ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/9381/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача- Пеняк І. В. (адвокат),

відповідача - Данилової М. В. (в порядку самопредставництва),

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 (суддя Ярмак О. М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 (головуючий - Тищенко О. В., судді Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго"

до Міністерства охорони здоров`я України

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Державної установи "Науково-медичний практичний центр "Реабілітація" Міністерства охорони здоров`я України,

2) Фонду державного майна України,

про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про право власності та припинення права власності.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У червні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Закарпаттяобленерго" (далі - ПрАТ "Закарпаттяобленерго", Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України, Міністерство, відповідач) про: 1) витребування на користь ПрАТ "Закарпаттяобленерго" з незаконного володіння МОЗ України будівлі "трансформаторна, Д" (далі - спірна будівля, спірне нерухоме майно, будівля ЗТП № 277), що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна "комплекс будівель та споруд", який знаходиться за адресою: Закарпатська обл, м. Ужгород, вул. Великокам`яна, буд. 10 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1769891321101); 2) визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45619581 від 20.02.2019 в частині державної реєстрації права власності Міністерства на будівлю "трансформаторна, Д", що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна "комплекс будівель та споруд", який знаходиться за адресою: Закарпатська обл, м. Ужгород, вул. Великокам`яна, буд. 10 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1769891321101) (далі - рішення від 20.02.2019, оспорюване рішення); 3) скасування запису про право власності МОЗ України на спірну будівлю, номер запису про право власності: 30380339 (далі - запис № 30380339, оспорюваний запис); 4) припинення права власності Міністерства на будівлю ЗТП № 277, номер запису про право власності: 30380339, з посиланням на положення статей 115 316 317 321 328 386 387 388 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 3, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України № 1952), статті 12 Закону України "Про господарські товариства", статей 11, 37 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 2 Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств", пункту 4 Порядку підтвердження державними органами приватизації факту передачі державного майна до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), затвердженого наказом Фонду державного майна України від 12.01.2017 № 17 (далі - Порядок № 17).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що перебування будівлі ЗТП № 277 у власності інших суб`єктів, окрім позивача, є неправомірним та порушує право власності ПрАТ "Закарпаттяобленерго", оскільки Товариство ще в 1995 році набуло право власності на спірну будівлю в результаті її внесення до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго" в процесі приватизації майна державних підприємств, одним із етапів якої була корпоратизація.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021, у позові відмовлено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 346 387 388 1212 ЦК України, статей 2, 26 Закону України № 1952, статей 13 73 74 76- 79 86 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на недоведеність позивачем належними і допустимими доказами набуття ним права власності на спірну будівлю раніше, ніж відповідач, оскільки: 1) матеріали справи не містять як доказів, з яких би вбачався розмір статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго" (далі - ДАЕК "Закарпаттяобленерго") на момент її створення, так і доказів, з яких можливо встановити, які об`єкти нерухомого майна, їх місцезнаходження та вартість, становлять на момент створення ДАЕК "Закарпаттяобленерго базу Закарпатського обласного підприємства електричних мереж, тобто позивачем не підтверджено обставин вірогідного внесення будівлі ЗТП № 277 до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго саме в 1995 році. Натомість матеріали справи містять вірогідні докази того, що спірний об`єкт нерухомості належить до комплексу будівель та споруд Державної установи "Науково-медичний практичний центр "Реабілітація" МОЗ України (далі - ДУ "НМПЦ "Реабілітація" МОЗ України, Установа) та знаходиться на земельній ділянці, відведеній третій особі-1 на праві постійного землекористування; 2) зважаючи на дату складання та підписання (09.06.2016) Фондом державного майна України (далі - ФДМУ, Фонд, третя особа-2) Переліку майна, переданого до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго", вказаний документ не є вірогідним доказом внесення спірного об`єкта нерухомості до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго", а в подальшому й до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Закарпаттяобленерго", адже станом на 2016 рік спірне нерухоме майно як складова частина комплексу будівель, розташованих за адресою: м. Ужгород вул. Великокам`яна, 10, вже було зареєстровано за Державою Україна в особі Верховної Ради України (балансоутримувач - Науково-практичне об`єднання "Реабілітація" МОЗ України), а саме на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради від 25.03.2009 № 89, про що було видано свідоцтво від 23.06.2009 про право власності на нерухоме майно серії САС № 176572; 3) сам по собі наказ Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1993 № 123 "Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго" не є належним підтвердженням виникнення у позивача в 1995 році права власності на спірне нерухоме майно.

При цьому суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, виходив з того, що: 1) предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння, тоді як наявні у справі докази та обставини, зазначені Товариством в позовній заяві свідчать про те, що позивач володіє спірним нерухомим майном, адже будівля ЗТП № 277 перебуває на його балансі та позивач здійснює її обслуговування, тобто позивач є фактичним володільцем спірної будівлі, яка не вибувала з володіння позивача ні за волею позивача, ні всупереч його волі, що виключає задоволення віндикаційного позову в цій справі; 2) рішення виконкому Ужгородської міської ради від 29.03.2009 № 89, на підставі якого було оформлене свідоцтво від 23.06.2009 про право власності на нерухоме майно серії САС № 176572, та саме свідоцтво на момент розгляду справи є чинними, не скасовані та не визнані незаконними, відтак доводи сторін щодо помилкового оформлення такого свідоцтва не ґрунтуються на доказах, а є лише припущеннями; 3) належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування); 4) позивач не навів самостійних підстав для визнання протиправним та скасування рішення від 20.02.2019 та для скасування запису № 30380339, а зважаючи на похідний характер вказаних вимог від вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння, вони також є такими, що не підлягають задоволенню; 5) заявляючи вимогу про припинення права власності Міністерства на спірну будівлю, позивач не зазначає, на якій саме підставі, визначеній законом, суд має припинити право власності відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду постановою суду апеляційної інстанції, ПрАТ "Закарпаттяобленерго" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме положень статей 387 388 ЦК України, статті 21 Закону України "Про власність" (в редакції, чинній станом на 14.07.1995), статті 12 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній станом на 14.07.1995), абзацу 32 пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 15, 16 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508 (в редакції, чинній станом на 14.07.1995), пункту 5.1 Положення про впорядкування передачі об`єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, затвердженого наказом ФДМУ від 25.11.2003 № 2097 (далі - Положення № 2097), пункту 4 Порядку № 17, статей 74 75 86 173 236 ГПК України, наголошуючи, що:

1) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статті 21 Закону України "Про власність" в редакції, чинній станом на 14.07.1995, статті 12 Закону України "Про господарські товариства" в редакції, чинній станом на 14.07.1995, пунктів 15, 16 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508 (в редакції, чинній станом на 14.07.1995) (далі - Положення № 508) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18;

2) суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм 387 388 ЦК України у подібних правовідносинах, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17;

3) суди також не врахували висновку щодо застосування частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020, тобто на час звернення з цим позовом), викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 905/633/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 03.03.2021 у справі № 913/175/20, від 03.03.2021 у справі № 914/285/19;

4) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень абзацу 32 пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", пункту 5.1 Положення № 2097, пункту 4 Порядку № 17 (в контексті підтвердження виникнення права власності Товариства на спірну будівлю Переліком майна, внесеного до статутного фонду товариства, утвореного в процесі корпоратизації, незалежно від дати складання та видачі третьою особою-2 такого Переліку);

5) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норми частини 1 статті 75 ГПК України (в аспекті визнання всіма учасниками справи, в тому числі відповідачем обставин відсутності набуття ним права власності на спірне нерухоме майно);

6) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норми частини 4 статті 75 ГПК України (в аспекті встановлення судовими рішеннями в справах № 907/463/20, № 907/445/20, № 308/5964/20, які набрали законної сили, обставин внесення в 1995 році до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго" (правонаступником якої є скаржник) об`єктів, вказаних у Переліку майна, виданого Фондом 09.06.2016);

7) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) та статті 173 ГПК України (в контексті того, чи можуть вважатися вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності відповідача на спірне майно та про припинення права власності відповідача на спірне майно самостійними в співвідношенні з вимогою про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння);

8) судами належним чином не досліджено зібрані в справі докази в їх сукупності, а саме складений Фондом Перелік майна від 09.06.2016, наказ Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1993 № 123 "Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго", рішення виконкому Ужгородської міської ради від 29.03.2009 № 89, свідоцтво від 23.06.2009 про право власності на нерухоме майно серії САС № 176572.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Міністерство у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Закарпаттяобленерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 910/9381/20 і призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 03.03.2022.

03.03.2022 розгляд справи № 909/328/18 не відбувся в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, наслідком чого стало введення воєнного стану в Україні згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2022 постановлено здійснити розгляд справи № 910/9381/20 за касаційною скаргою ПрАТ "Закарпаттяобленерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у судовому засіданні 14 червня 2022 року.

Справа розглядається судом касаційної інстанції в розумний строк з урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та Указів Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", від 18.04.2022 № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".

9. 24.02.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання Товариства про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в зв`язку з виключною правовою проблемою, що, на думку скаржника, полягає в наявності глибоких і триваючих розходжень у правових позиціях судів першої інстанції при розгляді справ з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а саме щодо питання виникнення права власності в господарських товариств, утворених у процесі корпоратизації, та щодо доказів, якими може підтверджуватися факт внесення майна до статутного фонду таких господарських товариств, зокрема, чи є таким доказом перелік майна, складений Фондом більш як через 20 років після створення господарського товариства та формування його статутного фонду. Наслідком зазначених розбіжностей, на думку заявника, є невизначеність права власності ПрАТ "Закарпаттяобленерго" на будівлі трансформаторних підстанцій, оскільки судовими рішеннями в одних справах Товариство визнається власником майна, внесеного до його статутного капіталу, що підтверджується відповідним переліком майна, виданим ФДМУ в порядку, встановленому Законом України "Про Фонд державного майна України", а в інших справах з аналогічним предметом та доказами Товариство вже не визнається власником такого майна.

Проте, колегія суддів залишає зазначене клопотання без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Зі змісту наведеної норми процесуального права вбачається, що для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявні обставини, які свідчать про відсутність усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначено на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Водночас заявником не викладено правової проблеми в застосуванні положень статті 21 Закону України "Про власність" (в редакції, чинній станом на 14.07.1995), статті 12 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній станом на 14.07.1995), статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", пунктів 15, 16 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508 (в редакції, чинній станом на 14.07.1995), пункту 5.1 Положення № 2097 та пункту 4 Порядку № 17, ним не обґрунтовано, що саме становить складність застосування відповідних положень цивільного законодавства у зазначеній правовій ситуації, не наведено аргументів на підтвердження невизначеності поставлених ним правових питань на нормативному рівні, неможливості подолання проблеми за допомогою наявних процесуальних механізмів. При цьому наявні суперечливі аргументи скаржника зводяться передусім до посилань на ухвалення виключно судами першої інстанції різних судових рішень у справах з аналогічними предметом і підставами позову, тобто за умов неприйняття остаточних судових рішень за результатами їх перегляду в апеляційному та касаційному порядку, а натомість в поданому клопотанні Товариство визнає, що з питання застосування зазначених норм матеріального права Верховним Судом вже сформовано правовий висновок у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18, що не може свідчити про відсутність усталеної судової практики з відповідного питання.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України Суд, керуючись внутрішнім переконанням у кожному конкретному випадку оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає Суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Натомість Товариство належним чином не довело та не обґрунтувало того, що справа № 910/9381/20 дійсно містить виключну правову проблему, а її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідною для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин, що, в свою чергу, виключає підстави для задоволення відповідного клопотання скаржника.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. Наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1995 № 123 "Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго" було затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Закарпатського обласного підприємства електричних мереж, засновано ДАЕК "Закарпаттяобленерго" на базі Закарпатського обласного підприємства електричних мереж та затверджено її статут.

Відповідно до пункту 1.2 Статуту ПрАТ "Закарпаттяобленерго" (нова редакція), затвердженого загальними зборами акціонерів (рішення єдиного акціонера від 03.01.2020), ПрАТ "Закарпаттяобленерго" є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго". Публічне акціонерне товариство "Закарпаттяобленерго" є зміненим найменуванням Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Закарпаттяобленерго" (далі - ВАТ ЕК "Закарпаттяобленерго"), у зв`язку з набранням чинності Законом України від 17.09.2008 № 514-VІ "Про акціонерні товариства". ВАТ ЕК "Закарпаттяобленерго" створено шляхом перетворення ДАЕК "Закарпаттяобленерго" у ВАТ ЕК «Закарпаттяобленерго» та є правонаступником ДАЕК "Закарпаттяобленерго". ДАЕК "Закарпаттяобленерго" заснована відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1995 № 123 шляхом перетворення Закарпатського обласного підприємства електричних мереж у ДАЕК "Закарпаттяобленерго" відповідно до Указу Президента України від 04.04.1995 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України", та є правонаступником Закарпатського обласного підприємства електричних мереж.

Таким чином, ДАЕК "Закарпаттяобленерго", правонаступником якої є позивач, було засновано на базі Закарпатського обласного підприємства електричних мереж.

11. З матеріалів інвентаризаційної справи № 3376 Комунального підприємства "Архітектурно-планувальне бюро" вбачається, що в 2008 році здійснювалося технічне обстеження на предмет експлуатаційної придатності основних конструктивних елементів будівель Закарпатського науково-практичного об`єднання "Реабілітація" в м. Ужгороді Закритим акціонерним товариством "Науково-виробниче підприємство "Медінжсервіс", за результатами якого надано відповідний технічний висновок. Відповідно до зазначеного технічного висновку обласне територіальне медичне науково-практичне об`єднання "Реабілітація" є центром спеціалізованої медичної допомоги населенню району з організаційно-методичним центром. Комплекс будівель розташовано на вул. Великокам`яній, 10 у м. Ужгороді та складається з будівель, збудованих по типовим проектам по потужним характеристикам. Лікувальний заклад забезпечено матеріально-технічною базою для безпечного функціонування споруд, пацієнтів, персоналу та відвідувачів з виконанням інженерних мереж (внутрішніх) на рівні 90-х років. В комплекс будівель входять допоміжні споруди: (а) склад, б) гараж та в) трансформаторна п/станція 2*250 кВа - типове будівництво, яке обслуговується "Закарпаттяобленерго".

12. У Переліку майна, переданого до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго", підписаному заступником Голови ФДМУ 09.06.2016, під порядковим номером 9003 зазначено Будівлю ЗТП № 277, вул. В. Кам`яна, 10, інвентарний номер об`єкта - 720, вартість, за якою об`єкт включено до статутного фонду товариства станом на 01.06.1995, - 155621939 куп.крб.

13. Спірне нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності, виданого 23.06.2009 виконкомом Ужгородської міської ради, під найменуванням "трансформаторна, Д" у складі об`єкта нерухомого майна: реєстраційний номер об`єкта: 1769891321101, "комплекс будівель та споруд", адреса: Закарпатська обл, м. Ужгород, вулиця Великокам`яна, будинок 10; номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 27609478; форма власності - державна, власник - МОЗ України, код ЄДРПОУ 00012925, відомості про реєстрацію до 01.01.2013 - Реєстр прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 27609478, 24.06.2019, реєстратор - Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода", що підтверджується інформаційною довідкою від 23.04.2020 № 207410060 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

14. 11.06.2020 на підставі рішення державного реєстратора Муругової Анастасії Сергіївни Перечинської райдержадміністрації Закарпатської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52603368, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про об`єкт нерухомого майна: реєстраційний номер об`єкта 2097615721101,"будівля ЗТП № 277", загальна площа (м2): 40,5, адреса: Закарпатська обл, м. Ужгород, вулиця Великокам`яна, будинок 10 "в" та зареєстровано право приватної власності за власником - ПрАТ "Закарпаттяобленерго" (код ЄДРПОУ 00131529). Підстава для державної реєстрації права власності: наказ "Про створення ДАЕК "Закарпаттяобленерго", серія та номер 123, виданий 14.07.1995, видавник: Міністерство енергетики та електрифікації України; лист "Щодо надання переліку нерухомого майна", серія та номер 10-21-10956, виданий 09.06.2016, видавник: ФДМУ; перелік майна, переданого до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго", виданий 09.06.2016, видавник: ФДМУ; довідка, серія та номер: 116/04-03/20, виданий 18.05.2020, видавник: Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради; технічний паспорт, серія та номер: 8376, виданий 16.09.2019, видавник: Комунальне підприємство "Архітектурно-планувальне бюро" Ужгородської міської ради.

Позиція Верховного Суду

15. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

16. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами обставин первісного (в порівнянні з відповідачем) набуття ним права власності на спірну будівлю закритої трансформаторної підстанції (ЗТП № 277), оскільки Міністерству відповідний правовстановлюючий документ (свідоцтво від 23.06.2009 про право власності на нерухоме майно серії САС № 176572) було видано раніше в часовому вимірі (майже на 7 років), ніж складений Фондом у червні 2016 року Перелік майна, внесеного до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго", на який Товариство посилається на обґрунтування вимог віндикаційного позову.

17. Проте, колегія суддів вважає передчасним зазначений висновок судів попередніх інстанцій та водночас погоджується з твердженням скаржника про неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови висновків щодо застосування норм статті 21 Закону України "Про власність" (в редакції, чинній станом на 14.07.1995), статті 12 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній станом на 14.07.1995), пунктів 15, 16 Положення № 508 (в редакції, чинній станом на 14.07.1995) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18, а також висновків щодо застосування норм 387 388 ЦК України у подібних правовідносинах, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17, з огляду на таке.

18. Відповідно до статті 21 Закону України "Про власність" (в редакції, чинній станом на 14.07.1995) право колективної власності виникає на підставі, зокрема перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства.

Статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній станом на 14.07.1995) передбачено, що товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

За змістом пунктів 15, 16 Положення № 508 (в редакції, чинній станом на 14.07.1995) з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Розмір статутного фонду відкритих акціонерних товариств, створених відповідно до цього Положення, визначається за діючою Методикою оцінки вартості об`єктів приватизації та оренди.

19. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18 (зі спору, що виник з подібних правовідносин), у якій судові рішення судів попередніх інстанцій було скасовано та справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області, сформульовано такі правові висновки:

"Правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється реєстрація права власності на нерухоме майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства у результаті корпоратизації державного підприємства, є рішення засновника відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації.

Внаслідок корпоратизації товариства все майно, включене до статутного фонду останнього, стає власністю новостворюваного товариства, яке утворюється внаслідок корпоратизації".

При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18 виходив з тих встановлених судами фактичних обставин, що вартість майна Львівського заводу фрезерних верстатів, яке включалося до статутного фонду ВАТ "ЛЗФВ", визначалася у Акті оцінки, складенню якого передувала інвентаризація майна Львівського заводу фрезерних верстатів. Ідентифікація основних засобів, включених до статутного фонду ВАТ "ЛЗФВ", здійснювалася за матеріалами інвентаризації (інвентаризаційний опис № 72, відомості розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв за станом на 01.10.1994, що складена згідно з Додатком 3 до Методики оцінки вартості об`єктів приватизації (постанова Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 № 717), і яка є додатком до Акта оцінки). Отже, внаслідок корпоратизації Львівського заводу фрезерних верстатів та перетворення його у ВАТ "ЛЗФВ" все майно, включене до статутного фонду останнього, в тому числі й спірний пожежний резервуар, стали власністю ВАТ "ЛЗФВ". Дата виникнення права власності ВАТ "ЛЗФВ" щодо такого майна - 04.01.1995 (дата реєстрації ВАТ "ЛЗФВ").

20. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

21. Перевіряючи застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд звертає увагу на те, що обмежившись передусім посиланням на недоведеність позивачем обставин вірогідного внесення будівлі ЗТП № 277 до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго саме в 1995 році з огляду на видачу Фондом лише в червні 2016 року Переліку майна, внесеного до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго", суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм статті 21 Закону України "Про власність" (в редакції, чинній станом на 14.07.1995), статті 12 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній станом на 14.07.1995), пунктів 15, 16 Положення № 508 (в редакції, чинній станом на 14.07.1995) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18, оскільки ухилилися від надання оцінки тим істотним обставинам, на існуванні яких наполягає позивач в аспекті підтвердження виникнення в 1995 році права власності Товариства на спірну будівлю Переліком майна, внесеного до статутного фонду товариства, утвореного в процесі корпоратизації, незалежно від дати складання та видачі третьою особою-2 такого Переліку.

22. Водночас у пунктах 10.10, 10.29, 10.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 викладено такі висновки щодо застосування норм 387 388 ЦК України у подібних правовідносинах:

"Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою" .

23. Колегія суддів зауважує, що всупереч вимог частини 4 статті 236 ГПК України зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду безпідставно не врахував суд першої інстанції, вказавши про відсутність визнання незаконними та скасування рішення виконкому Ужгородської міської ради від 29.03.2009 № 89, на підставі якого було оформлене свідоцтво від 23.06.2009 про право власності на нерухоме майно серії САС № 176572, та самого свідоцтва на момент розгляду цієї справи, тоді як апеляційний суд, прямо не пославшись на такі обставини, фактично погодився з таким помилковим висновком місцевого господарського суду.

Таким чином, у межах розгляду справи № 910/9381/20 суд мав би самостійно надати правову оцінку рішенню виконкому Ужгородської міської ради від 29.03.2009 № 89 та свідоцтву від 23.06.2009 про право власності серії САС № 176572 та в разі встановлення їх невідповідності вимогам закону викласти відповідну правову оцінку в мотивувальній частині судового рішення, зокрема, про те, що зазначені акти в частині оформлення права власності відповідача на будівлю ЗТП № 277 не тягнуть правових наслідків.

Аналогічний правовий висновок сформульовано в пунктах 109, 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

24. У свою чергу, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17 міститься такий висновок:

"Аналіз статті 387 ЦК України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом".

Схожий правовий висновок сформульовано в пунктах 62- 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Касаційна інстанція наголошує, що зазначеному правовому висновку Верховного Суду не відповідає вміщений в оскаржуваному рішенні висновок суду першої інстанції про те, що оскільки предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння, а наявні у справі докази та обставини, зазначені Товариством в позовній заяві свідчать про володіння ним спірним нерухомим майном, яке перебуває на його балансі, та про обслуговування будівлі ЗТП № 277, тобто позивач є фактичним володільцем спірної будівлі, яка не вибувала з володіння позивача ні за волею позивача, ні всупереч його волі, то це виключає задоволення віндикаційного позову в цій справі.

25. Разом з тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

26. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків щодо застосування положень частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020, тобто на час звернення з цим позовом), викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 905/633/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 03.03.2021 у справі № 913/175/20, від 03.03.2021 у справі № 914/285/19, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

Так, вказана неподібність спірних правовідносин зумовлена тим, що, на відміну від цієї справи, в якій розглядається спір про власності на нерухоме майно (будівлю ЗТП № 277) у зв`язку з державною реєстрацією за відповідачем 20.02.2019 і за позивачем у червні 2020 року права власності на одне й те ж саме нерухоме майно справу, в справах №№ 905/633/19, 922/3130/19, 913/175/20, 914/285/19 судами не встановлювалися обставини одночасної державної реєстрації права власності на нерухоме майно за різними суб`єктами та відповідні спірні правовідносини власності між ними не виникали.

Зокрема, спір у справі № 905/633/19 взагалі виник з іпотечних правовідносин; спір у справі № 922/3130/19 - із земельних правовідносин, пов`язаних із захистом права комунальної власності на земельну ділянку через самочинну реконструкцію відповідачем нежитлової будівлі; спір у справі № 913/175/20 - з правовідносин щодо державної реєстрації за органом місцевого самоврядування права власності на допоміжне приміщення в багатоквартирному будинку; спір у справі № 914/285/19 - із земельних правовідносин, пов`язаних із захистом прав суб`єкта господарювання на земельну ділянку з огляду на державну реєстрацію за підприємством-банкрутом права власності на фактично неіснуючу будівлю - знищений об`єкт нерухомості.

27. Таким чином, у цій справі та інших справах, на які посилається скаржник, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних правовідносин у справі, що розглядається, та інших справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

28. Крім того, в дійсності зазначеного висновку Верховного Суду не врахував лише суд першої інстанції, помилково вказавши, що належним способом захисту права або інтересу позивача є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній до 15.01.2020), тоді як апеляційний суд на такі обставини взагалі не посилався.

При цьому місцевий господарський суд безпідставно не взяв до уваги, що позов у цій справі подано 26.06.2020, тобто вже під час дії частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020).

29. Оскільки скаржник належним чином частково обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу, то оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

30. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

31. Однак місцевий та апеляційний господарські суди не надали належної оцінки та не спростували доводів скаржника про обставини: 1) проведення інвентаризації майна Закарпатського обласного підприємства електричних мереж станом на 01.06.1995, яка передувала корпоратизації; 2) виявлення в ході інвентаризації спірної будівлі закритої трансформаторної підстанції (ЗТП № 277) серед інших основних засобів; 3) її факт включення до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго" станом на 14.07.1993.

На порушення положень статей 86 236 269 282 ГПК України суди попередніх інстанцій ухилилися від дослідження відповідних доказів, не зазначивши мотивів їх відхилення, що спричинило неможливість встановлення обставин справи (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18 зі спору, що виник з подібних правовідносин).

32. Як наслідок, суди не надали оцінки та належним чином не відхилили аргументи скаржника про те, що підтверджуючий його право власності на спірну будівлю Перелік майна від 09.06.2016 було складено Фондом на підставі наданих Товариством первинних документів, зокрема, матеріалів інвентаризації (а.с.196- 209 том 2).

33. Разом з тим з матеріалів справи не вбачається, чи надавалися позивачем безпосередньо до суду та оцінювалися ним первинні документи (інвентаризаційні описи, відомості основних засобів, акт оцінки цілісного майнового комплексу корпоратизованого державного підприємства тощо) чи їх належним чином засвідчені копії, зі змісту яких можливо було би достовірно встановити включення спірної будівлі до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго" станом на 14.07.1993, позаяк долучена Товариством фотокопія інвентаризаційної відомості основних засобів станом на 01.06.1995 згідно з наказом № 122 від 21.06.1995 (а.с.201- 203 том 2) не є чіткою та читабельною.

34. Враховуючи висновки Верховного Суду, наведені в пунктах 17- 24, 30- 33 цієї постанови, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права та порушили норми процесуального права, не дослідивши належним чином докази у справі, в тому числі щодо питання чи є будівля ЗТП № 277, яку зареєстровано за ПрАТ "Закарпаттяобленерго" (запис 52603368), і будівля "трансформаторна, Д", яку зареєстровано за МОЗ України (запис 27609478), одним і тим самим нерухомим майном, чи це різні об`єкти нерухомості.

35. Отже, місцевий та апеляційний господарські суди належним чином не дослідили зібрані в справі докази в їх сукупності, а саме складений Фондом Перелік майна від 09.06.2016, наказ Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1993 № 123 "Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго", рішення виконкому Ужгородської міської ради від 29.03.2009 № 89, що свідчить про неповне з`ясування судами фактичних обставин справи та, в свою чергу, про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що скаржником на підтвердження його права власності на спірне нерухоме майно надавалися документи, які підтверджують підстави виникнення у останнього такого права, в той час як відповідачем у цій справі взагалі не були надані документи, які підтверджують підстави виникнення у нього права власності на спірне майно, позаяк рішення виконкому (ради) і свідоцтво самі по собі не можуть бути підставою виникнення права власності. У разі виникнення спору між двома особами, які мають різні правовстановлюючі документи на один і той самий об`єкт нерухомого майна, завданням суду саме і є достовірне встановлення тієї істотної обставини, хто з цих осіб має законні підстави виникнення права власності на спірний об`єкт.

36. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Оскільки скаржник належним чином обґрунтував і довів наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, то оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

37. З мотивів, раніше наведених у цій постанові, Верховний Суд відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи відповідача як необґрунтовані.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

38. Колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень абзацу 32 пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", пункту 5.1 Положення № 2097, пункту 4 Порядку № 17 (в контексті підтвердження виникнення права власності Товариства на спірну будівлю Переліком майна, внесеного до статутного фонду товариства, утвореного в процесі корпоратизації, незалежно від дати складання та видачі Фондом такого Переліку), оскільки наразі формування Верховним Судом такого висновку є передчасним з огляду на наявність підстав для передачі цієї справи на новий розгляд з метою надання оцінки первинним документам (інвентаризаційні описи, відомості основних засобів, акт оцінки цілісного майнового комплексу корпоратизованого державного підприємства тощо), в зв`язку з чим під час нового розгляду справи може вплинути на встановлення судом першої інстанції інших фактичних обставин та істотно змінити матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Крім того, свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 176572 як правовстановлюючий документ, на підставі якого здійснено державну реєстрацію за МОЗ України права власності на спірну будівлю, було видано виконкомом Ужгородської міської ради 23.06.2009, внаслідок чого Закон України "Про Фонд державного майна України", який набрав чинності з 06.01.2012, в силу вимог частини 2 статті 5 ЦК України не має зворотної дії до спірних правовідносин власності, які виникли до прийняття цього Закону.

В свою чергу, Порядок № 17, який затверджено ФДМУ 12.01.2017, набрав чинності лише з 03.03.2017, тому в силу вимог частини 2 статті 5 ЦК України не має зворотної дії до спірних правовідносин, пов`язаних з видачею Фондом у червні 2016 року Переліку майна, внесеного до статутного фонду Товариства, що виключає необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування норми пункту 4 Порядку № 17 у подібних правовідносинах.

Таким чином, зазначені обставини наразі виключають підстави для формування Верховним Судом висновку в цій справі щодо питання застосування норм абзацу 32 пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", пункту 5.1 Положення № 2097, пункту 4 Порядку № 17 у подібних правовідносинах.

39. Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Касаційна інстанція відхиляє аргументи скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норми частини 1 статті 75 ГПК України (в аспекті визнання всіма учасниками справи, в тому числі відповідачем обставин відсутності набуття ним права власності на спірне нерухоме майно), позаяк наразі відсутність необхідності формування такого висновку Верховним Судом зумовлена тим, що в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, тобто вже після подання відзиву на позовну заяву, МОЗ України повністю змінило свою процесуальну позицію та не визнавало зазначених обставин. Також слід зазначити, що у відзиві на позовну заяву відповідач не визнавав позов, а просив відмовити в позові з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Крім того, сам факт державної реєстрації за Міністерством права власності на спірну будівлю в лютому 2019 року на підставі свідоцтва від 23.06.2009 про право власності на нерухоме майно серії САС № 176572 свідчить про невизнання відповідачем права власності позивача на це ж саме нерухоме майно, в зв`язку з чим суди попередніх інстанцій мали обґрунтовані підстави вважати недостовірними обставини, про які МОЗ України спочатку вказувало у відзиві на позовну заяву.

40. Згідно з частинами 4, 7 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

41. В пунктах 136- 138 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц сформульовано такий правовий висновок:

"Отже, обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності (статті 77- 80 ЦПК України) суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Від встановлення судом обставин справи слід відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні, наприклад про дотримання розумного строку, про те, чи мала сторона знати про певні обставини, чи є причина поважною, чи перевищує розмір неустойки розмір збитків та чи є таке перевищення значним тощо. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19, пункт 43) зазначила, зокрема, що відповідатиме обставинам справи зменшення розміру відповідальності відповідача до оцінки майнових втрат позивачки, та здійснила таку оцінку.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32)".

42. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норми частини 4 статті 75 ГПК України (в аспекті встановлення судовими рішеннями в справах № 907/463/20, № 907/445/20, № 308/5964/20, які набрали законної сили, обставин внесення в 1995 році до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго", правонаступником якої є скаржник, об`єктів, вказаних у Переліку майна, виданого Фондом 09.06.2016), оскільки відсутність підстав для формування Верховним Судом такого висновку наразі зумовлена встановленням зазначеними судовими рішеннями фактів включення в 1995 році до статутного фонду правопопередника позивача не спірної будівлі, а зовсім інших об`єктів нерухомості, внаслідок чого надана судами в зазначених справах оцінка Переліку майна від 09.06.2016 як доказу є правовою оцінкою фактичних обставин справи (частина 7 статті 75 ГПК України), але аж ніяк не фактом, що має преюдиціальне значення при вирішенні цього спору.

43. Водночас щодо посилання скаржника на відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) та статті 173 ГПК України (в контексті того, чи можуть вважатися вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності відповідача на спірне майно та про припинення права власності відповідача на спірне майно самостійними в співвідношенні з вимогою про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння), касаційна інстанція з мотивів, наведених у пункті 34 цієї постанови, зауважує на передчасності формування Верховним Судом висновку в спірних правовідносинах, а саме з огляду на необхідність дослідження при новому розгляді справи тих обставин, чи відбулася державна реєстрація за позивачем і відповідачем права власності на одне й те саме спірне нерухоме майно.

Разом з тим, слід зазначити, зі змісту положень частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) вбачається, що саме вимога про припинення права власності відповідача на спірне нерухоме майно є похідною від вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності відповідача на це майно.

44. Таким чином, зазначені вище обставини підтверджують відсутність у Верховного Суду достатніх підстав для формування у цій справі висновку щодо питання застосування норм частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020), абзацу 32 пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", пункту 5.1 Положення № 2097, пункту 4 Порядку № 17, статей 75 173 ГПК України у подібних правовідносинах.

45. Наведене свідчить про те, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із зазначеної підстави (схожий висновок про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку щодо питання застосування наведеної скаржником норми викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 917/677/20, від 31.08.2021 у справі № 916/1852/20, від 11.01.2022 у справі № 924/1263/19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

47. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі не відповідає положенням статей 86 236 269 ГПК України, оскільки надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

48. Наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з відсутністю у Верховного Суду підстав для формування висновку щодо питання застосування норм частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020), абзацу 32 пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", пункту 5.1 Положення № 2097, пункту 4 Порядку № 17, статей 75 173 ГПК України, що виключає як скасування оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави, так і закриття касаційного провадження в цій частині.

49. Разом з тим, інші зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, отримали підтвердження під час касаційного провадження, що у розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

50. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

51. Зважаючи на те, що порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

52. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Розподіл судових витрат

53. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, то з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

54. Крім того, керуючись принципом диспозитивності господарського судочинства, передбаченим статтею 14 ГПК України, колегія суддів не вбачає підстав для вирішення питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу, оскільки 02.03.2022 Товариство подало клопотання про відмову в стягненні з МОЗ України витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом цієї справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 910/9381/20 скасувати.

Справу № 910/9381/20 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай