ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 914/2736/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О. Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Кулик А. Я.,

відповідача - Стасишин Р. М.,

третьої особи - Мотов Є. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022 (судді: Орищин Г. В. - головуючий, Галушко Н. А., Желік М. Б.) і рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2022 (суддя Коссак С. М.) у справі

за позовом Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Неро-Продмаркет"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

про витребування майна з чужого незаконного володіння з припиненням права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У вересні 2021 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Неро-Продмаркет" (далі - ТОВ "Неро-Продмаркет") про витребування з чужого незаконного володіння майна - нежитлового приміщення загальною площею 61,9 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2094979846101), з припиненням права власності ТОВ "Неро-Продмаркет" на нежитлове приміщення.

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на статті 13, 41 Конституції, статті 316- 319, 321, 324, 327, 387 та пункт 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що нежитлові приміщення під ін. ХІ, ХІІ, загальною площею 57 м2, за адресою: АДРЕСА_1 належать до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, що підтверджується записом у державному реєстрі речових прав (реєстраційний номер 1387015746101), та перебувають у користуванні Львівського комунального підприємства "Старий Львів" (далі - ЛКП "Старий Львів")на підставі договору оренди від 07.08.2018 № Г-11351-18.

Однак, у державному реєстрі речових прав з 26.02.2021 зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення загальною площею 61 м2 за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 21 (реєстраційний номер 2094979846101) за ТОВ "Неро-Продмаркет". Підставою виникнення права власності відповідача на нежитлові приміщення вказано свідоцтво від 26.02.2021 № 197, видане приватним нотаріусом Залецькою Н. М.

Проте, Львівська міська рада акцентувала увагу на тому, що порівнявши технічний паспорт на приміщення АДРЕСА_1 від 29.04.2020 та технічний паспорт від 29.08.2018 на нежитлові приміщення під ін. XI, XII, загальною площею 57 м2 за адресою: АДРЕСА_1, вбачається, що це одні й ті ж приміщення, оскільки розташування в будинку, конфігурація параметрів (довжина, висота, ширина) повністю співпадають.

1.3. ТОВ "Неро-Продмаркет" у відзиві на позовну заяву просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що 24.11.2020 Державним підприємством "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ") було проведено електронні торги з реалізації нежитлового приміщення загальною площею 61,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 21, переможцем яких визнано ТОВ "Неро-Продмакет".

26.02.2021 приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Залецька Н. М. видала свідоцтво на право власності ТОВ "Неро-Продмакет" на нежитлове приміщення.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, за ТОВ "Неро-Продмакет" зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 61,9 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, приміщення № 21 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2094979846101).

Отже, ТОВ "Неро-Продмаркет" придбало нерухоме майно на підставі проведених ДП "СЕТАМ" електронних торгах з примусового продажу майна боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Систем Інвест" (далі - ТОВ "Фортуна Систем Інвест") у межах виконавчого провадження № 63140932.

Відповідач акцентував увагу на тому, що він є добросовісним набувачем майна, а відповідно до частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребувано у добросовісного набувача, якщо воно було придбано в порядку, встановленому для виконання судових рішень, тому правові підстави для витребування майна відсутні.

1.4. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.10.2021, зокрема, залучено до участі у справі Управління комунальної власності Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

1.5. Управління комунальної власності у поясненнях наголошувало на тому, що спірне приміщення, яке зареєстроване як комунальна власність та на праві приватної власності за відповідачем, є одним і тим же об`єктом, що свідчить про подвійну реєстрацію об`єкта нерухомого майна та порушує права територіальної громади міста Львова.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.03.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Суди виходили з того, що відповідач є добросовісним набувачем. Майно було продано на електронних торгах в порядку, встановленому для виконання виконавчого напису нотаріуса у виконавчому провадженні, і цей порядок є однаковими щодо порядку продажу майна, встановленому для виконання судових рішень.

При цьому суди установили, що виконавчий напис нотаріуса як підстава продажу майна на електронних торгах у виконавчому провадженні недійсним не визнавався, як й не визнавалися недійсними електронні торги.

Суди також зазначили, що позивач просив витребувати нежитлове приміщення № 21 площею 61,9 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2094979846101), однак згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за Львівською міською радою зареєстроване право власності на нежитлове приміщення під ін. XI,XII, загальною площею 57 м2 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1387015746101). Отже, суди дійшли висновку, що спірне нежитлове приміщення має різну площу та реєстраційні номери у інформації про об`єкт нерухомого майна.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022 також залишено без змін додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2022, яким частково задоволено заяву ТОВ "Неро-Продмакет", стягнуто з Львівської міської ради на користь товариства 8 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правову допомогу адвоката.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 24.03.2022 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022, Львівська міська рада у касаційній скарзі просить судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

3.2. Так, скаржник зазначає, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто укладення правочину (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 21.11.2018 у справі № 465/650/16-ц (провадження № 14-356цс18) та від 23.01.2019 у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14- 428цс18)), а тому одночасне подання позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов`язаних з позбавлення володіння), з підстав, визначених статтями 216 та 388 Цивільного кодексу України, є неправильним способом захисту порушеного права (постанова Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16 та від 30.11.2016 у справі № 6-2069цс16). Отже, позивачем вірно обрано спосіб захисту порушеного права шляхом подання позову про витребування майна без будь-яких додаткових позовних вимог, а суд не врахував зазначених висновків.

3.3. Скаржник не погоджується з висновками судів про те, що оскільки спірне майно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень, а Львівська міська рада не спростувала добросовісність набуття його у власність ТОВ "Неро-Продмаркет", то таке майно не може бути витребувано в добросовісного набувача відповідно до частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України, при цьому Львівська міська рада не навела обґрунтованих підстав для незастосування до спірних правовідносин положень зазначеної норми.

Проте Львівська міська рада зазначає, що згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, частина 2 статті 388 Цивільного кодексу України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Оскільки у цій справі майно придбавалось набувачем не в порядку, встановленому для виконання судового рішення, а на прилюдних торгах у порядку здійснення виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса про звернення стягнення на нерухоме майно, то помилковим є застосування судами до спірних правовідносин норм частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 520/548/18 та від 26.07.2018 у справі № 902/389/16).

На думку заявника касаційної скарги, суди не звернули уваги на усталену практику Верховного суду (наприклад, постанова від 03.04.2019 у справі № 712/15369/12), згідно з якою позивач як власник наділений правом витребувати своє майно від добросовісного набувача без визнання за рішенням суду цього та наступних правочинів недійсними, адже добросовісність набуття майна можлива лише тоді, коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, наслідком правочину, здійсненого з таким порушенням, є не двостороння реституція, а витребування майна з незаконного володіння (віндикація).

Тобто, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що майно набуто відповідачем на підставі правочину - придбано на електронних торгах з отриманням свідоцтва про право власності від 26.02.2021 № 197, однак суди помилково вказали про необхідність оскарження такого свідоцтва або електронних торгів окремою позовною вимогою або заявлення будь-яких інших вимог.

При цьому заявник касаційної скарги акцентує увагу на тому, що навіть у разі пред`явлення такої вимоги, наслідком її задоволення буде реституція, тобто майно повернеться боржнику у виконавчому провадженні - ТОВ "Фортуна Систем Інвест", що не відновить прав Львівської міської ради, а зумовить лише необхідність звернення до суду з новим позовом.

Львівська міська рада зазначає також, що суди не перевірили всіх доводів та доказів позивача та не навели мотивів їх відхилення.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Неро-Продмаркет" просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, акцентуючи увагу на безпідставності та недоведеності скаржником його доводів, та правильність висновків судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Львівської міської ради.

3.3. Управління комунальної власності посилається на те, що до 1991 року всі об`єкти нерухомого майна на території України перебували у державній власності, а на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", 24.12.1991 виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів прийнято рішення № 728, яким затверджено перелік підприємств та організації, які відносяться до комунальної власності, до якого включено, у тому числі, нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів міста Львова.

Отже, нежитлові приміщення, розташовані у житлових будинках, зведених до 1991 року, належали до державної власності та не могли перебувати у приватній власності громадян в силу закону.

У 1991 році весь житловий та нежитловий фонд був переданий до комунальної власності, а вже після цього відчужувався громадянам у порядку приватизації.

Проте у цьому випадку неможливо встановити правову підставу виникнення права власності на спірне приміщення у ОСОБА_1 , адже сертифікат відповідності, на підставі якого відбулася реєстрація права власності, не є документом, який підтверджує наявність права власності на нерухоме майно.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

4.2. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 101319989, дата формування 24.10.2017) нежитлові приміщення під ін. XI,XII, загальною площею 57 м2 за адресою: АДРЕСА_1 належать до комунальної власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради, про що міститься запис у Державному реєстрі речових прав (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1387015746101).

07.08.2018 між Управлінням комунальної власності та ЛКП "Старий Львів" укладено договір оренди № Г-11351-18 на приміщення площею 57 м2 (цокольний поверх), розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Разом з тим, як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на підставі сертифікату відповідності Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, серія та номер ЛВ001828, виданого 31.12.2010 на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 27.12.2010, зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення після реконструкції, загальною площею 61,9 м2 на цокольному поверсі триповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з рішенням від 05.08.2020 № 2 учасника ТОВ "Фортуна Систем Інвест" збільшено розмір статутного капіталу товариства та залучено додатковий вклад до статутного фонду товариства у виді нежитлового приміщення загальною площею 61,9 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2094979846101) від третьої особи, яка не є учасником товариства - ОСОБА_1 .

Суди установили, що зазначене приміщення ТОВ "Фортуна Систем Інвест" набуло у власність на підставі акта приймання - передачі нерухомого майна у зв`язку із внесенням вкладу ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ "Фортуна Систем Інвест".

У подальшому, 15.10.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І. М. видана постанова про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 63140932, якою на приміщення № 21 за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт. Боржник - ТОВ " Фортуна Систем Інвест", стягувач - " ТОВ "Євро Трейд Девелопмент". Підстава виконання - виконавчий напис № 1763, виданий 14.09.2020 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчуком Л. В.

4.4. Суди також установили такі обставини:

- 24.11.2020 ДП "СЕТАМ" проведено електронні торги з реалізації нежитлового приміщення, загальною площею 61,9 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, переможцем яких визнано ТОВ "Неро-Продмаркет";

- 15.12.2020 постановою приватного виконавця знято арешт з майна у виконавчому провадженні № 63140932 у зв`язку з реалізацією майна боржника (протокол про проведення електронних торгів від 24.11.2020 № 512959);

- 26.02.2021 приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Залецька Н. М. на підставі акта про проведені електронні торги, складеного приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І. М. 08.12.2020, посвідчила за ТОВ "Неро-Продмаркет" право власності на майно - нежитлове приміщення № 21, загальною площею 61,9 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2094979846101), та видала свідоцтво про право власності, зареєстроване в реєстрі за № 197;

- згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ТОВ "Неро-Продмаркет" 26.02.2021 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 21, загальною площею 61,9 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Львівської міської ради про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "Неро-Продмаркет" нежитлового приміщення, загальною площею 61,9 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з припиненням права власності товариства на нежитлове приміщення, з посиланням на положення, зокрема, пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

4.6. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною 1 статті 317 та частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу (статті 321 Цивільного кодексу України).

За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно з частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина 2 статті 388 зазначеного Кодексу).

4.7. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 55- 60) статтею 10 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року було встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Статтею 11 було встановлено, що у виключній власності держави є земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави. Згідно зі статтею 124 органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах і селах Української РСР є обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів.

До 1991 року законодавство не розрізняло загальнодержавної (республіканської) та комунальної власності. З розпадом СРСР та створенням українського національного законодавства постало питання розмежування державного і комунального майна.

15.04.1991 введено в дію Закон УРСР "Про власність", яким розмежовано державну та комунальну власність та статтею 31 Закону було встановлено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Частиною першою статті 35 цього Закону було встановлено, що об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

05.11.1991 Кабінет Міністрів України на виконання постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" прийняв постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) ", якою затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Відповідно до цього Переліку до комунальної власності передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд Рад.

Частиною 1 статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Згідно з частиною 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

4.8. Як свідчать матеріали справи, відповідно до довідки Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" Львівської обласної ради від 18.04.2017 № 2302вих1927, виданої Управлінню комунальної власності, згідно з інвентаризаційними матеріалами станом на 29.12.2012 на нежитлові приміщення ХІ/11,9 м2 та ХІІ/45,1 м2, загальною площею 57,0 м2 у будинку АДРЕСА_1 реєстрація не проводилася, свідоцтво про право власності не видавалося, приміщення є ізольованими (том 1, а. с. 31).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 24.10.2017, на підставі листа Фонду державного майна України (серія та номер: 03-13-04082), виданого 29.06.2017 та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.10.2017 № 919, 19.10.2017 зареєстровано право комунальної власності на нежитлові приміщення (цокольний поверх) № ХІ, ХІІ, загальною площею 57,0 м2, за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 32).

4.9. Суд апеляційної інстанції установив, що Львівською міською радою 24.10.2017 зареєстровано право власності на зазначені приміщення за документами, які знаходилися в Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" Львівської обласної ради.

Водночас, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки ТОВ "Неро-Продмаркет" набуло право власності на спірне майно на підставі проведених 24.11.2020 ДП "СЕТАМ" електронних торгів з реалізації нежитлового приміщення, загальною площею 61,9 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яке оформлено протоколом № 512959, та на підставі виконавчого напису нотаріуса, то продаж спірного нерухомого майна відбувся в установленому для виконання судових рішень порядку, вказавши, що виконавчий напис нотаріуса, як і судове рішення підлягає виконанню в однаковому порядку, встановленому законом про виконавче провадження.

4.10. Проте колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що примусове виконання судових рішень здійснюється відповідно до умов та порядку, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", статтею 1 якого визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання, зокрема, судових рішень, є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У пункті 7.1.4 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 923/971/19 зазначено, що під час виконання судових рішень поряд з нормами Закону України "Про виконавче провадження" застосовуються положення Конституції України, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону. Разом з визначенням особливостей процедури виконавчого провадження Закон України "Про виконавче провадження" має бланкетні та відсильні норми, які передбачають застосування правових приписів інших нормативних актів при здійсненні виконавчого провадження.

У статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" наведено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню та передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 11) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів.

4.11. У постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 902/389/16 зазначено, що на розгляд Касаційного господарського суду заявником касаційної скарги було винесено питання правильності застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України стосовно права власника витребувати майно від добросовісного набувача (пункт 54 постанови).

У пункті 85 зазначеної постанови Верховний Суд вказав, що оскільки майно придбавалося набувачем не в порядку, встановленому для виконання судового рішення, а на прилюдних торгах у порядку здійснення виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса про звернення стягнення на нерухоме майно, то застосування судом апеляційної інстанції положень частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України до даних правовідносин є помилковим.

4.12. Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України виходячи з предмета та підстав позову.

4.13. Крім того у постанові Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 910/3755/18 зазначено таке:

"Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном".

4.14. Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17)."

4.15. Суд апеляційної інстанції, установив, що у матеріалах справи наявний сертифікат відповідності Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, серія та номер ЛВ001828, виданий 31.12.2010 на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 27.12.2010 ОСОБА_1 на нежитлові приміщення після реконструкції, загальною площею 61,9 м2 на цокольному поверсі трьохповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі нежитлове приміщення неодноразового було об`єктом переходу права власності, а саме згідно з рішенням від 05.08.2020 № 2 учасника ТОВ "Фортуна Систем Інвест" про збільшення розміру статутного капіталу товариства та залучення додаткового вкладу до статутного фонду товариства у виді нежитлового приміщення, загальною площею 61,9 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, приміщення № 21 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2094979846101) від третьої особи, яка не є учасником товариства - ОСОБА_1 .

