Історія справи

Ухвала КГС ВП від 16.03.2021 року у справі №916/2255/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2255/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Бенедисюка І. М. і Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - Литвин П. В., адвокат (довіреність від 22.12.2020 № 14-331),

відповідач -комунальне підприємство "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго",

представник відповідача - Прокопишин Н. Ю., адвокат (довіреність від 04.01.2021 № 6),

розглянув касаційні скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго"

на рішення господарського суду Одеської області від 04.02.2019 (головуючий суддя Гут С. Ф. ) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від
21.01.2021 (головуючий Лавриненко Л. В., судді: Аленін О. Ю. і Мишкіна М. А.)

у справі № 916/2255/18

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (змінено найменування з публічного акціонерного товариства на акціонерне товариство; далі - Компанія)

до комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (далі - Підприємство)

про стягнення 3 467 656,95 грн.

За результатами розгляду касаційних скарг Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства про стягнення заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 3 467 656,95 грн, з яких основний борг - 2 114 634,20 грн, пеня - 857 142,96
грн, 3% річних - 130 227,70 грн, інфляційні втрати - 365 652,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Підприємством зобов'язань за договором постачання природного газу від 16.09.2016 № 3755/1617-ТЕ-23 (далі - Договір) у частині своєчасної оплати вартості отриманого природного газу за Договором.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.02.2019 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) закрито провадження у справі № 916/2255/18 у частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 2 114 634,20 грн, у зв'язку зі сплатою вказаної суми заборгованості.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.02.2019 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Компанії пеню у розмірі 426 111,83 грн, 3% річних у розмірі 129 524,94 грн., інфляційні втрати у розмірі 365 652,02 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 20 210,09 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у частині нарахування пені у розмірі 4 919,31 грн та 3% річних у розмірі 702,76 за період з 28.11.2016 по
30.11.2016, підлягали списанню в силу приписів частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII.

Також, враховуючи клопотання Підприємства про зменшення розміру пені, суд на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини 1 статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зменшив розмір пені.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 рішення господарського суду Одеської області від 04.02.2019 змінено, шляхом викладення його резолютивної частини у такій редакції:

"Позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню в сумі - 287 976,85 грн, 3% річних у сумі - 92 791,84
грн, інфляційні втрати в сумі - 365 652,02 грн та судовий збір у сумі 11 196,31
грн.

У решті позовних вимог відмовити.".

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що Компанією при обчисленні пені та 3% річних у період прострочення включено дні, в яких Підприємство здійснювало часткові оплати, тому, здійснивши власний розрахунок, апеляційний суд встановив, що розмір пені та 3 % річних, які підлягають нарахуванню, у зв'язку з порушенням строків оплати заборгованості за природний газ у період з 30.11.2016 (дата набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії") по 31.05.2017 становить 575 953,70 грн та 92 791,84 грн, відповідно. Водночас з урахуванням зменшення пені на 50 %, її розмір складає 287

976,85 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції у частині зменшення розміру пені у розмірі 63 780,84 грн, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині та прийняти нове рішення, яким у цій частині задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга Компанії мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у справах № 908/1453/14 та № 918/116/19, у частині застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах.

Від Підприємства відзив на касаційну скаргу Компанії не надходив.

Також не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та прийняти нове рішення, яким у цій частині відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга Підприємства обґрунтована тим, що:

- в оскаржуваних рішеннях суди не врахували висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 916/2292/18, від 04.12.2019 у справі № 910/1827/19, від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 та від 30.09.2020 у справі № 922/3667/19 щодо застосування 625 ЦК України у подібних правовідносинах;

- суди не надали належної правової оцінки наданим Підприємством доказам.

Компанія подала відзив на касаційну скаргу Підприємства, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень в оскаржуваній Підприємством частині, просить касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відкритого за касаційною скаргою Компанії та про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Підприємства з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Компанія у касаційній скарзі посилається на те що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у справах № 908/1453/14 та № 918/116/19, у частині застосування статті 233 ГК України, статей 549, 550, 551, 552, 599, 625 ЦК України у подібних правовідносинах.

При цьому під час підготовки справи до розгляду Касаційним господарським судом було проаналізовано зміст судових рішень прийнятих у справах № 908/1453/14 та № 918/116/19 та встановлено, що у вказаних справах були прийняті рішення відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Тобто у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Верховний Суд не надає правової оцінки зазначеним у касаційній скарзі Компанії постановам Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 31.10.2019 у справі № 924/243/19, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що містять висновки, не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови у даній справі № 916/2255/18 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Що ж до посилань Компанії у касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 902/1568/14, то таким посилання Верховним Судом також не надається правова оцінка, оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто процесуальним законодавством передбачено неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не Вищого господарського суду України.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З таких підстав касаційне провадження, яке відкрите за касаційною скаргою Компанії, підлягає закриттю.

Що ж до касаційної скарги Підприємства, то Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки ним встановлено, що з розрахунку штрафних санкцій Компанії вбачається, що останньою на оплати, які проводились відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005 № 20 нарахування штрафних санкцій не здійснювалось.

Водночас Верховний Суд не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення пені у розмірі 287 976,85 грн, 3% річних у розмірі 92
791,84 грн, інфляційних втрат у розмірі 365 652,02 грн, оскільки Підприємство зазначало як у відзиві на позовну заяву (т.1 а. с.63) так і в апеляційний скарзі (т.2 а. с.24) про укладення договорів про організацію взаєморозрахунків від
08.10.2018 № 33/110 та № 34/110 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 № 110 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевого бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги центрального водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування", внаслідок чого сторони за вказаними договорами змінили первісне зобов'язання про оплату природного газу на умовах договору поставки - новим зобов'язанням про оплату Підприємством на користь Компанії обсягів газу за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, припинивши первісне зобов'язання.

Пунктом 7 договорів № 33/110, № 34/110 передбачено, що Підприємство перераховує Компанії кошти у розмірі 154 400,00 грн та 1 423 400,00 грн відповідно, для погашення заборгованості за спожитий газ за 2017 рік згідно з Договором.

Відповідно до підпунктів 2,3 пункту 10 договорів № 33/110 та № 34/110 сторони зобов'язувались не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перераховувати кошти наступній стороні не пізніше наступного дня після нарахування коштів на їх рахунок.

Також на виконання договорів № 33/110 та № 34/110 Підприємством були долучені відповідні платіжні доручення.

Зазначені аргументи Підприємства як судом першої інстанції та і судом апеляційної інстанції залишені поза увагою, оцінка зазначеним договорам про організацію взаєморозрахунків судами надана не була, в судових рішеннях відсутні посилання на такі договори, хоча Підприємством надано їх копії до матеріалів справи разом з відзивом на позовну заяву (т.1 а. с.63).

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до власної правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від
10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від
20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Водночас у розгляді касаційної скарги у даній справі Верховний Суд з'ясував, що висновок щодо застосування норм ГПК України, які регламентують порядок подання доказів, доказування та оцінки доказів у господарському процесі в контексті правовідносин, які склалися між сторонами спору- відсутній.

Проте, оскільки судами попередніх інстанцій у розгляді справи не враховано приписи частини 3 статті 86 ГПК України, а саме, те що суд повинен надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому (у тому числі, договорам про організацію взаєморозрахунків від 08.10.2018 № 34/110 та № 33/110), так і кожному доказу, який міститься у матеріалах справи, отже, судами не виконані вимоги норм процесуального права у вирішенні відповідного спору, Верховний Суд вважає передчасним формування висновку стосовно доказового значення, зокрема, щодо розміру задоволених позовних вимог про стягнення пені у розмірі 287 976,85
грн, 3% річних у розмірі 92 791,84 грн, інфляційних втрат у розмірі 365 652,02
грн, у контексті спірних правовідносин.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 916/2292/18, на яку Підприємство посилається у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень у даній справі ( № 916/2255/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Тобто судами в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 287 976,85 грн, 3% річних у розмірі 92 791,84 грн, інфляційних втрат у розмірі 365 652,02 грн не надано належної правової оцінки всім доказам у справі, що, у свою чергу, призвело до передчасного висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених Пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

Зважаючи на викладене, рішення господарського суду Одеської області від
04.02.2019 з урахуванням постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у частині стягнення пені у розмірі 287 976,85
грн, 3% річних у розмірі 92 791,84 грн, інфляційних втрат у розмірі 365 652,02
грн підлягають скасуванню, а справа у цій частині - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі № 916/2255/18.

2. Касаційну скаргу комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду Одеської області від 04.02.2019 з урахуванням постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі № 916/2255/18 у частині стягнення пені у розмірі 287 976,85 грн, 3% річних у розмірі 92 791,84 грн, інфляційних втрат у розмірі 365 652,02 грн скасувати.

4. Справу № 916/2255/18 у скасованій частині передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

5. В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 04.02.2019 з урахуванням постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від
21.01.2021 у справі № 916/2255/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова