Історія справи

Постанова КГС ВП від 19.04.2023 року у справі №910/18664/20
Постанова КГС ВП від 19.04.2023 року у справі №910/18664/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/18664/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Гавловської А.В.,

Міністерства оборони України - Кривошея Д.А.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ» - Коханій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу (із доповненнями) Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 (у складі колегії суддів: Ткаченко Б.О. (головуючий), Пашкіна С.А., Шапран В.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 (суддя Турчин С.О.)

у справі № 910/18664/20

за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ»

про стягнення 15 822 057,94 грн,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ» (далі - ТОВ «ТОРУМ») про стягнення 15 822 057,94 грн штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором від 07.10.2019 № 286/1/19/34 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ТОРУМ» на користь Міністерства оборони України пеню в сумі 4 170 444,83 грн, штраф 20 % у сумі 2 270 420,96 грн, штраф 7 % у сумі 9 100 493,93 грн, всього 15 541 359,72 грн. У решті позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «ТОРУМ» на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону судовий збір у сумі 233 120,40 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 виправлено арифметичну помилку, допущену у резолютивній частині рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі № 910/18664/20. Постановлено у резолютивній частині зазначеного рішення вважати правильним: «пеня у сумі 4 145 561,25 грн, штраф 20 % у сумі 2 270 420,96 грн, штраф 7 % у сумі 8 958 207,31 грн, всього: 15 374 189,52 грн; судовий збір у сумі 230 612,84 грн».

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у лютому 2023 року ТОВ «ТОРУМ» подало касаційну скаргу та доповнення до касаційної скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.03.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/18664/20 за касаційною скаргою ТОВ «ТОРУМ» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.04.2023.

Прокурор та Міністерство оборони України у відзивах на касаційну скаргу зазначають про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 07.10.2019 між Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ «ТОРУМ» (постачальник) укладено договір про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/19/34 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався постачити у 2019 році нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0), а саме: паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 та/або паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 (ДТ-З-К5, клас 2) (продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно зі специфікацією, а замовник - забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно із наведеною у цьому пункті договору специфікацією (пункт 1.1).

Відповідно до пункту 10.1 договору № 286/1/19/34 у редакції додаткової угоди № 3, він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 30.03.2020, а в частині проведення розрахунків до повного виконання.

У пункті 1.1 договору викладено специфікацію, згідно з якою ТОВ «ТОРУМ» зобов`язалося поставити Міністерству оборони України у строк до 29.11.2019 включно 25 415 тон паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 та/або паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 (ДТ-3-К5, клас 2) загальною вартістю товару з урахуванням ПДВ вартістю 696 371 000,00 грн.

Додатковою угодою № 1 сторони виклали у новій редакції специфікацію, згідно з якою ТОВ «ТОРУМ» зобов`язалося поставити Міністерству оборони України у строк до 29.11.2019 включно 25 415 тон паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 та/або паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 (ДТ-3-К5, клас 2) загальною вартістю товару з урахуванням ПДВ 696 369 983,00 грн, ціна за одиницю продукції 22 833,30 грн (без ПДВ).

Постачання продукції одержувачам замовника здійснює постачальник виключно за номенклатурою, у кількостях, в строки та за адресами, що зазначені в рознарядках Міністерства оборони України (пункт 5.2. договору).

Відповідно до умов Рознарядки на постачання (Додаток № 12.2 до договору), відповідач взяв на себе зобов`язання поставити позивачу продукцію у строк до 29.11.2019 включно у кількості 25 415,00 тон до військових частин згідно з наведеним переліком.

Відповідно до пункту 2.1 договору якість продукції повинна відповідати вимогам ДСТУ 7688:20 та визначеним фізико-хімічним властивостям і підтверджуватися документально в установленому порядку (паспортами, тощо).

Одержувач замовника здійснює контроль за якістю продукції відповідно до вимог Інструкції з контролю якості пально-мастильних матеріалів, спеціальних рідин та компонентів ракетного палива у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 16.12.2011 № 777 (пункт 2.4 договору).

У пункті 7.3.1 договору передбачено, що за порушення умов договору щодо якості продукції постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20 % вартості продукції, що визнана неякісною.

Згідно з пунктом 7.3.2. договору за порушення строків постання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Відповідно до актів приймання-передачі, копії яких наявні у матеріалах справи, відповідач у період з 10.11.2019 по 24.12.2019 поставив Міністерству оборони України 20 670,17 тон продукції.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що відповідач свої зобов`язання щодо поставки товару у визначений договором строк належним чином не виконав, а саме допустив прострочення встановленого договором терміну поставки та не здійснив поставки визначеного у договорі та рознарядці обсягу продукції. Також, за доводами прокурора, відповідач здійснив поставку неякісного дизельного палива (ДП-Арк-Євро5-В0 та/або паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 9ДТ-3-К5, клас 2) (61-013-3049), у кількості 414,311 тон до військової частини № НОМЕР_1 , на підтвердження чого позивачем надано копії Паспортів 10 Хіммотологічного Центру Міністерства оборони України № 1838 - № 1846 та акт № 136 від 25.11.2019 відбирання проб пального.

Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язання, позивачем відповідно до пункту 7.3.2 договору нараховано та заявлено до стягнення штрафні санкції на загальну суму 15 822 057,94 грн, у тому числі пеня в сумі 33 100,76 грн, штраф у сумі 13 518 536,21 грн та штраф у сумі 2 270 420,97 грн.

З урахуванням наданих прокурором та позивачем пояснень та розрахунків, предметом розгляду у межах цього спору є вимоги про стягнення з відповідача пені за порушення строків поставки продукції, що не була поставлена у сумі 4 160 260,80 грн; штрафу у сумі 11 370 991,62 грн (9 100 570,65 грн - сума штрафу за не поставлення товару та 2 270 420, 97 грн - штраф за поставку неякісної продукції) та пені за порушення строків поставки продукції за актами № 20/20, № 28, № 56 у сумі 33 100,76 грн.

Водночас судом зазначено, що пеня, нарахована за порушення строків поставки продукції за актами №134 від 20.12.2019, №59 від 12.12.2019, №61 від 18.12.2019, №79 від 06.12.2019, №80 від 06.12.2019, №82 від 12.12.2019, №91 від 18.12.2019, №92 від 19.12.2019, №94 від 20.12.2019, №95 від 19.12.2019, №26 від 14.11.2019, №30 від 21.12.2019, №31 від 21.12.2019, №32 від 23.12.2019, №33 від 27.12.2019, №203 від 09.12.2019, №204 від 09.12.2019, №228 від 19.12.2019, №229 від 19.12.2019, №257 від 23.12.2019, №32 від 13.12.2019, №33 від 13.12.2019, №38 від 23.12.2019, №178 від 19.11.2019, №195 від 17.12.2019, №206 від 23.12.2019, №26 від 06.12.2019, виходить за межі заявлених позовних вимог, заяв про збільшення розміру позовних вимог позивачем подано не було, тому ці вимоги у межах цієї справи розгляду не підлягають.

Міністерство оборони України підтримало заявлений прокурором позов.

06.07.2022 ТОВ «ТОРУМ» подано до суду письмові пояснення та заяву про зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив частково і мотивував таке рішення тим, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо поставки визначеного умовами договором обсягу продукції у встановлений строк, що є підставою для нарахування штрафних санкцій, передбачених умовами договору. Водночас судом зауважено, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження направлення позивачу повідомлень про виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін, що має підтверджуватись сертифікатом Торгово-промислової палати відповідно до вимог пунктів 8.1.-8.3. договору та ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Водночас відповідач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи договір, мав усвідомлювати строк поставки продукції, а також розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «ТОРУМ» зазначило, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення частини 2 статті 237 ГПК при обрахунку пені, що свідчить про вихід за межі позовних вимог та не відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19; судами неправильно застосовано положення статей 614 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), що полягло у покладенні на відповідача відповідальності за порушення зобов`язання без наявності його вини у вчиненні господарського правопорушення та не врахували висновків Верховного Суду з цього питання, викладеного у постанові від 02.02.2022 у справі № 922/1281/19; судами не досліджено зібрані у справі докази стосовно обов`язку відповідача поставити товар конкретно визначеного виробника, тому застосувавши до спірних правовідносин положення статті 652 ЦК, встановивши відсутність істотної зміни обставин у цьому випадку, зробили помилковий висновок, що постачальник мав поставити аналогічне паливо будь-якого іншого виробника; суди попередніх інстанцій порушили положення статті 73 ГПК та не врахували як доказ відсутності вини відповідача у невиконанні зобов`язань, висновок Київської торгово-промислової палати; судами не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.08.2018 у справі № 910/11049/17.

У доповненнях до касаційної скарги ТОВ «ТОРУМ» зазначило, що судами неправильно застосовано положення статей 626-629 652 ЦК в контексті обставин відсутності вини відповідача у порушенні договірних зобов`язань та не враховано висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 910/7591/18, стосовно того, що зміна найменування продукції можлива лише шляхом укладення додаткової угоди; судами неправильно застосовано положення статті 614 617 652 ЦК, що стало підставою покладення на відповідача відповідальності за відсутності його вини та не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 922/1281/19, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21; судами неправильно застосовано статтю 233 ГПК та не враховано позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі 902/417/18.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

У частинах 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК) визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 ЦК, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).

За змістом статті 202 ГК і статті 599 ЦК зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Згідно зі статтею 712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством (частина 2 статті 267 ГК).

У статті 663 ЦК визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (частина 1 статті 664 ЦК).

Як установлено судами попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказів, відповідач за умовами специфікації до договору мав поставити Міністерству оборони України товар у кількості 25 415 тон у строк до 29.11.2019 включно, проте у період з 10.11.2019 по 24.12.2019 поставив Міністерству оборони України 20 670,17 тон продукції, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі.

З огляду на обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/1511/20 (за позовом ТОВ «ТОРУМ» до Міністерства оборони про стягнення заборгованості за договором № 286/1/19/34), ТОВ «ТОРУМ» здійснило поставу палива 29.12.2019 в обсязі 74,225 тон та 30.12.2019 - в обсязі 343,383 тони, таким чином судами встановлено, що обсяг непоставленої відповідачем продукції до 29.12.2019 становить 4 744,83 тон на загальну суму 130 008 152,21 грн; загальний обсяг непоставленої продукції, прострочення за якою становить більше 30 днів (станом на 30.12.2019), становить 4670,605 тон на загальну суму 127 974 390,18 грн. Отже, загальний обсяг непоставленої відповідачем продукції становить 4327,222 тон, що в грошовому виразі складає 118 565 709,71 грн.

Також судами встановлено обставини поставки відповідачем неякісного дизельного палива у кількості 414,311 тон, що підтверджено Паспортами 10 Хіммотологічного Центру Міністерства оборони України.

З огляду на умови договору та обсяг виконаних відповідачем зобов`язань за договором, що встановлено судами попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказах, а також відповідно до здійсненого судом власного розрахунку, заявлених до стягнення штрафних санкцій, суди дійшли обґрунтованого висновку, що доведеними є штрафні санкції у сумі 15 374 189,52 грн, у тому числі пеня у сумі 4 145 561,25 грн, штраф 20 % у сумі 2 270 420,96 грн, штраф 7 % у сумі 8 958 207,31 грн.

Посилання відповідача на ті обставини, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального права вийшов за межі позовних вимог, спростовуються тим, що такий розрахунок сум штрафних санкцій здійснено судом в межах ціни позову і на підставі поданих сторонами доказів, тому відсутні підстави для висновку про порушення судом положень частини 2 статті 237 ГПК.

Крім того, необхідно зауважити, що відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судами попередніх інстанцій не встановлено обставин того, що відповідачем надавався контррозрахунок, заявлених до стягнення позивачем штрафних санкцій, який міг бути врахований судом першої інстанції при прийнятті відповідного рішення, тому суд касаційної інстанції вважає безпідставним доводи скаржника щодо саме розміру стягнутих на користь позивача штрафних санкцій.

Разом із тим судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, а відповідачем належними і допустимими доказами не доведеного наявність підстав для зменшення розміру неустойки, відповідно до статей 233 ГК і статті 551 ЦК, тому Верховний Суд в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції відповідно до статті 300 ГПК не має права надавати таким обставинам інакшої оцінки, ніж це було зроблено судами першої та апеляційної інстанцій.

Що стосується решти доводів касаційної скарги, у тому числі з приводу посилань скаржника на те, що прострочення ним виконання договірних зобов`язань сталося за відсутності вини постачальника у порушенні умов договору, у зв`язку з істотною зміною обставин, а апеляційним судом безпідставно не було прийнято до розгляду подані відповідачем нові докази на підтвердження таких обставин, Верховний Суд зазначає таке.

За змістом статті 80 ГПК учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Відповідно до статті 269 ГПК, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

У частині 8 статті 80 ГПК визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Судом апеляційної інстанції установлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 призначено підготовче засідання у справі на 15.04.2021; встановлено відповідачу строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення цієї ухвали для надання суду відзиву на позов, складений з урахуванням вимог статті 165 ГПК, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на чинне законодавство та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем. Попереджено відповідача про те, що у разі ненадання відзиву на позов, справу згідно з частиною 9 статті 165, частиною 2 статті 178 ГПК буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

За встановлених обставин, у встановлений судом першої інстанції строк, відповідач не скористався наданим йому правом для подання відзиву на позовну заяву та відповідних доказів, тому суд апеляційної інстанції правомірно не надав оцінки доказам, поданим відповідачем під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскільки наведені у них обставини не були відомі суду та учасникам справи на момент розгляду справи в суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.

Таким чином Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо прийняття нових доказів, поданих на стадії апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Як свідчить зміст касаційної скарги та доповнень до неї, ТОВ «ТОРУМ», обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, послалося на обставини, докази щодо яких не було прийнято до розгляду судом апеляційної інстанції, тому Верховний Суд відповідно до меж розгляду справи в суді касаційної інстанції не має права досліджувати докази та обставини, що не були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин Верховний Суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційних скарг по суті спору, тому відповідні доводи касаційної скарги з урахуванням доповнень не приймаються судом касаційної інстанції і не розглядаються відповідно до положень статті 300 ГПК.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Будь-яких доводів, які б спростовували зазначені вище висновки судів першої та апеляційної інстанції, окрім посилання лише на безпідставність таких висновків суду, скаржником у касаційній скарзі не наведено, отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні цієї справи, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постановлених у справі судових рішень - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу (із доповненнями) Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі № 910/18664/20 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі № 910/18664/20.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

В.Г. Суховий