ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11371/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В. Б.,

представників учасників справи:

позивача - Мостепанюк В. І.,

відповідача-1 - Колесніков В. В.,

відповідача-2 - Колесніков В. В.,

відповідача-3 - Колесніков В. В.,

відповідача-4 - Колесніков В. В.,

відповідача-5 - Колесніков В. В.,

відповідача-6 - Колесніков В. В.,

відповідача-7 - Колесніков В. В.,

відповідача-8 - Колесніков В. В.,

відповідача-9 - Колесніков В. В.,

відповідача-10 - Колесніков В. В.,

відповідача-11 - Колесніков В. В.,

відповідача-12 - Колесніков В. В.,

відповідача-13 - Колесніков В. В.,

відповідача-14 - Колесніков В. В.,

відповідача-15 - Колесніков В. В.,

третьої особи -не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Ярмак О. М.

від 28.02.2019 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Буравльов С. І., Кравчук Г. А., Пашкіна С. А.

від 18.09.2019

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до 1. ОСОБА_1,2. ОСОБА_2,3. ОСОБА_3,4. ОСОБА_4,5. ОСОБА_5,6. ОСОБА_6,7. ОСОБА_7,8. ОСОБА_8,9. ОСОБА_9,10. ОСОБА_10,11. ОСОБА_11,12. ОСОБА_12,13. ОСОБА_13,14. ОСОБА_14,15. ОСОБА_15

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Легбанк"

про відшкодування шкоди у розмірі 412 216 797,53 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про cолідарне стягнення шкоди в розмірі 412 216 797,53 грн, заподіяної Публічному акціонерному товариству "Легбанк" та його кредиторам.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Легбанк" встановлено недостатність його майна для покриття вимог кредиторів, що спричинено діями, рішеннями кредитного комітету, до якого входили відповідачі, щодо надання кредитів без належного забезпечення та придбання неліквідних цінних паперів. І відповідні рішення прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

З 28.11.2014 на підставі постанови Правління Національного банку України від
27.11.2014 № 744 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Легбанк" до категорії неплатоспроможних", рішення від 27.11.2014 № 133 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ЛЕГБАНК", було запроваджено строком на три місяці з
28.11.2014 по 27.02.2015 тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 26.02.2015 № 135 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Легбанк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.02.2015 № 41 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ЛЕГБАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Легбанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Легбанк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Коваленка Олександра Володимировича строком на 1 рік з 27.02.2015 по 26.02.2016 включно.

02.07.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Легбанк" (протокол № 147/15).

В подальшому було неодноразово продовжено строк здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Легбанк", зокрема виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14.02.2019 № 351 про продовження строків здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Легбанк" з 27.02.2019 до 26.02.2020 включно.

27.12.2011 між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КУА "Холдинг груп" було укладено договір № Дк-1062-11 купівлі-продажу цінних паперів - облігацій іменних дисконтних Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Стайлинг" на суму 67 915,00 грн.

27.12.2011 між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" та Публічним акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Європейські технології" було укладено договір № Дк-1063-11 купівлі-продажу цінних паперів - облігацій іменних дисконтних Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Стайлинг" на суму 12 685
723,00 грн.

29.05.2012 між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакі Фінанс" було укладено договори № ДД-1068/К-12; № ДД14/64/12 купівлі-продажу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Нью Ессет" ЗДПІФ "Інноваційний розвиток" на суму 380 000,00 грн та цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Нью Ессет" ЗДПІФ "Інвестиційний Стандарт" на суму 4 384 000,00 грн.

27.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КУА "Холдинг груп" було укладено договір № ДД-1087/К-12 купівлі-продажу цінних паперів - облігацій іменних дисконтних Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛИБОЧИЦЯ" на суму 11 465 125,00 грн.

30.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакі Фінанс" було укладено договори № ДД-1088/К; ДД-15/7/3 купівлі-продажу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Нью Ессет" ЗДПІФ "Інноваційний розвиток" на суму 10 326 000,00 грн та цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Фінансовий Актив" ЗДПІФ "Гарантійні Інвестиції" на суму 1 500 000,00 грн.

26.02.2013 між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакі Фінанс" було укладено договори № ДД-1091/К; ДД-11/19/13 купівлі-продажу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Нью Ессет" ЗДПІФ "Інвестиційний Стандарт" на суму 13 333 000,00 грн.

28.03.2013 між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакі Фінанс" було укладено договори № ДД-1094/К-13; ДД4/31/13 купівлі-продажу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Фінансовий Актив" ЗДПІФ "Гарантійні Інвестиції" на суму 12 287 700,00 грн.

26.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ОКТАВА ІНВЕСТ" було укладено договори № ДД-1097/К-13; ДД2-51-13 купівлі-продажу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА " Фінансовий Актив" ЗДПІФ "Гарантійні Інвестиції" на суму 1 651 500,00 грн.

20.09.2013 між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ОКТАВА ІНВЕСТ" було укладено договори № ДД-1104/К-13; ДД2-124-13 купівлі-продажу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА АПФ "АСД-Менеджмент" ЗДПІФ "Збалансований дохід" на суму 1 018 378,41 грн.

31.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" та Публічним акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Європейські технології" було укладено договори № ДД-1107/К-13; 13/3110/1 купівлі-продажу цінних паперів - облігацій іменних дисконтних Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІУМ" на суму 9 589 888,00
грн.

12.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТ КАПІТАЛ" було укладено договори № ДВК-1109/М-13; ДД-1-5/13; БВТ2-38-13 міни цінних паперів - інвестиційних сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА АПФ "АСД-МЕНЕДЖМЕНТ" ЗДПІФ "Збалансований дохід" на інвестиційні сертифікатів Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Нью Ессет" ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" на суму 4 209
315,78 грн.

В період з 07.10.2013 по 01.11.2013 року Національний банк України здійснював планову комплексну інспекційну перевірку Публічного акціонерного товариства "Легбанк", за наслідками чого було складено звіт станом на 01.10.2013.

Відповідно до Плану врегулювання неплатоспроможного банку Публічного акціонерного товариства "Легбанк", затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 015/15 від 22.01.2015, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб здійснено аналіз якості активів та пасивів (зобов'язань) Публічного акціонерного товариства "Легбанк" станом на 22.01.2015.

У період 2011-2014 років між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" та контрагентами були укладені кредитні договори: з Товариством з обмеженою відповідальністю "Капіталінвестгруп" (кредитний договір № 04-11-13КЮ від
28.11.2013, забезпечення по кредиту: договір застави цінних паперів від
28.11.2013 № 11-13ЦП, емітент Товариство з обмеженою відповідальністю "КУА АПФ "Даліз-Фінанс"), Публічним акціонерним товариством "Бурова компанія Голден Деррік" (кредитний договір № 04-04-13КЮ від 11.04.2013, забезпечення по кредиту: договір застави цінних паперів від 04.11.2013 № 04-13/2ЦП, емітент Публічне акціонерне товариство "Ясна Поляна "), Приватним підприємством "Мерідіан" (кредитний договір № 04-02-13КЮ від 22.03.2013, забезпечення кредиту: договір застави цінних паперів від 22.03.2014 № 02-13ЦП, емітент Публічне акціонерне товариство "Ясна Поляна", а також договір застави цінних паперів від 22.03.2014 № 02-13ЦП, емітент Товариство з обмеженою відповідальністю "Навіум"), Товариством з обмеженою відповідальністю "ТПК "Артеміда" (кредитний договір № 04-03-13КЮ від 09.04.2013, забезпечення кредиту: договір застави цінних паперів від 22.03.2014 № 02-13ЦП, емітент Публічне акціонерне товариство "Ясна Поляна"), Публічним акціонерним товариством "Гранітна Індустрія України" (кредитний договір № 04-06-12КЮ від 13.12.2012, забезпечення по кредит: договір застави цінних паперів від 22.03.2014 № 02-13ЦП, емітент Публічне акціонерне товариство "ЗНВКФ" РОСУКРІНВЕСТ"), Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Фінансової та Правової Безпеки" (кредитний договір № 04-06-11КЮ від 15.12.2011, забезпечення по кредиту: договір застави цінних паперів від 22.03.2014 № 06-11ЦП, емітент Публічне акціонерне товариство "Ясна Поляна"), Публічним акціонерним товариством "НВО "Конструкційні Матеріали" (кредитний договір № 04-08-11КЮ від 15.11.2011, забезпечення по кредиту: договір застави цінних паперів від 15.11.2011 № 08-11ЦП, емітент Публічне акціонерне товариство "Ясна Поляна", заставодавець - Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Фінансової та Правової Безпеки", а також кредитний договір № 04-03-12КЮ від
10.08.2012, забезпечення по кредиту: договір застави цінних паперів, емітент Публічне акціонерне товариство "Експо Нафта Продукт"), Товариством з обмеженою відповідальністю "Юріїв Трейд" (кредитний договір № 04-02-14КЮ від 18.03.2014), забезпечення по кредиту: договір застави цінних паперів від 14.04.2014 № 04-02ЦП, емітенти Товариство з обмеженою відповідальністю "СІАМ-Капітал", Товариство з обмеженою відповідальністю "КУА "ХОЛДИНГ ГРУП" (ЗНВП ІФ "ЛАЙФ САЙЕНС").

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21.03.2014 "Про надання кредиту для збереження ліквідності" в забезпечення виконання банком перед НБУ кредитного договору № 22 від 25.03.2014 був укладений договір застави майнових прав № 22/ЗМП від 25.03.2014, предметом якого виступили майнові права за кредитними договорами, що були укладені між Публічним акціонерним товариством "Легбанк" і юридичними та фізичними особами відповідно до переліку до договору, які за домовленістю сторін оцінювались у сумі 136 059 393,87 грн відповідно до незалежної експертної оцінки, яка здійснена 25.03.2014 СПД-ТОВ "Е. Р. С. Т. Е.".

У додатку № 1 до договору застави майнових прав № 22/ЗМП від 25.03.2014, сторонами вказано код категорії якості кредиту по вказаних договорах.

Згідно з наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Легбанк" № 86 від 28.11.2014 "Про перевірку договорів" проведена перевірка всіх договорів за останній рік. Негативний висновок комісії за результатами перевірки кредитних договорів відсутній.

Показник 164 823 723,10 грн оціночної (ринкової) вартості ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Легбанк" визначений відповідно до виписки з протоколу засідання виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 138/125 від 22.02.2015, за змістом якої акт про формування ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Легбанк" складено на підставі даних балансу на 01.05.2015, результатів інвентаризації активів банку станом на 27.02.2015, звіту про оцінку активів Публічного акціонерного товариства "Легбанк" від
20.05.2015.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 у справі № 910/11371/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від
18.09.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- доводи позивача про завідому збитковість та відсутність економічного сенсу укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів не підтверджені належними засобами доказування;

- звіт Національного банку України планової комплексної інспекційної перевірки Публічного акціонерного товариства "Легбанк" за період з 07.10.2013 по
01.11.2013 та План врегулювання неплатоспроможного банку Публічного акціонерного товариства "Легбанк", затверджений рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №015/15 від 22.01.2015 свідчать про безпідставність тверджень позивача про "сміттєвість" цінних паперів;

- позивач, посилаючись на економічну необґрунтованість укладення правочинів і порушення процедури укладення, не подав жодного доказу виявлення правочину нікчемним в порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" або пред'явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями Цивільного кодексу України;

