ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року

м. Київ

Cправа № 918/56/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

учасники справи не з`явилися

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюка П. В.

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022

у складі колегії суддів: Юрчука М. І. (головуючого), Тимошенка О. М., Саврія В. А.

та на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022

у складі судді Бережнюк В. В.

у справі за заявою ОСОБА_1

про неплатоспроможність

Вступ

1. У межах справи про неплатоспроможність фізичної особи орган державної виконавчої служби подав до господарського суду заяву про визнання грошових вимог до боржника у розмірі виконавчого збору і витрат виконавчого провадження на підставі постанов державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні про стягнення боргів з цієї фізичної особи.

2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у визнанні грошових вимог органу державної виконавчої служби, пославшись на відсутність доказів фактичного виконання виконавчих документів на користь стягувачів у зв`язку з примусовим виконанням яких були винесені постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження з боржника.

3. Орган державної виконавчої служби оскаржив такі судові рішення в касаційному порядку, стверджуючи, що його кредиторські вимоги підлягають визнанню в повному обсязі, оскільки стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження за постановами державного виконавця спеціальний закон не зумовлює фактичним виконанням виконавчих документів у виконавчому провадженні.

4. З урахуванням змісту оскаржуваних судових рішень та доводів касаційної скарги Верховний Суд вирішив питання:

- чи є грошовим зобов`язанням в розумінні абзацу п`ятого статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, передбачені статтями 27, 42, 45 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII)?

- з яким юридичним фактом або сукупністю юридичних фактів пов`язується виникнення у боржника грошового зобов`язання зі сплати виконавчого збору і витрат виконавчого провадження та їх розмір, як грошової вимоги кредитора у справі про банкрутство?

5. Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу та направив справу на новий розгляд в частині грошових вимог, обґрунтованих витратами виконавчого провадження.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

6. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.03.2020 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 (далі - боржник, ОСОБА_1 ), введено процедуру реструктуризацію боргів та мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючого реструктуризацією боргів.

7. Постановою Господарського суду Рівненської області від 31.03.2021 заяву про затвердження плану реструктуризації боргів боржника від 10.09.2020, з урахуванням змін до нього від 16.12.2020, залишено без розгляду, припинено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 та повноваження керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Мельник І .А., визнано банкрутом ОСОБА_1 введено процедуру погашення боргів боржника, керуючим реалізацією майна Трунова С. А. призначено арбітражного керуючого Мельник І. А.

Короткий зміст і підстави заяви про визнання грошових вимог

8. 04.01.2022 до Господарського суду Рівненської області надійшла заява відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) з грошовими вимогами до боржника. З урахуванням заяви про уточнення цих вимог, кредитор просив суд визнати грошові вимоги до боржника на суму нестягненого виконавчого збору 571 819,05 грн та 1 001,17 грн не стягнених витрат виконавчого провадження, а всього 572 820,22 грн і включити їх до реєстру вимог кредиторів

9. В обґрунтування вимог заявник послався на наявність зведеного виконавчого провадження № 53680406 за виконавчими документами про стягнення боргів з ОСОБА_1 , до якого входять, зокрема, постанови винесені державним виконавцем про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження на заявлену суму.

Фактичні обставини, установлені судами попередніх інстанцій

10. В провадженні відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебуває зведене виконавче провадження ВП № 53680406 з примусового виконання виконавчих листів.

11. В межах цього виконавчого провадження виконуються виконавчі документи про стягнення боргів з ОСОБА_1 на користь стягувача та винесені у зв`язку з їх примусовим виконанням постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, зокрема, такі виконавчі провадження (ВП):

- № 29272541 на суму 1 680 125,50 грн (виконавчий лист №2-281/2011 від 06.10.2011), стягнуто - 0,00 грн, сума коштів до стягнення 1 680 125,50 грн;

- № 34761706 на суму 377 383,81 грн (виконавчий лист № 2-7847/2011 від 31.07.2012), постанови про стягнення витрат від 10.07.2018 на суму 500 грн та виконавчого збору на суму 11 961,61 грн, а також 3 257,38 доларів США від 09.07.2018, виконавчий збір - 16 108,89 грн;

- № 51721959 на суму 1 002 112,68 грн (виконавчий лист № 161/5672/15-ц від 08.04.2016), постанова про стягнення виконавчого збору від 13.09.2016 на суму 100 211,26 грн, виконавчий збір 100 211,26 грн, стягнуто 0,00 грн;

- № 61925065 на суму 3 618 409,46 грн (виконавчий лист № 161/15783/16-ц від 19.07.2017), та виконавчий збір у даному виконавчому провадженні згідно з постановою від 28.04.2020 на суму 361 840,94 грн, постанова про розмір мінімальних витрат на суму 151,00 грн, виконавчий збір 361 840,94 грн, стягнуто 0,00 грн;

- № 61478711 на суму 85,00 грн (постанова про стягнення штрафу № 161/15458/18 від 26.10.2018), виконавчий збір 85,00 грн, постанова про стягнення витрат від 10.03.2020 на суму 69,00 грн, виконавчий збір 8,50 грн, витрат на суму 69,00 грн, стягнуто 0,00 грн;

- № 61478312 постанова № 161/15458/18 про стягнення судового збору на користь ДСА України від 26.10.2018 на суму 352,40 грн, стягнуто 0,00 грн, виконавчий збір 35,24 грн, витрати - 158,93 грн - згідно з постановою від 11.06.2020, стягнуто 0,00 грн;

- № 61414860 постанова про стягнення витрат (як окремий виконавчий документ) на суму 316,12 грн від 26.02.2020 та про стягнення витрат у цьому виконавчому провадженні від 25.03.2020 на суму 153,06 грн, 316,12 грн - основна сума витрат, 153,06 грн - витрат за постановою про стягнення витрат від 25.03.2020, стягнуто 0,00 грн;

- № 61414839 на суму 125 827,00 грн - постанова про стягнення виконавчого збору, сума коштів до стягнення - 125 827,00 грн виконавчого збору, витрати - 153,06 грн за постановою від 03.03.2020, стягнуто 0,00 грн.

12. На думку заявника, кредиторські вимоги підтверджуються на загальну суму 572 820,22 грн (виконавчого збору - 571 819,05 грн, витрати виконавчого провадження у сумі 1 001,17 грн), які заявник відобразив у заяві (клопотанні) про уточнення до майнової вимоги, із цією сумою погодився і суд першої інстанції.

13. З огляду на те, що у зведеному виконавчому провадженні наявні постанови державного виконавця, які винесені як до відкриття провадження про неплатоспроможність ОСОБА_1 , так і після відкриття:

- відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) є конкурсним кредитором щодо кредиторських вимог на загальну суму 226 507,82 грн (у тому числі 226 038,64 грн - виконавчий збір, 469,18 грн - витрати виконавчого провадження).

- стосовно грошових вимог у сумі 345 780,41 грн - виконавчого збору та 631,99 грн - витрат виконавчого провадження відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) є кредитором із поточними грошовими вимогами.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

14. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 відмовлено відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у задоволенні заяви про визнання грошових вимог до боржника ОСОБА_1 .

15. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що грошові вимоги органу державної виконавчої служби є необґрунтованими за відсутності доказів фактичного виконання виконавчих документів щодо боржника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

16. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 змінено в мотивувальній частині відповідно до цієї постанови.

17. Мотивуючи це рішення апеляційний суд послався на статті 1, 2, 11, 45,113 Кодексу України з процедур про банкрутство (далі - КУзПБ), статті 26, 27, 34, 35, 39, 42, 45 Закону № 1404-VIII та дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження на користь кредитора за відсутності доказів фактичного стягнення державним виконавцем заборгованості за виконавчими документами на користь стягувачів в межах зведеного виконавчого провадження стосовно боржника.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Рух касаційної скарги

18. 11.11.2022 відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 та на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 у справі № 918/56/20.

19. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 918/56/20 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я. що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 14.11.2022.

20. Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2022 касаційну скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення її недоліків шляхом уточнення вимог касаційної скарги.

21. Після усунення недоліків касаційної скарги ухвалою Верховного Суду від 23.12.2022 відкрито касаційне провадження, призначено справу до розгляду на 19.01.2023 та надано її учасникам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

22. У судове засідання 19.01.2023 сторони не з`явилися.

23. Заяв від учасників справи щодо неможливості участі у судовому засіданні чи реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до суду касаційної інстанції не надійшло.

24. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

25. Участь представників сторін у судовому засіданні, призначеному на 19.01.2023, обов`язковою не визнавалася.

26. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за неявки у судове засідання її учасників.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

(Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)

27. Касант просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 у справі № 918/56/20, ухвалити нове рішення, яким визнати майнові вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 589 000,17 грн.

28. Стверджує про порушення судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм процесуального права, невірне застосуванням норм матеріального права та в якості підстави касаційного оскарження зазначає:

- обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись в контексті цієї підстави на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 45 КУзПБ за відсутності посилання на висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних до цієї справи правовідносинах, проте частково цитує постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 910/16593/19, щодо загальних засад процедури неплатоспроможності.

29. Одночасно, скаржник зазначає, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції помилково посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06.08.2020 у справі № 910/126/20, оскільки вони стосуються винагороди приватного виконавця та не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

30. Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу, письмових пояснень тощо не надійшло.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції

Щодо змісту грошового зобов`язання у справі про банкрутство

31. Поняття "зобов`язання" безпосередньо визначене у частині першій статті 509 ЦК України: зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

32. У нормативно-правових актах термін "зобов`язання" використовується в різних значеннях і може розумітися принаймні: 1) як власне правове відношення між особами; 2) як обов`язок сторони правовідношення (боржника), що є складовою змісту правового відношення; 3) як конкретне право вимоги кредитора до боржника.

33. Як і будь-яке правовідношення зобов`язання має структуру: суб`єктів, об`єкт та зміст (матеріальний та юридичний). Юридичним змістом зобов`язання є суб`єктивне право кредитора вимагати від боржника вчинити певну дію чи утриматися від її вчинення та кореспондуючий йому обов`язок боржника таку дію вчинити або утриматися від неї. Зобов`язання як відносне правовідношення зазвичай не передбачає можливості для кредитора задовольнити свій інтерес власними діями, акцентуючи увагу на праві кредитора вимагати таких дій (бездіяльності) від боржника.

34. Отже, змістом зобов`язання є право вимагати та кореспондуючий йому обов`язок вчинити дії майнового характеру; юридичний зміст зобов`язання, як і іншого правовідношення, утворюють правомочності та обов`язки його суб`єктів, але, на відміну від інших правовідносин, правомочність набуває форми права вимоги, а обов`язок - форми боргу.

35. Грошове зобов`язання, як і будь-яке зобов`язання, є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші у визначеному розмірі), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошова вимога складає один із структурних елементів цього правовідношення, а саме його зміст. Грошова вимога виникає на підставі і в рамках грошового зобов`язання, а не підмінює собою саме зобов`язання.

36. Отже, грошове зобов`язання є різновидом зобов`язання та визначається через посилання на специфіку предмета виконання за таким зобов`язанням: зміст грошового зобов`язання полягає в обов`язку боржника сплатити на користь кредитора певну суму грошових знаків, що виконують у майновому обороті функцію законного платіжного засобу і засобу обігу з метою погашення грошового боргу, і, відповідно, в праві кредитора вимагати такої оплати.

37. У КУзПБ поняття боржника, кредитора, грошового зобов`язання застосовуються для цілей цього Кодексу - відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом - в тому значенні, яке їм надав законодавець у КУзПБ, і відрізняються від суто цивільно-правових.

38. Так, за статтею 1 КУзПБ грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

39. Боржник - юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав (абзац четвертий частини першої статті 1 КУзПБ).

40. Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство (абзац одинадцятий частини першої статті 1 КУзПБ).

41. У справі про неплатоспроможність фізичної особи подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб (частина перша статті 122 КУзПБ).

42. Відповідно до частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

43. Отже, системне тлумачення наведених норм КУзПБ приводить до таких висновків:

- змістом грошового зобов`язання є документально підтверджене кредитором право вимоги і кореспондуючий йому обов`язок боржника здійснити платіж, тобто вчинити дію (дії) з передачі певної суми грошей (можливість їх вираження саме в грошових одиницях є визначальною для таких зобов`язань) незалежно від підстав виникнення такого обов`язку перелік яких не є вичерпним та може виникати в різних видах правовідносин, що можуть мати як приватноправовий, так і публічно-правовий характер;

- визначаючи сутність грошових зобов`язань боржника у процедурі банкрутства, законодавець прямо передбачив виключний перелік виплат з боку боржника, які не охоплюються змістом відповідної категорії майнових зобов`язань (аналогічний правовий висновок викладено у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 916/145/21).

Щодо віднесення виконавчого збору до грошового зобов`язання, визначення підстав його виникнення і розміру, як грошової вимоги кредитора у справі про банкрутство

44. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VIІI примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

45. Питання стягнення виконавчого збору з боржника за постановою державного виконавця врегульовано статтями 3, 26, 27, 42, 45 Закону № 1404-VIІ.

46. За змістом статті 26, частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIІI у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника такого збору та одночасно виносить відповідну постанову (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

47. Отже, встановлений законом обов`язок боржника сплатити виконавчий збір є елементом змісту процесуальних правовідносин примусового виконання виконавчого документа. За загальним правилом розмір виконавчого збору визначається при відкритті виконавчого провадження у постанові державного виконавця.

48. Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1404-VIІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

49. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частини друга, третя статті 27 Закону № 1404-VIІ).

50. Тож, сплата виконавчого збору є обов`язком (зобов`язанням) боржника та в силу закону охоплюється змістом грошових зобов`язань боржника у процедурі банкрутства, визначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 КУзПБ, отже за певних умов може бути вимогою органу державної виконавчої служби (кредитора) щодо грошових зобов`язань до боржника (боржника у виконавчому провадженні).

51. Частиною першою статті 45 Закону № 1404-VIІ, що регламентує розподіл стягнутих з боржника грошових сум, передбачено, зокрема, що у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми, а виконавчий збір за виконавчими документами про стягнення аліментів - у четверту чергу.

52. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення (частина друга статті 45 Закону № 1404-VIІ).

53. Таким чином, під час здійснення державним виконавцем розподілу стягнутих з боржника у виконавчому провадженні грошових сум виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

54. Отже, сума коштів, що може бути фактично відрахована на сплату виконавчого збору, є прямо пропорційною сумі стягнутих з боржника коштів. Якщо за результатами виконавчого провадження стягнута сума є меншою ніж та, що підлягає стягненню за виконавчим документом, розмір фактично стягнутого виконавчого збору відповідно зменшується.

55. Стягнення виконавчого збору, який встановлюється у вигляді відсотків від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, законодавство обумовлює сукупністю таких юридичних фактів:

- державний виконавець стягує її у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої з боржника суми на підставі постанови про стягнення виконавчого збору;

- виконавчий збір стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (за відсутності заборгованості зі сплати аліментів);

- якщо суму боргу за виконавчим документом стягнуто частково, виконавчий збір стягується пропорційно до фактично стягнутої суми (за відсутності заборгованості зі сплати аліментів).

56. Верховний Суд наголошує, що сума виконавчого збору, що визначена державним виконавцем у постанові при відкритті виконавчого провадження, фіксує розрахунок такої санкції на час відкриття виконавчого провадження та не є сумою, яка гарантовано може бути стягнена за наслідками виконання рішення, зокрема у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

57. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору є виконавчими документами, а отже, підлягають примусовому виконанню в встановленому законом порядку.

58. Таким чином набуття права на стягнення суми виконавчого збору закон пов`язує з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору за умови, що така постанова не була скасована, а розмір суми що має бути відрахована під час розподілу стягнутих коштів на виконавчий збір обмежує 10 %, прямо пропорційно до суми, фактично стягнутої з боржника.

59. Тому, саме лише існування постанови про стягнення виконавчого збору не означає безумовного та гарантованого його стягнення з боржника у визначеному в такій постанові розмірі, адже закон зумовлює право органу державної виконавчої служби стягувати розраховану на час відкриття виконавчого провадження суму виконавчого збору пропорційно до стягнутої з боржника суми у виконавчому провадженні, отже за умови повного чи часткового фактичного виконання рішення у зв`язку з примусовим виконанням якого було винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

60. Тобто умовами фактичного стягнення виконавчого збору є: 1) здійснення державним виконавцем примусового виконання рішення у виконавчому провадженні; 2) фактичне повне чи часткове виконання виконавчого документа.

61. Аналізуючи зміст наведених норм Верховний Суд дійшов такого узагальнюючого висновку, що грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (стаття 1 КУзПБ) зі сплати виконавчого збору, обумовлене фактичним стягненням з боржника суми боргу за відповідним виконавчим документом або виконанням (повним/частковим рішення немайнового характеру), в цьому контексті право вимоги органу державної виконавчої служби до боржника у справі про банкрутство на суму виконавчого збору виникає у розмірі 10 % фактично стягнутої суми за відповідним виконавчим документом або у визначеному постановою державного виконавця розмірі за умови виконання (повного/часткового) рішення немайнового характеру.

Щодо віднесення витрат виконавчого провадження до грошового зобов`язання, визначення підстав їх виникнення і розміру, як грошової вимоги кредитора у справі про банкрутство

62. Відповідно до статті 42 Закону № 1404-VIІI кошти виконавчого провадження, яке здійснюється органом державної виконавчої служби, складаються з 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

63. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. (частини друга, третя статті 42 Закону № 1404-VIІI).

64. Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5) (далі - Інструкція № 512/5) витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

65. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

66. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

67. Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

68. До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження. Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні (пункт 2 розділу VI Інструкції № 512/5).

69. Види та розміри витрат виконавчого провадження, алгоритм їх визначення встановлюються Міністерством юстиції України, зокрема затверджені наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2830/5 (зі змінами), відповідно до якого до видів витрат виконавчого провадження відносяться, зокрема:

- виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари;

- пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку;

- послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій;

- плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII "Про виконавче провадження" плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

70. Таким чином, сплата витрат виконавчого провадження є обов`язком (зобов`язанням) боржника перед органом державної виконавчої служби та в силу закону охоплюється змістом грошових зобов`язань боржника у процедурі банкрутства, визначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 КУзПБ, і за певних умов може бути вимогою органу державної виконавчої служби (кредитора) щодо грошових зобов`язань до боржника (боржника у виконавчому провадженні).

71. Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1404-VIІI розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача. До третьої і четвертої черги розподілу віднесені інші грошові суми, що підлягають стягненню з боржника, у тому числі на користь стягувачів у виконавчих провадженнях.

72. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення (частина друга статті 45 Законом № 1404-VIІІ).

73. У пункті 15 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5) визначено, що у разі надходження суми, яка не задовольняє вимоги усіх стягувачів, а також за необхідності відрахування виконавчого збору, основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження виконавець невідкладно складає розрахунок, який повинен містити загальну суму стягнених коштів, суму, що залишилась після відрахування витрат виконавчого провадження, перелік стягувачів кожної черги, визначених статтею 46 Закону, та суму коштів, яка перераховується кожному стягувачу, суму стягненого виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця, штрафів у разі винесення відповідних постанов. Розрахунок долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження.

74. Отже, у цих приписах Інструкції № 512/5, що кореспондують відповідним положенням Закону № 1404-VIІI, регулятор акцентував, що відрахування коштів на погашення витрат виконавчого провадження здійснюється до розподілу коштів між стягувачами в порядку черговості, передбаченої статтею 46 вказаного Закону.

75. Системне тлумачення наведених вище норм, дає підстави для висновку, що при розподілі стягнутих з боржника грошових сум компенсація витрат виконавчого провадження (не покритих авансовим внеском стягувача) здійснюється у другу чергу, після повернення авансового внеску стягувача на організацію і проведення виконавчих дій, та не ставиться в залежність від самого факту задоволення чи розміру фактично задоволеної вимоги стягувача або суми стягнутої у виконавчому провадженні у зв`язку з виконанням якого понесені такі витрати.

76. В силу особливостей розрахунку витрат виконавчого провадження, визначених Законом № 1404-VIІI, Інструкцією № 512/5 та наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2830/5, мінімальні витрати виконавчого провадження слід вважати понесеними органом виконавчої служби на підставі винесеної державним виконавцем постанови про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження, адже ці витрати є обов`язковими в силу спеціальних законодавчих приписів щодо відкриття виконавчого провадження, порядку вчинення і оформлення виконавчих дій, вимог до користування автоматизованою системою виконавчого провадження тощо.

77. Водночас, оскільки законодавство не містить вичерпного переліку додаткових витрат виконавчого провадження, а їх розмір залежить від особливостей примусового виконання конкретного виконавчого провадження, заявлення таких витрат органом державної виконавчої служби на підставі відповідної постанови державного виконавця, як грошової вимоги до боржника у справі про банкрутство, потребує додаткового обґрунтування з наданням заявником відповідних документів на їх підтвердження, як кредиторських вимог у розумінні статей 1 45 КУзПБ.

78. Верховний Суд наголошує на тому, що витрати виконавчого провадження це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника безвідносно до того, чи виконано рішення боржником у добровільному порядку. Виконання боржником судового рішення у добровільному порядку не звільняє його від обов`язку відшкодовувати витрати, що були понесені під час виконавчого провадження з виконання виконавчого документу (аналогічні правові висновки наведено у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 750/4352/17, від 19.06.2019 у справі № 750/7053/17, від 08.08.2019 у справі № 751/4365/17, від 01.10.2020 у справі № 703/1111/17).

79. Аналізуючи зміст наведених норм Верховний Суд дійшов такого узагальнюючого висновку, що грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (стаття 1 КУзПБ) зі сплати витрат виконавчого провадження виникає на підставі постанови державного виконавця про визначення/стягнення таких витрат та не залежить від фактичного (повного/часткового) задоволення вимог стягувача за виконавчим документом у зв`язку з виконанням якого такі витрати понесено, отже в цьому контексті грошові вимоги органу державної виконавчої служби до боржника у справі про банкрутство на суму витрат виконавчого провадження виникають у розмірі визначеному у відповідній постанові державного виконавця за умови їх належного документального підтвердження кредитором.

Щодо суті касаційної скарги

80. У цій справі грошові вимоги до боржника складаються із суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, що передбачені статтями 27, 42 Закону № 1404-VIІI.

81. Як установлено судами попередніх інстанцій, звертаючись із заявою з кредиторськими вимогами до боржника, відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зазначив, що в провадженні цього відділу перебуває зведене виконавче провадження ВП № 53680406 про стягнення боргів з ОСОБА_1 в межах якого підлягає стягненню з боржника 571 819,05 грн за постановами про стягнення виконавчого збору та 1 001,17 грн за постановами про стягнення витрат виконавчого провадження.

Щодо грошових вимог до боржника в частині виконавчого збору

82. Належних і допустимих доказів фактичного стягнення боргів за виконавчими документами, у розмірі 10 відсотків від яких було розраховано виконавчий збір, заявлений як кредиторські вимоги до боржника, заявником не надано та матеріали справи не містять.

83. Таким чином, у розумінні статей 27, 45 Закону № 1404-VIІI відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) не набув права на стягнення судового збору з боржника на заявлену суму, позаяк виконання виконавчих документів у відповідній частині боргів не відбулося.

84. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у боржника не виникли грошові зобов`язання перед органом державної виконавчої служби у заявленій сумі виконавчого збору в розумінні статті 1 КУзПБ, адже заявник не підтвердив стягнення суми боргу за виконавчими документами у виконавчому провадженні, у 10 відсотках від якої було нараховано виконавчий збір у розмірі заявлених кредиторських вимог до боржника.

85. Отже, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні заяви відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання грошових вимог до боржника на суму 571 819,05 грн виконавчого збору.

86. Зважаючи на викладене, Верховний Суд відхиляє як помилкові твердження касанта про те, що у справі про банкрутство грошове зобов`язання ОСОБА_1 на суму виконавчого збору підлягає визнанню на підставі постанови про стягнення такого збору, винесеної при відкритті виконавчого провадження, оскільки за приписами частини першої статті 45 Закону № 1404-VIІI відрахування виконавчого збору здійснюється за умови фактичного стягнення боргів у виконавчому провадженні та у розмірі 10 % від фактично стягнутої суми, відтак сама по собі постанова про стягнення виконавчого збору не є достатнім підтвердженням грошового зобов`язання боржника в розумінні статей 1 45 КУзПБ.

87. Відхиляючи посилання касанта на постанову Верховного Суду у справі № 910/16593/19 суд касаційної інстанції зауважує, що наведені ним правові позиції щодо співвідношення публічного і приватного інтересу жодним чином не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та сформовані стосовно питання закриття провадження у справі про банкрутство через незаявлення кредиторських вимог до боржника, отже за неподібних цій справі правовідносин.

Щодо грошових вимог до боржника в частині витрат виконавчого провадження

88. Водночас Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги стосовно незгоди з відхиленням грошових вимог на суму витрат виконавчого провадження, з огляду на таке.

89. Заявляючи грошові вимоги до боржника орган державної виконавчої служби, з урахуванням уточнення, просив визнати їх на суму 571 819,05 грн нестягненого виконавчого збору та 1 001,17 грн нестягнених витрат виконавчого провадження.

90. Як зазначено вище Верховним Судом, такі види стягнення в процесі примусового виконання рішень, як виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, не тотожні за правовим регулюванням, підставами виникнення та порядком стягнення з боржника.

91. На відміну від виконавчого збору, відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1404-VIІI компенсація витрат виконавчого провадження (не покритих авансовим внеском стягувача) здійснюється у другу чергу, після повернення авансового внеску стягувача на організацію і проведення виконавчих дій, та не ставиться в залежність від самого факту задоволення чи розміру фактично задоволеної вимоги стягувача або суми стягнутої у виконавчому провадженні у зв`язку з виконанням якого понесені такі витрати.

92. Системний аналіз статей 42, 45 Закону № 1404-VIІI та статей 1 45 КУзПБ дає підстави для висновку, що грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (стаття 1 КУзПБ) зі сплати витрат виконавчого провадження виникає на підставі постанови державного виконавця про визначення/стягнення таких витрат та не залежить від фактичного (повного/часткового) задоволення вимог стягувача за виконавчим документом у зв`язку з виконанням якого такі витрати понесено, отже в цьому контексті грошові вимоги органу державної виконавчої служби до боржника у справі про банкрутство на суму витрат виконавчого провадження виникають у розмірі зазначеному у постанові державного виконавця за умови їх належного документального підтвердження кредитором.

93. Проте, місцевий господарський та апеляційний суди наведеного не врахували та дійшли передчасних висновків про відмову у визнанні грошових вимог до боржника на суму витрат виконавчого провадження, посилаючись на відсутність доказів фактичного стягнення державним виконавцем заборгованості за виконавчими документами в межах зведеного виконавчого провадження стосовно боржника/

94. Отже, суди попередніх інстанцій за відсутності жодних правових підстав ототожнили виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, не здійснивши належного правового аналізу заявлених грошових вимог, їх складу, підставам виникнення та обґрунтуванню, отже не виконали повною мірою обов`язку, покладеного на суд відповідно до статей 1 45 КУзПБ, статей 86 236 ГПК України.

95. Наведене вище є достатньою підставою для скасування оскаржуваних рішень через неповноту судового розгляду та невідповідність їх вимогам статті 236 ГПК України.

96. Оскільки у цій справі судами попередніх інстанцій не встановлено усієї сукупності фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, а суд касаційної інстанції позбавлений такої можливості в силу своїх процесуальних повноважень (стаття 300 ГПК України), то ухвалення остаточного рішення у справі за результатами касаційного перегляду не вбачається можливим, що зумовлює направлення справи на новий розгляд в частини грошових вимог органу державної виконавчої служби на суму витрат виконавчого провадження, стягнутих постановами державного виконавця з боржника.

97. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку, що касаційна скарга державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюка П. В. підлягає частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

98. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

99. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

100. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

101. За таких обставин відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті вимог позивача, тому оскаржувана постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 та ухвала Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 у справі № 918/56/20 в частині відмови в у визнанні грошових вимог кредитора на суму витрат виконавчого провадження підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд в цій частині.

102. Під час нового розгляду справи, суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові та вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, якими кредитор обґрунтовує свої грошові вимоги, зокрема на підставі матеріалів справи з урахуванням доводів сторін перевірити підставність та розрахунок грошових вимог органу державної виконавчої служби на суму витрат виконавчого провадження, стягнутих з боржника.

Щодо судових витрат скаржника зі сплати судового збору

103. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

104. Оскільки в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Висновки щодо застосування норм права

Щодо змісту грошового зобов`язання у справі про банкрутство

105. Системне тлумачення частини першої статті 1, частини першої статті 45, частини першої статті 122 КУзПБ приводить до таких висновків:

- змістом грошового зобов`язання є документально підтверджене кредитором право вимоги і кореспондуючий йому обов`язок боржника здійснити платіж, тобто вчинити дію (дії) з передачі певної суми грошей (можливість їх вираження саме в грошових одиницях є визначальною для таких зобов`язань) незалежно від підстав виникнення такого обов`язку, перелік яких не є вичерпним та може виникати в різних видах правовідносин, що можуть мати як приватноправовий, так і публічно-правовий характер;

- визначаючи сутність грошових зобов`язань боржника у процедурі банкрутства, законодавець прямо передбачив виключний перелік виплат з боку боржника, які не охоплюються змістом відповідної категорії майнових зобов`язань.

Щодо віднесення виконавчого збору до грошового зобов`язання, визначення підстав його виникнення і розміру, як грошової вимоги кредитора у справі про банкрутство

106. Сплата виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є обов`язком (зобов`язанням) боржника перед органом державної виконавчої служби, в силу закону охоплюється змістом грошових зобов`язань боржника у процедурі банкрутства, визначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 КУзПБ, і за певних умов можуть бути вимогою кредитора щодо грошових зобов`язань до боржника.

107. Стягнення виконавчого збору, який встановлюється у вигляді відсотків від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, законодавство обумовлює сукупністю таких юридичних фактів:

- державний виконавець стягує її у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої з боржника суми на підставі постанови про стягнення виконавчого збору;

- виконавчий збір стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (за відсутності заборгованості зі сплати аліментів);

- якщо суму боргу за виконавчим документом стягнуто частково, виконавчий збір стягується пропорційно до фактично стягнутої суми (за відсутності заборгованості зі сплати аліментів).

108. Сума виконавчого збору, що визначена державним виконавцем у постанові при відкритті виконавчого провадження, фіксує розрахунок такої санкції на час відкриття виконавчого провадження та не є сумою, яка гарантовано може бути стягнена за наслідками виконання рішення, зокрема у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

109. Грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (стаття 1 КУзПБ) зі сплати виконавчого збору, обумовлене фактичним стягненням з боржника суми боргу за відповідним виконавчим документом або виконанням (повним/частковим рішення немайнового характеру), в цьому контексті право вимоги органу державної виконавчої служби до боржника у справі про банкрутство на суму виконавчого збору виникає у розмірі 10 % фактично стягнутої суми за відповідним виконавчим документом або у визначеному постановою державного виконавця розмірі за умови виконання (повного/часткового) рішення немайнового характеру.

Щодо віднесення витрат виконавчого провадження до грошового зобов`язання, визначення підстав їх виникнення і розміру, як грошової вимоги кредитора у справі про банкрутство

110. Витрати виконавчого провадження це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника безвідносно до того, чи виконано рішення боржником у добровільному порядку.

111. Аналіз положень статей 27, 42, 45 Закону України "Про виконавче провадження" у співвідношенні із положеннями статей 1 45 КУзПБ свідчить про те, що грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (стаття 1 КУзПБ) зі сплати витрат виконавчого провадження виникає на підставі постанови державного виконавця про визначення/стягнення таких витрат та не залежить від фактичного (повного/часткового) задоволення вимог стягувача за виконавчим документом у зв`язку з виконанням якого такі витрати понесено, отже в цьому контексті грошові вимоги органу державної виконавчої служби до боржника у справі про банкрутство на суму витрат виконавчого провадження виникають у розмірі визначеному у відповідній постанові державного виконавця за умови їх належного документального підтвердження кредитором.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286 300 301 308 309 310 314 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюка П. В. задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 у справі № 918/56/20 в частині відмови у визнанні грошових вимог відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) до ОСОБА_1 у розмірі витрат виконавчого провадження скасувати.

3. Справу № 918/56/20 в частині розгляду грошових вимог відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) до ОСОБА_1 у розмірі витрат виконавчого провадження направити на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

4. В іншій частині постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.06.2022 у справі № 918/56/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. І. Картере

В. Я. Погребняк