Спірне нежитлове приміщення також було об`єктом арешту в межах виконавчого провадження № 63140932, кримінального провадження, відомості про яке внесено 02.10.2020 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140000000800, тощо.

Суди установили обставини стосовно того, що 24.10.2017 зареєстровано право комунальної власності на спірні приміщення.

4.16. Так, вказавши про відсутність у матеріалах справи інформації та доказів стосовно того, які документи стали підставою видачі дозвільних документів ОСОБА_1 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а також встановивши обставини щодо передачі спірного майна ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ "Фортуна Систем Інвест" на підставі акта приймання-передачі, реалізації з прилюдних торгів цього майна 24.11.2020 та реєстрації права власності на нього за ТОВ "Неро-Продмаркет" 26.02.2021, суди попередніх інстанцій не з`ясували чи є така реєстрація права власності на нерухоме майно за відповідачем безспірним підтвердженням наявності у нього права власності на майно, а отже і наявність, чи навпаки, відсутність підстав для застосування положень пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, який визначено позивачем в обґрунтування позовних вимог.

Посилання судів попередніх інстанцій на те, що спірне нежитлове приміщення, про витребування якого заявлено Львівською міською радою, має різну площу та реєстраційні номери в інформації про об`єкт нерухомого майна, також є передчасними, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо наявності у житловому будинку на АДРЕСА_1 як зареєстрованих за територіальною громадою, так і за відповідачем (чи будь якою іншою особою) інших нежитлових приміщень.

4.17. Щодо посилань судів попередніх інстанцій на те, що виконавчий напис нотаріуса, як підстава продажу майна на електронних торгах у виконавчому провадженні, а також електронні торги не визнавалися недійсними, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах № 183/1617/16 та № 19/028-10/13 підтверджують ту обставину, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно саме від особи, яка є останнім його набувачем. У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду додатково підтвердила вказану вище позицію і наголосила, що витребувати спірне майно можливо з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких із статей Цивільного кодексу України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 712/15369/12, на неврахування якої посилався заявник касаційної скарги, зазначено, зокрема таке:

"… Для захисту своїх майнових інтересів власник або суб`єкт іншого речового права може використовувати вимоги про визнання недійсною угоди з відчуження належної йому речі (якщо мова йде про оспорюваний правочин) або про застосування наслідків недійсності правочину (якщо мова йде про вчинення нікчемного правочину). В обох випадках загальним наслідком вчинення недійсної угоди стане реституція, яка полягає, зокрема у поверненні конкретної речі (предмета угоди) первинному власнику.

Очевидно, що якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником, то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо контрагент власника за недійсним правочином здійснив потім відчуження отриманої від власника речі третій особі, то у відносинах з таким новим набувачем колишній власник може використовувати тільки речово-правові способи захисту, бо вони не перебували у договірних (зобов`язальних) відносинах один з одним.

У окремих випадках колишні власники, отримавши відмову в задоволенні своїх речово-правових вимог про повернення їм майна, що перебуває у нових власників, які придбали його в результаті правочинів, оспорюють самі ці правочини, посилаючись на недійсність першого правочину з ланцюжка таких правочинів (укладених за їх участю як відчужувачів спірної речі).

Проте застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам в результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених у статті 388 ЦК України, що є неприпустимим".

4.18. Проте зазначене також не було враховано судами попередніх інстанцій, що свідчить про обґрунтованість доводів касаційної скарги щодо наявності підстави, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України для касаційного оскарження судових рішень у справі.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частин 1, 4 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій передчасним, а доводи скаржника про помилковість висновків судів про відмову у задоволенні позову та неврахування правових позицій Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 26.07.2018 у справі № 902/389/16, постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, постанові від 03.04.2019 у справі № 712/15369/12 такими, що знайшли підтвердження, тому рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції у справі належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

5.4. У зв`язку із скасуванням рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2022, ухваленого за результатами розгляду позовних вимог по суті, скасуванню підлягає і додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2022 про відшкодування витрат на професійну правову допомогу адвоката, яке було залишено без змін оскаржуваною у справі постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022, рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2022 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2022 у справі № 914/2736/21 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак