Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.03.2021 року у справі №902/594/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 902/594/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

скаржника ТОВ "Жил Сіті Буд": Маліцька І. О.

прокурора Офісу Генерального прокурора: Шелест М. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жил Сіті Буд"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2021

у складі колегії суддів: Грязнова В. В. (головуючого), Розізнаної І. В., Мельника О. В.

у справі за позовом заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі

1. Вінницької районної ради

2. Комунального підприємства "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жил Сіті Буд"

про стягнення 220 904,47 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позову

1. У червні 2020 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької районної ради та Комунального підприємства "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жил Сіті Буд" про стягнення 220 904,47 грн.

2. Мотивуючі цей позов прокурор зазначив, що розпоряджаючись бюджетними коштами Комунальне підприємство "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради (далі - КП "Вінницька центральна районна клінічна лікарня") безпідставно перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Жил Сіті Буд" (далі - ТОВ "Жил Сіті Буд") 220 904,47 грн за роботи, які фактично виконані не були, чим порушено приписи статей 22, 509, 526, 530, 599, 611, 629, 837, 875, 882 Цивільного кодексу України, статей 20, 193 Господарського кодексу України, а також умови пунктів 2.1,3.1,4.1,5.1,6,6.1.1,6.1.2,6.3 договору № 345 про капітальний ремонт будівлі лікарні, що спричинило збитки державі через необґрунтовані витрати з державного бюджету.

3. Тому звернення прокурора до суду в спірних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо обґрунтованого використання та повноти повернення безпідставно сплачених бюджетних коштів, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання закону.

4. Прокурор реалізує представницькі повноваження у спірних правовідносинах у порядку, передбаченому частиною 3 статті1311 Конституції України, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки Вінницькою районною радою та КП "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" не вжито належних заходів для усунення зазначених порушень, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку щодо контролю за ефективним і раціональним використанням бюджетних коштів.

Рух справи у судах попередніх інстанцій

5. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 17.06.2020 відкрито провадження у справі № 902/594/20, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області.

6. Ухвалою від 28.10.2020 Господарський суд Вінницької області залишив без розгляду позов заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької районної ради та КП "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" з підстав передбачених пунктом 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

7. Мотивуючи цю ухвалу суд зазначив, що прокурором не доведено наявності у Вінницької районної ради компетенції щодо пред'явлення вимог через неналежне виконання договірних зобов'язань між суб'єктами господарювання, вказавши, що саме лише посилання на перерахування відповідачу бюджетних коштів є недостатнім для здійснення такого представництва.

8. Також, суд вказав на відсутність підстав представництва інтересів держави в особі КП "Вінницька центральна районна клінічна лікарня", оскільки статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" не передбачено можливості представництва прокурором інтересів комунальних підприємств, якими укладено господарські договори як рівними учасниками господарських правовідносин.

9. Не погодившись з цією ухвалою, прокурор оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції всіх обставини справи, а також достатність наведеного у позові обґрунтування підстав представництва та порушення інтересів держави у спірних правовідносинах.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

10. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
04.02.2021 апеляційну скаргу Прокуратури Вінницької області на ухвалу задоволено, ухвалу Господарського суду Вінницької області від 28.10.2020 скасовано та передано справу № 902/594/20 на розгляд суду першої інстанції.

11. Зазначивши про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи апеляційний суд вказав, що прокурор у позовній заяві обґрунтував підстави представництва інтересів держави, адже компетенція Вінницької районної ради щодо контролю за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів державного бюджету визначена пунктом 9 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), статтями 10, 43, 61, 62, 63 Закону України "Про місцеве самоврядування".

12. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду із зазначених судом першої інстанції підстав.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

13.23.02.2021 ТОВ "Жил Сіті Буд" звернулося безпосередньо до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2021, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Щодо реалізації учасниками справи процесуальних прав

14. Ухвалою Верховного Суду від 07.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 902/594/20 за касаційною скаргою ТОВ "Жил Сіті Буд", призначено її розгляд на 06.05.2021 та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 21.04.2021.

15. Ця ухвала надіслана на адресу учасників справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення та оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

16. Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень". Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

17. У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

18. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитися з подіями процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

19. Враховуючи наведене касаційний суд зауважує, що учасники справи мали достатньо часу для реалізації процесуальних прав, передбачених ГПК України, зокрема і права на подання відзиву на касаційну скаргу.

20. Станом на момент розгляду касаційної скарги відзивів на неї, як і заяв (клопотань, пояснень) щодо неможливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, до Верховного Суду не надійшло.

21. У судове засідання 06.05.2021 представники позивачів не з'явилися, про причини неявки не повідомили.

22. Участь представників сторін у призначеному на 06.05.2021 судовому засіданні обов'язковою не визнавалась, до того ж представники учасників справи заяв про відкладення судового розгляду не подавали.

23. Відтак, суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

24. З урахуванням наведеного та приймаючи до уваги приписи пункту 3 частини 2 статті 202 ГПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності представників позивачів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25. У касаційній скарзі, ТОВ "Жил Сіті Буд" стверджує про неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови та помилкове залишення апеляційним судом поза увагою того, що:

- заступник прокурора Вінницької області Кравчук О. Л. не був уповноважений на підписання позову, оскільки Законом України "Про прокуратуру" не передбачено можливості керівника регіонального органу прокуратури делегувати повноваження щодо представництва регіональної прокуратури у взаємовідносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, окрім випадків передбачених Законом України "Про прокуратуру";

- прокурором при зверненні до господарського суду не доведено наявності законних підстав для здійснення представництва інтересів держави, отже згідно з приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру" він не мав здійснювати такого представництва;

- дана справа не підсудна Господарському суду Вінницької області, позаяк заявлена прокурором вимога має розглядатися відповідно до статті 128 Кримінального процесуального кодексу України у разі постановлення обвинувального вироку стосовно посадових осіб відповідача, до того ж між сторонами відсутній спір про право, позаяк оплачені за договором № 345 роботи виконані відповідачем належним чином та КП "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" повідомило прокурора про намір продовжити співпрацю.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

26. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

28. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

29. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

30. Предметом судового розгляду є поданий прокурором позов в інтересах держави в особі в особі Вінницької районної ради та КП "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" до ТОВ "Жил Сіті Буд" про стягнення коштів, отриманих розпорядником бюджетних коштів як субвенція.

31. У оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновку про належне і достатнє обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування та зауважив про дотримання прокурором вимоги спеціального закону щодо попереднього, до звернення до суду з відповідним позовом, повідомлення позивачів про такий намір прокурора.

32. Проте у касаційній скарзі ТОВ "Жил Сіті Буд" не погоджується з таким висновком апеляційного суду, заперечуючи повноваження заступника прокурора на звернення із таким позовом, а також посилається на неналежне обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави та непідсудність справи господарському суду.

33. Отже, враховуючи зміст правовідносин, що склалися між учасниками справи, висновки судів попередніх інстанцій та доводи касаційної скарги, необхідним є з'ясування питання повноти дослідження та оцінки судами попередніх інстанцій підстав представництва прокурором інтересів держави відповідно до вимог статті 53 ГПК України, частин 3 , 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

34. Надаючи оцінку доводам скаржника, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховуючи приписи статті 300 ГПК України щодо перегляду у касаційному порядку судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи зважає на таке.

Щодо підстав звернення прокурора з позовом до суду

35. Згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, Конституції України, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

36. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

37. Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008).

38. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21,6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, у пунктах
4.19,4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

39. Також, Верховний Суд вже звертав увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

40. Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

41. Згідно із частинами 3 , 5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

42. Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

43. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

44. Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

45. Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

46. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

47. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 вказаного Рішення).

48. Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

49. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

50. Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

51. Згідно з частинами 1 та 3 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

52. Відповідно до частини 1 статті 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

53. Звертаючись із позовом прокурор зазначив, що спірні кошти отримані позивачами, як розпорядником та одержувачем бюджетних коштів, згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України від 23.01.2019 № 39-р "Деякі питання розподілу у 2019 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій", яким затверджено розподіл до районного бюджету Вінницького району субвенції у обсязі 582 000,00 грн за призначенням "Капітальний ремонт (утеплення стін та заміна покрівлі) будівлі Вінницької центральної районної клінічної лікарні по Хмельницькому шосе, 92 у м. Вінниця, II черга".

54. Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства регулюються БК України.

55. Пунктами 6, 8 частини 1 статті 7 БК України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.

56. Пунктом 24 частини 1 статті 116 БК України порушенням бюджетного законодавства визнається нецільове використання бюджетних коштів учасником бюджетного процесу.

57. Встановлення законності, достовірності, економічної ефективності діяльності учасників бюджетного процесу є завданням бюджетного контролю, що здійснюється як спеціальними органами державного фінансового контролю відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", так і учасниками бюджетного процесу в межах компетенції.

58. Учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов'язками з управління бюджетними коштами) (частина 3 статті 19 БК України).

59. В контексті зазначених положень безсумнівним убачається, що інтереси держави полягають не тільки у сфері реалізації компетенції органів державної влади, але й спрямовані на забезпечення гарантій місцевого самоврядування та ефективного функціонування його інститутів задля захисту та реалізації прав і свобод територіальних громад, а також захисту інтересів громад у економічній і соціальній сферах, фінансування яких відбувається в тому числі за рахунок коштів державного бюджету, зокрема отриманих як субвенції місцевими бюджетами, розпорядниками чи отримувачами бюджетних коштів.

60. Колегія суддів зауважує, що необхідність повернення відповідачем безпідставно набутих коштів, отриманих розпорядником як субвенція з державного бюджету, становить суспільний інтерес, а їх неповернення порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципів верховенства права, державної підтримки місцевого самоврядування та принципів на яких ґрунтується бюджетна система України. При цьому потенційно факт перерахування на адресу відповідача зайвих бюджетних коштів, порушує вимоги чинного законодавства, принципи щодо цільового та ефективного використанню бюджетних коштів, а тому підриває фінансово-економічні основи держави та перешкоджає ефективному виконанню відповідних функцій бюджетної системи. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Щодо обґрунтування прокурором підстав представництва

61. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

62. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

63. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених частиною 4 статті 53 ГПК України, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

64. У випадку звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу фактичним позивачем є держава і саме вона набуває процесуальної дієздатності і є учасником справи.

65. Отже, відмова у позові, поданому прокурором за наявності компетентного органу, через те, що прокурор не підтвердив підстав для представництва, значитиме неможливість повторного звернення як прокурора, так і самого органу як позивача, в інтересах держави (див. пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

66. Тому, з метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень ГПК України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформувала висновок за яким, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду) (пункт 54).

67. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

68. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

69. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності.

Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

70. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40,42,43 постанови Великої Палати Верховного Суду від
26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

71. Отже, прокурор звертаючись до суду в інтересах держави має визначити компетентний орган та довести у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

72. Як правильно зазначив апеляційний суд, скасовуючи ухвалу першої інстанції, відповідно до пункту 9 частини 5 статті 22 БК України на Вінницьку районну раду, як розпорядника коштів, покладений обов'язок здійснювати контроль за витрачанням бюджетних коштів їх одержувачами.

73. Повноваження Вінницької районної ради щодо контролю за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів державного бюджету передбачені статтями 10, 43, 61, 62, 63 Закону України "Про місцеве самоврядування".

74. До того ж, відповідно до статтями 10, 43, 61, 62, 63 Закону України "Про місцеве самоврядування" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

75. Судами попередніх інстанцій встановлено, що прокурором перед зверненням до суду на адресу позивачів надсилалися запити і повідомлення, які стосуються виявлених порушень і підстав представництва, доведено до їхнього відома позивачів розмір ймовірних збитків, а також отримано відповіді з яких не вбачається вжиття позивачами дієвих заходів на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

76. Відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок апеляційного суду стосовно обґрунтування прокурором у позовній заяві підстав представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, проте зауважує, що за наявності у визначеного прокурором позивача процесуальної правосуб'єктності та контрольних повноважень у спірних правовідносинах господарським судам належить з'ясувати питання щодо належності (ефективності) обраного прокурором способу захисту порушеного права у взаємозв'язку з обсягом компетенції позивача, що може мати остаточне значення для правильного вирішення заявленого позову.

77. Зі змісту статті 15 ЦК України, статті 5 ГПК України держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

78. Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

79. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібний висновок сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від
05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від
30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від
06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

80. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

81. Аналогічний наслідок матиме місце і у випадку пред'явлення позову до неналежного відповідача, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

82. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає правильним скасування апеляційною інстанцією ухвали місцевого господарського суду про залишення позову прокурора без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 226 ГПК України, позаяк погоджується з висновками апеляційного суду про достатнє обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у даній справі та про можливість вирішення питання щодо відповідності обраного прокурором способу захисту змісту спірних правовідносин, оцінки підставності та обґрунтованості позовних вимог лише під час розгляду справи по суті.

83. Отже, колегія суддів касаційного суду відхиляє аргументи касанта про недоведення прокурором наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави у даній справі відповідно статті 23 Закону України "Про прокуратуру", адже вони спростовуються наведеним вище.

84. Стосовно твердження касанта про те, що заступник прокурора Вінницької області Кравчук О. Л. не був уповноважений на підписання позову суд касаційної інстанції зазначає таке.

85. Частиною третьою статті 11 Закону "Про прокуратуру" передбачено, що у разі відсутності керівника обласної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника обласної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника обласної прокуратури.

86. Цією статтею визначено засади представництва регіонального органу прокуратури, як юридичної особи, через свого керівника, іншу уповноважену особу відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), тоді як позовна заява у цій справі за підписом заступника прокурора області подана в порядку, передбаченому пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України, частини 3 статті 53 ГПК України та частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" і за змістом цих норм таке право звернення надано "прокурору".

87. Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 15 Закону України "Про прокуратуру" прокурором органу прокуратури є зокрема заступник керівника обласної прокуратури.

88. Частиною 2 статті 15 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

89. До того ж, у частині 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді, право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

90. Таким чином заступник прокурора у цій справі подав позовну заяву, діючи у статусі прокурора, якому надані такі повноваження, а отже твердження касанта про те, що заступник прокурора Вінницької області Кравчук О. Л. не був уповноважений на підписання позову, є помилковим.

91. Верховний Суд відхиляє доводи позивача щодо непідсудності даної справи Господарському суду Вінницької області, як необґрунтовані, адже зазначені касантом обставини здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні та відсутності спору між сторонами не можуть бути самостійними підставами для залишення позову прокурора без розгляду, не досліджувалися судами попередніх інстанцій в якості таких підстав та не спростовують наведених вище висновків суду апеляційної інстанції, з якими погоджується касаційний суд.

92. До того ж Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, зазначила, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та заподіювача шкоди, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

93. Відхиляючи доводи скаржника суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

94. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Щодо суті касаційної скарги

95. Доводи наведені в касаційній скарзі ТОВ "Жил Сіті Буд" не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

96. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

97. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

98. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що за результатами касаційного перегляду підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду не встановлено.

Щодо судових витрат

99. Зважаючи на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.

Висновки щодо застосування норм права

100. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

101. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

102. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (частини 4 , 5 статті 53 ГПК України).

103. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

104. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави суб'єктом владних повноважень, за наявності у визначеного прокурором позивача процесуальної правосуб'єктності та контрольних повноважень у спірних правовідносинах, господарським судам належить з'ясувати питання щодо належності (ефективності) обраного прокурором способу захисту порушеного права у взаємозв'язку з обсягом відповідної компетенції позивача, що може мати остаточне значення для правильного вирішення заявленого позову.

105. Належність і ефективність обраного прокурором способу захисту порушеного права та його відповідність компетенції суб'єкта владних повноважень, визначеного прокурором в якості позивача, оцінюється господарським судом за результатами розгляду справи по суті, а невідповідність обраного прокурором способу захисту цим критеріям є підставою для відмови у задоволенні позову.

На підставі наведеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жил Сіті Буд" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 902/594/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько Судді В. В. Білоус В. Г. Пєсков