ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/2403/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М.,

суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

прокурор - Кравчук О. А.

позивач - Одеська міська рада

представник позивача - Чернов Г. А.

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелбілд"

представник відповідача - Кешкентій О. А..

третя особа-1 - Товариство з додатковою відповідальністю "Чорноморгідробуд"

представник третьої особи-1 - не з'явився

третя особа-2 - Департамент освіти та науки Одеської міської ради

представник третьої особи-2 - не з'явився

третя особа-3 - Фонд державного майна України

представник третьої особи-3 - не з'явився

третя особа-4 - Єганов Дмитро Іванович

представник третьої особи-4 - не з'явився

третя особа-5 - Приватне підприємство "Юридичне бюро "КДВ"

представник третьої особи-5 - не з'явився

третя особа-6 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелхаус"

представник третьої особи-6 - не з'явився

третя особа-7 - Навчально-виховний комплекс "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю

представник третьої особи-7 - не з'явився

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелбілд" на рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2017 (Головуючий суддя Цісельський О. В., судді Малярчук І. А., Щавинська Ю. М.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 (Головуючий суддя - Бєляневський В. В., судді Лавриненко Л. В., Жеков В. І.) у справі за позовом Прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелбілд" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариства з додатковою відповідальністю "Чорноморгідробуд", Департаменту освіти та науки Одеської міської ради, Фонду державного майна України та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Єганова Дмитра Івановича, Приватного підприємства "Юридичне бюро "КДВ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелхаус" та Навчально-виховного комплексу "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю про витребування майна,

Короткий зміст позовних вимог

1. 02.08.2016 Прокурор Одеської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Позивач) звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелбілд" (далі - Відповідач) за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Єганова Дмитра Івановича (далі - Третя особа-4), Приватного підприємства "Юридичне бюро "КДВ" (далі - Третя особа-5), Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелхаус" (далі - Третя особа-6), Навчально-виховного комплексу "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Третя особа-7) з позовом про витребування з володіння Відповідача будівлі та споруди у вигляді школи (літ. А), складу (літ. Б), складу (літ. В), вбиральні (літ. Г), складу (літ. Д) загальною площею 2927,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 58-А (далі - Школа).

Позовна заява мотивована тим, що Школу передано лише в оренду строком на 15 років та рішень щодо передачі у власність Відповідачу або будь-яким іншим юридичним чи фізичним особам - Позивачем як власником майна не приймалось, тобто цілісний майновий комплекс Школи вибув із комунальної власності без відповідного волевиявлення власника майна - Позивача. Таким чином підтверджено факт незаконного набуття Третьою особою-7 права власності на Школу, а рішення Позивачем про передачу у власність або користування будь-яким юридичним або фізичним особам не приймалось, тому майно підлягає витребуванню на користь Позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. 03.07.2017 Господарський суд Одеської області вирішив позов задовольнити повністю. Витребувати з володіння Відповідача будівлі та споруди у вигляді школи (літ. А), складу (літ. Б), складу (літ. В), вбиральні (літ. Г), складу (літ. Д) загальною площею 2927,3 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 58-А на користь Позивача. Вказане рішення залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017.

Прийняті у справі судові рішення мотивовані тим, що постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014 у справі № 3/17-4969-2011 скасовані рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2013 та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2013, у позові Навчально-виховного комплексу "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Третя особа-7) про визнання права власності відмовлено. З огляду на зазначені обставини, а також ненадання зазначеною особою інших правових підстав володіння Школою, суди дійшли висновку про те, що остання не набула права власності на спірне майно, заволоділа ним без відповідної правової підстави. Поряд з цим, незважаючи на скасування судового рішення, яке стало підставою для набуття права власності Третьою особою-7 на спірне майно, Третя особа-6 24.11.2015 оформила в Овідіопольському районному управлінні юстиції Одеської області свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 58-А, загальною площею 2927,3 кв.м. В подальшому рішенням засновника Третьої особи-5 від 10.11.2015, оформленим протоколом № 16, включено до складу останньої Третю особу-4 із внеском до статутного капіталу грошових коштів у розмірі 725900 грн. та Третю особу-6 із внеском до статутного капіталу майна на загальну суму 725900 грн., а саме окремого майна приватної власності: будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 58-А, загальною площею 2927,3 кв.м., що оцінене засновниками у сумі 725900 грн. Рішенням загальних зборів учасників вирішено виключити Третю особу-4 із складу Третьої особи-5 з поверненням їй вкладу до статутного капіталу майном: будівель та споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова. 58-А загальною площею 2927,3 кв.м., що оцінене засновниками у сумі 725900 грн. Рішенням загальних зборів засновників від 14.06.2016, оформлених протоколом № 1, засновано Відповідача, затверджено його статут із статутним капіталом у розмірі 1451800 грн., до складу засновників увійшла Третя особа-4, внеском якої до статутного капіталу стало спірне майно, щодо якого 17.06.2016 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С. прийнято рішення № 30115676 про державну реєстрацію права власності за Відповідачем, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.08.2016 № 66786968. Судами встановлено, що Відповідач є особою, яка не знала і не могла знати про те, що особа, яка внесла спірне майно до його статутного капіталу, не мала права його відчужувати, тобто Відповідач є добросовісним набувачем в силу частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим на пленарному засіданні, можливе розпорядження спірним нерухомим майном, однак таке рішення не приймалось Позивачем, отже Третя особа-7 не була належним власником спірного нерухомого майна і не мала права його відчужувати. Позивач набув право власності на спірне майно на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси від 10.01.1992 № 11 "Про прийняття відомчих дошкільних закладів на баланс райвно" та рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 № 104 "Про прийняття у комунальну власність міста державного майна житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, народної освіти і культури", яким були затверджені акти приймання-передачі та перелік майна, прийнятого у комунальну власність міста, за галузями житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, народної освіти, культури; а також віднесено до комунальної власності міста додаткові об'єкти народної освіти, зокрема дитячий садок № 240 за адресою вул. Ак. Корольова, 58-А балансовою вартістю 687,0 із приміткою, що 10.03.1992 він переданий Київському райвно трестом "Чорноморгідробуд". Доказів скасування або визнання недійсним вказаного рішення не надано, отже територіальна громада м. Одеси набула право власності на спірні об'єкти нерухомого майна з часу затвердження актів приймання-передачі, а саме з 06.04.1992. Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанцій щодо того, що положення про позовну давність не застосовується до заявлених вимог про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України та зазначив, що, враховуючи скасування постановою суду касаційної інстанції судових рішень про визнання за Третьою особою-7 права власності на спірне майно, а також те, що Відповідач набув право власності на це майно 17.06.2016, Прокурор звернувся із даним позовом 02.09.2016 отже у межах загального строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 13.12.2017 Відповідач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017, справу передати на новий розгляд.

5. 04.05.2018 Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, прийняті у справі судові рішення залишити без змін.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано пункт 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" та не прийнято до уваги відсутність належного обґрунтування наявності у Прокурора підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому частинами 2 або 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що призвело до порушення судом першої інстанції частини 1 статті 81 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

7. Дитячий садок № 240, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 58 "А" передано 25.12.1991 у користування виконкому Київської районної ради народних депутатів м. Одеси та саме на підставі договору передання у безстрокове користування, що не передбачає виникнення права власності, зокрема комунальної на таке майно у сторони, якій таке майно передається. Судами помилково встановлено наявність акта прийняття дитячого садка № 240 у 1991 році, оскільки такий відсутній в матеріалах справи, також відсутній додаток № 1 до договору користування. Судами залишено поза увагою, що з огляду на ліквідацію тресту "Чорноморгідробуд" та виконкому Київської районної ради народних депутатів м. Одеси, а також відсутності доказів переходу права власності, користування на спірне майно до його правонаступників за договором передачі в безстрокове користування, такий договір припинив свою дію з моменту ліквідації сторін договору. Діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено права державних підприємств на передання в комунальну власність майна, зокрема дошкільних закладів, що перебувають у відомчому підпорядкуванні відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 Переліку державного майна України. У виконкому Одеської міської ради народних депутатів не було жодних підстав та повноважень приймати дитячий садок № 240 рішенням "О принятии в комунальную собственность города государственного имущества жилищно-конуального хозяйства, здравоохранения, народного образования и культуры" до комунальної власності, що залишено поза увагою судів попередніх інстанцій. Судами не досліджено та не встановлено відсутність факту реєстрації права власності за Позивачем на спірне майно, починаючи з 1992 року і по теперішній час відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь і містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31.01.1966, чинної до 1995 року.

8. З порушенням статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судами не надано належної оцінки посиланням Відповідача на відсутність доказів належності спірного майна до комунальної власності. Судами попередніх інстанцій не встановлено наявності титульного володіння за Позивачем витребуваного майна та не наведено жодних доказів належності Позивачу спірного майна та порушення у зв'язку з цим його прав, які підлягали би захисту. Відсутні докази володіння, користування та розпорядження територіальною громадою спірним майном з 06.04.1992, у тому числі в період з 1992 року по 2004 рік та з 2009 року по 2013 рік. Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що спірне майно вибуло з володіння Позивача ще 02.10.1992, коли відповідним рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів вирішено реорганізувати дитячий заклад № 240 в комплекс "Інтелект" (школа-сад) та відкрито приватний комплекс "Дитсадок-школа "Інтелект", який наказом Відділу освіти КРРНД від 14.12.1992 № 154 було переведено на самофінансування.

9. З порушенням приписів статті 388 ЦК України та пункту 25 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" судами встановлено доведеним факт вибуття із користування власника поза його волею спочатку у 2004 році, а потім у 2013 році комунальної власності - дитячого садка № 240 за адресою вул. Ак. Корольова 58А.

10. Судами помилково застосовано до спірних правовідносин норми статті 387 ЦК України та безпідставно встановлено наявність у поданому позові ознак віндикаційного позову та, що предметом позову є вимога не володіючого власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння, оскільки жодного доказу належності спірних будівель та споруд до комунальної власності Позивача та, більш того, відповідності майну - дитячий садок № 240 за адресою вул. Ак. Корольова 58-А, Позивачем та Прокурором не надано, а судами не досліджено.

11. Враховуючи, що постанову суду касаційної інстанції у справі № 3/17-4969-2011 прийнято 17.06.2014, в період з 25.07.2013 по 17.06.2014 Третя особа-7 правомірно зареєструвала за собою право власності на спірне нерухоме майно, володіла ним та вчиняла щодо нього цивільні дії, будь-яких заборон або обмежень у користуванні майном, зареєстрованих відповідно до законодавства не існувало. Крім того Третя особа-6 заволоділа майном за п'ять місяців до винесення вказаної постанови, а отже на законних підставах, що ніким не оскаржені. Таким чином отримання Відповідачем у власність спірного майна відбулось правомірно, на підставах та у спосіб, передбачені чинним законодавством та від законного власника, що спростовує висновок суду про незаконне отримання майна останнім.

12. Згідно з постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі № 522/6253/15-а за позовом НВК "Інтелект" до Виконкому Одеської міської ради право володіння, користування за виконавчим комітетом Одеської міської ради або Департаментом освіти та науки Одеської міської ради - не зареєстроване та Виконавчий комітет Одеської міської ради розпорядився майном, яке не належить територіальній громаді міста Одеси,а власник спірного майна (НВК "Інтелект") не уповноважував його на прийняття таких рішень.

13. Судами попередніх інстанцій порушено норми статей 330, 334, 388 ЦК України та постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", а отже помилково застосовано до спірних правовідносин частину 3 статті 388 ЦК України, оскільки жодна з визначених частиною 1 статті 388 ЦК України підстав Позивачем та Прокурором не доведена.

14. Спірне майно вибуло з "володіння" територіальної громади у 1992 році, про що Позивачу та Прокурору мало бути відомо та було відомо, а Прокурор звернувся з вимогою про витребування майна 14.12.2016, тобто із спливом строку позовної давності, отже судами допущено порушення вимог статей 256, 257, 261 ЦК України. А суд першої інстанції дійшов помилкового та безпідставного висновку про те, що положення про позовну давність не застосовуються до вимог, заявлених в порядку статті 388 ЦК України.

Доводи Прокурора, викладені у відзиві на касаційну скаргу

15. Доводи касаційної скарги щодо відсутності у Прокурора підстав для представництва інтересів держави та відсутності у позові належного обґрунтування цих підстав Прокурором у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

16. Фактичні обставини щодо факту наявності у Позивача права власності на спірне майно встановлені судами повно та всебічно.

17. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що Третя особа-7 не набула права власності на спірне майно, заволоділа ним незаконно, без достатньої правової підстави.

18. Дії з відчуження спірного нерухомого майна, що є предметом спору, на користь третіх осіб вчинялись умисно, з метою унеможливлення витребування майна на користь Позивача.

19. Судами надано належну оцінку доводам Відповідача щодо необхідності застосування строків позовної давності.

Позиція Верховного Суду

20. Суд відхиляє доводи Скаржника (пункт 6) про відсутність у Прокурора для здійснення представництва у цій справі належного обґрунтування, передбаченого частинами 2, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", враховуючи таке. Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Судами встановлено, що, звертаючись з позовом про витребування майна на користь органу місцевого самоврядування, Прокурор вказує на спричинення Відповідачем шкоди інтересам територіальної громади міста Одеси щодо розпорядження комунальною власністю, яка вибула з користування її власника - Позивача поза його волею. Відтак, прокурор вправі звернутися з позовом про витребування комунального майна з чужого незаконного володіння в інтересах місцевої ради (територіальної громади міста), обґрунтувавши підстави такого звернення необхідністю здійснення належного захисту інтересів місцевої ради (її територіальної громади), як власника спірного комунального майна, що вибуло до третіх осіб за прийнятим судом першої інстанції неправомірним рішенням, у наступному скасованим судом вищої інстанції. При цьому частина 2 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" стосується випадків представництва прокурором інтересів громадянина, а тому в цьому випадку посилання Скаржника на цю норму безпідставне.

21. Доводи Скаржника (пункти 7, 8), що зводяться до посилань на відсутність доказів на підтвердження належності Позивачу спірного майна Суд відхиляє з огляду на таке. Судами встановлено, що Позивач набув право власності на спірне майно на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси від 10.01.1992 № 11 "Про прийняття відомчих дошкільних закладів на баланс райвно" та рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 № 104 "Про прийняття у комунальну власність міста державного майна житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, народної освіти і культури". Докази визнання недійсним чи скасування рішень судам не надані, у зв'язку з чим суди, перевіривши надані у справі докази та надавши їм правову оцінку, дійшли мотивованого висновку про те, що Позивач набув право власності на спірне майно з 06.04.1992. При цьому саме посилання Скаржника (пункт 7) на відсутність реєстрації за Позивачем права власності на це майно, відсутність доказів належності цього майна до комунальної власності, а також відсутність доказів володіння та користування спірним майном зазначених обставин щодо належності Позивачу Школи не спростовують та не свідчить про неправомірне набуття останнім права власності на це майно. Посилання Скаржника на те, що згідно з постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі № 522/6253/15-а встановлено, що право володіння, користування за Позивачем не зареєстроване, встановленим у даній справі обставинам не суперечить.

22. Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. За приписами частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином наведеною нормою передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею При цьому наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює застосування вимог наведеної норми щодо витребування майна від добросовісного набувача. Встановлено, що Відповідач є особою, яка не знала і не могла знати про те, що особа, яка внесла спірне майно до його статутного капіталу, не має права його відчужувати, тобто є добросовісним набувачем в силу частини 1 статті 388 ЦК України, як правильно зазначили суди. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, та було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних правовідносин. При цьому у разі, якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім договором права відчужувати це майно, або вчинення іншої дії спрямованої на відчуження цього майна, якою у даній справі є рішенням загальних зборів засновників Відповідача від 14.06.2016, оформлене протоколом № 1, та акт приймання-передачі нерухомого майна від 15.06.2016. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.10.2011 у справі № 5002-8/5447-2010. Таким чином, враховуючи, що рішення про відчуження спірного майна відповідно до пункту 30 частини 1 статті 26, частини 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не приймалось, отже майно вибуло з комунальної власності з порушенням вимог чинного законодавства, поза волею територіальної громади м. Одеси, згідно з прийнятим судом рішенням, скасованим в подальшому судом вищої інстанції, отже Третя особа-7 не була належним власником спірного нерухомого майна і не мала права його відчужувати. За наведеного посилання Скаржника (пункт 10) на відсутність у поданому позові ознак віндикаційного, враховуючи, що вимогу про повернення майна заявлено не володіючим власником, безпідставні, оскільки вимогу про витребування заявлено власником, з володіння якого таке майно вибуло поза його волею та яке має бути повернуто в його володіння, у зв'язку з чим доводи Скаржника (пункти 9, 10, 13) про помилковість застосування до спірних правовідносин норм статті 388 ЦК України необґрунтовані.

23. При цьому та обставина, що Третя особа-6 заволоділа спірним майном за п'ять місяців до винесення постанови Вищого господарського суду України від 17.06.2014 у справі № 3/17-4969-2011, якою скасовано рішення про визнання права власності на спірне майно за Третьою особою-7, не впливає на правомірність набуття права власності на це майно за встановлених обставин неправомірності набуття права власності на це майно особою, що його відчужила Третій особі-6, у зв'язку з чим доводи Скаржника (пункт 11) в цій частині підлягають відхиленню.

24. Суд відхиляє посилання Скаржника (пункт 8) на те, що судами не враховано вибуття спірного майна з володіння Позивача ще 02.10.1992, враховуючи таке. До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки, що також визначено у судовій практиці Верховного Суду України у постановах 06.12.2010 у справі №3-13гс10, від 08.06.2016 у справі №6-3089цс15, від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс17. При цьому за вимогами статті 261 ЦК України початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З огляду на наведене, враховуючи, що рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2013 у справі № 3/17-4969-2011, на підставі якого Третя особа-7 набула право власності на спірне нерухоме майно, скасовано постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014, з дня ухвалення якої Позивач отримав можливість звернутися з позовом про витребування майна, а Відповідач набув право власності на це майно 17.06.2016, Прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом 02.09.2016, тобто в межах загального строку позовної давності.

25. За наведених обставин доводи Скаржника не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та не спростовують висновків, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, з урахуванням внесених постановою апеляційного господарського суду змін до мотивувальної частини рішення суду першої інстанції; рішення прийняті за повного встановлення усіх істотних обставин справи, надання їм належної правової оцінки та вірного застосування наведених норм, що регулюють спірні правовідносини.

26. З огляду на викладене відсутні підстави для зміни чи скасування прийнятих у справі рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелбілд" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі № 916/2403/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак