ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 6/275-08

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничого машинобудування з дослідним заводом" (далі - Інститут)

на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2018 (суддя Бондарєв Е.М.) та

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2018 (головуючий суддя Чередко А.Є., судді Парусніков Ю.Б. і Коваль Л.А.)

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Груп"

про видачу дублікату виконавчого документа господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2008 у справі №6/275-08

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Груп" (далі - Товариство)

до відкритого акціонерного товариства "Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут гірничого машинобудування з дослідним заводом"

про стягнення 4 509 600 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2008 у справі №6/275-08: позов задоволено; стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут гірничого машинобудування з дослідним заводом" на користь Товариства 4 509 600 грн. суми передоплати, 25 500 грн. держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

11.09.2008 на виконання згаданого рішення видано відповідний наказ.

26.03.2018 Товариство звернулося до місцевого господарського суду із заявою про видачу дублікату наказу господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2008 у справі №6/275-08 у зв'язку з його втратою.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.04.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2018: заяву Товариства про видачу дублікату виконавчого документа господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2008 у справі № 6/275-08 задоволено; вирішено видати дублікат наказу господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2008 у справі № 6/275-08.

Прийняті судові акти мотивовані тим, що: трирічний строк пред'явлення до виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2008 по справі №6/275-08 на час звернення позивача із заявою про видачу його дубліката не закінчився, оскільки був перерваний пред'явленням наказу до виконання у жовтні 2008 року та наказ не підлягав виконанню до жовтня 2017 (у зв'язку з порушенням 13.02.2009 провадження у справі про визнання відповідача банкрутом на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів); оскільки у матеріалах справи відсутні належні докази повернення позивачу спірного наказу виконавчою службою або завершення виконавчого провадження або відновлення виконавчого провадження, яке мало бути зупинено у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство відповідача згідно із статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, та заява позивача про видачу дублікату наказу є обґрунтованою.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Інститут зазначає, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2018 і ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2018 є незаконними та такими, що прийняті з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, - і просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу місцевого господарського суду і прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства про видачу дубліката виконавчого документа у справі №6/275-08 відмовити. Так, згідно з доводами, викладеними в касаційній скарзі:

- строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання закінчився 11.09.2011, вимога про поновлення строку не заявлялася;

- позивачем письмово повідомлено скаржника про заміну первісного кредитора за договором поставки № 14/10 від 24.11.2006 з Товариства на товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Груп ФКР" на підставі договору про відступлення права вимоги;

- судами не встановлено втрати судового наказу на підставі належних письмових доказів. Виконавче провадження про примусове виконання наказу №6/275 відкрито виконавчою службою 22.09.2008, накладено арешт на майно та кошти боржника. Виконавче провадження №9283911 з примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2008 №6/275 завершено, про що винесена відповідна постанова. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розгляд касаційної скарги здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Перевіривши на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи правильність застосування ними норм процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим і апеляційним господарськими судами у вирішенні питання про задоволення клопотання Товариства про видачу дублікату наказу зазначено, зокрема, що:

- 11.09.2008 на виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2008 зі справи №6/275-08 видано наказ, у якому зазначено про його дійсність для пред'явлення до 11.09.2011;

- згаданий наказ було пред'явлено позивачем до виконання у жовтні 2008 року;

- 13.02.2009 господарським судом Дніпропетровської області за заявою Товариства порушено провадження у справі № Б15/35-09 про визнання відкритого акціонерного товариства "Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут гірничого машинобудування з дослідним заводом" банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів;

- ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2009 у справі № Б15/35-09 затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 8 110 012,18 грн., у т.ч. вимоги Товариства на суму 5 067 646,33 грн., з яких 5 067 318,33 грн. - IV черга, 328 - І черга.

- ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2017 провадження у справі про банкрутство Інституту припинено та скасовані заходи, вжиті ухвалою суду від 13.02.2009;

- таким чином, наказ господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2008 у справі № 6/275-08, який було пред'явлено позивачем до виконання у жовтні 2008 року, не підлягав виконанню під час провадження у справі про банкрутство скаржника та дії мораторію у період з лютого 2009 року по жовтень 2017 року;

- згідно з пунктом 1 частини першої та пунктом 2 частини другої статті 21 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на час видачі спірного наказу, виконавчі листи та інші судові документи пред'являються до виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили. Відповідно до частин першої та другої статті 22 вказаного Закону в тій же редакції строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується;

- 05.10.2016 набув чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, частиною п'ятою розділу ХІІІ якого передбачено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Частинами першою, другою та четвертою статті 12 згаданого Закону передбачено, що: виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців; строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття; строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі, зокрема, пред'явлення виконавчого документа до виконання;

- отже, трирічний строк пред'явлення до виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2008 у справі № 6/275-08 на час звернення позивача із заявою про видачу його дублікату не закінчився, оскільки був перерваний пред'явленням наказу до виконання у жовтні 2008 року та наказ не підлягав виконанню до жовтня 2017 року;

- з огляду на обставини справи, а саме дату пред'явлення наказу до виконання та строк провадження у справі про банкрутство, відсутність у матеріалах справи належних доказів повернення позивачу спірного наказу виконавчою службою, або завершення виконавчого провадження, або відновлення виконавчого провадження, яке мало бути зупинено у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство відповідача згідно із статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час введення мораторію, заява позивача про видачу втраченого наказу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Інституту із задоволенням судами попередніх інстанцій заяви Товариства про видачу дублікату наказу.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції "кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Пунктом 19.4 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України встановлено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

ГПК України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов'язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дублікату наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов'язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

З урахуванням наведених законодавчих приписів місцевий та апеляційний господарські суди, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, навівши в судових рішеннях зі справи необхідне мотивування, встановивши, що: трирічний строк пред'явлення до виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2008 по справі №6/275-08 на час звернення позивача із заявою про видачу його дубліката не закінчився, оскільки був перерваний пред'явленням наказу до виконання у жовтні 2008 року та наказ не підлягав виконанню до жовтня 2017 року (в зв'язку з порушенням 13.02.2009 провадження у справі про визнання відповідача банкрутом на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів); у матеріалах справи відсутні належні докази повернення позивачу спірного наказу виконавчою службою, або завершення виконавчого провадження, або відновлення виконавчого провадження, яке мало бути зупинено у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство відповідача згідно із статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, - дійшли правильного висновку про наявність підстав для видачі заявнику дублікату виконавчого документа з метою реалізації стягувачем права на його повторне пред'явлення до виконання, а тому й правомірно задовольнили заяву Товариства.

Доводи касаційної скарги наведених висновків судів не спростовують та не впливають на них, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та викладеним у цій постанові. Твердження скаржника про заміну первісного кредитора за договором поставки від 24.11.2006 №14/10, заборгованість за яким і стягнута рішенням у даній справі, з позивача на товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Груп ФКР", були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та відхилені ним через те, що: дана обставина не є підставою для відмови у задоволені заяви позивача про видачу дублікату наказу; заява про видачу дублікату виконавчого документа була направлена позивачем до господарського суду раніше, ніж відповідача повідомлено про відступлення права вимоги та укладено відповідний договір.

Водночас, зазначаючи про порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями у розгляді справи, та перегляді вже здійсненої названими судами оцінки доказів зі справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому пов'язані з наведеним аргументи Інституту не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничого машинобудування з дослідним заводом" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2018 у справі № 6/275-08 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов