Історія справи

Постанова КГС ВП від 18.03.2025 року у справі №918/443/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 918/443/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - Мельничука С. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),

відповідача-2 - Янчука В. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),

прокуратури - Валевич М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 (колегія суддів: Філіпова Т. Л. - головуючий, Василишин А. Р., Маціщук А. В.) і рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 (суддя Пашкевич І. О.) у справі

за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області

до: 1) ОСОБА_1 , 2) Фермерського господарства "Валентина"

про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 30.04.2024 керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Дядьковицька сільська рада) звернувся з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) та до Фермерського господарства "Валентина" (далі - ФГ "Валентина") про витребування у комунальну власність на користь позивача земельної ділянки площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер 1224533056246).

1.2. У позовній заяві Прокурор зазначав, що ОСОБА_2 як член ФГ "Валентина", яка не є засновником ФГ "Валентина" та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала земельну ділянку, що перебувала у користуванні ФГ "Валентина", та зареєструвала за собою право власності на цю земельну ділянку. При цьому, як стверджував Прокурор, у подальшому ОСОБА_2 фермерську діяльність не здійснювала, земельну ділянку передала в оренду ФГ "Валентина" за договором оренди землі строком на 10 років. Тому, на думку Прокурора, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та ведення фермерського господарства ОСОБА_2 одноосібно або з членами родини, а отримання земельної ділянки безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів. Прокурор зазначав, що доказів про створення ОСОБА_2 фермерського господарства в матеріалах справи немає. Відтак Прокурор просив витребувати з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Дядьковицької сільської ради спірну земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер 1224533056246).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на статтю 131-1 Конституції України, статті 2, 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", статті 203 215 216 257 Цивільного кодексу України, статті 3, 8, 12, 13 Закону України "Про фермерське господарство".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 у справі № 918/443/24, позов Прокурора задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 у комунальну власність на користь Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).

Витребувано у ФГ "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).

Здійснено розподіл судових витрат.

2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Прокурора, виходив із того, що ОСОБА_2 як член ФГ "Валентина", яка не є засновником ФГ "Валентина" та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність спірну земельну ділянку, що перебувала у користуванні ФГ "Валентина". У подальшому ОСОБА_2 фермерську діяльність не здійснювала, проте спірну земельну ділянку передала в оренду ФГ "Валентина" строком на 10 років.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи та посилаючись на положення статей 13, 116, 118 Закону України "Про фермерське господарство", суд першої інстанції дійшов висновку, що метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності ОСОБА_2 одноосібно або з членами родини, а отримання земельної ділянки безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загального порядку. Як зазначив суд першої інстанції, засновник фермерського господарства та члени його родини вирішили не повертати земельну ділянку, надану для ведення фермерського господарства, а вирішили залишити її за собою безоплатно, про що свідчить включення членів родини засновника до членів фермерського господарства напередодні прийняття рішення про розпаювання належної засновнику фермерського господарства земельної ділянки між такими членами.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 не надала суду доказів про реальні наміри та спроможність вести фермерське господарство, самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, а навпаки, отримавши земельну ділянку у власність, ОСОБА_2 передала її в оренду ФГ "Валентина".

Відтак суд першої інстанції зазначив, що поведінка як засновника фермерського господарства, так і членів його родини не є добросовісною, а спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у власність земель державної (комунальної) власності поза процедурою, передбаченою законом.

Тому суд першої інстанції зазначив, що процедура передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 дотримана не була, тому ОСОБА_2 здійснює правомочності власника щодо такої земельної ділянки незаконно. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки у відповідачів є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню. Суд першої інстанції також зазначив, що з огляду на недобросовісність поведінки відповідачів у спірних правовідносинах втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для ОСОБА_2 надмірного тягаря.

Суд першої інстанції зазначив, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати від дати повного завершення процесу набуття права власності на земельну ділянку, а саме з 11.04.2017, оскільки саме із цією датою пов`язується незаконне набуття у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки та момент, коли розпочалося порушення прав держави у спірних правовідносинах, які потребують захисту. За висновком суду першої інстанції, перебіг позовної давності у спірних правовідносинах мав закінчитися 11.04.2020.

Однак, як зазначив суд першої інстанції, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався, був скасований 01.07.2023. Крім того, згідно з пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Як зазначив суд першої інстанції, перебіг позовної давності у цій справі продовжувався, починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану - зупинився. Враховуючи, що перебіг позовної давності у цій справі продовжувався та зупинявся у зв`язку із введенням карантину та воєнного стану, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність не спливла, а тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржницею в апеляційній скарзі висновки суду першої інстанції не спростовано.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погодившись із рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 у справі № 918/443/24, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 у справі № 918/443/24, закрити провадження у справі.

3.2. ОСОБА_1 , звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржниця зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 28.04.2023 у справі № 915/390/22 (щодо розмежування юрисдикції між цивільними і господарськими судами).

Скаржниця зазначає, що оскільки на час звернення із цим позовом про витребування земельної ділянки з незаконного володіння належним відповідачем є фізична особа ОСОБА_1 , за якою 11.04.2017 зареєстровано право приватної власності на спірну земельну ділянку, а не її орендар (ФГ "Валентина"), то провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з належністю цього спору до спорів цивільної юрисдикції. Наведене, за твердженням скаржниці, узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та від 28.04.2023 у справі № 915/390/22.

3.3. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. На думку Прокурора, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 050063, виданим на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 № 58, ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району (на цей час - Дядьковицької територіальної громади). Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 240.

4.2. ОСОБА_3 створено ФГ "Валентина", яке зареєстроване як юридична особа 02.02.1993, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців за № 16021200000000445.

4.3. Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 № 122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування ОСОБА_4 для розширення селянського (фермерського) господарства" ОСОБА_3 надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га.

4.4. Згідно з пунктом 1.4 Статуту ФГ "Валентина" (нова редакція), затвердженого головою ФГ "Валентина" 09.12.2009 (зі змінами від 22.12.2015), крім засновника ( ОСОБА_3 ), членами господарства є: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

4.5. Пунктом 5.1 Статуту ФГ "Валентина" передбачено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування, та надані господарству в оренду.

4.6. 14.03.2016 ОСОБА_2 , яка не передавала земельної ділянки до ФГ "Валентина" як його учасник, звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ Держгеокадастру) із заявою, в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 3,5 га, для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради.

4.7. На підстави заяви ОСОБА_2 наказом ГУ Держгеокадастру від 14.04.2016 № 17-1505/16-16-СГ надано їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) площею 3,5 умовних кадастрових гектарів за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_3 , на території Верхівської сільської ради.

4.8. За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 наказом ГУ Держгеокадастру від 06.04.2017 № 17-1033/16-17-СГ затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) як члену ФГ "Валентина" за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_3 та розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

4.9. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 11.04.2017 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер 1224533056246).

4.10. У подальшому, як установили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_2 фермерську діяльність не здійснювала. Натомість за договором оренди землі від 01.11.2019 передала земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 в оренду ФГ "Валентина" строком на 10 років (номер запису про інше речове право 34163872 від 13.11.2019).

4.11. Доказів про створення ОСОБА_2 фермерського господарства в матеріалах справи немає, також відсутні докази щодо припинення за фермерським господарством станом на дату набуття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки права постійного користування землею.

4.12. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для витребування земельної ділянки.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області про витребування земельної ділянки.

Прокурор у позовній заяві зазначав, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності, а тому підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_2 та ФГ "Валентина" на користь власника - Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України.

5.4. Суди попередніх інстанцій визнали позовні вимоги Прокурора обґрунтованими та задовольнили позовні вимоги.

5.5. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ОСОБА_1 посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.6. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.7. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій прийнято постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.8. Вирішуючи питання щодо подібності правовідносин, Суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як такі, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

5.9. Скаржниця в касаційній скарзі зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц; від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 28.04.2023 у справі № 915/390/22 (щодо розмежування юрисдикції між цивільними і господарськими судами).

Скаржниця зазначає, що оскільки на час звернення з цим позовом про витребування земельної ділянки з незаконного володіння належним відповідачем є фізична особа ОСОБА_2., за якою 11.04.2017 зареєстровано право приватної власності на спірну земельну ділянку, а не її орендар (ФГ "Валентина"), то провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з належністю цього спору до спорів цивільної юрисдикції. Наведене, за твердженням скаржниці, узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та від 28.04.2023 у справі № 915/390/22.

5.10. Дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.

5.11. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.12. Згідно з пунктами 1, 6, 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 1 частини 1 цієї статті); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 6 частини 1 цієї статті); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13 частини 1 цієї статті).

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, на яку посилається скаржниця.

5.13. У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Аналогічні висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, на яку посилається скаржниця.

5.14. Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

5.15. За змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

5.16. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча би одна із сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Аналогічні висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, на яку посилається скаржниця.

5.17. Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28.04.2023 у справі № 915/390/22, на яку посилається скаржниця.

5.18. Предметом позову в цій справі, що розглядається, є витребування земельної ділянки на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради з незаконного володіння фізичної особи ОСОБА_1 , за якою зареєстровано право приватної власності на вказану земельну ділянку, та з незаконного володіння ФГ "Валентина" (орендаря), яке користується земельною ділянкою на підставі договору оренди землі.

5.19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається скаржниця, викладено висновок про те, що належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку.

5.20. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку посилається скаржниця, викладено такі правові висновки:

"8.5. З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного статтею 32 ЗК України та статтею 13 Закону № 973-IV, фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

8.6. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116 118 ЗК України.

8.7. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

8.8. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне сформувати такий правовий висновок. Член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

…11.6. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна".

Верховний Суд установив, що справа № 633/408/18 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 04.05.2016 № 3620-СГ "Про передачу земельної ділянки у власність"; зобов`язання фізичної особи ОСОБА_8 повернути державі земельну ділянку розглядалася в порядку цивільного судочинства.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 скасовано постанову апеляційного суду в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цих позовних вимог заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2. Велика Палата Верховного Суду також постановою від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 змінила постанову апеляційного суду в частині зобов`язання ОСОБА_8 повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, зазначивши про викладення мотивувальної частини постанови апеляційного суду у редакції постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, а резолютивну частину виклала в такій редакції: "Витребувати з володіння ОСОБА_8 на користь держави земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071)".

При цьому Велика Палала Верховного Суду виходила з установлених судами попередніх інстанцій обставин, зокрема про те, що ОСОБА_8 , який є членом Фермерського господарства "Олта-А", після передачі йому у власність спірної земельної ділянки на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, фермерську діяльність не здійснював, а земельну ділянку передав в оренду ФОП Бочарову С. Ю.

5.21. У справі, що розглядається, та у справі № 633/408/18 Головне управління Держгеокадастру на підставі наказу передало всупереч процедурі, визначеній законом, без проведення земельних торгів, безоплатно у власність фізичній особі як члену (не засновнику) фермерського господарства земельну ділянку для ведення фермерського господарства; фізична особа набула у власність земельну ділянку, проте не створила фермерського господарства, а передала земельну ділянку в оренду. Наведене свідчить про подібність правовідносин у справі № 633/408/18 та у справі № 918/443/24.

5.22. Виходячи зі змісту імперативних положень частини 2 статті 414 Цивільного процесуального кодексу України, в разі встановлення належності відповідного спору до юрисдикції господарських судів, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19- 22 цього Кодексу, Велика Палата Верховного Суду в обов`язковому порядку скасувала би рішення судів попередніх інстанцій незалежно від доводів касаційної скарги, проте за наслідками касаційного перегляду цивільної справи № 633/408/18 не відбулося. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.02.2025 у справі № 918/132/24.

5.23. У справі № 922/1830/19 (на яку послалися суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи належність спору у справі № 918/443/24 до господарської юрисдикції) прокурор звернувся з позовом до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_9 , Фермерського господарства "Скосогорівка" про:

- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області від 16.09.2014 № 2215-СГ "Про надання в оренду земельних ділянок" Фізичній особі;

- визнання недійсним договору оренди землі від 29.12.2014, укладеного між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_9 щодо оренди земельної ділянки площею 65,7339 га, в тому числі: земельної ділянки площею 9,1973 га з кадастровим номером 6320886500:02:001:0375, земельної ділянки площею 16,5371 га з кадастровим номером 6320886500:02:001:0376, земельної ділянки площею 39,9995 га з кадастровим номером 6320888100:02:001:0096;

- визнання недійсним договору суборенди землі від 05.02.2016, укладеного між ОСОБА_9 та ФГ "Скосогорівка" щодо суборенди земельних ділянок площею 65,7339 га, у тому числі: земельної ділянки площею 9,1973 га з кадастровим номером 6320886500:02:001:0375, земельної ділянки площею 16,5371 га з кадастровим номером 6320886500:02:001:0376, земельної ділянки площею 39,9995 га з кадастровим номером 6320888100:02:001:0096;

- скасування рішення про державну реєстрацію від 31.12.2014 № 18503870, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право оренди від 31.12.2014 № 8328736 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0375) за ОСОБА_9 ; рішення про державну реєстрацію від 31.12.2014 №18504611, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 8329049 від 31.12.2014 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0376) за ОСОБА_9 ; рішення про державну реєстрацію від 31.12.2014 № 18502807, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 8328159 від 31.12.2014 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0096) за ОСОБА_9 ;

- скасування рішення про державну реєстрацію від 09.02.2016 № 28151672, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди від 05.12.2016 №13178167 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0375) за ФГ "Скосогорівка"; рішення про державну реєстрацію від 09.02.2016 № 28150465, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди від 05.02.2016 № 13177487 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0376) за ФГ "Скосогорівка"; рішення про державну реєстрацію від 09.02.2016 № 28151864, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди від 05.02.2016 № 13178714 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0096) за ФГ "Скосогорівка";

- зобов`язання ОСОБА_9 повернути державі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 65,7339 га, у тому числі: земельну ділянку площею 9,1973 га з кадастровим номером 6320886500:02:001:0375, земельну ділянку площею 16,5371 га з кадастровим номером 6320886500:02:001:0376, земельну ділянку площею 39,9995 га з кадастровим номером 6320888100:02:001:0096.

Прокурор зазначав, що для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства в користування ОСОБА_9 на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012, укладеними між ОСОБА_9 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, відповідно до яких фізичній особі надані в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення строком на 25 років. Тому фізична особа фактично отримала землю не для створення нового фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, а земельні ділянки отримала на позаконкурсній основі в абсолютно необґрунтованих розмірах з порушенням статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116 118 121 123 134 ЗК України.

Таким чином, предметом позову у справі № 922/1830/19 було скасування рішення про надання в оренду (в користування) земельних ділянок фізичній особі для ведення фермерського господарства, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки. Підставою позову було те, що вказаній фізичній особі вже надавались земельні ділянки в користування для ведення фермерського господарства, а тому повторне їх надання в такому ж порядку не відповідає вимогам закону, так як повинно здійснюватися у загальному порядку - на конкурентних засадах.

5.24. У справі № 918/443/24, що розглядається, предметом позову є вимоги Прокурора про витребування земельної ділянки, оскільки вона незаконно вибула з комунальної власності. При цьому власником земельної ділянки, про витребування якої Прокурором заявлено позов, є фізична особа, яка є членом ФГ "Валентина" та не є засновником фермерського господарства, не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність спірну земельну ділянку, яка перебувала у користуванні ФГ "Валентина". При цьому надання такої земельної ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, проте із земель, що вже перебували у постійному користуванні ФГ "Валентина". В той же час суди встановили, що ОСОБА_2 фермерську діяльність на спірній земельній ділянці не здійснює та передала її в оренду ФГ "Валентина".

5.25. Таким чином, ураховуючи критерії подібності, справа № 922/1830/19 та справа, що розглядається № 918/443/24, не є подібними, оскільки різняться за змістом спірних правовідносин, предметами та підставами позову, тому висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду у справі № 922/1830/19, не можуть бути релевантними до правовідносин, у справі, що розглядається.

5.26. Оскільки на час звернення із цим віндикаційним позовом належним відповідачем є фізична особа ОСОБА_2 , за якою зареєстровано право приватної власності на спірну земельну ділянку, а не орендар земельної ділянки (ФГ "Валентина"), колегія суддів дійшла висновку, що такий спір за своїм суб`єктним складом та характером спірних правовідносин (нездійснення не земельній ділянці господарської діяльності її власником) підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи (власника земельної ділянки).

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.02.2025 у справі № 918/132/24.

5.27. Отже, підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилися.

5.28. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

5.29. Відповідно до статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20- 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

5.30. Оскільки Прокурор звернувся до господарського суду з позовом про витребування земельної ділянки, власником якої є фізична особа, то такий спір за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи (власника земельної ділянки), тому постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 та рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 у справі № 918/443/24 слід скасувати, а провадження у справі № 918/443/24 - закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

6.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 231 цього Кодексу господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку із виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу (частина 1 статті 313 Господарського процесуального кодексу України).

6.3. Оскільки місцевий та апеляційний господарські суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права під час розгляду справи, касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувані рішення і постанову - скасувати та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

6.4. Частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

6.5. З огляду на викладене, керуючись частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає, що розгляд цієї справи має відбуватися за правилами цивільного судочинства.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

7.2. У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявила клопотання про вирішення питання про розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги. Тому судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, слід повернути ОСОБА_1 зі спеціального фонду Державного бюджету України.

Керуючись статтями 231 300 301 308 313 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 та рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 у справі № 918/443/24 скасувати.

3. Провадження у справі № 918/443/24 закрити.

4. Роз`яснити керівнику Рівненської окружної прокуратури та Дядьковицькій сільській раді Рівненського району Рівненської області, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що вони мають право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

5. Повернути ОСОБА_2 зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 36 477 (тридцять шість тисяч чотириста сімдесят сім) грн 60 коп., сплачений згідно з квитанцією від 12.02.2025 № 4017-2813-6937-2601.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак