Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/33054/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

матеріали касаційної скарги ОСОБА_4

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Калатай Н.Ф., судді: Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А.)

від 27.11.2017

за позовом ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі",

ОСОБА_5

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоя Миколаївна

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Компанія "Канела Інвестмент ЛТД"

про визнання недійсними рішень та зобов'язання вчинити дії

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Інвест Консалтінг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі",

ОСОБА_4

про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Росичі" від 08.02.2012, оформленого протоколом №25,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" (далі - ТОВ "Росичі") про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Росичі", які оформлені протоколом № 25 від 08.02.2012.

До прийняття рішення по суті спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд Інвест Консалтинг" як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подало позов до ТОВ "Росичі" та ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Росичі", які оформлені протоколом № 25 від 08.02.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2017 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Інвест Консалтинг" відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2017, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на зазначене судове рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_4 на підставі пункту 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України повернуто без розгляду, у зв'язку з тим, що апелянтом сплачено судовий збір у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2017, ОСОБА_4 повторно подала апеляційну скаргу на зазначене судове рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_4 про відновлення строків на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2017 у справі № 910/33054/15, апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2017 у справі № 910/33054/15 повернуто без розгляду.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини:

- апеляційну скаргу на рішення суду від 31.03.2017, повний текст якого складений та підписаний 05.04.2017, заявниця мала подати в строк по 17.04.2017 включно, проте з цією апеляційною скаргою заявниця звернулася лише 22.11.2017 (вперше з апеляційною скаргою заявниця звернулася також з пропуском строку на апеляційне оскарження - примітка суду), про що свідчить відмітка канцелярії суду першої інстанції на апеляційній скарзі;

- як на причину пропуску строку на апеляційне оскарження заявниця посилалась на те, що вона не була завчасно повідомлена про дату останнього судового засідання, а тому не була присутня на ньому, та на те, що заявниця була відсутня в Україні впродовж останнього часу, а тому не могла звернутися з апеляційною скаргою раніше;

- також апелянтка послалася на те, що нею 24.07.2017 було подано апеляційну скаргу, проте на даний час на її поштову адресу жодного листа з суду не надійшло, і лише 20.11.2017 з Єдиного державного реєстру судових рішень заявниці стало відомо, що 07.08.2017 Київським апеляційним господарським судом винесено ухвалу, якою апеляційну скаргу заявниці залишено без розгляду;

- відповідно до матеріалів справи, позивачка не брала участі в жодному судовому засіданні в суді першої інстанції;

- всі направлені судом першої інстанції на зазначену заявницею власну адресу (02098, АДРЕСА_1) судові документи повертались з відміткою пошти "за закінченням встановленого терміну зберігання", що свідчить про вчинення судом першої інстанції всіх належних дій для своєчасного повідомлення заявниці про хід розгляду справи № 910/33054/15 та про неотримання заявниці кореспонденції без поважних причин;

- судові документи, що їх направляв апеляційний суд за вказаною заявницею адресою, також повертаються з відміткою пошти "за закінченням встановленого терміну зберігання";

- з наданих заявницею копій квитків слідує, що за межами України ОСОБА_4 перебувала в період з 27.06.2017 по 13.07.2017, в той час як строк для оскарження сплив ще у квітні 2017 року;

- з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що спірне рішення було оприлюднено 14.04.2017, а ухвала Київського апеляційного господарського судом від 07.08.2017 - 10.08.2017, а отже, саме з цих дат заявниця мала можливість бути обізнаною про вказані судові рішення;

- доказів вживання заходів з метою дізнатися про хід судового провадження у справі № 910/33054/15 заявницею суду не надано;

- враховуючи, що заявницею пропущений десятиденний строк, протягом якого можливе подання апеляційної скарги, та не доведено поважність причини такого пропуску, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2017 у справі № 910/33054/15 підлягала поверненню без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на зазначену ухвалу суду, в якій просить її скасувати, матеріали справи повернути до Київського апеляційного господарського суду для розгляду.

Узагальнені доводи ОСОБА_4, викладені у касаційній скарзі:

- позивачка не була повідомлена про дату та час останнього судового засідання, а тому не брала участі в ньому; позивачка систематично не отримувала іншу кореспонденцію в тому числі із суду; на переконання позивачки листоноша навмисно не повідомляла її про надходження поштової кореспонденції, оскільки була підкуплена представниками Компанії "Канела Інвестмент ЛТД";

- через використання підробленого протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Росичі" № 25 від 08.02.2012 було укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 від 10.02.2012, що призвело до незаконного позбавлення права власності та завдало значної майнової шкоди інтересам ОСОБА_4 як учасника ТОВ "Росичі" та втрати останньою 4 538, 90 м2 нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2;

- посилання суду апеляційної інстанції на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" є неправомірним, оскільки незаконне рішення Господарського суду міста Києва не може вважатися остаточним згідно з Господарським процесуальним кодексом України, яким передбачено оскарження рішення в касаційному порядку;

- у справі Спорррінг і Льонрот проти Швеції Європейський суд з прав людини звернув увагу, що принцип мирного володіння майном для держави означає не лише обов'язок утримуватися від дій, що можуть призвести до втручання у право особи на мирне володіння майном, а і певних позитивних дій, які необхідні та є умовами мирного володіння, що випливає з того, що держава зобов'язана гарантувати кожному, хто перебуває під юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції;

- у справі Федоренко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що для забезпечення дотримання принципу мирного володіння майном, держава має забезпечити дотримання права на справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстроннім судом, встановленим законом. Неспроможність національних судів захистити право власності на підставі відсутності матеріальних та процесуальних гарантій також вважається втручанням у мирне володіння майном;

