ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/7049/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Краснова Є. В., Кушніра І. В.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

позивача - Петраш С. А.,

відповідача - Гелеверя Р. В.,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 (судді: Жук Г. А., Мальченко А. О., Дикунська С. Я.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД"

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Маркет-сервіс",

про присудження до виконання обов`язку в натурі,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" (далі - ТОВ "СОФА ЛТД") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк") про присудження до виконання обов`язку в натурі шляхом передачі позивачеві оригіналів кредитного договору від 09.12.2014 № 4М14367И (далі - кредитний договір від 09.12.2014) та усіх інших документів, що підтверджують перехід права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Маркет-сервіс" (далі - ТОВ фірма "Маркет-сервіс") за зазначеним кредитним договором (платіжні доручення, квитанції тощо та решта документів, які свідчать про їх виконання, на підставі договору поруки від 25.10.2016 № 4М14367И/П (далі - договір поруки від 25.10.2016).

Позовні вимоги із посиланням на положення статей 15, 16, 509, 517, 526, 530, 556, 610 Цивільного кодексу України обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов`язань за спірним договором поруки у частині передачі документів, визначених у його пункті 10, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором від 09.12.2014.

1.2. У відзиві на позов ТОВ фірма "Маркет-сервіс" підтримало позов, зазначило про його обґрунтованість і порушення відповідачем умов спірного договору поруки.

1.3. Від ПАТ "КБ "Приватбанк" відзиву на позовну заяву не надходило.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2018 (суддя Пінчук В. І.) позов задоволено. Зобов`язано ПАТ "КБ "Приватбанк" виконати обов`язок в натурі, а саме передати ТОВ "СОФА ЛТД" оригінали кредитного договору від 09.12.2014 та усіх інших документів, що підтверджують перехід ТОВ "СОФА ЛТД" права вимоги до ТОВ фірма "Маркет-сервіс" за цим кредитним договором (платіжні доручення, квитанції тощо та решту документів, які свідчать про їх виконання, на підставі договору поруки від 25.10.2016).

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором поруки, тому визнав обґрунтованими позовні вимоги.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 (судді: Жук Г. А., Мальченко А. О., Дикунська С. Я.) рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2018 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції установив, що обставини, на які посилається ТОВ "СОФА ЛТД" у позові, не свідчать про наявність у відповідача обов`язку передати оригінали запитуваних документів; спірним договором поруки та положеннями законодавства не передбачено передачі кредитором поручителеві саме оригіналів документів, які підтверджують обов`язок боржника, оскільки з огляду на положення частини 3 статті 553 та частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України поручителем може бути декілька осіб, і до кожної з них, хто виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним; позивач не довів, що на час перерахування коштів сума заборгованості боржника за кредитним договором від 09.12.2014 становила саме 24 739 347,84 грн, оскільки договір поруки від 25.10.2016 не містить суми кредитного зобов`язання, а банк у порядку пункту 6 зазначеного договору вимоги до поручителя про погашення заборгованості за кредитним договором за боржника із визначенням суми боргу не направляв.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками апеляційного господарського суду, ТОВ "СОФА ЛТД" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2018 залишити в силі.

Підставами для скасування оскарженої постанови у справі ТОВ "СОФА ЛТД" вважає неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник наголошує на невиконанні відповідачем зобов`язань, визначених спірним договором поруки та законом щодо передачі поручителеві копій документів, що підтверджують обов`язки боржника; стверджує про порушення прав позивача у наведеному випадку. Товариство також акцентує на неврахуванні судом згоди боржника на передачу позивачеві оригіналів документів; того, що за договором поруки передбачено перехід до позивача всіх прав, а для переходу всіх прав відповідач мав надати належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, яких до теперішнього часу не надав. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не встановив характеру спірних правовідносин та, як наслідок, неправильно застосував норми матеріального права, тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є помилковим.

Водночас ТОВ "СОФА ЛТД" наголошує на порушенні судом положень статті 20 Господарського кодексу України, чим, на думку товариства, позбавлено позивача процесуальних прав, визначених частиною 1 статті 2, частиною 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а також на незастосуванні положень статей 517, 556 Цивільного кодексу України при вирішенні спору. Крім того, скаржник стверджує, що у порушення вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не навів доводів, за якими він погодився чи не погодився із висновками місцевого господарського суду, не зазначив мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

3.2. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 25.10.2016 між ТОВ "СОФА ЛТД" - поручителем і ПАТ "КБ "Приватбанк" - кредитором укладено договір поруки № 4М14367И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ фірма "Маркет-сервіс" - боржником своїх зобов`язань за кредитним договором від 09.12.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

За змістом пункту 2 зазначеного договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в термін відповідно до кредитного договору.

Згідно з пунктом 4 цього договору поруки у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах і в терміни відповідно до кредитного договору.

У разі невиконання боржником свого обов`язку кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (пункт 5 договору поруки від 25.10.2016).

За змістом пункту 6 спірного договору поруки поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, протягом 5 календарних днів із моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

Відповідно до пункту 8 цього договору до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором(ами) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Кредитор зобов`язаний у разі виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (пункт 10 договору поруки від 25.10.2016).

Позивач в обґрунтування позову послався на те, що він як поручитель виконав обов`язок боржника за кредитним договором - погасив заборгованість у сумі 24 739 347,84 грн, однак відповідач не передав йому документів, які підтверджують права позивача як нового кредитора.

Наведене стало підставою для звернення позивача із цим позовом до суду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Аналогічні положення викладено у статті 20 Господарського кодексу України, за змістом якої кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

За змістом статті 553 цього Кодексу за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно зі статтею 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

5.2. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, встановив, що позивач на підтвердження факту перерахування відповідачеві грошових коштів на виконання умов кредитного договору від 09.12.2014 надав платіжне доручення від 26.10.2016 № 361 на суму 24 739 347,84 грн, вважаючи, що виконав зобов`язання за зазначеним кредитним договором. При цьому апеляційний господарський суд з`ясував, що у спірному договорі поруки не наведено розміру зобов`язань боржника за кредитним договором від 09.12.2014 і розміру його заборгованості перед кредитором, тому є недоведеним, що на момент перерахування коштів сума заборгованості боржника за кредитним договором становила саме 24 739 347,84 грн. До того ж вимоги до поручителя про погашення заборгованості за кредитним договором за боржника із визначенням суми боргу, як то передбачено умовами спірного договору поруки, банк не виставляв. Отже суд апеляційної інстанції не установив виконання позивачем умов договору поруки у повному обсязі, а скаржник цього не спростував.

Як уже зазначалося, у пункті 10 договору поруки сторони погодили, що кредитор зобов`язаний у разі виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів із моменту виконання обов`язку належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Суд апеляційної інстанції, урахувавши наведені положення законодавства та встановлені обставини, дійшов обґрунтованого висновку, що положеннями частини 1 статті 556 Цивільного кодексу України та умовами укладеного між сторонами договору поруки не передбачено зобов`язання кредитора передати поручителеві саме оригінали кредитного договору та договорів, які засвідчують обов`язок боржника виконати свої зобов`язання перед поручителем, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи скаржника про зворотне, наведені у касаційній скарзі.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про присудження до виконання обов`язку в натурі, а саме передання позивачеві оригіналів кредитного договору від 09.12.2014 та усіх інших документів, що підтверджують перехід права вимоги до ТОВ фірма "Маркет-сервіс" за зазначеним кредитним договором (платіжні доручення, квитанції тощо та решта документів, які свідчать про їх виконання, на підставі договору поруки від 25.10.2016).

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскарженої у справі постанови, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції, покладених в основу оскарженої постанови про відмову у позові, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених апеляційним господарським судом.

6.2. Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у постанові, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

Отже, зважаючи на викладене, а також ураховуючи зміст постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції положень статті 282 Господарського процесуального кодексу України необґрунтованими.

6.3. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, беручи до уваги наведені положення законодавства, ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржену у справі постанову суду апеляційної інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 у справі № 910/7049/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Є. В. Краснов

І. В. Кушнір