ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 920/20/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Білецької А.М., Гребенюк Н.В., Медуниці О.Є.

від 20.06.2018

та касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Сумської області

у складі судді Заєць С.В.

від 22.03.2018

та на постанову Харківського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Білецької А.М., Гребенюк Н.В., Медуниці О.Є.

від 20.06.2018

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго"

про стягнення 1650304,70 грн

за участю представників:

позивача: Литвин П.В.

відповідача: Довганюк Р.М.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" про стягнення 1000000,00 грн заборгованості за векселем № 783375462439 від 04.05.2000, 157150,68 грн шість відсотків та 493154,02 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є законним держателем простого векселя № 783375462439 від 04.05.2000 на суму 1000000,00 грн, випущеного відповідачем, а відповідач як векселедавець зобов'язаний здійснити на користь позивача платіж за зазначеним векселем з огляду на настання строку платежу за ним, однак не виконав своїх зобов'язань та борг за векселем не погасив, у зв'язку з чим вексель був опротестований у неплатежі та приватним нотаріусом видано виконавчий напис про стягнення з відповідача заборгованості за векселем.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 22.03.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" шість відсотків річних у розмірі 157150,68 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2357,26 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за векселем відсутні, оскільки в досудовому порядку за зверненням позивача приватним нотаріусом видано виконавчий напис про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" заборгованості за векселем № 7833754624389 від 04.05.2000, який знаходиться на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби, тобто на час звернення позивача з позовом його права та інтереси вже були захищені нотаріусом в обраний позивачем позасудовий спосіб.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд виходив з того, що спірні правовідносини регулюються вексельним законодавством, у зв'язку з чим стаття 625 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню, а Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, не передбачено покладання на зобов'язану за векселем особу інших платежів, ніж зазначені в Уніфікованому законі, зокрема інфляційних втрат.

Разом з цим суд дійшов висновку, що відповідно до пункту 2 статті 48 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, позивач, як держатель векселю, може вимагати від векселедавця стягнення відсотків на суму векселя в розмірі 6%, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, сума відсотків визначена позивачем правильно.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2018 в частині відмови у стягненні 1000000,00 грн основного боргу за векселем № 783375462439 скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" 1000000,00 грн основного боргу за векселем № 783375462439 задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1000000,00 грн основного боргу за виданим простим векселем № 783375462439 від 04.05.2000, 15000,00 грн витрат по сплаті судового збору за звернення з позовною заявою, 22500,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. В іншій частині рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за векселем, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до вексельного законодавства позивач як законний держатель простого векселя № 783375462439 від 04.05.2000 має всі правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за векселем та відповідно до вимог закону має право на судовий захист свого права та інтересу, оскільки зобов'язання не виконано відповідачем ні в добровільному, ні в примусовому порядку, постанова про закінчення виконавчого провадження відсутня, право позивача на отримання коштів за векселем фактично не реалізовано та є порушеним, а чинне законодавство не містить обмежень щодо можливості здійснення захисту своїх прав та законних інтересів одночасно шляхом пред'явлення до виконання виконавчого напису на опротестованому векселі в позасудовому порядку та шляхом стягнення заборгованості за векселем у судовому порядку. Наявність виконавчого напису за відсутністю реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення зобов'язання відповідача сплатити за векселем та не позбавляє кредитора (позивача) права на судовий захист, що прямо передбачено статтею 55 Конституції України, яка гарантує кожному право звернення до суду за захистом прав і свобод, якщо ці права чи свободи порушені, порушуються, створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, мають місце інші ущемлення прав та свобод. За висновком суду задоволення позову про стягнення заборгованості по векселю у цій справі не призведе до подвійного стягнення з Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" боргу за одним і тим самим борговим документам, оскільки виконавче провадження за будь-яким з виконавчих документів, пов'язаних зі стягненням заборгованості за векселем № 783375462436, може бути закінчене як на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, так і на підставі пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Сумиобленерго" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості за векселем, а рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2018 в цій частині залишити в силі. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема статей 12, 18, 20 Цивільного кодексу України, та порушення норм процесуального права, а саме: частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що передбачений статтею 18 Цивільного кодексу України захист цивільних прав нотаріусом є одним із способів захисту особою своїх порушених прав, здійснення якого нарівні із судовим способом захисту має аналогічний наслідок - примусове виконання обов'язку в натурі, оскільки відповідно до статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий напис нотаріуса, як і наказ суду є рівнозначними виконавчими документами, на підставі яких вчиняються однакові заходи виконавчого провадження. У зв'язку з наведеним суд не врахував, що у позивача на момент звернення з позовом до господарського суду у цій справі було відсутнє незахищене порушене право, яке могло б бути захищене судом у такий же спосіб, в який порушене право вже було захищене нотаріусом. Також скаржник зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за векселем матиме своїм наслідком подвійне стягнення з Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" боргу за одним і тим самим борговим документом, а відхиляючи зазначені доводи відповідача, суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 36 Закону України "Про виконавче провадження" та не врахував, що зазначена стаття не містить положень про автоматичне припинення виконавчого провадження, порушеного за виконавчим написом нотаріуса, у зв'язку з відкриттям провадження судом у справі або прийняттям відповідного рішення.

Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду Баранця О.М., Вронської Г.О., Стратієнко Л.В. ухвалою від 20.07.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2018. Призначив розгляд касаційної скарги на 18.09.2018 о 10 год. 15 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду. Надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 10.08.2018.

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 493154,02 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" 493154,02 грн інфляційних, в стягненні яких було відмовлено. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 625 Цивільного кодексу України, статей 1 та 4 Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (підписана в Женеві 07.06.1930, ратифікована Україною Законом України № 827-ХІV(827-14) від 06.07.1999), статей 38, 43 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, а також на порушення норм процесуального права, а саме: статей 7, 86, 238 Господарського процесуального кодексу України, в порушення яких суди в оскаржуваних рішення не зазначили жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не навели мотивів такого неврахування. В обґрунтування неправильного застосування норм матеріального справа скаржник зазначає, що у спеціальному вексельному законодавстві відсутні норми, які б стосувались інфляційних нарахувань та наслідків їх застосування в країнах-учасниках Конвенції, то до вексельних правочинів підлягають застосуванню загальні норми Цивільного кодексу України. Також зазначає про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно послались на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 03.10.2011 у справі № 45/211, оскільки обставини у зазначеній справі, які стосуються стягнення інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням рішення суду про стягнення заборгованості за векселем, відсотків, витрат, пов'язаних з протестом та пересилкою повідомлень, не є подібними до обставин у даній справі.

Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду Баранця О.М., Вронської Г.О., Ткача І.В ухвалою від 07.09.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2018. Призначив розгляд касаційної скарги на 18.09.2018 о 10 год. 15 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду. Надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 14.09.2018.

У зв'язку з відпусткою судді Стратієнко Л.В. був проведений повторний автоматизований розподіл справи № 920/13/18, за результатами якого відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 05.09.2018 для розгляду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" визначено наступний склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Ткач І.В.

Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду Баранець О.М., Вронська Г.О., Ткач І.В. ухвалою від 18.09.2018 у розгляді касаційних скарг Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" оголосив перерву до 16.10.2018 о 10 год. 00 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду.

Публічне акціонерне товариство "Сумиобленерго" у відзиві на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просить відмовити у задоволення касаційної скарги та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат залишити без змін, посилаючись на те, що судові рішення в частині відмови у задоволенні цієї позовної вимоги є законними та обґрунтованими.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в письмових поясненнях зазначає про те, що він як законний держатель простого векселя № 783375462439 від 04.05.2000 має всі правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за векселем та відповідно до вимог закону має право на судовий захист свого права та інтересу, оскільки зобов'язання не виконано відповідачем ні в добровільному, ні в примусовому порядку, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса не закінчено та наразі зупинено, право позивача на отримання коштів за векселем фактично не реалізовано та є порушеним, а чинне законодавство не містить обмежень щодо можливості здійснення захисту своїх прав та законних інтересів одночасно шляхом пред'явлення до виконання виконавчого напису на опротестованому векселі в позасудовому порядку та шляхом стягнення заборгованості за векселем у судовому порядку.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.04.2000 між Українським кредитним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк", (Банк) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Позивач) був укладений договір № Т-102/042000 (далі за текстом - Договір), в пункті 1 якого сторони погодили здійснити обмін рівноцінних цінних паперів, а саме: векселів, зазначених у статті 2 цього договору, на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 2.1. зазначеного Договору банк зобов'язується передати позивачу у власність векселі, перелік яких зазначений у додатку № 1, який є невід'ємною частиною Договору, загальною номінальною вартістю 66715946,15 грн. Векселі передаються з бланковим індосаментом протягом 10 банківських днів з моменту укладення цього Договору.

Відповідно до пунктів 46-53 додатку № 1 до Договору Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягав передачі в тому числі і простий вексель № 783375462439.

04.05.2000 між сторонами дДоговору підписано акт приймання-передачі векселів до договору № Т-102/042000 від 24.04.2000, за яким банк передав Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в тому числі і вексель №783375462439 зі строком погашення - по пред'явленню, але не раніше 01.01.2015.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є законним держателем простого векселя № 783375462439 на суму 1000000,00 грн, випущеного Відкритим акціонерним товариством "Сумиобленерго" (яке в подальшому було перейменоване на Публічне акціонерне товариство "Сумиобленерго"), що підтверджується Статутом останнього, зі строком платежу - по пред'явленню, але не раніше 01.01.2015.

За простим векселем № 783375462439 Публічне акціонерне товариство "Сумиобленерго" зобов'язалося заплатити проти цього векселя Українському кредитному банку (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк"), чи його наказу 1000000,00 грн.

Публічним акціонерним товариством "Акцент-Банк" на звороті векселя проставлено бланковий індосамент на пред'явника "Платити наказу: без обороту на мене", який підписаний головою правління, головним бухгалтером та скріплений печаткою.

13.03.2015 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" з листом № 26-1847/1.2-15 від 13.03.2015, в якому просило оплатити векселі, у тому числі і простий вексель № 783375462439, до 12-00 години 19.03.2015. У листі зазначено, що у разі неоплати векселів відповідно до чинного законодавства по векселях буде вчинено протест у неплатежі.

Однак, Публічне акціонерне товариство "Сумиобленерго" не здійснило оплату векселя № 783375462439, у зв'язку з чим 19.03.2015 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу з листом № 26-2003/1.2-15 про опротестування вказаного вище векселя у неплатежі.

25.03.2015 приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. направила Публічному акціонерному товариству "Сумиобленерго" телеграму-вимогу з пропозицією до 12-ї години 26.03.2015 здійснити оплату, в тому числі вказаного вище векселя або повідомити нотаріуса про відмову вчинити такі дії.

Розпискою від 26.03.2015 про передачу векселів для опротестування приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. отримала, в тому числі і вексель № 783375462439 на суму 1 000 000,00 грн.

У зв'язку з невиконанням вказаної вимоги відповідачем, приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. 26.02.2015 видано протест про неоплату вказаного вище векселя (зареєстровано в реєстрі № 977).

Актом приймання-передачі від 26.03.2015 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. передано Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в тому числі вищезазначений вексель та протест про неоплату векселя.

31.03.2015 позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренко А.В. з листом № 26-2333/1.2-15 про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості, в тому числі за вказаним векселем на суму 1000000,00 грн.

01.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренко А.В. видано виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за № 495) про стягнення з відповідача заборгованості за векселем № 783375462439 від 04.05.2000 на суму 1000000,00 грн, який було пред'явлено до виконання до державної виконавчої служби та за яким державною виконавчою службою Сумського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження ВП № 47271071.

Однак, борг за векселем № 783375462439 не був погашений Публічним акціонерним товариством "Сумиобленерго" ні в добровільному порядку, ні в примусовому, у зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з цим позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" 1000000,00 грн заборгованості за векселем № 783375462439 від 04.05.2000, 157150,68 грн шести відсотків та 493154,02 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, у розумінні закону право на захист - це суб'єктивне право особи вимагати від уповноважених органів примусового застосування засобів реагування до порушників цивільних прав.

Відповідно до закріплених в главі 3 Цивільного кодексу України положень, які стосуються суб'єктів здійснення захисту порушеного права, захист порушених цивільних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюється: судом (стаття 16 Цивільного кодексу України), Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування (стаття 17 Цивільного кодексу України), органами нотаріату (стаття 18 Цивільного кодексу України), самостійно (стаття 19 Цивільного кодексу України).

Так, зокрема, в статті 18 Цивільного кодексу України встановлено порядок захисту цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, згідно з якою кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Отже, особа, право якої порушено, може на свій власний розсуд обрати будь-яку форму захисту: судову, шляхом звернення до органів державної влади, органів нотаріату чи самозахист.

При цьому, межі здійснення цивільних прав не містять жодних обмежень щодо права особи здійснювати захист своїх прав та інтересів у способи, визначені законодавством. Не містить таких обмежень і чинне законодавство в цілому, а Конституція України надає право особи діяти у спосіб, не заборонений законодавством.

Здійснення особою свого права на судовий захист не може ставитись у залежність від використання нею інших засобів правового захисту, до яких відноситься, зокрема, захист цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції, однак чого не було враховано місцевим господарським судом.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що чинне законодавство не містить обмежень щодо можливості здійснення особою захисту своїх прав та законних інтересів одночасно шляхом пред'явлення до виконання виконавчого напису в позасудовому порядку та шляхом стягнення заборгованості у судовому порядку.

Касаційний господарський не бере до уваги посилання відповідача на те, що задоволення позову у цій справі призведе до подвійного стягнення з Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" заборгованості за одним і тим самим борговим документом, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, боржник зобов'язаний виконати зобов'язання за векселем № 783375462439 за будь-яким з виконавчих документів, у зв'язку з чим виконавче провадження буде закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", а інший невиконаний виконавчий документ боржник має право визнати таким, що не підлягає виконанню в порядку статті 328 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з припиненням зобов'язання його виконанням та відсутністю обов'язку боржника.

Однак, Касаційний господарський суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про доведеність існування порушеного права позивача, яке підлягає захисту, та наявність підстав для здійснення судового захисту, оскільки такі висновки зроблені судом без дослідження обставини, на які посилаються сторони у справі, та доказів, якими ці обставини підтверджуються, ґрунтуються на доказах, відсутніх в матеріалах справи.

Крім того, передчасними є також і висновки місцевого господарського суду про те, що станом на момент звернення Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з позовом у цій справі права та інтереси позивача вже були захищені нотаріусом в позасудовому порядку.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Однак, обставини наявності у позивача порушеного права станом на момент звернення до господарського суду з позовом у цій справі та під час розгляду справи не були з достовірністю встановлені судами попередніх інстанцій.

Місцевий господарський суд дійшовши висновку про те, що порушене право позивача станом на момент звернення з позовом у цій справі є захищеним в позасудовому порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, не з'ясував, чи призвела ця застосована позивачем позасудова форма захисту до поновлення його порушеного права на отримання грошових коштів по векселю № 783375462439 від 04.05.2000 та чи перестало існувати порушене право позивача внаслідок реалізації такого позасудового захисту.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про доведеність позивачем наявності порушеного права, виходив з того, що відповідач не виконав свої зобов'язання зі сплати заборгованості по векселю ні в добровільному, ні в примусовому порядку, виконавче провадження ВП № 47271071 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення з відповідача заборгованості за векселем № 783375462439 від 04.05.2000 не закінчено, а відповідач з моменту пред'явлення векселя до примусового виконання оскаржує як виконавчий напис нотаріуса № 495 від 01.04.2015, так і дії нотаріуса про вчинення протесту про неоплату простого векселя.

Однак, такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, оскільки обставини щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса в межах виконавчого провадження ВП № 47271071 не були досліджені судом належним чином. Ні місцевий господарський суд, ні суд апеляційної інстанції не з'ясували, які примусові дії були вчинені державним виконавцем під час виконання виконавчого напису нотаріуса № 495 від 01.04.2015, чи відбулось та в якому розмірі виконання зазначеного виконавчого документу.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо зупинення виконавчого провадження ВП № 47271071 у зв'язку з оскарженням відповідачем в судовому порядку як виконавчого напису нотаріуса № 495 від 01.04.2015, так і дій нотаріуса про вчинення протесту про неоплату векселя ґрунтуються лише на доводах позивача та не підтверджені відповідними належними та допустимими доказами, а тому не можуть вважатися достовірно встановленими. В матеріалах справи відсутні постанова державного виконавця про зупинення виконавчого провадження ВП № 47271071 та відповідні судові рішення.

Суди попередніх інстанцій не дослідили обставин зупинення виконавчого провадження ВП № 47271071 та підстав такого зупинення, не з'ясували, чим підтверджуються зазначені обставини та чи існують судові рішення, ухвалені за результатами оскарження відповідачем в судовому порядку як виконавчого напису нотаріуса № 495 від 01.04.2015, так і дій нотаріуса про вчинення протесту про неоплату векселя. Тобто суди попередніх інстанцій не дослідили доказів, які б могли підтвердити доводи позивача щодо наявності його порушеного права.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про цінні напери та фондовий ринок" вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, в тому числі письмовими, речовими і електронними доказами.

Частинами 1, 2, 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Підставою заявлених позовних вимог є невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати простого векселя № 783375462439. При цьому в обґрунтування заявлених вимог позивачем до матеріалів справи долучено засвідчену копію простого векселя № 783375462439 від 04.05.2000.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні" векселі (переказні і прості) складаються в документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені в бездокументарну форму (знерухомлені). Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах. Вексель підписується: від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. У разі якщо вексель підписується уповноваженою особою, до тексту векселя включається посилання на внутрішній документ юридичної особи, відповідно до якого уповноважена особа має право підписувати вексель.

Вимоги до оформлення простого векселя визначені також і в статтях 75, 76 Розділу ІІ "Прості векселі" Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженої Женевською Конвенцією 1930 року.

За вексельним законодавством виникають зобов'язання як прямих боржників, так і боржників у порядку регресу. Прямі боржники - це векселедавець простого векселя та акцептант переказного векселя. Вимоги до зазначених осіб, а також до авалістів за них (за їх наявності) можуть бути пред'явлені як у строк платежу, так і протягом усього строку вексельної давності незалежно від наявності протесту. При цьому підставою для заявлення вимог до прямих боржників є сам вексель, що знаходиться у кредитора.

Однак, в матеріалах справи міститься лише долучена позивачем до позовної заяви копія векселя № 783375462439 від 04.05.2000. Обставини щодо наявності у позивача оригіналу зазначеного векселя не були досліджені судами попередніх інстанцій.

Згідно з частинами 3, 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України в описовій частині рішення зазначаються зокрема стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; у мотивувальній частині рішення зазначаються в тому числі докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У відзиві на позовну заяву відповідач в заперечення позовних вимог послався на відсутність у позивача оригіналу векселю, що за доводами відповідача суперечить сутності звернення із вимогами до прямого боржника у розумінні вексельного законодавства. Однак суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки зазначеним доводами відповідача.

Крім того, Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач, як держатель векселю, має право відповідно до вимог вексельного законодавства вимагати від відповідача як векселедавця стягнення відсотків на суму векселя в розмірі 6%. Однак, враховуючи те, що обставини виконання відповідачем свого обов'язку зі сплати заборгованості по векселю № 783375462439 в примусовому порядку та обставини щодо обсягу такого виконання не були з достовірністю встановлені судами попередніх інстанцій Касаційний господарський суд вважає висновки судів щодо розміру шести відсотків річних на суму векселя, передчасним, оскільки правильність визначеної та заявленої до стягнення позивачем суми шести відсотків підлягає перевірці, виходячи із суми основної заборгованості, а Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення обставин справи, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в порядку касації.

Разом з цим Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України у даній справі не підлягають застосуванню, оскільки спірні правовідносини сторін врегульовано вексельним законодавством, яким не передбачено стягнення інфляційних втрат у разі прострочення виконання вексельного зобов'язання.

Однак, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в тому числі і в частині інфляційних втрат не можна визнати обґрунтованими та такими, що ухвалені з дослідженням всіх доказів та встановленням всіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

Відповідно до частин 2, 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявою по суті справи є в тому числі і позовна заява.

Відповідно до частини 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Як вбачається з позовної заяви, Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відповідачем визначено Публічне акціонерне товариство "Сумиобленерго". Однак, в прохальній частині позовної заяви Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пред'являє вимоги до Публічного акціонерне товариство "Полтаваобленерго". Жодних заяв про виправлення описки в тексті позовної заяви чи уточнення позовних вимог матеріали справи № 920/20/18 не містять. Наведені обставини залишились поза увагою судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2018 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 у справі № 920/20/18 скасувати.

3. Справу № 920/20/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

І. Ткач