ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/2073/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - Чернової Г.А. (представник за довіреністю від 20.02.2018),

відповідача - Бланковської Г.О. (адвокат),

третьої особи-1 - не з'явилися,

третьої особи-2 - не з'явилися,

розглянувши в режимі відеоконференції касаційну скаргу Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2018 (головуючий - Бєляновський В.В., судді: Величко Т.А., Жеков В.І.) у справі

за позовом Одеської міської ради

до Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) ОСОБА_6,

2) ОСОБА_7

про витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2017 року Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" (далі - ПАТ "Марфін Банк", Банк) про витребування з незаконного володіння відповідача на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежитлового приміщення № 201 загальною площею 151,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне приміщення).

Позовна заява обґрунтовується незаконним вибуттям спірного приміщення з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади м. Одеси, а саме на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 02.08.2006 у справі №2-4696/206, у наступному скасованого апеляційним судом Одеської області, тоді як Одеською міською радою не приймалося жодних рішень щодо відчуження спірного приміщення.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.11.2017 (суддя Демешин О.А.) позов задоволено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване статтями 317, 321, 327, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статтями 32, 35, 37 Закону України "Про власність" (в редакції, чинній станом на 29.11.2002) та статтею 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, з урахуванням яких суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки рішенням апеляційного суду Одеської області від 06.07.2017 у справі №520/4114/16-ц (за участю Одеської міської ради, ПАТ "Марфін Банк", ОСОБА_6, ОСОБА_7) встановлено факти, що мають преюдиціальне значення, а саме: "у листопаді 2002 року на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23.11.2002 №473 жилий будинок разом зі спірним нежилим приміщенням по АДРЕСА_1 передано до комунальної власності територіальної громади м. Одеси. Зважаючи на те, що спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради не з волі Одеської міської ради, а іншим шляхом, у даному випадку на підставі рішення суду від 02.08.2006, яке скасовано у встановленому законом порядку, Одеська міська рада може витребувати належне їй майно від останнього набувача без визнання недійсним правочину, на підставі якого останній набувач набув право власності на майно". Відхиляючи заяву відповідача про застосування позовної давності місцевий суд послався на те, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 02.08.2017 №93530279 право власності ПАТ „Марфін Банк" на спірне приміщення було зареєстровано 22.01.2015 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя №60 від 22.01.2015, отже, підстави для звернення з позовом про витребування майна з незаконного володіння у позивача виникли з 22.01.2015, тому передбачений ст.257 ЦК трирічний строк позовної давності ним не пропущено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2018 рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована спливом позовної давності без поважних причин, оскільки станом на серпень 2007 року Одеській міській раді було достовірно відомо про те, що її права як власника комунального майна були порушені внаслідок відчуження спірного нежитлового приміщення на користь ОСОБА_6, тоді як позов у даній справі подано 21.08.2017.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із зазначеною постановою, 06.02.2018 позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить постанову скасувати та залишити в силі рішення.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції статей 256, 257, 261, 267 ЦК та статті 75 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, наголошуючи на тому, що: 1) апеляційний суд вибірково підійшов до визнання преюдиціальними фактів, встановлених рішенням апеляційного суду Одеської області від 06.07.2017 у справі №520/4114/16-ц, не врахувавши того, що задовольняючи позов у справі №520/4114/16-ц апеляційний суд не встановив наявності пропуску Одеською міською радою строку позовної давності, хоча під час розгляду зазначеної цивільної справи представником ОСОБА_6 було зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності; 2) суд апеляційної інстанції також не врахував того, що обставини, які стали підставою для звернення з позовом до Банку про витребування майна з незаконного володіння, у Одеської міської ради виникли з 22.01.2015 (дати реєстрації Банком права власності на спірне приміщення), так як міська рада, на відміну від Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, яке є самостійною юридичною особою, не брала участі у справі №17/59-07-2604 зі спору, що виник з орендних правовідносин, і не була обізнана щодо результатів розгляду вказаної справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Публічне акціонерне товариство "МТБ Банк", яке з 05.03.2018 є правонаступником ПАТ "Марфін Банк" у зв'язку з перейменуванням, у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, оскільки, незважаючи на те, що під час розгляду судом першої інстанції цивільної справи №520/4114/16-ц представником ОСОБА_6 було зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, під час перегляду вказаної справи апеляційний суд Одеської області цій обставині взагалі не надав оцінки, тобто це питання не знайшло відображення у рішенні від 06.07.2017, відтак, необґрунтованим є посилання скаржника на порушення Одеським апеляційним господарським судом норми частини 4 статті 75 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017.

ОСОБА_6 у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувану постанову залишити без змін з мотивів, у ній викладених.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2002 року на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23.11.2002 №473 жилий будинок разом із нежитловим приміщенням, розташований по АДРЕСА_1, було передано до комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", затвердженого наказом Міністра юстиції України від 07.02.2002 №7/5, та розпорядження Одеського міського голови від 23.05.2002 №715-01р "Про оформлення свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна" виконавчим комітетом Одеської міської ради 05.07.2004 було прийнято рішення №370 "Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси", яким зобов'язано комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" провести технічну інвентаризацію об'єктів нежитлового фонду комунальної власності, у тому числі приміщення технічного поверху № 501, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, і оформити та видати Одеській міській раді свідоцтво про право власності на об'єкт та зареєструвати його за Одеською міською радою.

01.07.2003 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телекомпанія "АРС" (орендар), генеральним директором якого на той час був ОСОБА_7, було укладено договір оренди №321/206, за умовами якого цьому товариству було передано строком на три роки у платне користування нежитлове приміщення технічного поверху загальною площею 262,3 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_1, та належить на праві власності територіальній громаді м. Одеси.

Разом з тим, у липні 2006 року після закінчення строку дії договору оренди №321/206 від 01.07.2003 орендар не повернув орендоване за цим договором комунальне майно орендодавцю, а генеральний директор ТОВ "Телекомпанія "АРС" ОСОБА_7, як фізична особа, звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Одеської міської ради про визнання за ним права власності на вказане нежитлове приміщення. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02.08.2006 у справі № 2-4696/206 було визнано за ОСОБА_7 право власності на нежитлове приміщення площею 262,3 кв.м. технічного поверху в будинку АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення районного суду комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" 20.09.2006 провело реєстрацію права власності на спірне приміщення за ОСОБА_7

21.12.2006 між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_6 купив нежитлове приміщення загальною площею 262,3 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1.

Згодом ОСОБА_6 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про розподіл цього нежитлового приміщення на два окремих приміщення та визнання права власності на них як на окремі об'єкти нерухомості. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04.04.2008 у справі №2-2767/08 визнано за ОСОБА_6 право власності на нежитлове приміщення №200 загальною площею 111,1 кв.м., та нежитлове приміщення №201 загальною площею 151,2 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.07.2008 скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 02.08.2006 у справі №2-4696/206, яке стало підставою для реєстрації права власності на нежитлове приміщення за ОСОБА_7 та укладення 21.12.2006 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 262,3 кв.м. між ОСОБА_7 та ОСОБА_6

У подальшому, рішенням апеляційного суду Одеської області від 06.07.2017 у справі №520/4114/16-ц позов Одеської міської ради задоволено, усунено їй перешкоди шляхом зобов'язання ОСОБА_6 звільнити нежитлове приміщення № 200, загальною площею 111,1 кв.м. по АДРЕСА_1 та витребувано у останнього зазначене нежитлове приміщення на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 02.08.2017 № 93530279 власником спірного нежитлового приміщення №201 на теперішній час є ПАТ "Марфін Банк" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 22.01.2015, укладеного з ОСОБА_6

В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог, обумовлену початковим набуттям ОСОБА_7 права власності на спірне приміщення з використанням незаконного рішення Київського районного суду м. Одеси від 02.08.2006 у справі №2-4696/206 (пізніше скасованого), що свідчить про вибуття вказаного нерухомого майна з володіння Одеської міської ради не з її волі, а через незаконні дії сторонніх осіб, що підтверджено рішенням апеляційного суду Одеської області від 06.07.2017 у справі №520/4114/16-ц (за участю Одеської міської ради, ПАТ "Марфін Банк", ОСОБА_6, ОСОБА_7), внаслідок чого наявні правові підстави для витребування спірного майна у Банку, який набув його за відплатним договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 22.01.2015, укладеним з ОСОБА_6 Однак, в подальшому суд відмовив у позові з підстав спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем (а.с.135), оскільки не пізніше 27.08.2007, тобто з дня винесення господарським судом Одеської області ухвали від 27.08.2007 у справі №17/59-07-2604 Одеській міській раді в особі уповноваженого нею органу - Представництва по управлінню комунальною власністю було достеменно відомо про порушення свого права та про особу, яка його порушила - ОСОБА_6 (власника і фактичного володільця спірного приміщення), тобто про особу, яка порушує право власності Одеської міської ради, утримуючи майно у себе, так як представник міськради приймав участь у судових засіданнях по цій справі, тому строк позовної давності сплив 27.08.2010, тоді як Одеська міська рада звернулася до господарського суду з позовом у цій справі лише 21.08.2017, тобто поза межами загального строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові з мотивів спливу позовної давності з огляду на таке.

Частиною 2 статті 2 ЦК визначено, що учасниками цивільних відносин є держава Україна, територіальні громади, які згідно зі статтями 167, 169, 170, 172 цього Кодексу набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи державної влади, органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 цього Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною 4 статті 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (цей правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.03.2007 було порушено провадження у справі №17/59-07-2604 за позовом Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомпанія "АРС" із займаного приміщення загальною площею 262,3 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1.

В процесі розгляду цієї справи відповідач звернувся до суду з клопотанням про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, у зв'язку з тим, що спірне приміщення, яке є предметом спору у справі, належить на праві власності фізичній особі ОСОБА_6, в підтвердження чого відповідач подав суду договір купівлі-продажу від 21.12.2006, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом шостої Одеської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №5-2947, а також витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.08.2007 року вказане клопотання ТОВ "Телекомпанія "АРС" було задоволено і провадження у справі №17/59-07-2604 припинено у зв'язку з непідвідомчістю даного спору господарським судам України (а.с.136-137).

Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради брало участь у розгляді цієї справи № 17/59-07-2604 та його представник Севастьянова С.О., повноваження якої підтверджувалися довіреністю, була присутня в засіданні господарського суду 27.08.2007.

Відповідно до Положення про Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 26.03.2003 №1040-ІV, Представництво по управлінню комунальною власністю є виконавчим органом Одеської міської ради, їй підзвітний та підконтрольний, який є єдиним спеціальним органом по управлінню, приватизації, здійсненні обліку і інвентаризації комунального майна, а також здійснює повноваження щодо передачі комунального майна в оренду суб'єктам господарювання.

Таким чином, судом апеляційної інстанції на підставі оцінки наявних у справі доказів достеменно встановлено той факт, що станом на 27.08.2007 Одеській міській раді в особі уповноваженого нею органу по управлінню комунальним майном було достовірно відомо про те, що її права як власника комунального майна були порушені внаслідок відчуження спірного приміщення на користь ОСОБА_6, в зв'язку з чим, 3-річний строк позовної давності сплинув 27.08.2010, а з позовом у цій справі Одеська міська рада звернулася тільки 21.08.2017.

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і не може бути переоцінене.

Водночас, як зазначив апеляційний суд, позивачем у суді першої інстанції не заявлялося клопотання про поновлення строку позовної давності з посиланням на існування поважних причин його пропуску.

З урахуванням положень статей 261, 267 ЦК, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що упродовж тривалого часу Одеська міська рада була обізнана з фактом вибуття спірного майна з комунальної власності та мала можливість звернутися до господарського суду за захистом порушеного права, але таким правом своєчасно не скористалася.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 06.12.2010 у справі №3-13гс10, від 08.06.2016 у справі №6-3089цс15 та від 22.06.2017 у справі №6-1047цс17, згідно з якою при розгляді вимог про витребування майна у його набувачів мають бути враховані всі умови витребування майна від добросовісного набувача, передбачені статтею 388 ЦК, та застосовані норми матеріального права щодо строків позовної давності, причин і наслідків його пропуску.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про витребування спірного приміщення із чужого незаконного володіння саме у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено Банком, оскільки хоча позовні вимоги є обґрунтованими, але жодних належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності позивач не надав.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів не приймає до уваги передчасні твердження скаржника про вибірковий підхід апеляційного господарського суду до визнання преюдиціальними фактів, встановлених рішенням апеляційного суду Одеської області від 06.07.2017 у справі №520/4114/16-ц, без урахування того, що задовольняючи позов у справі №520/4114/16-ц апеляційний суд не встановив наявності пропуску Одеською міською радою строку позовної давності, хоча під час розгляду зазначеної цивільної справи представником ОСОБА_6 було зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки, як правильно зазначено відповідачем у відзиві на касаційну скаргу, незважаючи на те, що під час розгляду судом першої інстанції цивільної справи №520/4114/16-ц представником ОСОБА_6 було зроблено відповідну заяву, під час перегляду вказаної справи апеляційний суд Одеської області цій обставині взагалі не надав жодної оцінки, тобто це питання не знайшло відображення у рішенні від 06.07.2017. З цього приводу касаційна інстанція зауважує, що питання позовної давності досліджувалося під час прийняття рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2016 у справі №520/4114/16-ц, однак, за результатами апеляційного перегляду справи це рішення скасовано повністю, тому встановлені ним обставини не можуть мати преюдиціального значення в розумінні частини 4 статті 75 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017.

Колегія суддів також відхиляє необґрунтовані посилання позивача на неврахування судом апеляційної інстанції того, що обставини, які стали підставою для звернення з позовом до Банку про витребування майна з незаконного володіння, у Одеської міської ради виникли з 22.01.2015 (дати реєстрації Банком права власності на спірне приміщення), а міська рада, на відміну від Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, яке є самостійною юридичною особою, не брала участі у справі №17/59-07-2604 зі спору, що виник з орендних правовідносин, і не була обізнана щодо результатів розгляду вказаної справи, оскільки зазначені аргументи скаржника зводяться передусім до переоцінки встановлених апеляційним судом фактичних обставин обізнаності у серпні 2007 року Одеської міської ради в особі її виконавчого органу - Представництва по управлінню комунальною власністю, підзвітного та підконтрольного позивачу, тоді як згідно імперативних приписів частини 2 статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, за змістом диспозитивної норми частини 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, за умов попередньої обізнаності Одеської міської ради ще у 2007 році з порушенням ОСОБА_6 права комунальної власності на спірне приміщення, подальша обізнаність позивача з особою нового власника (Банку) - порушника, за яким тільки 22.12.2015 було зареєстровано право власності на спірне приміщення, не має істотного значення при вирішенні питання застосування наслідків спливу позовної давності.

В свою чергу, касаційна інстанція вважає безпідставними доводи скаржника щодо обізнаності з порушенням свого права лише з моменту отримання Одеською міською радою ухвали Київського районного суду м. Одеси від 27.10.2014 про відкриття провадження у справі №520/13785/14-ц за позовом департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування запису про державну реєстрацію, витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, в якій (справі) Одеську міську раду зазначено в якості третьої особи, оскільки, як достовірно встановлено апеляційним судом, перебіг позовної давності за вимогами у справі №916/2073/17 закінчився 27.08.2010, тоді як за змістом статті 264 ЦК переривання перебігу строку позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Разом з тим, касаційна інстанція погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами Банку та ОСОБА_6, відповідність яких чинному цивільному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується висновками суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права (статей 257, 261, 267, 387, 388 ЦК) та без порушення норм процесуального права (статті 75, 269 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017).

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, колегія суддів вважає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, покладається на скаржника.

Разом з тим, відповідно до частин 1 та 3 статті 52 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Враховуючи вимоги процесуального закону та зважаючи на те, що згідно з пунктом 1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" (в редакції від 28.12.2017, погодженій Національним банком України 20.02.2018) та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Публічне акціонерне товариство "МТБ Банк" (код ЄДРПОУ 21650966) з 05.03.2018 є правонаступником ПАТ "Марфін Банк", Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для заміни відповідача у справі його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "МТБ Банк".

Враховуючи викладене та керуючись статтями 52, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Здійснити заміну Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "МТБ Банк".

Касаційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2018 у справі №916/2073/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков