ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/4055/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 (Коротун О.М., Михальська Ю.Б., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 (Пінчук В.І.) у справі №910/4055/18

за позовом Київської міської ради до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Упроваджувально-виробнича фірма "Дністер", 2)Приватного підприємства "Церера Л.Т.Д." про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Київська міська рада (далі - Позивач) звернулася в Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Упроваджувально-виробнича фірма "Дністер" (далі - Відповідач-1) та Приватного підприємства "Церера Л.Т.Д." (далі - Відповідач-2) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,05 га на вул. Спаській, 13-15 у Подільському районі міста Києва та повернення її Позивачу, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач вказує на те, що 29.11.2017 при здійснені виїзду на земельну ділянку по вул. Спаській 13-15 посадові особи Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради встановили, що частина земельної ділянки площею 0,036 га використовується під заклад громадського харчування "Портер Паб" і, за поясненнями представника закладу, діяльність у закладі здійснює ПП "Арабіка" (змінено назву на ПП "Церера Л.Т.Д."). Нежитлова будівля (основна та прибудови) загальною площею 252,6 м2 за адресою: м. Київ, вул. Спаська, 13 перебуває у власності Відповідача-1, проте є самочинно збудованим об'єктом. Земельна ділянка площею 0,363 га по вул. Спаській, 13-15, згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, у власність та користування жодному з Відповідачів не передавалася, а тому підстави для використання Відповідачами земельної ділянки по вул. Спаській, 13-15 відсутні.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 в позові відмовлено.

4. Рішення суду мотивовано тим, що спірну земельну ділянку зайнято Відповідачем -1 на підставі розпорядження Подільської районної ради народних депутатів № 149 від 02.06.1994 "Про надання земельної ділянки в оренду фірмі "Дністер", відповідно до якого, земельну ділянку по вул. Спаській, 13 у місті Києві було надано в тимчасове користування Відповідачу-1, а тому посилання Позивача, що Відповідачем-1 самовільно зайнято спірну земельну ділянку та здійснено на ній самочинне будівництво, є безпідставним. Крім того, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 105660151 від 30.11.2017, нежитлова будівля: основна (літ. "А1"), прибудова (літ "а"), прибудова (літ "а1") загальною площею 252,6 м2 за адресою: м. Київ, вул. Спаська, 13 перебуває у власності Відповідача-1.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що право та охоронювані законом інтереси Позивача порушені, проте Позивач пропустив строк позовної давності, передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), про застосування якого заявлено Відповідачем-1 відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України, а тому суд відмовляє Позивачу у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 залишено без змін.

6. Постанова суду мотивована тим, що в порушення Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у місті Києві, затвердженого рішенням Позивача №16/890 від 25.09.2003 (далі - Порядок), відповідно до якого відносно Відповідача-1 складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 30.11.2017, Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту обізнаності Відповідачів про здійснення перевірки та про її результати, як і не доведено здійснення самого порушення шляхом складення акту в порядку, визначеному вказаним Порядком. Крім того, Позивачем не спростовано факту правомірності реєстрації за Відповідачем-1 права власності на нежитлову будівлю: основна (літ. "А1"), прибудова (літ. "а"), прибудова (літ."а1") загальною площею 252,6 м2 за адресою: м.Київ, вул. Спаська, 13.

Крім того, надані Позивачем в обґрунтування позовних вимог документи не є допустимими доказами, оскільки не містять відмітки про посвідчення копій відповідно до Національного стандарту України "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації".

Водночас, суд першої інстанції помилково застосував строк позовної давності до даних правовідносин, оскільки в задоволенні позовних вимог слід було відмовити по суті спору з підстав, зазначених у постанові, що унеможливлює застосування наслідків спливу строку позовної давності, однак такі висновки місцевого господарського суду не призвели до прийняття незаконного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Позивач подав касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Незважаючи на те, що на спірній земельній ділянці розміщена будівля, яка перебуває у власності Відповідача-1, ділянка зайнята Відповідачами самовільно, оскільки вона використовується ними без відповідних дозвільних документів і Позивачем не приймалося рішень про передачу її у користування Відповідачу-1.

9. Відповідачем-1 здійснено самочинне будівництво на спірній земельній ділянці, оскільки рішень щодо надання земельної ділянки для будівництва нежитлової будівлі Позивачем не приймалося.

