Історія справи

Постанова КГС ВП від 17.05.2023 року у справі №910/5680/21
Постанова КГС ВП від 17.05.2023 року у справі №910/5680/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/5680/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників: Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії - Дусановського С.К.; Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" - Суденка Р.В.; Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кібець Р.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії

на рішення Господарського суду міста Києва 15.12.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2022

у справі № 910/5680/21

за позовом Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про стягнення 19 891 760,73 євро, що станом на 07.04.2021 за курсом НБУ становить 654 399 144,49 грн,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком"; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Департамент автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії (далі - Департамент, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - АТ "Промінвестбанк", відповідач) про стягнення 19 891 760,73 євро, що станом на 07.04.2021 за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 654 399 144,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов Контракту №EWHG/CW/ICB-01 на виконання робіт з будівництва ділянки дороги Самтредія - Гріголеті Лот 1 - км. 0+000-км.11+500 позивач перерахував на кореспондентський рахунок відповідача авансовий платіж у розмірі 19891760,73 євро для подальшого перерахування цих коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" (далі - Товариство), відкритий у АТ "Промінвестбанк". При цьому, позивач стверджував, що подальша доля авансового платежу йому не відома, у зв`язку з чим визначив відповідача тією особою, яка набула грошові кошти без достатньої правової підстави та вказув на те, що відповідач повинен повернути ці кошти в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/5680/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані відсутністю правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України, оскільки отримувачем усіх спірних коштів, перерахованих позивачем, є Товариство, а не АТ "Промінвестбанк", який виступає Гарантом за зобов`язаннями третьої особи щодо забезпечення авансового платежу.

Судами зазначено, що матеріали справи не містять жодних достовірних відомостей стосовно того, що відповідачем вчинялися будь-які дії, направлені на набуття, привласнення або акумуляцію тих платежів, що надходили на кореспондентський рахунок, відкритий в іноземному банку, та кінцевим бенефіціаром яких (по усім платіжним дорученням) виступало саме Товариство. При чому позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що Товариство зверталося до позивача (Департаменту) з вимогою чи претензією протягом дії Контракту про зобов`язання здійснити перерахунок коштів тощо.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові додатково спростував доводи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про обрання неефективного способу захисту у зв`язку з перебуванням АТ "Промінвестбанк" у процедурі ліквідації, встановивши, що Департамент звернувся з цим позовом у квітні 2021 року, а оскаржуване рішення суду першої інстанції було ухвалено 15.12.2021, тобто до відкликання на підставі рішення Правління НБУ від 25.02.2022 № 90-рш/БТ банківської ліцензії у відповідача та початку процедури його ліквідації.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Департамент (далі також скаржник) звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва 15.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2022 зі справи № 910/5680/21, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Касаційна скарга мотивована наявністю підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287, пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Позивач посилається на неврахування судами при розгляді цієї справи правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення та застосування у подібних правовідносинах статті 1212 ЦК України, викладеного у постанові від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19.

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду щодо правил преюдиціальності, викладених у постанові від 18.02.2020 у справі №927/923/18, вибірково послався на обставини справи №910/9928/19, які не підлягають доказуванню на підставі частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме не врахував встановлені судами обставини щодо перерахування Департаментом грошових коштів авансового платежу саме на кореспондентський рахунок АТ "Промінвестбанк". При цьому недопустимість часткового та вибіркового застосування преюдиціальних фактів підтверджується правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 910/11870/20 та від 21.01.2021 у справі № 906/1077/19;

У контексті порушення процесуальних норм також стверджує про те, що суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи на підставі частини другої статті 207 ГПК України, що призвело до неповного встановлення судом обставин справи та неповного дослідження доказів, що стало підставою для прийняття незаконного рішення. У апеляційній скарзі позивач звертав увагу на вказане процесуальне порушення, однак апеляційний суд взагалі не надав оцінку цьому доводу. Такі обставини є самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в силу пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України.

На переконання скаржника, судами допущено й інші порушення норм процесуального права, що, серед іншого, полягають у залишенні поза увагою обставин того, що АТ "Промінвестбанк", на підставі належних та допустимих доказів, не спростував факту перерахування коштів авансового платежу саме на його кореспондентський рахунок як в межах справи № 910/9928/19, так і в межах цієї справи. Крім того, відповідачем не було надано доказів щодо подальшого перерахування зазначених коштів на рахунок Товариства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Позиція відповідача

Відповідач (АТ "Промінвестбанк") подав відзив, в якому просив касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На переконання відповідача, посилання скаржника на висновки Великої палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 № 910/17324/19, є "вирваними з контексту" та нерелевантними до цієї справи.

Відповідач, серед іншого, зазначає, що жодних обставин щодо того, що він зберігає на своєму кореспондентському рахунку кошти чи/та не перерахував їх на користь Бенефіціара (Товариство), рішенням суду у справі № 910/9928/19 не встановлено; аналогічно у цій справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що доказів зберігання коштів чи не перерахування таких коштів позивачем не надано.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на касаційну скаргу Департаменту, просив у її задоволенні відмовити з викладених у відзиві підстав, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

За доводами Фонду, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що Товариством не було отримано спірних коштів, а твердження про безпідставне утримання АТ "Промінвестбанк" спірних коштів є припущенням.

Також фонд стверджує, що початок процедури ліквідації АТ "Промінвестбанк" унеможливлює стягнення з нього коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Отже, вимога про стягнення коштів з відповідача не відповідає ефективному способу захисту, оскільки у разі задоволення цієї позовної вимоги вона не може бути виконана примусово, а майнова сфера позивача не буде відновлена.

Касаційне провадження

30.12.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла вищезазначена касаційна скарга Департаменту.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2022 касаційну скаргу Департаменту у справі №910/5680/21 передано колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Бенедисюка І.М. (головуючого), Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П.

Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2023 касаційну скаргу Департаменту залишено без руху з огляду на неналежне обґрунтування підстави (підстав) касаційного оскарження у порушення вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 16.01.2023 до касаційного суду надійшла заява про усунення недоліків та касаційна скарга у новій редакції.

Ухвалою Верховного Суду від 10.02.2023, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду міста Києва 15.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2022 зі справи № 910/5680/21; призначено її розгляд на 09.03.2023 о 10:40 год.

Ухвалою Верховного Суду від 09.03.2023 відкладено розгляд справи №910/5680/21 та повідомлено її учасників про наступне судове засідання 23.03.2023 о 10:20 год.

14.03.2023 колегією суддів подано заяву про самовідвід від участі у розгляді справи № 910/5680/21, мотивовану порушенням порядку визначення суддів для розгляду справи, оскільки спір у справі виник із недоговірних зобов`язань, що належить до спеціалізації судової палати для розгляду справ про банкрутство, до якої вищезазначені судді не входять.

Ухвалою Верховного Суду від 14.03.2023 заяву суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П. про самовідвід у справі № 910/5680/21 задоволено; касаційну скаргу у цій справі передано для повторного автоматизованого розподілу з урахуванням спеціалізації суддів.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.03.2023 № 29.2-02/699 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/5680/21 у зв`язку з ухвалою про самовідвід суддів.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/5680/21 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Погребняк В.Я., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2023 прийнято до провадження у новому складі колегії суддів справу № 910/5680/21 за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду міста Києва 15.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2022; призначено її до розгляду на 05.05.2023 о 11:15 год. у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2023 оголошено перерву у судовому засіданні у справі з розгляду касаційної скарги Департаменту до 17.05.2023 о 11:15 год.

Судове засідання 17.05.2023 відбулось за участю представників Департаменту, АТ "Промінвестбанк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які надали пояснення у справі. Інший учасник справи (Товариство) явку повноважних представників не забезпечив, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасника судового процесу, який не з`явився.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

З наявних у справі матеріалів судами встановлено, що 12.12.2013 між Департаментом (Замовник, позивач у цій справі) та Товариством (Підрядник, третя особа у цій справі) укладено Контракт № EWHG/CW/ICB-01 на виконання робіт з будівництва ділянки дороги Самтредія - Гріголеті Лот 1 - км. 0+000-км.11+500 (далі - Контракт).

Відповідно до пункту 4.2. Контракту Підрядник отримує (за свій рахунок) забезпечення виконання Контракту для належного виконання зобов`язань на суму, зазначену у Відомостях про Контракт, та у валюті(-ах) Контракту або у вільно конвертованій валюті, прийнятій для Замовника. Якщо сума не вказана у Відомостях про Контракт, цей пункт не застосовується. Підрядник надає забезпечення виконання Контракту Замовнику протягом 28 днів після отримання листа про прийняття і надсилає копію Інженеру. Забезпечення виконання Контракту видається банком або фінансовою установою, що мають високу репутацію, обраними Підрядником, і складається за формою, до додається до Спеціальних умов, як передбачено Замовником у Відомостях про Контракт, або в іншій форм, затвердженій Замовником.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 12.12.2013 АТ "Промінвестбанк" (Гарант) видав банківську гарантію за вимогою на забезпечення авансового платежу № GА/13/2106/SS.

Відповідно до умов банківської гарантії Гарант безвідклично зобов`язується виплатити Бенефіціару (Департаменту) у Євро будь-яку суму або суми, що не перевищують 20 356 027,70 Євро, включаючи 10 178 013,85 Євро та євро-еквівалент суми 23 024 702,93 Ларі, після одержання Банком належної вимоги Бенефіціара, що підтверджується заявою Бенефіціара, або в самій вимозі, або в окремому підписаному документі, що супроводжує або ідентифікує вимогу, про те, що Принципал (Товариство): (a) використав авансовий платіж на цілі, інші, ніж витрати та мобілізацію щодо Робіт, або (b) не повернув авансовий платіж відповідно до умов Контракту, із зазначенням суми, яку Принципал не повернув.

Вимога може бути пред`явлена після надання Гаранту довідки банку Бенефіціара (Департаменту), що підтверджує, що вищевказаний авансовий платіж був зарахований Принципалу на його рахунок № НОМЕР_1 у АТ "Промінвестбанк".

У подальшому Додатком № 1 від 17.03.2017 строк пред`явлення банківської гарантії був продовжений до 24.07.2019.

Судами встановлено, що Департамент звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Промінвестбанк" про стягнення 18 388 910,51 євро, що станом на 25.07.2019 за курсом НБУ становило 522 707 686,69 грн. Позов був мотивований тим, що відповідач, як гарант, не виконав умови банківської гарантії, виданої позивачеві на забезпечення виконання Товариством зобов`язань за контрактом № EWHG/CW/ICB-01 від 12.12.2013 (далі - Банківська гарантія).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі №910/9928/19 у задоволенні позову було відмовлено повністю. Зазначене рішення залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та постановою Верховного Суду від 09.08.2021 у справі № 910/9928/19.

При цьому, під час провадження № 910/9928/19 судами було встановлено, що на виконання положень пункту 14.2 розділу Контракту "Загальні Умови", позивачем на кореспондентський рахунок відповідача було перераховано авансовий платіж у розмірі 19 891 760,73 євро для подальшого перерахування на рахунок Товариства № НОМЕР_1 , відкритий у АТ "Промінвестбанк". Перерахування авансового платежу відбувалось на підставі платіжних доручень наступними траншами: 24.12.2013 - 1035052,26 євро; 27.12.2013 - 7590383,21 євро; 27.12.2013 - 7090851,41 євро; 31.12.2013 - 980074,17 євро; 31.12.2013 - 158984,03 євро; 08.01.2014 - 1552578,38 євро; 09.01.2014 - 1483837,27 євро.

На момент розгляду спору судове рішення у справі № 910/9928/19 набрало законної сили, тому встановлені під час вказаного господарського провадження обставини не підлягають доказуванню в межах цієї справи.

Окрім зазначених вище обставин, судовими рішеннями у справі №910/9928/19 (між тими самими сторонами) встановлено факти, що мають істотне значення та не підлягають доведенню під час вирішення цього спору, а саме:

- 05.12.2017 у зв`язку з неповерненням Товариством авансового платежу відповідно до умов Контракту позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо виконання Банківської гарантії на загальну суму 18 229 819,45 євро. При вчинені вимоги платежу позивач використав факсимільне відтворення підпису особи на документі;

- 14.12.2017 відповідач надіслав відповідь на вимогу, відповідно до якої відмовився виконати умови Банківської гарантії через відсутність довідки з банку позивача з підтвердженням, що авансовий платіж був зарахований на визначений рахунок третьої особи у АТ "Промінвестбанк", а також посилаючись на використання позивачем факсимільного відтворення підпису при оформленні вимоги щодо виконання Банківської гарантії;

- 16.02.2018 листом № 2-05/470 банк позивача підтвердив, що авансовий платіж був перерахований на кореспондентський рахунок відповідача для подальшого перерахування на рахунок Товариства № НОМЕР_1;

- 15.03.2018 позивач звернувся до відповідача із повторною вимогою щодо виконання Банківської гарантії на загальну суму 18 388 910,51 євро та надав лист від банку позивача від 16.02.2018 за № 2-05/470;

- 30.03.2018 позивач отримав відмову відповідача на повторну вимогу від 15.03.2018;

- 16.10.2018 листом № 2-05/3573 банк позивача зазначив, що матиме змогу надати довідку з підтвердженням, що авансовий платіж був зарахований на визначений рахунок третьої особи у АТ "Промінвестбанк" лише після отримання достовірного підтвердження, що авансовий платіж було зараховано відповідачем на відповідний рахунок третьої особи (із зазначенням сум та дат);

- 14.03.2019 позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, а саме - про розкриття відповідачем інформації щодо фактичного зарахування авансового платежу на підставі Контракту на рахунок Товариства № НОМЕР_1 , відкритий у АТ "Промінвестбанк";

- рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31.05.2019 у справі №761/10850/19 зазначена заява позивача про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, задоволена в повному обсязі.

Отже, обґрунтовуючи правомірність власних вимог у межах провадження у справі №910/5680/21, позивач зазначав, що відповідач, всупереч вимогам законодавства, відмовився від виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31.05.2019 у справі № 761/10850/19 та жодної інформації, що містить банківську таємницю, не розкрив. З огляду на наведене позивач підсумував, що подальша доля авансового платежу, після його зарахування на кореспондентський рахунок відповідача, не відома, а тому є підстави вважати, що відповідач набув авансовий платіж у розмірі 19 891 760,73 євро без достатньої правової підстави, через що позивач просив стягнути ці кошти в порядку статті 1212 ЦК України.

Поряд із наведеним, суди попередніх інстанцій встановили, що:

- позивач здійснював перерахування суми у розмірі 19 891 760,73 євро саме в якості авансового платежу своєму контрагенту за Контрактом - Товариству, який є підрядником згідно умов Контракту;

- сплата авансового платежу дійсно відбувалася окремими траншами, однак у кожному платіжному дорученні, якими позивач підтверджує факт перерахування частини авансового платежу, одним-єдиним бенефіціаром (тобто, кредитором та кінцевим отримувачем) визначено виключно Товариство. Крім того, у кожному із вищевказаних платіжних доручень безальтернативно зазначався номер рахунку бенефіціара, який є повністю ідентичним номеру банківського рахунку, що погоджений сторонами за умовами Банківської гарантії - № НОМЕР_1, та який належить Товариству, що не заперечується учасниками справи;

- в усіх наданих позивачем SWIFT-повідомленнях так само у якості клієнта-бенефіціара вказано виключно Товариство, з зазначенням одного-єдиного номеру банківського рахунку кінцевого отримувача № НОМЕР_1, власником якого є саме Товариство, а не відповідач. Лише той факт, що вказаний рахунок відкрито у АТ "Промінвестбанк" жодним чином не вказує на те, що зазначена банківська установа мала достатньо підстав та реальну можливість якимось чином набути спірні грошові кошти наприкінці 2013 року, та продовжувати зберігати їх у себе понад 7 років за рахунок іншої особи у розумінні глави 83 ЦК України;

- у кожному платіжному дорученні в якості посередника (intermediary) не зазначено АТ "Промінвестбанк" як окрему банківську установу, а вказано виключно рахунок "ностро" 949829600, відкритий банком-кореспондентом Deutsche Bank AG, Frankfurt Am Main Germany. Натомість, матеріали справи не містять жодних достовірних відомостей стосовно того, що відповідачем вчинялися будь-які дії, направлені на набуття, привласнення або акумуляцію тих платежів, що надходили на кореспондентський рахунок, відкритий в іноземному банку, та кінцевим бенефіціаром яких (по усім платіжним дорученням) виступало саме Товариство. Від третьої особи у справі так само не надходило жодних підтверджень того, що відповідач безпідставно набув та станом на момент розгляду даної справи продовжує зберігати грошові кошти у загальному розмірі 19 891 760,73 євро, які перераховувалися підрядникові в якості авансового платежу за Контрактом у період з грудня 2013 року по січень 2014 року.

Одночасно з цим, постановою Київського апеляційного суду від 12.03.2020 у справі № 761/10850/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04.11.2020, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31.05.2019 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Департаменту відмовлено. Таким чином, станом на момент звернення позивача до Господарського суду міста Києва із цим кондикційним позовом, відповідач не мав правових підстав виконувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31.05.2019 у справі № 761/10850/19 щодо розкриття банківської таємниці, оскільки таке рішення було скасовано.

Судами також встановлено, що наголошуючи на факті припинення дії Контракту в жовтні 2017 року, позивач (у якості підтвердження цих обставин), посилався на висновки Північного апеляційного господарського суду, що містяться у постанові від 24.05.2021 у справі № 910/6915/19. Однак, постановою від 21.10.2021 Верховним Судом було скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 у справі № 910/6915/19 в частині розгляду первісного позову Департаменту до АТ "Промінвестбанк" про стягнення 6 785 342,57 євро. Відтак застосування фактів та обставин, що були встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 у справі № 910/6915/19, як таких, що не підлягають доведенню в розумінні частини четвертої статті 75 ГПК України, є неможливим з огляду на скасування зазначеної постанови.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Предметом розгляду у цій справі є позовна вимога Департаменту до АТ "Промінвестбанк" про стягнення на підставі статті 1212 ЦК України безпідставно набутих грошових коштів.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Такі зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Отже, до предмета доказування при вирішенні спору про стягнення (повернення) безпідставно набутого чи збереженого майна, серед іншого та у першу чергу, входить доведення факту такого набуття чи збереження відповідно.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що отримувачем перерахованих позивачем спірних коштів є Товариство (третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору), а не відповідач - АТ "Промінвестбанк", який виступає Гарантом за зобов`язаннями третьої особи щодо забезпечення авансового платежу.

Тобто за змістом оскаржуваних судових рішень позивачем не доведено факту набуття/збереження відповідачем спірного майна (грошових коштів).

Втім, Верховний Суд не може погодитись з такими висновками з підстав їх суперечливості, що полягає у такому.

Щодо дослідження обставин набуття/збереження спірних грошових коштів

Як свідчить зміст позовної заяви підставою позову Департаментом визначено обставини того, що відповідач - АТ "Промінвестбанк" без достатньої правової підстави набув грошові кошти позивача, що призначалися для перерахування Товариству в якості авансового платежу, а тому зобов`язаний їх повернути відповідно до статті 1212 ЦК України.

За твердженням позивача, судовими рішеннями у справі № 910/9928/19 (між тими самими сторонами) встановлено факти, що мають істотне значення та не підлягають доказуванню під час вирішення цього спору, а саме факт перерахування позивачем на кореспондентський рахунок відповідача (АТ "Промінвестбанк") авансового платежу у розмірі 19 891 760,73 євро для подальшого перерахування на рахунок Товариства № НОМЕР_1 , відкритий у АТ "Промінвестбанк". Також встановлено, що перерахування авансового платежу відбувалось на підставі відповідних (зазначених у рішенні) платіжних доручень.

Отже, позивач доводив, що набуття відповідачем спірних грошових коштів є преюдиційним фактом, встановленим судовим рішенням у справі №910/9928/19.

Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії у новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (аналогічна правова позиція викладена у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду від 18.02.2020 року у справі №927/923/18).

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що оскільки на момент розгляду спору у цій справі набрало законної сили судове рішення у справі №910/9928/19, тому встановлені у цьому рішенні обставини не підлягають доказуванню в межах цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи.

Однак, попри вірний висновок про преюдиційність відповідних обставин, суди зазначили про те, що отримувачем перерахованих позивачем спірних коштів є саме Товариство, а не відповідач, оскільки: (1) у кожному платіжному дорученні одним-єдиним бенефіціаром (тобто, кредитором та кінцевим отримувачем) авансового платежу визначено виключно Товариство; (2) у кожному платіжному дорученні безальтернативно зазначався номер рахунку бенефіціара, який є повністю ідентичним номеру банківського рахунку, що погоджений сторонами за умовами банківської гарантії, та який належить Товариству; (3) в усіх SWIFT-повідомленнях так само у якості клієнта-бенефіціара вказано виключно Товариство, з зазначенням одного-єдиного номеру банківського рахунку кінцевого отримувача, власником якого є саме Товариство, а не АТ "Промінвестбанк" (відповідач).

Верховний Суд акцентує, що зі змісту оскаржуваних судових рішень є незрозумілим, яким чином з`ясовані судами обставини щодо зазначення Товариства (як отримувача спірних коштів) у платіжних дорученнях та номеру його банківського рахунку спростовує преюдиційні обставини, встановлені чинним судовим рішенням у справі № 910/9928/19, щодо перерахування позивачем саме на кореспондентський рахунок відповідача (АТ "Промінвестбанк") авансового платежу у розмірі 19 891 760,73 євро для подальшого перерахування цих коштів на рахунок Товариства.

Також необґрунтованим є твердження суддів про не зазначення у кожному платіжному дорученні в якості посередника АТ "Промінвестбанк" як окрему банківську установу, оскільки не надано в оскаржуваних судових рішеннях правової оцінки того, яким чином ці обставини спростовують преюдиційний факт перерахування коштів позивачем на кореспондентський рахунок відповідача.

Таким чином, посилаючись на зазначення у платіжних дорученнях отримувачем коштів іншу особу (відмінну від відповідача), суди не спростували встановлений у судовому рішенні у справі № 910/9928/19 факт перерахування позивачем спірних коштів саме на кореспондентський рахунок відповідача.

У постанові Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 910/11870/20 (на яку посилається скаржник) міститься правовий висновок про те, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Наведена правова позиція додатково є свідченням того, що не взявши до уваги преюдиційні обставини перерахування позивачем спірних коштів саме на кореспондентський рахунок відповідача, суди помилково залишили поза увагою, що якщо відповідач заперечує такі (преюдиційні) обставини, він повинен подати суду належні та допустимі докази, що мають бути оцінені судом у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України.

Таке правозастосування відповідає основними засадами (принципами) господарського судочинства, якими, відповідно до частини другої статті 2 ГПК України є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зазначеним положенням кореспондуються норми частини першої статті 74 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктами 2, 4 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Як свідчить зміст оскаржених судових рішень, суди попередніх інстанцій не встановлювали подання відповідачем відповідних доказів, які б спростували факт перерахування спірних коштів на кореспондентський рахунок відповідача чи підтверджували факт подальшого їх перерахування останнім на рахунок Товариства.

За таких обставин, висновки судів про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів перебування спірних коштів саме у відповідача (тобто висновки про не доведення факту набуття/збереження відповідачем спірних грошових коштів), є необґрунтованими та такими, що здійснені без урахування принципів щодо застосування преюдиційних фактів.

Отже, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не дотрималися вищезазначених принципів та допустили неповне встановлення обставин у справі та неналежне дослідження доказів.

З огляду на обмеження, визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вказаною статтею процесуального закону.

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в силу пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно зі статтею 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Враховуючи викладене, Верховний Суд звертає увагу також на те, що якщо відповідач (як банківська установа) заперечує преюдиційний факт отримання спірних коштів, але одночасно не надає доказів їх перерахування своєму клієнту (Товариству), що має рахунок у такій установі та є отримувачем цих коштів згідно платіжних доручень, за якими здійснювалось їх перерахування, то судам під час вирішення спору про стягнення безпідставно набутих/збережених грошових коштів у цій справі варто враховувати добросовісність такої поведінки відповідача.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73 74 76 77 86 236-238 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивації відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки зазначеного судами попередніх інстанцій не зроблено, є підстави констатувати, що під час розгляду справи допущено порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливило ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення.

Дійшовши такого висновку, колегія суддів погоджується з аналогічними доводами заявника касаційної скарги в цій частині.

У іншій частині доводи скаржника щодо не врахування судами правових висновків Верховного Суду колегія суддів відхиляє з огляду на нерелевантність зазначеної судової практики обставинам цієї справи.

Щодо дослідження обставин відсутності правової підстави для набуття/збереження спірних грошових коштів

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Досліджуючи питання наявності/відсутності правових підстав набуття спірних грошових коштів відповідачем, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач здійснював їх перерахування саме в якості авансового платежу своєму контрагенту за Контрактом - Товариству, який є підрядником згідно умов цього Контракту.

Колегія суддів зауважує на тому, що обмежившись твердженням про отримувача коштів згідно зазначених у платіжних дорученнях відомостей, суди в порушення процесуальних норм не надали правової оцінки наявності преюдиційних обставин зарахування коштів на кореспондентський рахунок відповідача (що зазначено вище у мотивувальній частині цієї постанови) та, у зв`язку з цим, не врахували, що для правильного вирішення спору у цій справі дослідженню підлягають обставини наявності/відсутності правових підстав набуття/збереження спірних грошових коштів саме відповідачем, а не Товариством.

У доводах касаційної скарги скаржник також посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи на підставі частини другої статті 207 ГПК України, що призвело до неповного встановлення судом обставин справи та неповного дослідження доказів. При чому апеляційний суд взагалі не надав оцінки відповідному доводу про вказане процесуальне порушення, який було наведено у апеляційній скарзі позивача.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що наголошуючи на факті припинення дії Контракту в жовтні 2017 року, позивач (у якості підтвердження цих обставин) посилався на висновки Північного апеляційного господарського суду, що містяться у постанові від 24.05.2021 у справі №910/6915/19.

Однак, з`ясувавши, що постановою Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №910/6915/19 було скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 в частині розгляду первісного позову Департаменту до АТ "Промінвестбанк" про стягнення 6 785 342,57 євро, суди зазначили про неможливість врахування встановлених у вказаній справі фактів та обставин як преюдиційних.

Верховний Суд зазначає, що вірно встановивши неможливість врахування встановлених судовим рішенням у справі № 910/6915/19 обставин щодо припинення Контракту з підстав скасування такого рішення вищою судовою інстанцією, суди без жодних обґрунтувань залишили без розгляду клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи на підставі частини восьмої статті 80 ГПК України, які (докази), на думку заявника, підтверджують такі обставини.

Відповідно до частини восьмої статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З наявного у справі клопотання АТ "Промінвестбанк" про долучення доказів до матеріалів справи (т.с. 4, а.с. 155-157) вбачається його обґрунтування тим, що при поданні позовної заяви та на момент її розгляду на стадії підготовчого провадження у суду та сторін у справі були відсутніми підстави для з`ясування/підтвердження обставин справи щодо припинення Контракту між Позивачем та Товариством на основі письмових доказів, адже була чинною постанова Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 у справі №910/6915/19, тому відповідні письмові докази не були подані позивачем у визначений законодавством строк з причин, що не залежали від нього.

Суд першої інстанції, залишивши без розгляду клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи, допустився порушення норм процесуального права (статей 86 207 209 236 ГПК України) з огляду на недотримання порядку з`ясування обставин справи та неповне дослідження зібраних у справі доказів (з урахуванням поважності причин неподання таких доказів до суду в межах визначеного процесуальним законом строку). Суд апеляційної інстанції, всупереч наведеним в апеляційній скарзі доводам, теж не звернув увагу на таке процесуальне порушення.

Крім того, судами не надано правової оцінки істотності встановлення відповідних обставин щодо припинення Контракту між позивачем та Товариством та їх значення для правильного вирішення цієї справи, ураховуючи необхідність дослідження обставин наявності/відсутності правових підстав набуття/збереження спірних грошових коштів саме відповідачем.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З наведеного колегія суддів дійшла висновку, що як судом першої інстанції, який взагалі не розглянув клопотання відповідача про долучення доказів, так і апеляційним господарським судом, який вказаного процесуального порушення не виправив, при прийнятті оскаржених судових рішень не було повною мірою дотримано принципів рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають, враховуючи неповноту дослідження та оцінки судами зібраних у справі доказів та обставин, що входять до предмета доказування у цьому спорі, а також безпідставне залишення без розгляду клопотання позивача про долучення до матеріалів справи відповідних доказів.

Дійшовши вказаного висновку, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в цій частині. У той же час виявлені процесуальні порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

Резюмуючи вищезазначене, колегія суддів вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

З наведеного Верховний Суд вважає неприйнятними викладені у відзивах на касаційну скаргу доводи щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень. Водночас, установивши, що подання позову у справі та його розгляд судом першої інстанції відбулись до відкликання банківської ліцензії та початку процедури ліквідації відповідача, апеляційний суд правильно спростував аргументи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про те, що вимога про стягнення коштів з відповідача не відповідає ефективному способу захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на допущені судами порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин та доказів у справі, а також враховуючи часткову обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Судові витрати

З огляду на скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 240 300 301 308 310 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва 15.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2022 у справі №910/5680/21 скасувати.

3. Справу № 910/5680/21 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.Я. Погребняк