Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.01.2018 року у справі №910/105/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/105/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний

завод "Авіакон" - Колесникова І.Г.

Міністерства оборони України - Мельникова С.В.

Генеральної прокуратури України - Яговдіка С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 (у складі колегії суддів: Зеленіна В.О.(головуючий), Алданової С.О., Ткаченка Б.О.)

та на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 (суддя - Турчин С.О.)

у справі за позовом Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"

до Міністерства оборони України

про стягнення 10 774 175,08 грн,

за участю Генеральної прокуратури України

ВСТАНОВИВ:

27.12.2016 Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" (далі - ДП "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 10 774 175,08 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог № 671 від 10.02.2017), з яких: 10 107 769,07 грн - інфляційні втрати, 666 406,01 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані простроченням виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати робіт за договором №116/6/13/3/231-13 про закупівлю за державні кошти послуг із завершення капітального ремонту вертольотів типу Мі-8 з дообладнанням під вимоги ООН і стандарти ІКАО від 10.06.2013 (далі - договір), яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2014 у справі №910/6053/14.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" інфляційні втрати в сумі 10 107 769,07 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі, оскільки судовим рішенням у іншій справі встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором, водночас вимоги щодо стягнення 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України є безпідставними, оскільки підлягає застосуванню визначений сторонами у договорі розмір 0% річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 14.12.2017 Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги Міністерство оборони України, посилається на те, що сторони у договорі погодили 0% для розрахунку у тому числі і інфляційних втрат.

У відзиві на подану касаційну скаргу ДП "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати в частині відмовлених позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

До початку судового засідання Заступником Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України подано заяву про вступ та участь у розгляді справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 10.06.2013 між Міністерством оборони України (замовник) та ДП "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" (виконавець) укладено договір №116/6/13/3/231-13 про закупівлю за державні кошти послуг із завершення капітального ремонту вертольотів типу Мі-8 з дообладнанням під вимоги ООН і стандарти ІКАО (договір).

У зв'язку зі неналежним виконанням Міністерством оборони України умов договору щодо оплати наданих послуг, ДП "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" звернулось до Господарського суду міста Києва з іншим позовом до Міністерства оборони України про стягнення 24 186 704,02 грн. У зв'язку з погашенням відповідачем 28.04.2014 (після порушення провадження у справі) заборгованості за договором у сумі 11 697 161,50 грн, позивачем було зменшено розмір позовних вимог до 12 489 542, 52 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2014 у справі №910/6053/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2015, позов задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ДП "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" 12 489 542, 52 грн основного боргу.

Судами попередніх інстанцій у даній справі встановлено факт погашення заборгованості за договором в сумі 12 489 542,52 грн (присудженої до стягнення судовим рішенням від 03.09.2014 у справі №910/6053/14) лише 28.09.2015.

Предметом даного позову є вимоги ДП "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" до Міністерства оборони України про стягнення 3% річних в сумі 666 406,01 грн, (з яких: 73 067,20 грн - нараховані на суму боргу 11 697 161,50 грн за період прострочення з 11.02.2014 по 27.04.2014, а 593 338,81 грн - на суму боргу 12 489 542,52 грн за період прострочення з 27.02.2014 по 27.09.2015), а також інфляційних втрат в сумі 10 107 769,07 грн (нараховані за лютий-квітень 2014 року та за березень 2014 року - вересень 2015 року).

В межах справи №910/6053/14 судами встановлено факт прострочення оплати, наданих позивачем послуг за договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604 - 609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 17.12.2016 у справі № 3-1276г15.

Водночас у п. 7.4. договору сторони дійшли згоди про те, що на підставі вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій, який підлягає відшкодуванню замовником (відповідачем) за порушенням ним грошових зобов'язань складає 0%

Зі змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України вбачається можливість самостійного визначення сторонами у договорі іншого розміру процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, ніж передбачений вказаною статтею.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо неправомірності нарахування позивачем 3 % річних за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором, у зв'язку з чим правомірно відмовили в позові у вказаній частині.

При цьому, перевіривши періоди нарахування та правильність розрахунку інфляційних втрат, суди дійшли вірного висновку щодо задоволення позову в частині стягнення на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат у заявленій позивачем сумі.

Доводи касаційної скарги про те, що умови п. 7.4. договору поширюються у тому числі і на розрахунок інфляційних втрат є безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Водночас передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України сторони мають право в договірному порядку змінювати виключно розмір процентів річних, а не інфляційних втрат.

Індекс інфляції є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, та який обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, та має компенсаційних характер від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Таким чином положення ч. 2 ст. 625 ЦК України є імперативними в частині стягнення інфляційних втрат та не підлягають договірному регулюванню.

Переглянувши судові рішення у справі в межах доводів касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів, суд касаційної інстанції не вбачає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі №910/105/17 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі № 910/105/17.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий