саме Міноборони порушило грошові зобов`язання за Контрактом, а тому є боржником щодо іншого підприємства оборонно-промислового комплексу.

46. Так, як зазначав Позивач, він також має особливий статус, оскільки відповідно до статуту є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та передане в управління ДК "Укроборонпром", яке в силу статті 16 Закону "Про оборону України" та статті 75 ГК України зобов`язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення. З початком особливого періоду підприємство займається лише ремонтом військової техніки, а в умовах воєнного стану основним завданням є забезпечення безперебійного та стабільного функціонування підприємств оборонно-промислового комплексу та належне забезпечення потреб сил безпеки і сил оборони необхідним озброєнням та військовою технікою, підвищення обороноздатності держави під час збройної агресії російської федерації.

47. Крім того, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 03.04.2019 у справі № 757/3725/15-ц, оскільки вони не стосуються питання зменшення розміру інфляційних втрат.

48. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат з Міноборони за порушення грошового зобов`язання на підставі Акту № 2.

49. Стосовно доводів скаржника, що датою початку нарахування інфляційних втрат є 17.02.2021 (дата ухвалення постанови суду апеляційної інстанції у справі №910/4628/20, де було зобов`язано Міністерство оборони України виплатити оспорювану суму), колегія суддів вважає необхідним зазначити таке.

50. Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

51. Стаття 11 ЦК визначає підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (пункти 1-4 ч.2).

52. Згідно з частиною 5 статті 11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

53. Суди попередніх інстанцій встановили, що Північний апеляційний господарський суд 17.02.2021 ухвалив постанову у справі № 910/4628/20, якою задовольнив позов Заводу до Міністерства про стягнення заборгованості за Контрактом у розмірі 389 937,90 грн.

54. Суд апеляційної інстанції у вищезазначеній постанові, яка є чинною, зазначив, що ремонт виробу завершено, виріб передано до Збройних Сил України, факт виконання ремонту техніки на суму 7 793 434,78 грн. не заперечується сторонами; Акт № 2 є належним доказом визначення вартості виконаних робіт за Контрактом, будь-який інший документ, що складається за результатами виконання робіт з визначенням вартості виконаних робіт державним Контрактом не передбачений.

55. Тобто стягнення 389 937,90 грн. у справі № 910/4628/20 було обумовлене невиконанням Міноборони вимог Контракту в частині виплати усієї суми грошових коштів, вказаної в Акті № 2.

56. Тому таке зобов`язання виникло у Міноборони саме на підставі договору в розумінні пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 ЦК, а не з акту чинного законодавства відповідно до частини 5 статті 11 ЦК. Тому судовим рішенням (постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі №910/4628/20) не встановлено обов`язок Міноборони виплатити Заводу 389 937,90 грн., а захищено право останнього на отримання (стягнення) таких коштів за Контрактом.

57. Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 у справі № 910/4908/21 зазначав:

"33. Зі статей 526 599 611 625 ЦК вбачається, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК, за час прострочення (п.6.5 постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18).

34. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення".

58. Як встановили суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, а також відповідно до висновків Північного апеляційного господарського суду в постанові від 17.02.2021 у справі № 910/4628/20, обов`язок зі сплати 389 937,90 грн. настав з моменту підписання Акту № 2 - з 24.09.2018.

59. Враховуючи викладене, обов`язок зі сплати інфляційних втрат у боржника (Міноборони) виник за увесь час прострочення, тобто з моменту підписання Акту № 2 (24.09.2018) і до моменту повного виконання такого обов`язку Міноборони - фактичною виплатою (або стягнення коштів у інший не заборонений законом спосіб). Оскільки судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що на момент ухвалення Північним апеляційним господарським судом 17.02.2021 постанови у справі № 910/4628/20 Міноборони не сплатило Заводу 389 937,90 грн., тому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування інфляційних втрат з 24.09.2018 по 17.02.2021.

60. Крім того, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду 03.04.2019 у справі № 757/3725/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 463/389/14-ц, від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц, оскільки в зазначених справах Верховний Суд не надавав висновків щодо встановлення моменту, з якого нараховуються інфляційні втрати на заборгованість.

61. Колегія суддів Верховного Суду враховує також і те, що між сторонами за результатами виконання державного контракту № 342/3/5/17/78 від 22.12.2017 виникла низка подібних спорів за інші періоди, господарськими судами в межах своєї компетенції розглянуті, зокрема, справи № 910/15410/21 (постанова Верховного Суду від 11.07.2023), № 910/15411/21 (постанова Верховного Суду від 20.02.2023), в яких висловлені правові позиції, підстав для відступу від яких колегія суддів у цій справі не вбачає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

63. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

64. Колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги відповідача, необхідність залишити рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 у справі № 910/15413/21 без змін.

Судові витрати

65. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін оскаржені судові рішення у справі № 910/15413/21, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Поновлення виконання судового рішення

66. Відповідно до частини четвертої статті 294 ГПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії, якщо зупинити його виконання неможливо.

67. Відповідно до частини першої статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

68. Ухвалою Верховного Суду від 29.11.2022 у цій справі зупинено виконання рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 у справі № 910/15413/21 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

69. Відповідно до частини третьої статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

На підставі викладеного та керуючись статтями 300 301 308 309 315 317 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України на Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 та Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 у справі № 910/15413/21 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 та Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 у справі № 910/15413/21 - залишити без змін.

3. Поновити виконання Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 та Постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 у справі № 910/15413/21.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді О.В. Васьковський

О.Р. Кібенко