ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 911/269/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 листопада 2019 року (головуючий - Козир Т. П., судді - Яковлєва М. Л., Куксова В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 01 липня 2019 року (суддя Джарти В. В.)

у справі

за позовом Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Стан-Комплект",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про визнання недійсними договору і додаткової угоди

Відповідно до статті 216 ГПК України в судовому засіданні 12.02.2020 було оголошено перерву до 19.02.2020 о 14.45 год.

(за участю представників: позивача - Кириленко О.П., відповідача - Ващенко М.С.)

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

1. За результатами проведення процедур відкритих торгів 16.09.2011 між Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (правонаступник - Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", далі - АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", позивач), як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Російське підприємством "Стан-Комплект" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "СП "Стан-Комплект", далі - ТОВ "СП "Стан-Комплект", відповідач), як виконавцем, був укладений договір №1042 (далі -договір №1042), відповідно до якого виконавець зобов`язався надати послуги з ремонту допоміжних дизель-генераторів ВДГ-5,-6 на самопідіймальній плавучій буровій установці "Таврида" загальною вартістю 6 280 437,60 грн., а замовник зобов`язався прийняти та сплатити за надані послуги.

1.1. Згідно з п. 4.1 договору розрахунок за надані послуги виконавцем послуги проводиться замовником поетапно, на банківський рахунок виконавця по рахунку-фактурі на оплату послуг, складених на підставі підписаних сторонами актів прийому-здачі наданих послуг, протягом 120 календарних днів від дати підписання сторонами акту здачі-приймання наданого етапу послуг.

1.2. Умовами договору встановлено термін надання послуг 7 місяців з моменту отримання виконавцем письмової заявки замовника, строк дії договору - 12 місяців від дати укладання.

2. 14.09.2012 між сторонами укладена додаткова угода №1/978 до договору №1042 (далі - додаткова угода №1/978), якою, зокрема збільшено термін надання послуг до 20.12.2012 та спрощено порядок розрахунків за виконані роботи.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/15483/16, яке набрало законної сили, частково задоволено позов ТОВ "СП "Стан-Комплект", стягнуто з АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на користь ТОВ "СП "Стан-Комплект" 1 827 314,98 грн. основного боргу, 1 625 169,36 грн. інфляційних втрат та 194 251,77 грн. 3 % річних.

3.1. Судовим рішенням у наведеній справі встановлено факти виконання ТОВ "СП "Стан-Комплект" передбачених договором № 1042 робіт на загальну суму 6 280 437,59 грн., їх прийняття з боку АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", проте лише їх часткову оплату останнім.

Короткий зміст позовних вимог

4. У січні 2019 року АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" звернулось до суду з позовом до ТОВ "СП "Стан-Комплект" про визнання недійсними з моменту укладення договору №1042 та додаткової угоди №1/978.

5. Позов мотивований тим, що спірний договір укладений з метою незаконного заволодіння грошовими коштами позивача, про що свідчить: (1) незаконна зміна шляхом укладення відповідної додаткової угоди порядку прийняття та оплати виконаних робіт; (2) порушення при укладенні договору вимог частини 2 статті 23 Закону України "Про здійснення державних закупівель" щодо порядку оприлюднення інформації про внесення змін до документації конкурсних торгів та частини 5 статті 40 названого Закону щодо внесення змін до договору, укладеного за результатами конкурсних торгів. Єдиною правовою підставою позову позивач вказує статтю 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначаючи, що спірний правочин порушує публічний порядок, а отже є нікчемним і має бути визнаний судом недійсним відповідно до статті 203 цього Кодексу.

Короткий зміст рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій

6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07 листопада 2019 року, в позові відмовлено повністю.

7. Суди попередніх інстанцій констатували не доведення позивачем жодної наведеної ним в якості підстав позову обставини нікчемності спірного договору та додаткової угоди до нього з підстав, передбачених статтею 228 ЦК України, зокрема: наявності у відповідача умислу на протиправне заволодіння грошовими коштами позивача, порушення сторонами правочину норм Закону України "Про здійснення державних закупівель". Навпаки, обставини належного виконання відповідачем умов договору в частині виконання обумовлених ним ремонтних робіт встановлені судовим рішенням у справі № 910/15483/16 між тими ж сторонами, а отже в силу частини 4 статті 75 ГПК України не потребують повторного доказування.

7.1. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки визнання правочину недійсним як спосіб захисту застосовується до оспорюваних правочинів, а обставини нікчемності правочину встановлюються судом при вирішенні спору щодо правових наслідків недійсного правочину. При цьому місцевий господарський суд керувався правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17. Однак зазначене не було визначено судом в якості єдиної підстави для відмови в позові.

7.2. Суд апеляційної інстанції також відзначив наявність ознак недобросовісної та суперечливої поведінки саме позивача, який у 2011 році уклав договір №1042, без зауважень прийняв виконані відповідачем роботи, здійснив їх часткову оплату, визнавав наявність боргу перед відповідачем при розгляді спору між сторонами у справі № 910/15483/16, однак після набрання законної сили судовим рішенням про примусове стягнення з нього залишку боргу шляхом подання у 2019 році даного позову намагається довести недійсність договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

9. Суди не дослідили та не надали оцінки відсутності доказів (первинних документів) реального виконання відповідачем робіт за договором, що свідчить про нереальність господарських операцій з ремонту судна. За відсутності документального підтвердження реальності господарських операцій за договором № 1042 відповідач безпідставно заволодів майном (грошовими коштами) позивача.

10. Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність доказів наявності умислу відповідача на заволодіння майном позивача не узгоджується з висновками Верховного Суду у справах №911/2788/18, №34/5005/15644/2011. При цьому за змістом статей 614, 1166 ЦК України діє презумпція вини порушника договірного зобов`язання, тобто обов`язок доведення відсутності вини покладений на відповідача.

11. Оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм статті 7, частини 3 статті 198 та частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що мало наслідком неповне з`ясування обставин справи та, як наслідок, неправильне вирішення спору.

12. Суди не дослідили обставину незаконної зміни умов договору №1042 внаслідок укладення спірної додаткової угоди з прямим порушенням приписів частини 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", що очевидно свідчить про недійсність спірного правочину.

13. 12.02.2020 до Верховного Суду надійшла заява позивача про врахування правових висновків Верховного Суду при застосуванні норм права до спірних правовідносин з наведенням переліку відповідних постанов суду касаційної інстанції.

13.1. Ознайомившись із поданою заявою, Верховний Суд констатує, що не зважаючи на посилання позивача в прохальній частині заяви виключно на судову практику Верховного Суду, її мотивувальна частина, окрім цитування відповідної судової практики, містить виклад обставин справи, доводи позивача щодо суті спору та спростування ним висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування норм законодавства при вирішенні даного спору. Верховний Суд розцінює зміст заяви як доповнення касаційної скарги та згідно з частинами 1, 2 статті 298 ГПК України залишає її у вказаній частині без розгляду, як таку, що подана з порушенням встановленого процесуального строку та не містить доказів надсилання її копії іншим учасникам справи.

13.2. Щодо наведених позивачем постанов Верховного Суду, то викладені в них висновки переважно стосуються застосування приписів статті 241 ЦК України - вчинення правочину представником юридичної особи з перевищенням повноважень, тобто є нерелевантними до спірних правовідносин щодо нікчемності правочину, який порушує публічний порядок, у зв`язку з чим не підлягають врахуванню при вирішенні спору в даній справі.

14. Також 13.02.2020 позивачем подано до Верховного Суду заяву про постановлення окремої ухвали до правоохоронних органів за фактами виявлення в діяннях посадових осіб як позивача, так і відповідача ознак кримінального правопорушення.

14.1. За приписами частини 1 статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішення спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

14.2. Однак, під час касаційного перегляду передбачених наведеною вище нормою підстав для постановлення окремої ухвали Верховним Судом не виявлено, а тому і підстав для задоволення заяви позивача немає. При цьому Суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості самостійно звернутися до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення в загальному порядку.

14.3. За наслідками розгляду вищевказаних заяв Верховний Суд звертає увагу позивача на вимоги статті 43 ГПК України щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

15. Судові рішення прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у тому числі з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування статті 228 ЦК України. Доводи касаційної скарги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та фактично стосуються обставин виконання спірного правочину, а не правових підстав для визнання його недійсним.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

16. Предметом заявленого АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" позову є вимога про визнання правочину (договору та додаткової угоди) недійсним. Правовою підставою позивач визначає статтю 228 ЦК України, що прямо вказує на нікчемність правочину, який порушує публічний порядок.

16.1. Тобто, формально зазначаючи предмет позову як "визнання договору недійсним", підставою позову позивач визначає норму статті 228 ЦК України, яка прямо визначає нікчемність відповідного правочину. Отже, правовою природою заявлених позовних вимог є визнання недійсним нікчемного правочину.

17. Верховний Суд вважає зазначену вище обставину самостійною та достатньою підставою для відмови в позові з мотивів обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права. Верховний Суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 та виходить з таких міркувань.

18. Насамперед Верховний Суд відмічає, що позивачу відомо про зазначену вище постанову Великої Палати Верховного Суду, однак по суті його пояснень в апеляційній скарзі та в судовому засіданні суду касаційної інстанції, позивач не згоден з такими правовими висновками Верховного Суду і продовжує наполягати на розгляді його позовних вимог по суті.

19. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

19.1. Відповідно до частини 2 статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

20. Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

21. За приписами частини 2 статті 228 ЦК України цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.

22. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

23. При цьому за частиною другою статті 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

24. Верховного Суду наголошує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

25. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

26. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

27. З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. У такому випадку належним способом захисту порушеного права сторони нікчемного правочину буде застосування судом наслідків нікчемності такого правочину за вибором позивача (стаття 216 ЦК України).

28. З огляду на закріплений в статті 14 ГПК України принцип диспозитивності господарського судочинства, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем (стаття 46 ГПК України), тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. Суд звертається до правового висновку в постанові Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15.

29. Отже, позовна вимога АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту. Невірно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, до чого помилково вдалися суди попередніх інстанцій. Тому Верховний Суд не перевіряє доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірного договору, не підтверджує і не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

30. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

31. Керуючись положеннями статті 311 ГПК України Верховний Суд вважає за необхідне рішення судів першої й апеляційної інстанцій змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Водночас касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат

32. За змістом пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

33. Зважаючи на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими в задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 08.02.2020), Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" залишити без задоволення.

2. Змінити постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 листопада 2019 року і рішення Господарського суду міста Києва від 01 липня 2019 року у справі № 911/269/19, виклавши їх мотивувальні частини в редакції даної постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.