- відповідно до наданих відповідачем доказів, станом на час укладення банком з контрагентами правочинів, мало місце документальне підтвердження достовірності фінансового становища, фінансової звітності юридичних осіб, тому посилання на наявність в діях відповідачів умисного укладення правочинів без економічного сенсу та завідомою збитковістю, зважаючи на наявність перевірок та оцінки таких дій банку після укладення цих правочинів як Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, так і Національним банком України, є недоведеними;

- належних доказів в підтвердження заявленого розміру шкоди, позивачем суду не надано, оскільки належним обґрунтуванням вартості вимог і зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Легбанк" (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) повинні бути документальні результати перевірки фінансово-господарської діяльності банку;

- відсутні підстави для покладення відповідальності на відповідачів, як пов'язаних осіб банку, враховуючи положення Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакціях станом на момент звернення позивача із даним позовом та у період 2011-2014 років;

- позивачем документально не підтверджено жодного елементу цивільно-правової відповідальності; не доведено розмір шкоди; якими діями відповідачів спричинена шкода; причинно-наслідковий зв'язок між їх діями і визначеною позивачем сумою шкоди;

- враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог по суті спору за недоведеністю, підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у даній справі та передати справу на новий розгляд.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували обставин справи, що мають значення для справи та не дослідили наданих позивачем доказів, що підтверджують нанесення відповідачами збитків Банку та його кредиторам, зокрема, звіт, довідка Національного Банку України, фінансова звітність емітентів, баланси, довідки з розшифровкою дебіторів/кредиторів, проспекти емісії тощо;

- суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували аргументи позивача та докази на їх підтвердження, оскаржувані судові рішення не містять причин неврахування чи відхилення доводів позивача та неприйняття доказів, наданих позивачем;

- судами першої та апеляційної інстанцій визнано недоведеними обставини, які не заперечувались відповідачами;

- судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду щодо фіктивності підприємств;

- судом апеляційної інстанції порушено приписи статті 269 Господарського процесуального кодексу України внаслідок неприйняття додатково поданих доказів.

6. Узагальнені доводи інших учасників справи

Відповідачі подали відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Як зазначалось вище, спір у даній справі виник, на думку позивача, заподіянням Публічному акціонерному товариству "Легбанк" та його кредиторам шкоди, внаслідок рішень органів управління Публічного акціонерного товариства "Легбанк", а саме, кредитного комітету, до складу якого входили відповідачі, щодо видачі позичальникам кредитів на значні суми без належного забезпечення та придбання банком неліквідних ("сміттєвих") цінних паперів, і відповідні рішення свідомо приймалися відповідачами всупереч інтересам банку та створювали для нього значні ризики.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили загалом з того, що позивачем не підтвердженого жодного елементу цивільно-правової відповідальності; не доведено розмір шкоди; якими діями відповідачів спричинена шкода; причинно-наслідковий зв'язок між їх діями і визначеною позивачем сумою шкоди.

Однак, Суд вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до змісту частин 1, 2, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої Закону України "Про банки і банківську діяльність" обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас зі змісту частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача.

Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними банку як членами органів управління цього банку (членами кредитного комітету), тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.

Згідно з частинами 3, 4 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Також статтею 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків;

- іншими винними діями посадової особи.

Стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства" визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Цими положеннями законодавства закріплено обов'язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов'язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 вказав таке - згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17.

Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов'язки директорів підприємства, як обов'язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов'язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

Головною метою фідуціарних обов'язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов'язків може призвести до збитків підприємству й зобов'язання їх відшкодувати.

Таким чином, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов'язки були виконані належним чином.

Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов'язків. У цьому разі вже відповідач зобов'язаний довести, що він діяв в інтересах товариства. (Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від
25.05.2021 у справі №910/11027/18).

Про правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків йдеться в Законі України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" для цілей пункту 1 частини 2 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" пов'язаними особами є керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку.

Факт включення або не включення особи в перелік пов'язаних з банком осіб, який затверджується банком або комісією Національного банку України не має значення для визнання її пов'язаною з банком особою. Тому, члени кредитного комітету вважаються пов'язаними з банком особами в силу положень Закону.

Дійсно, у період 2011-2014 років члени кредитного комітету за відсутності у них статусу члена правління не належали до категорії керівників банку.

Однак, відповідно до пункту 15 частини 1 статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" посадові особи органів акціонерного товариства - є фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства. Такі посадові особи можуть притягатися до відповідальності перед товариством на підставі пункту 15 частини 1 статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства".

Таким чином, члени кредитного комітету, які не входили до складу правління, є посадовими особами акціонерного товариства, якщо утворення кредитного комітету передбачено статутом відповідного банку.

Однак, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувався зміст статуту Публічного акціонерного товариства "Легбанк" та зміст Положення про кредитний комітет Публічного акціонерного товариства "Легбанк", наявного в матеріалах справи (т. 1, а. с. 78-84).

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано те, що навіть відсутність у відповідачів статусу керівника банку чи посадової особи акціонерного товариства протягом періоду 2011-2014 років, не виключає застосування статей 92, 1166 Цивільного кодексу України як правової підстави для відшкодування шкоди. (Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18).

При цьому Суд враховує принцип "суд знає закони", відповідно до якого суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона на обґрунтування своїх вимог послалася не на ті норми права, повинен самостійно здійснити правильну кваліфікацію та застосувати ті норми права, предметом регулювання яких є спірні правовідносини.

З огляду на викладене, є помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для покладення відповідальності на відповідачів, як пов'язаних осіб банку, з посиланням на приписи Закону України "Про банки і банківську діяльність" в тій чи іншій редакції.

Крім того, стаття 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, що діяла у 2011-2014 роках) містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк зобов'язаний з урахуванням специфіки його роботи створити адекватну систему управління ризиками, яка має забезпечувати на постійній основі виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг усіх видів ризиків за всіма напрямами діяльності банку на всіх організаційних рівнях та бути адекватною ризикам, що приймаються банком. Банк зобов'язаний утворити постійно діючий підрозділ з управління ризиками, в якому зосереджені функції з управління ризиками та який відповідає за розроблення, впровадження внутрішніх положень і процедур управління ризиками, інформує керівництво про ризики, прийнятність їх рівня та надає пропозиції щодо необхідності прийняття керівництвом відповідних рішень.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

- кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

- комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

- тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

За змістом Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

У частинах 5, 7 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, що діяла у 2011-2014 роках) закріплено, що банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Вимоги до діяльності банків встановлює Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368 (надалі - Інструкція № 368).

Метою регулювання діяльності банків в Інструкції № 368 зазначено забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасне виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втрат капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Інструкція встановлює нормативи ліквідності, кредитного ризику та інвестування, яких мають дотримуватися банки протягом всього періоду своєї діяльності.

Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6). Норматив миттєвої ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг високоліквідних активів для забезпечення виконання поточних зобов'язань протягом одного операційного дня. Норматив поточної ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання поточного обсягу зобов'язань протягом одного календарного місяця. Норматив короткострокової ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов'язань протягом одного року.

Розділ VI Інструкції № 368 встановлює нормативи кредитного ризику. До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів (пункт 1.1 розділу VI Інструкції № 368).

Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.01.2012 № 23 банк розробляє та затверджує рішенням уповноваженого органу внутрішньобанківські положення щодо оцінки ризиків, формування та використання резервів за кожним видом фінансових активів, групою фінансових активів, дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю банку та наданими фінансовими зобов'язаннями. Внутрішньобанківські положення розробляються банком з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, повинні містити методики та процедури, визначені в додатку 1 до цього Положення, які є обов'язковими і мінімально необхідними для оцінки ризиків. Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях.

Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п'яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення/здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо) (пункт
1.8 Глави 1 Розділу І).

Відсутність чи неподання внутрішньобанківських положень або кредитної документації (справи) для ознайомлення уповноваженим працівникам НБУ є підставою для негативних висновків щодо ефективності та/або адекватності системи управління ризиками в банку, а також застосування до банку заходів впливу в порядку, установленому нормативно-правовими актами НБУ (пункт 1.9 Глави 1 Розділу І).

Операції з видання кредитів, придбання банком облігацій (боргових цінних паперів), врахування векселя є кредитними операціями, ризиками за якими має управляти банк.

Облігації є фінансовим активом банку, щодо якого банк має визначити ступінь ризику і сформувати відповідні резерви. Банк оцінює ризик за цінними паперами за результатами аналізу фінансового стану емітента, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку. Банк формує резерви за цінними паперами, які класифіковані до портфеля на продаж і портфеля до погашення.

Банк здійснює оцінку фінансового стану боржника - юридичної особи, який відповідно до вимог законодавства України складає: квартальну та річну фінансову звітність - не рідше ніж один раз на три місяці; тільки річну фінансову звітність - не рідше ніж один раз на дванадцять місяців, шляхом розрахунку інтегрального показника фінансового стану боржника - юридичної особи (далі - інтегральний показник).

Згідно з пунктом 1.7 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327 Національний банк України з метою обмеження ризику ліквідності банку під час надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановлює обмеження та вимоги щодо його діяльності, які мають бути передбачені в кредитному договорі, зокрема щодо заборони придбання цінних паперів (крім державних облігацій України, боргових цінних паперів, емітованих НБУ); зупинення проведення банком активних операцій з пов'язаними особами банку; заборони надання бланкових кредитів (крім кредитів фізичним особам у сумі не більше ніж 50,0 тис. грн, у тому числі кредитів овердрафт). Бланковим є кредит без забезпечення.

Відповідно до Положення про встановлення ознак фіктивності цінних паперів та деривативів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.12.2010 № 1942, цінні папери та деривативи, що знаходяться в обігу, вважаються такими, що мають ознаки фіктивності, у разі відповідності таким критеріям, як: факт відсутності емітента цінних паперів та/або деривативів за місцезнаходженням, встановлений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; нерозкриття емітентом цінних паперів та/або деривативів регулярної інформації відповідно до законодавства; відсутність чистих доходів відповідно до звіту про фінансові результати, поданого до Комісії станом на кінець звітного періоду; переважна частка активів емітента складається з фінансових інвестицій та/або дебіторської заборгованості відповідно до балансу емітента, поданого до Комісії станом на кінець звітного періоду; кількість працівників емітента цінних паперів та/або деривативів станом на кінець звітного періоду становить менше двох осіб та/або середньомісячні витрати емітента на оплату праці менше двократного мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством; відсутність бухгалтера або бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером станом на кінець звітного періоду.

Суди першої та апеляційної інстанцій роблячи висновки про недоведеність позивачем неправомірність дій відповідачів, зокрема, щодо надання кредитів, купівлі цінних паперів, не врахували вищезазначених положень законодавства та не дослідили докази, надані позивачем, зокрема, рішення кредитного комітету, кредитні договори та додаткові угоди до них, договори купівлі-продажу цінних паперів, фінансову звітність як контрагентів так і емітентів, баланси, довідки з розшифровкою дебіторів/кредиторів, проспекти емісій тощо.

Оскаржувані судові рішення не містять мотивів не прийняття відповідних доказів, наданих позивачем, на підтвердження його вимог.

Так, оскаржувані судові рішення у частині висновків про недоведеність позивачем неправомірності дій відповідачів ґрунтуються виключно на вибіркових даних із звіту Національного банку України планової комплексної інспекційної перевірки Публічного акціонерного товариства "Легбанк" за період з 07.10.2013 по
01.11.2013, Плану врегулювання неплатоспроможного банку Публічного акціонерного товариства "Легбанк", затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №015/15 від 22.01.2015, постанови Правління Національного банку України від 21.03.2014 "Про надання кредиту для збереження ліквідності", звіту про незалежну оцінку вартості майнових прав Публічного акціонерного товариства "Легбанк" станом на 11.03.2014.

Натомість, суди, у порушення вимог статей 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України, не спростували та не відхилили доводи позивача про те, що: у звіті Національного банку України планової комплексної інспекційної перевірки Публічного акціонерного товариства "Легбанк" за період з
07.10.2013 по 01.11.2013 не встановлювалась та не підтверджувалась ліквідність цінних паперів, враховуючи приписи Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.01.2012 № 23, а навпаки таким звітом зафіксовано та перелічено ключові ознаки "фіктивності" цінних паперів та маніпулювання цінами на фондовому ринку; довідкою Національного банку України від 23.05.2014 за результатами позапланової перевірки Публічного акціонерного товариства "Легбанк" підтверджується обставини, що забезпечення за наданими банком кредитами не відповідало вимогам нормативно-правових актів Національного банку України.

Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали правової оцінки діям відповідачів на предмет дотримання вимог чинного законодавства та їх фідуціарних обов'язків, не проаналізували дії/бездіяльність відповідачів на предмет дотримання приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивач не повинен доводити фіктивність цінних паперів чи фіктивність емітента/контрагента. Позивачу достатньо довести, що за наявності подібних/схожих ознак, які мали бути виявлені відповідачами при належній перевірці та ухваленні ними рішень на підставі достатньої інформації (що є виконанням вимог закону та фідуціарних обов'язків відповідачів перед банком), рішення відповідачів про придбання цінних паперів або використання їх у якості забезпечення кредитів було невиправдано ризикованим, таким, що вочевидь вчинялося всупереч інтересам банку, його вкладників та кредиторів. (Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18).

Також Суд зазначає, що за загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. (Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).

У той же час, позивач доводить завдання банку шкоди у розмірі більшому, ніж розрахована позивачем недостатність майна банку для розрахунків з кредиторами.

Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не подав жодного доказу виявлення правочину нікчемним в порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" або пред'явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями Цивільного кодексу України, Суд зазначає, що виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і, відповідно, як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами банку вимог кредиторів. Водночас якщо контрагенти за договорами мають ознаки фіктивності, а звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, це призвело б лише до додаткових витрат банку. Невчинення позивачем таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності. (Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від
25.05.2021 у справі №910/11027/18).

Суд також зазначає, відповідно до частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, що діяла в 2011-2014 роках), Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.

Вказана норма у редакції, чинній на момент подання позову, передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов'язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду.

При цьому відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється.

Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку. Відповідно до пунктів 1, 5 частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду.

Оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов'язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, то положення частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов'язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі.

Частиною 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Згідно із частиною 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України в мотивувальній частині рішення суду зазначається серед іншого, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку щодо обґрунтованості доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі та письмових поясненнях, про те, що судами попередніх інстанцій належним чином не з'ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов'язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236, 237, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Допущені судами порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суд відхиляє доводи відповідачів про пропуск позивачем позовної давності, викладених у відзиві на касаційну скаргу та письмових поясненнях, оскільки, суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували питання початку перебігу позовної давності, її сплив, та з огляду на висновок Суду про передачу справи на новий розгляд.

Також Суд відхиляє аргументи відповідачів про наявність підстав для закриття провадження у справі у зв'язку з внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення Публічного акціонерного товариства "Легбанк", оскільки ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позову до пов'язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов'язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин Суд вважає за необхідне касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, здійснити належну перевірку доказами обставин, зазначених у цій постанові, надати цим доказам та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат здійснюється за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 910/11371/18 скасувати.

3. Справу № 910/11371/18 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н. М. Губенко

Судді О. А. Кролевець

В. І. Студенець