Позиція Відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу

10. Спірна земельна ділянка отримана Відповідачем-1 в оренду на підставі розпорядження Подільської районної ради народних депутатів №149 від 02.06.1994 "Про надання земельної ділянки в оренду фірмі "Дністер" та у 1995 році збудовано спірну нежитлову будівлю право власності на яку зареєстровано у відповідності до законодавства, про що свідчить відповідний запис у реєстрі.

Позиція Відповідача-2 у відзиві на касаційну скаргу

11. Відповідач-2 відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

12. Предметом позову у цій справі є вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,05 га на вул. Спаській, 13-15 у Подільському районі міста Києва та повернення її Позивачу, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд на підставі положень статей 116, 152, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у зв'язку зі встановленням під час здійснення перевірки земельної ділянки факту самовільного зайняття її Відповідачем-1.

13. За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

Згідно з частинами 2, 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 ЗК України).

14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням представника Президента України в Подільському районі міста Києва № 905 від 27.10.1993 "Про заміну застарілих торгівельних організацій" та рішенням комісії із земельних питань (протокол №5 від 24.05.1994), розпорядженням Подільської районної ради народних депутатів № 149 від 02.06.1994 "Про надання земельної ділянки в оренду фірмі "Дністер" Відповідачу-1 надано в тимчасове користування терміном на 3 роки земельну ділянку по вул.Спаській, 13 для встановлення збірно-розбірного павільйону ПП-1 для організації овочевого магазину і Відповідачем-1 у 1995 році збудовано нежитлову будівлю - овочевий магазин з відома та дозволу місцевих органів влади.

14.1. Забудову здійснено відповідно до комплексного архітектурно-планувального завдання Головного архітектурно-планувального управління виконкому Київської міської ради народних депутатів від 13.10.1994 (завдання №1653), а також робочого проекту розміщення збірно-розбірного павільйону по вул. Спаська, 13 у Подільському районі міста Києва.

14.2. Про готовність будівлі до експлуатації 12.04.1995 складено акт комісії про готовність закінченої будівництвом будівлі по вул. Спаська, який 19.04.1995 затверджено Подільською райдержадміністрацією.

14.3. На право експлуатації будівлі по вул. Спаська, 13 у місті Києві, Подільською районною державною адміністрацією видано свідоцтво торговельної точки № 80 від 22.02.1995, яке погоджено з усіма дозвільними органами.

14.4. Водночас, з 05.10.1999 земельна ділянка по вул. Спаській 13-15 у Подільському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:85:363:0010) площею 0,3634 га обліковується у Державному земельному кадастрі такою, яку передано посольству Російської Федерації в Україні в орендне користування строком на 49 років до 05.10.2048 на підставі рішення Київської міської державної адміністрації № 152 від 29.01.1998.

14.5. Головним управлінням містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації у 2002 році овочевому магазину на вул. Спаська в Подільському районі присвоєно адресу: вулиця Спаська, 13.

14.6. Відповідність нежитлової будівлі по вул. Спаська, 13 у місті Києві будівельним нормам і правилам підтверджується звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж від 29.10.2014. За висновками проведеного технічного експертного дослідження нежитлова будівля по вул. Спаська, 13 у місті Києві відповідає встановленим вимогам надійності і безпечної експлуатації.

14.7. Набуте Відповідачем-1 право власності на нежитлову будівлю по вул.Спаська, 13 у місті Києві загальною площею 252,6 м2 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.11.2016 (номер запису 17304444452).

15. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, Позивач звернувся до суду із вимогою про зобов'язання Відповідачів звільнити земельну ділянку площею 0,05 га по вул.Спаській, 13-15 у Подільському районі міста Києва та повернути її Позивачу, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

15.1. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач послався на встановлення факту самовільного зайняття Відповідачем-1 земельної ділянки (акт обстеження земельної ділянки № 17-0105-07 від 30.11.2017).

16. Положеннями статті 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу положень статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім того, в силу частини другої статті 328 ЦК України презюмується правомірність набуття власником права власності на майно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

17. У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

17.1. Отже, зобов'язання Відповідачів, в даному випадку в примусовому порядку звільнити всю земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення належного Відповідачу-1 на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

17.2. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №902/889/16, від 21.01.2019 у справі №910/22093/17, від 20.02.2019 у справі №910/9259/17, від 12.06.2019 у справі №916/1986/18.

17.3. При цьому, відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.

18. Крім того, відповідно до пункту 2 Порядку повноваження щодо здійснення самоврядного контролю за додержанням земельного законодавства, використанням та охороною земель покладено на Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), яке рішенням Київської міської ради №198/7535 від 15.03.2012 "Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" перейменовано у Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктами 6.1 - 6.4 Порядку визначено, що Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) після виявлення порушень земельного законодавства складає акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства та дає вказівку про необхідність усунення порушень земельного законодавства. Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства та вказівка про необхідність усунення порушень земельного законодавства складаються у двох примірниках, один з яких видається особі, яка вчинила порушення земельного законодавства, або направляється їй поштою. В акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства зазначаються, в тому числі виявлені порушення земельного законодавства; пояснення фізичної юридичної особи з приводу виявлених порушень земельного законодавства. В акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства можуть бути додатково зазначені й інші відомості, пов'язані з порушеннями земельного законодавства. Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства підписується посадовою особою Головного управління та фізичною особою, керівником або уповноваженим представником юридичної особи, щодо яких складено акт перевірки, з наданням пояснень з приводу виявлених порушень. Вказівка про необхідність усунення порушень земельного законодавства підписується посадовою особою Головного управління. Для усунення порушень земельного законодавства посадовою особою Головного управління встановлюється 10-денний термін.

Згідно з пунктами 7.3, 7.4 Порядку після проведення позапланової перевірки посадова особа Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) складає акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства в порядку, передбаченому пунктом 6 цього Порядку. У разі і якщо раніше виявлені порушення земельного законодавства не усунуто в 10-денний термін, Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про такі порушення повідомляє відповідні органи виконавчої влади та управління, органи місцевого самоврядування та/або їх виконавчі органи та направляє їм копії матеріалів перевірки для вжиття заходів згідно з законодавством.

19. Судом апеляційної інстанції досліджено та встановлено, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту обізнаності Відповідачів про здійснення перевірки, за результатами якої складено акт обстеження земельної ділянки № 17-0105-07 від 30.11.2017 та про результати цієї перевірки, як і не доведено здійснення порушення, внаслідок чого складено вказаний акт в порядку, визначеному вказаним вище Порядком.

20. Крім того, як вірно встановив апеляційний господарський суд, надані Позивачем в обґрунтування позовних вимог документи не є допустимими доказами, оскільки не містять відмітки про посвідчення копій відповідно до Національного стандарту України "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації".

20.1. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 91 ГПК України).

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

20.2. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що Позивач обґрунтував позовні вимоги належними, проте недопустимими (належним чином не засвідченими) письмовими доказами (акт №17-0105-07 від 30.11.2017, вказівка №17-0086-07 від 30.11.2017).

21. Суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що місцевий господарський суд безпідставно застосував наслідки спливу строку позовної давності, оскільки в задоволенні позовних вимог слід було відмовити по суті заявлених вимог з урахуванням мотивів, зазначених апеляційною інстанцією, що унеможливлює застосування наслідків спливу строку позовної давності.

22. Доводи касаційної скарги, наведені в пунктах 8, 9 постанови, колегією суддів відхиляються з підстав, наведених у даній постанові.

23. Колегія суддів зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

24. Водночас, відповідно до статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

За змістом частин 1, 2 статті 277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 277 ГПК України).

25. Враховуючи вказані норми права, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції невірно застосував статтю 275 ГПК України, а тому постанова суду підлягає зміні з викладенням її резолютивної частини в іншій редакції. При цьому, мотивувальна частина постанови підлягає залишенню без змін.

Частиною 4 статті 311 ГПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

26. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Позивача підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат

27. З огляду на те, що судом касаційної інстанції не змінено судові рішення в частині остаточного їх висновку по суті позовних вимог, тому розподіл судових витрат за розгляд касаційної скарги, відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 у справі №910/4055/18 змінити, виклавши її резолютивну частину в такій редакції: "Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі №910/4055/18 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі № 910/4055/18 залишити без змін".

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.