- під час розгляду даної справи ОСОБА_4 в порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції ні Господарським судом міста Києва, ні Київським апеляційним господарським судом не забезпечено судового захисту порушеного права шляхом здійснення судової процедури, що містила б необхідні процесуальні гарантії щодо ефективного, незалежного, безстороннього та справедливого вирішення спору.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 16.01.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 у справі №910/33054/15. Прийнято до розгляду касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 у справі №910/33054/15 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

Компанією "Канела Інвестмент ЛТД" подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якій третя особа просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, при цьому наведено такі доводи:

- з матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду із касаційною скаргою лише через чотири місяці з моменту винесення судового рішення, після постановлення ухвали про повернення її вперше поданої касаційної скарги, вдруге ОСОБА_4 подала касаційну скаргу ще через чотири місяці;

- саме ОСОБА_4 як позивачка була ініціатором судового процесу, вважаючи, що її права були порушені, проте в подальшому свідомо нехтувала своїми процесуальними правами та обов'язками, не з'являючись у судові засідання, не реагуючи вчасно на прийняте за результатом розгляду її позову судове рішення;

- посилання на те, що листоноша була підкуплена третьою особою, є лише припущеннями скаржника, які при цьому грубо порушують особисті немайнові права Компанії "Канела Інвестмент ЛТД".

Інші учасники справи своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.

Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, яка була чинною на момент вирішення судом апеляційної інстанції питання про прийняття чи повернення апеляційної скарги, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Статтею 93 Господарського процесуального кодексу України, в редакції до 15.12.2017, передбачено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Згідно із частиною 1 статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в редакції до 15.12.2017, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах). При цьому своєчасне (у межах встановленого строку) подання первісної апеляційної скарги і невідкладне (одразу після одержання відповідної ухвали) усунення скаржником недоліків, які стали причиною повернення останньої, враховуються апеляційним господарським судом у вирішенні питання про відновлення строку подання апеляційної скарги разом з іншими обставинами, на які посилається скаржник у зазначеному клопотанні (абзац 8 пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані."

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 у справі №Б29/162-10, який зазначив, що поновлення Вищим господарським судом України строку на касаційне оскарження судового рішення майже через п'ять років після припинення провадження у справі про банкрутство без наведення мотивів, за якими суд касаційної інстанції визнав поважними причини пропуску процесуального строку для подання касаційної скарги, є порушенням принципу правової визначеності судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене. До таких висновків щодо поновлення строків оскарження дійшов Верховний Суд України у постанові від 17.01.2006 у справі №39/62-12/140.

З огляду на те, що відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Верховного Суду зазначає про неприйнятність доводів скаржника про неналежну оцінку судом апеляційної інстанції встановлених ним фактичних обставин, що позивачка не була повідомлена про дату та час останнього судового засідання, а тому не брала участі в ньому, і що позивачка систематично не отримувала іншу кореспонденцію, в тому числі із суду, зокрема через дії листоноші.

Щодо доводів скаржника про неправомірність посилання суду апеляційної інстанції на практику Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії", оскільки незаконне рішення Господарського суду міста Києва не може вважатися остаточним згідно з Господарським процесуальним кодексом України, яким передбачено оскарження рішення в касаційному порядку, колегія суддів зазначає таке.

Так, у справі "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд в суді, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.

При цьому колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що в даному контексті також слід враховувати іншу правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Так, у даній справі саме ОСОБА_4 є позивачкою, нею ж було подано і апеляційну скаргу, при цьому нею не вживались заходи спрямовані на те, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження, що й призвело до порушення строків апеляційного оскарження. Тому процесуальна бездіяльність позивача не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

Посилання ОСОБА_4 на практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах Спорррінг і Льонрот проти Швеції та Федоренко проти України, колегією суддів відхиляються, оскільки в межах даного касаційного провадження здійснюється перегляд ухвали Київського апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги у зв'язку з порушенням позивачкою строків на апеляційне оскарження, а не переглядається по суті рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства. У згаданих рішеннях Європейський суд з прав людини зробив висновок щодо наявності порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, а отже про втручання у мирне володіння майном.

Доводи ОСОБА_4 про те, що під час розгляду даної справи в порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції Господарським судом міста Києва їй не було забезпечено судового захисту порушеного права шляхом здійснення судової процедури, що містила б необхідні процесуальні гарантії щодо ефективного, незалежного, безстороннього та справедливого вирішення спору, колегією суддів відхиляються, оскільки рішення суду першої інстанції, яке не було переглянуто в апеляційному порядку, не може бути предметом касаційного оскарження.

Відповідно до положень частин 3, 4 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним застосування апеляційним судом положень статті 129 Конституції та частин 1 - 3 статті 53, частини 2 статті 93 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, яка була чинною на момент вирішення питання про прийняття чи повернення апеляційної скарги, та які надають суду право відмовити скаржнику у відновленні строку на апеляційне оскарження внаслідок встановлення судом обставин значного пропуску строку на апеляційне оскарження, встановлення наявності суб'єктивних обставин в діях (бездіяльності) особи, якою порушено строки апеляційного оскарження.

Керуючись статтею 93 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону № 2453-VІ від 07.07.2010 року, статтями 236, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2447-VІІІ від 03.10.2017 року, Суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 у справі № 910/33054/15 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В.Студенець

Судді О.Баранець

Г.Вронська