ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 920/738/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Приватного підприємства "Карла Маркса-2" - Литвинця В.М., Серта О.В.,

Головного управління Держгеокадастру у Сумській області - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Карла Маркса-2"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2017 (у складі колегії суддів: Здоровко Л.М. (головуючий), Плахов О.В., Шутенко І.А.)

та рішення Господарського суду Сумської області від 27.09.2017 (суддя Левченко П.І.)

у справі за позовом Приватного підприємства "Карла Маркса-2"

до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

про поновлення договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Приватне підприємство "Карла Маркса-2" (далі - ПП "Карла Маркса-2") звернулось до Господарського суду Сумської області з позовною заявою від 07.08.2017 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Сумській області), в якій просить суд визнати поновленим на тих самих умовах на наступні 7 (сім) років строком до 01.04.2024 договір оренди землі, а саме договір б/н від 24.03.2010 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5923882300:09:001:0006 площею 12, 0601 га.

З посиланням на ст. 33 Закону України "Про оренду землі" позивач свої позовні вимоги обґрунтував тим, що з метою реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди землі, він більше ніж за місяць до закінчення строку дії договору направив відповідачу лист-повідомлення з проектом додаткової угоди про поновлення договору оренди, у відповідь на який відповідач повідомив про неможливість його поновлення, пославшись на відсутність витягу з технічної документації з нормативно-грошової оцінки, чим, на думку позивача, порушив вимоги законодавства. Водночас позивач зазначає про те, що продовжує користуватись земельною ділянкою, сплачує орендну плату, в той час як відповідач ні протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, ні до моменту звернення позивача з позовом до суду не повідомляв орендаря про заперечення у поновленні договору оренди, що свідчить про те, що позивач отримав право на поновлення цього договору на тих самих умовах.

27.09.2017 позивач звернувся із заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив суд визнати поновленим договір оренди земельної ділянки, укладений 24.03.2010 (зареєстровано за №1126018759238 від 01.04.2010, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16.12.2016 №18177313), вважаючи укладеною угоду про поновлення договору на той самий строк 7 років на тих самих умовах у запропонованій позивачем редакції.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 27.09.2017 відхилена заява позивача про уточнення позовних вимог, розглянуто позовні вимоги в первісній редакції, яка викладена в позовній заяві від 07.08.2017, та у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що: заява позивача про уточнення позовних вимог є заявою про зміну предмету позову, яка подана з порушенням вимог ст. 22 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017); згідно з ч.ч. 6, 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" сторонами у місячний строк має бути укладено додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, однак у зв'язку з відсутністю факту укладення сторонами відповідної додаткової угоди правові підстави для задоволення позову відсутні.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2017 рішення Господарського суду Сумської області від 27.09.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 12.01.2018 ПП "Карла Маркса-2" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2017 та рішення Господарського суду Сумської області від 27.09.2017 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин ст. 33 Закону України "Про оренду землі"; не спростували і не заперечили проти того, що позивач скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди повідомивши орендодавця більше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору шляхом направлення листа-повідомлення із проектом додаткової угоди; не взяли до уваги, що орендодавець не узгоджував із орендарем земельної ділянки істотні умови договору, натомість у порушення ст. 181 ГК України і статті 33 Закону України "Про оренду землі" з надуманих підстав, без належного обґрунтування повідомив про неможливість поновлення договору; саме з вини відповідача не відбулося реалізації переважного права ПП "Карла Маркса-2" на поновлення договору оренди, передбаченого ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі"; залишили поза увагою, що під час розгляду справи відповідач не заперечував направлення відповіді на лист-повідомлення позивача із порушенням місячного строку, а вимоги відповідача щодо включення у додаткову угоду змінених відсотків з орендної плати, які потім використано як аргумент та підстава для відмови в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі, свідчать про зловживання відповідачем своїм монопольним становищем; залишити поза увагою, що лист-повідомлення відповідача від 16.03.2017 про відмову позивачеві у поновленні договору оренди землі направлено позивачеві лише 21.03.2017, тобто із порушенням місячного терміну для повідомлення орендаря про прийняте рішення, що дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди з урахуванням змісту ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі"; право відмовити орендареві у поновленні договору оренди землі через ненадання ним до листа-повідомлення інших документів, окрім проекту додаткової угоди, у орендодавця відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" відсутнє.

Учасники справи були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією через свого представника. Оскільки явка сторін не визнавалась судом обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, Верховний Суд в складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності вказаного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.03.2010 між Путивльською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ПП "Карла Маркса-2" (орендар) був укладений договір оренди землі (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування за рахунок земель державної власності В'язенської сільської ради земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 12, 0601 га, у тому числі 12,0601 га рілля для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за адресою: Сумська обл., Путивльський район, В'язенська сільська рада.

Відповідно до п. 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 90 829,23 грн.

Згідно з п. 8 договору останній укладено на 7 років. Після закінчення строку дії договору орендар має право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі 3,1 відсотки від грошової оцінки, що складає 2 815,71 грн, щорічно (п. 9 договору).

Цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. 16 договору).

Згідно з п. 34 договору зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

Відповідно до п. 41 договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір було зареєстровано у реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДПЦ ДЗК, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 01.04.2010 за №041063300543.

Земельна ділянка площею 12, 0601га була передана позивачеві згідно підписаного сторонами акта приймання-передачі земельної ділянки.

В силу Закону України від 06.09.2012 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012 №258, Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.01.2013 №40, Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, затверджене Наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308 "Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру" розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Сумської області віднесено до повноважень ГУ Держгеокадастру у Сумській області.

Таким чином, ГУ Держгеокадастру у Сумській області відповідно до ст. 122 ЗК України наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області.

У справі встановлено, що 31.01.2017, тобто більше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням, у якому просив надати згоду на пролонгацію договору оренди землі від 10.03.2010 кадастровий номер 5923882300:09:001:0006 на той же строк на умовах, викладених у проекті додаткової угоди.

До листа-повідомлення було надано проект додаткової угоди до договору оренди, зокрема, п. 2.2.2 якої містить положення про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, яка з урахуванням коефіцієнтів індексації станом на 01.01.2017 становить 224 461, 13 грн (18 611, 88грн за 1 га). Крім того, п. 2.4.1. договору передбачав, що річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря та становить 8% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що складає 17 956, 89грн.

Тобто, орендар надіслав відповідачу проект додаткової угоди, якою фактично пропонував змінити істотні умови договору оренди землі.

Вказаний лист-повідомлення отримано відповідачем 17.02.2017 за вхідним №3213.

Відповідач направив позивачу лист-повідомлення про прийняте рішення (вих. №28-18-06-3916/2-17 від 16.03.2017), в якому заперечив щодо поновлення договору оренди землі від 24.03.2010. Відповідач вказав, що у поданих на розгляд документах відсутній витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки, який потрібний для встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної власності.

Вказаний лист-повідомлення отримано позивачем 29.03.2017.

Предметом даного позову є вимога орендаря про визнати поновленим на тих самих умовах на наступні 7 (сім) років строком до 01.04.2024 договору оренди землі б/н від 24.03.2010 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5923882300:09:001:0006 площею 12, 0601 га.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (ч.ч. 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (ч. 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору; повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 6 ст. 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Як вже було зазначено, суди попередніх інстанцій встановили, що 31.01.2017, тобто більш ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору оренди землі, ПП "Карла Маркса-2" направило ГУ Держгеокадастру у Сумській області лист-повідомлення з проектом додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

У відповідь на лист-повідомлення позивач отримав лист ГУ Держгеокадастру у Сумській області, датований 16.03.2017, в якому позивача поінформовано, що відповідач не вважає за можливе поновити договір оренди землі від 24.03.2010 через відсутність витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Законодавець у ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" визначив алгоритм дій, який зобов'язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:

1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;

2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;

3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);

4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця стосовно невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

Разом з тим, вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не з'ясували питання та не встановили обставин щодо дотримання орендодавцем положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі", зокрема ч. 5 зазначеної норми, стосовно направлення орендодавцем листа-повідомлення про прийняте рішення у місячний термін та отримання цього листа-повідомлення орендарем у визначені законом строки, що, у свою чергу, є важливим для встановлення обставин правомірності доводів позивача про наявність у нього підстав розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

У разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Отже, у разі встановлення належного виконання орендарем обов'язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору з наданням проекту додаткової угоди, орендодавець вважатиметься таким, що порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Водночас Закон України "Про оренду землі" не передбачає обов'язкового надання орендарем інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, крім проекту додаткової угоди.

Однак суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та не надали оцінки листу-повідомленню орендодавця від 16.03.2017 щодо підстав заперечень у поновленні договору, виходячи з вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі", стосовно відповідності змісту листа-повідомлення орендаря та проекту додаткової угоди вимогам закону та пропозиції щодо істотних умов договору.

Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви ПП "Карла Маркса-2" підставою для звернення до суду позивач визначив продовження належного виконання ним умов договору оренди землі, сплату орендної плати і користування земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору за відсутності заперечень орендодавця протягом строку, встановленого ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Водночас апеляційний суд дійшов передчасного висновку щодо відсутності підстав, визначених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідних для поновлення договору оренди землі, оскільки не надав оцінки наявним у матеріалах справи копіям платіжних доручень у сукупності з іншими доказами у справі.

Крім того, за змістом ст. 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Проте суд першої інстанції, що не взято до уваги судом апеляційної інстанції, дійшов висновку про зміну предмета спору за межами визначеного ст. 22 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), без надання оцінки змісту заяви ПП "Карла Маркса" від 27.09.2017, а саме чи є вимога, заявлена позивачем, зміною предмета позову, чи конкретизацією формулювання позовної вимоги без зміни її по суті, виходячи зі змісту ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Таким чином, суд за результатами розгляду такої вимоги мав установити належне виконання позивачем умов договору оренди земельної ділянки, продовження користування нею після закінчення дії договору, сплату орендної плати за користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та неспростування цих фактів відповідачем з метою відновлення порушеного права позивача, а не формально відмовити у прийнятті відповідної заяви позивача, зазначаючи про недотримання ним порядку подання такої заяви.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 33 Закону України "Про оренду землі" наведена Верховним Судом у постановах від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 та від 29.11.2018 у справах № 920/752/17, № 920/737/17, № 920/747/17, № 920/751/17, № 920/746/17, № 920/744/17, № 920/748/17, № 920/749/17.

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За наведених обставин рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Карла Маркса-2" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2017 та рішення Господарського суду Сумської області від 27.09.2017 у справі № 920/738/17 скасувати.

3. Справу № 920/738/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий