ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року

м. Київ

Справа № 905/1224/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

учасники справи не з`явилися

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022

у складі колегії суддів: Стойки О. В. (головуючої), Попкова Д. О., Істоміної О. А.

на ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.02.2022

у складі судді Чорненької І. К.

у справі за заявою Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібсервіс"

про банкрутство

Вступ

1. Банк заявив у справі про банкрутство додаткові грошові вимоги на суму заборгованості за процентами згідно з договором про відкриття кредитної лінії, з урахуванням договору поруки стороною якого є боржник.

2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про необґрунтованість додаткових грошових вимог через нарахування кредитором суми процентів після пред`явленням банком вимоги про повернення всієї суми заборгованості та за період після відкриття провадження у справі про банкрутство і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

3. Банк оскаржив в касаційному порядку судові рішення першої та апеляційної інстанцій та стверджує про помилкове неврахування судами попередніх інстанцій висновків, наведених у пунктах 121-124 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, за змістом яких, на думку скаржника, стверджується, що за відсутності підтвердженого факту повного погашення кредиту, отриманого за кредитним договором, нарахування банком процентів на умовах цього договору і після настання кінцевого терміну повернення кредиту, тобто за неправомірне користування кредитом, - є правомірним.

4. З урахуванням висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги Верховний Суд у цій справі вирішив питання:

- застосування статей 625, 1048, 10561 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) при наданні оцінки обґрунтованості грошових вимог до боржника, заявлених на суму процентів за користування кредитом, нарахованих за період після пред`явлення кредитором вимоги про повернення усієї суми заборгованості та відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

5. Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги та залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

6. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.07.2017 відкрито провадження у справі № 905/1224/17 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібсервіс" (далі - ТОВ "Хлібсервіс", боржник), визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора - Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - АТ "Сбербанк") до боржника, як майнового поручителя за договором про відкриття кредитної лінії від 06.03.2012 № 26-Н/12/24/ЮО-KL, в сумі 543 809 769,74 грн, з яких: 543 776 351,20 грн заборгованість за кредитом; 1 643 270,39 грн відсотки за користуванням кредитом (станом на 30.06.2017); 33 418,54 грн пеня за несвоєчасну сплату кредиту.

7. Постановою від 23.01.2019 ТОВ "Хлібсервіс" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців до 23.01.2020.

Короткий зміст і підстави заяви про визнання грошових вимог

8. 24.11.2021 до Господарського суду Донецької області від АТ "Сбербанк" надійшла заява від 18.11.2021 № 15431/4/06-2 про визнання додаткових грошових вимог за змістом якої кредитор просив суд визнати грошові вимоги до боржника на суму 61 436 750, 28 грн заборгованості по відсотках за користування кредитом за період з 04.07.2017 по 07.05.2018.

9. Цю заяву обґрунтовано наявністю у ТОВ "Хлібсервіс", як поручителя за договором поруки від 03.12.2013, заборгованості у сумі процентів за договором про відкриття кредитної лінії від 06.03.2012 № 26-Н/12/24/ЮО-KL, укладеним між АТ "Сбербанк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Золотий Урожай" (далі - ТОВ "ТД "Золотий Урожай") (позичальник).

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. На забезпечення виконання грошового зобов`язання ТОВ "ТД "Золотий Урожай" перед АТ "Сбербанк" за кредитним договором про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 06.03.2012 № 26-Н/12/24/ЮО/KL між ТОВ "Хлібсервіс" та АТ "Сбербанк" було укладено договір поруки від 03.12.2013, за змістом якого боржник поручився перед кредитором за виконання ТОВ "ТД "Золотий Урожай" зобов`язань за кредитним договором.

11. Згідно з доданим до заяви про визнання додаткових грошових вимог розрахунком, кредитор здійснив нарахування процентів за користування кредитом за період з 04.07.2017 по 07.05.2018, при цьому виходячи саме з встановленого кредитним договором розміру процентів річних за користування кредитною лінією - 13,34 %, 13,45 %, 14,04 %.

12. В ухвалі Господарського суду Донецької області від 25.01.2017 у справі № 905/1927/15 (на яку посилався заявник в обґрунтування заяви про порушення справи про банкрутство ТОВ "Хлібсервіс"), зазначено, що у зв`язку з невиконанням позичальником ТОВ "ТД "Золотий Урожай" взятих на себе зобов`язань зі своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту та процентів за користування кредитом за кредитним договором про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 06.03.2012 № 26-Н/12/24/ЮО/KL, банк звернувся до позичальника з повідомленням-вимогою від 10.04.2015 № 3468/5/28-2 про дострокове повернення всієї суми заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 26-Н/12/24/ЮО/КL, посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору.

13. 02.02.2022 АТ "Сбербанк" подана заява про заміну найменування кредитора у справі № 905/1224/17 про банкрутство ТОВ "Хлібсервіс" з АТ "Сбербанк" (код ЄДРПОУ 25959784) на Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк" (далі - АТ "Міжнародний резервний банк") (код ЄДРПОУ 25959784).

14. Згідно зі статутом АТ "Міжнародний резервний банк", рішенням єдиного акціонера АТ "Сбербанк" № 1 від 10.04.2018 змінено найменування банку із АТ "Сбербанк" на АТ "Міжнародний резервний банк".

15. За випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом юридичної особи 25959784 зареєстровано АТ "Міжнародний резервний банк" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46).

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

16. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.02.2022 було здійснено заміну найменування кредитора на АТ "Міжнародний резервний банк", відмовлено у задоволенні заяви кредитора про визнання додаткових грошових вимог до ТОВ "Хлібсервіс" на суму 61 441 290,28 грн.

17. Відхиляючи ці вимоги місцевий господарський суд послався на те, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилося у зв`язку з пред`явленням банком вимоги про повернення всієї суми заборгованості від 24.04.2015 № 3982/5/28-2 та зазначив, що відповідно до статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) також неможливе нарахування процентів за статтею 625 ЦК України у період з 04.07.2017 по 07.05.2018, тобто після відкриття провадження у справі № 905/1224/17 про банкрутство ТОВ "Хлібсервіс" ухвалою суду від 04.07.2017 та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

18. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 апеляційну скаргу АТ "Міжнародний резервний банк" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.02.2022 року у справі № 905/1224/17 - без змін

19. Апеляційний суд повною мірою погодився з висновками суду першої інстанції про безпідставне нарахування кредитором додаткової заборгованості у розмірі процентів за кредитним договором з огляду на приписи статті 1050 ЦК України та неможливість нарахування процентів згідно зі статтею 625 ЦК України після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідно до статті 41 КУзПБ.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Рух касаційної скарги

20. 21.11.2022 АТ "Міжнародний резервний банк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та на ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.02.2022 (щодо відхилення грошових вимог), а також на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 (щодо задоволення клопотання арбітражного керуючого про виплату та стягнення грошової винагороди) у справі № 905/1224/17.

21. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/1224/17 визначено колегію суддів у складі: Банасько О. О. - головуючий, Картере В. І., Пєсков В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2022.

22. Ухвалою Верховного Суду від 20.12.2022 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Міжнародний резервний банк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 у справі № 905/1224/17, задоволено заяву скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу АТ "Міжнародний резервний банк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та на ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.02.2022 у справі № 905/1224/17 залишено без руху.

23. Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2023 задоволено заяву судді Пєскова В. Г. від 24.01.2023 про самовідвід у справі № 905/1224/17.

24. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/1224/17 визначено колегію суддів у складі: Банасько О. О. - головуючий, Картере В. І., Погребняк В. Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2023.

25. Після усунення недоліків касаційної скарги ухвалою Верховного Суду від 30.01.2023 відкрито касаційне провадження, призначено справу до розгляду на 23.02.2023 та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

26. Ухвалою від 23.02.2023 зупинено касаційне провадження у справі № 905/1224/17 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/4518/16 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду

27. Ухвалою від 24.04.2023 поновлено касаційне провадження у справі № 905/1224/17 за касаційною скаргою АТ "Міжнародний резервний банк" та призначено її до розгляду на 18.05.2023

28. У судове засідання 18.05.2023 належним чином повідомлені учасники справи не з`явилися.

29. Заяв від учасників справи щодо неможливості участі у судовому засіданні чи реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до суду касаційної інстанції не надійшло.

30. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

31. Участь представників сторін у судовому засіданні, призначеному на 18.05.2023, обов`язковою не визнавалася.

32. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні за відсутності її учасників.

ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

33. У касаційній скарзі АТ "Міжнародний резервний банк" просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.02.2022 у справі № 905/1224/17, ухвалити нове рішення, яким визнати грошові вимоги АТ "Міжнародний резервний банк" до ТОВ "Хлібсервіс" на суму 61 436 750, 28 грн.

34. В обґрунтування касаційної скарги касант посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, відтак, зазначає в якості підстави касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та стверджує, зокрема, що:

- оскаржувані судові рішення ухвалено без урахування висновків, наведених у пунктах 121-124 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 у яких, на думку скаржника, стверджується, що за відсутності підтвердженого факту повного погашення кредиту отриманого за кредитним договором, нарахування банком процентів після настання кінцевого терміну повернення кредиту, тобто за неправомірне користування кредитом - є правомірним;

- наведені в оскаржуваних судових рішеннях правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню у цій справі, адже не стосуються реалізації статті 10561 ЦК України, якою керувалися сторони кредитного договору при визначенні у договорі розміру процентів і порядку їх сплати (у тому числі моменту припинення нарахування процентів);

- суди попередніх інстанцій, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, помилково не взяли до уваги, що сторони кредитного договору досягли згоди щодо права нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту;

- при розгляді додаткових грошових вимог належало врахувати висновок Конституційного Суду України у рішенні від 22.06.2022 № 6-р(ІІ)/2022 про те, що припис першого речення частини першої статті 1050 КУзПБ не обмежує права банку на отримання процентів як плати за користування кредитом.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

35. До Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу не надійшли

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

36. Щодо наведеного у пункті 4 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, зазначає таке.

37. Предметом розгляду у цій справі є заява кредитора-банківської установи про визнання додаткових грошових вимог до боржника на суму процентів за кредитним договором, нарахованих кредитодавцем за період після відкриття провадження про банкрутство.

Щодо нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування

38. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

39. Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

40. Поняття "користування кредитом" є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17).

41. У частині другій статті 1054 ЦК України закріплено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика", статті 1046-1053) цієї глави , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

42. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством саме у статті 1048 параграфа 1 "Позика" глави 72 "Позика. Кредит. Банківський вклад." ЦК України, а у статті 10561 цього Кодексу законодавець регламентує особливості визначення процентів, типу процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором, не змінюючи загальних правил статті 1048 ЦК України.

43. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

44. За усталеною правовою позицією проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за користування кредитом (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу).

45. При цьому кредитор, за загальним правилом, не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України).

46. Таким чином, уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за користування кредитом) за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

47. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

48. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за користування кредитом поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

49. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 вказала на те, що зазначене благо (користування кредитом протягом певного часу за проценти) виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

50. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 від 05.04.2023 справа № 910/4518/16, постанови Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 910/8259/16, 29.03.2021 у справі № 913/479/18, від 22.02.2022 у справі № 920/1357/20, 25.10.2022 у справі № 910/6923/20).

51. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

52. Отже, на період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, тож боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

53. Таким чином, якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

54. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зауважила, що підхід, за якого проценти за користування кредитом могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів - наслідків прострочення зобов`язання з оплати робіт, послуг чи користування кредитом, за відсутності прямої вказівки закону про можливість такої дискримінації платника (боржника) залежно від виду зобов`язання.

55. Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

56. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16).

57. Отже, в охоронних правовідносинах, зокрема у разі неправомірного користування кредитом, права та інтереси кредитора забезпечені саме частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. подібний висновок у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16).

58. Телеологічний та системний аналіз приписів частині третій статті 6, статті 627 ЦК України щодо змісту та реалізації принципу свободи договору засвідчує, що сторони не можуть з посиланням на цей принцип домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

59. Водночас, така максима не заперечує права сторін домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, при цьому в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Ця домовленість за правовою природою буде домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір, на відміну від розміру процентів за користування кредитом, може бути зменшений судом (подібний за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16).

60. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Щодо суті касаційної скарги

61. У цій справі грошові вимоги кредитора до ТОВ "Хлібсервіс" заявлено на суму нарахованих процентів за користування кредитом згідно з договором про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 06.03.2012 № 26-Н/12/24/ЮО/KL, виходячи саме з встановленого цим договором розміру процентів річних за користування кредитом - 13,34 %, 13,45 %, 14,04 % за період з 04.07.2017 по 07.05.2018.

62. Водночас, суди попередніх інстанцій правильно врахували, що банк звернувся до позичальника з повідомленням-вимогою від 10.04.2015 № 3468/5/28-2 про дострокове повернення всієї суми заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 26-Н/12/24/ЮО/КL через невиконання позичальником умов кредитування, отже нарахування процентів за користування кредитом відбулося у розмірі узгодженої сторонами кредитного договору процентної ставки за користування кредитом, проте поза межами періоду такого правомірного користування, що закінчився з пред`явленням вимоги кредитора до позичальника про повернення всієї суми боргу за кредитним договором.

63. Як зазначалося вище, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 сформульовано висновок про те, що на період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, тож боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

64. Подібний правовий підхід Верховний Суд викладав і раніше, зокрема у постановах у постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц та від 19.05.2020 № 910/23028/17, які були правильно враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень.

65. Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевий і апеляційний господарські суду дійшли правильного висновку про безпідставність нарахування кредитором процентів за правомірне користування кредитом після пред`явленням вимоги до позичальника про повернення всієї суми боргу за кредитним договором, відтак про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України в аспекті відповідальності позичальника за порушення зобов`язання з повернення кредиту.

66. Зазначених висновків не спростовує посилання скаржника на те, що при визначенні у договорі розміру процентів і порядку їх сплати сторони кредитного договору керувалися статтею 10561 ЦК України, адже ця норма конкретизує особливості визначення процентів, типу процентної ставки та порядку їх сплати за кредитним договором, не змінюючи загальних правил статей 625 1048 1050 ЦК України.

67. Висновки судів попередніх інстанцій, так само як і правові висновки Верховного Суду, що були враховані у цій справі, не суперечать рішенню Конституційного Суду України від 22.06.2022 № 6-р(ІІ)/2022 про конституційність приписів першого речення частини першої статті 1050 ЦК України (див. пункти 142-144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16), тому таке посилання касанта не може бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваних рішень.

68. Верховний Суд відхиляє твердження касанта про обґрунтованість додаткових грошових вимог до боржника через їх нарахування кредитором на підставі статті 625 ЦК України, з огляду на таке.

69. Верховний Суд акцентує, що на період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, тож боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

70. Тож, у разі неправомірного користування кредитом, права та інтереси кредитора забезпечені саме частиною другою статті 625 ЦК України, що визначає правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання.

71. За висновком Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 трансформація регулятивних правовідносин в наслідок порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту в охоронні, зокрема згідно зі статтею 626 ЦК України, не заперечує права сторін домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, при цьому в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Ця домовленість за правовою природою буде домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір, на відміну від розміру процентів за користування кредитом, може бути зменшений судом.

72. Таким чином, проценти річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України нараховуються за період після закінчення правомірного користування кредитом та до погашення позичальником заборгованості, що за загальним правилом обмежений лише у визначених законом випадках, зокрема застосування позовної давності до таких вимог.

73. Водночас у цій справі, як правильно акцентували суди попередніх інстанцій, ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.07.2017 було відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Хлібсервіс" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

74. Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16, Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20, від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19).

75. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження метою якого є задоволення індивідуальних вимог, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

76. До того ж мораторій на задоволення вимог кредиторів є одним з правових механізмів забезпечення конкурсу цих вимог, задоволення їх почергово і пропорційно у відповідній черзі, саме в межах провадження у справі про банкрутство боржника.

77. Відповідно до частини першої статті 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

78. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство (частина друга статті 41 КУзПБ).

79. За змістом частини третьої цієї статті КУзПБ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги до боржника; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

80. Таким чином, спеціальний закон - КУзПБ імперативно встановив обмеження, зокрема, застосування заходів відповідальності до боржника за невиконання грошових зобов`язань, серед яких і передбачені статтею 625 КУзПБ, адже після відкриття провадження у справі про банкрутство та введення процедури розпорядження майном боржник фактично втрачає право самостійно, на власний розсуд визначати порядок погашення заборгованості за власними зобов`язаннями, а подальше задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку, передбаченому положеннями КУзПБ.

81. Випадки на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів перелічені у частині п`ятій статті 41 КУзПБ, при цьому виключень чи особливостей стосовно застосування мораторію на задоволення вимог кредиторів, заявлених до боржника, як поручителя у зобов`язанні, цією нормою не передбачено.

82. Як убачається з установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, кредитор заявив грошові вимоги у сумі нарахованих процентів на заборгованість позичальника і стверджує, що здійснив таке нарахування в порядку статті 625 ЦК України за період з 04.07.2017 по 07.05.2018, тобто за період після відкриття стосовно ТОВ "Хлібсервіс" провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.07.2017 у справі № 905/1224/17.

83. Отже, таке нарахування здійснено кредитором за період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів ТОВ "Хлібсервіс", що виключає застосування до боржника заходів відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, зокрема передбачених статтею 625 ЦК України.

84. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість додаткових грошових вимог АТ "Міжнародний резервний банк" до боржника на суму 61 436 750, 28 грн заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 04.07.2017 по 07.05.2018, відтак вважає правильною відмову у задоволенні заяви кредитора про визнання цих вимог у справі про банкрутство ТОВ "Хлібсервіс".

85. Верховний Суд відхиляє посилання касанта на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, наведених у пунктах 121-124 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, позаяк касант розтлумачив їх зміст на свою користь і таке довільне тлумачення оцінки суду обставин конкретної справи не є висновком щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у розумінні статей 236 287 310 ГПК України.

86. До того ж, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі відповідають як усталеній судовій практиці, так і висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, що є релевантною і підлягає врахуванню судами як остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

87. Решта доводів касанта, що аналогічні за змістом обґрунтуванню апеляційної скарги та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, були розглянуті під час апеляційного перегляду та правильно відхилені апеляційним судом, відтак колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для їх переоцінки.

88. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга АТ "Міжнародний резервний банк" є необґрунтованою, а правові підстави для скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та ухвали Господарського суду Донецької області від 02.02.2022 у справі № 905/1224/17 відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

89. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

90. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

91. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу АТ "Міжнародний резервний банк" належить залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.02.2022 у справі № 905/1224/17 - без змін.

Щодо судових витрат

92. Зважаючи на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.

Висновки щодо застосування норм права

Щодо нарахування відсотків за користування кредитом

93. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

94. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, тож боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором

95. Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Щодо нарахування трьох процентів річних під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів

96. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

97. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство та є одним з правових механізмів забезпечення конкурсу цих вимог, задоволення їх почергово і пропорційно у відповідній черзі, саме в межах провадження у справі про банкрутство боржника

98. Під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного відповідно до статті 41 КУзПБ не застосовуються заходи відповідальності боржника за невиконання грошових зобов`язань, серед яких і передбачені статтею 625 КУзПБ, адже після відкриття провадження у справі про банкрутство та введення процедури розпорядження майном боржник фактично втрачає право самостійно, на власний розсуд визначати порядок погашення заборгованості за власними зобов`язаннями, а подальше задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку, передбаченому положеннями КУзПБ.

На підставі наведеного та керуючись статтями 286 300 301 308 309 314 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та на ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.02.2022 у справі № 905/1224/17 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.02.2022 у справі № 905/1224/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. І. Картере

В. Я. Погребняк