Історія справи

Постанова КГС ВП від 13.12.2023 року у справі №693/297/21
Постанова КЦС ВП від 14.04.2022 року у справі №693/297/21
Постанова КГС ВП від 13.12.2023 року у справі №693/297/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 693/297/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши касаційну скаргу Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна"

на рішення Господарського суду Черкаської області

(суддя - Кучеренко О.І.)

від 21.03.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Демидова А.М., судді: Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.)

від 26.09.2023

у справі № 693/297/21

за позовом ОСОБА_1

до Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна"

про визнання незаконним та скасування рішення засновника, та поновлення на роботі,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явися,

відповідача - не з`явився.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до Жашківського районного суду Черкаської області з позовом до Іноземного підприємства "Агро-Вільд України" (далі - ІП "Агро-Вільд України", Підприємство, відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення засновника ІП "Агро-Вільд Україна" від 30.05.2018 № 4 про звільнення її з посади за згодою сторін та поновлення її на посаді генерального директора ІП "Агро-Вільд Україна".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в 2010 року позивачку було призначено генеральним директором ІП "Агро-Вільд Україна". У зв`язку з необхідністю догляду за малолітньою дитиною 22.05.2018 позивачка як генеральний директор ІП "Агро-Вільд України" подала заяву на ім`я ОСОБА_2 , оскільки він є єдиним учасником Підприємства, та видала наказ про те, що вона відбуває у безоплатну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 01.06.2018 по 20.09.2019. У подальшому позивачці стало відомо, що всупереч поданій нею заяві про надання відпустки по догляду за дитиною, засновник Підприємства прийняв рішення від 30.05.2018 про її звільнення за згодою сторін, зі змістом якого позивачку навіть не ознайомив. Крім того, позивачка дізналася, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 зазначений керівником підприємства з 31.05.2018.

2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 17.08.2021 позов ОСОБА_1 у даній справі задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення засновника ІП "Агро-Вільд Україна" від 30.05.2018 № 4 про звільнення ОСОБА_1 за згодою сторін; поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора ІП "Агро-Вільд Україна".

Постановою Черкаського апеляційного суду від 11.11.2021 рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 17.08.2021 скасовано, провадження у справі закрито; роз`яснено позивачці, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, а також її право протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутись до Черкаського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постановою Верховного Суду від 14.04.2022 постанову Черкаського апеляційного суду від 11.11.2021 у справі № 693/297/21 залишено без змін.

2.2. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.03.2023 у справі №693/297/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення засновника ІП "Агро-Вільд Україна" від 30.05.2018 № 4 про звільнення ОСОБА_1 з посади за згодою сторін. Закрито провадження у справі за вимогою про поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора ІП "Агро-Вільд Україна".

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування спірного рішення засновника, місцевий господарський суд виходив з того, що під час прийняття зазначеного рішення відповідачем не було дотримано процедури ухвалення рішення про припинення повноважень позивачки як генерального директора відповідача, яка чітко передбачена установчими документами Підприємства, а саме статутом ІП "Агро-Вільд Україна" та контрактом на управління Підприємством. У свою чергу, закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції вказав, що після прийняття Жашківським районним судом Черкаської області рішення від 17.08.2021, останню було поновлено на посаді генерального директора згідно з наказом ІП "Агро-Вільд Україна" від 19.08.2021 №АВ/К-120, що свідчить про відсутність предмета спору у цій частині позовних вимог.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №693/297/21 апеляційну скаргу ІП "Агро-Вільд Україна" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2023 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій ІП "Агро-Вільд Україна" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №693/297/21 у частині визнання незаконним та скасування рішення засновника ІП "Агро-Вільд Україна" від 30.05.2018 № 4 про звільнення ОСОБА_1 з посади за згодою сторін та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, внаслідок пропущення позивачем строку звернення до суду, визначеного статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №910/17459/20, від 26.05.2021 у справі №640/18236/17, від 14.11.2022 у справі №552/4200/21 (щодо застосування статті 233 КЗпП України).

3.2. Позивачка 10.12.2023 через «Електронний суд» подала до Суду відзив на касаційну, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень

4.1. Відповідно до статуту ІП "Агро-Вільд Україна", затвердженого засновником Підприємства 14.02.2008 (далі - Статут), ІП "Агро-Вільд Україна" створено відповідно до законодавства України і зареєстровано розпорядженням Жашківської районної державної адміністрації від 01.02.2005 за №10031020000000045 (пункт 1.1 Статуту).

Засновником і власником Підприємства є громадянин ФРН Вільд Бертольд Карл Алоїс (пункт 1.2 Статуту).

Підприємство є юридичною особою приватного права, створеною у встановленому законодавством порядку. По способу утворення Підприємство є унітарним (пункт 3.1 Статуту).

Підприємство здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту (пункт 3.4 Статуту).

Управління Підприємством здійснюють: власник підприємства; генеральний директор Підприємства (пункт 5.1 Статуту).

До виключної компетенції власника відноситься, серед іншого, призначення та звільнення генерального директора Підприємства (пункт 5.2 Статуту).

Виконавчим органом Підприємства є генеральний директор, який призначається власником. У разі призначення генерального директора власником, з ним укладається контракт, в якому визначаються строк найму, права та обов`язки і відповідальність генерального директора, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади. Власник може покласти функції генерального директора на себе, виконуючи в повному обсязі всі його функції. Інші працівники Підприємства призначаються генеральним директором (пункт 5.3 Статуту).

4.2. На виконання рішення власника від 08.05.2010 наказом генерального директора ІП "Агро-Вільд Україна" Бертольда Вільда від 08.05.2010 № АВ-13 ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора ІП "Агро-Вільд Україна" з 09.05.2010.

ОСОБА_1 09.05.2010 приступила до виконання обов`язків генерального директора ІП "Агро-Вільд Україна" з повноваженнями згідно зі Статутом та оплатою згідно зі штатним розкладом, що підтверджується наказом ІП "Агро-Вільд Україна" від 09.05.2010 № 7.

4.3. Засновником ІП "Агро-Вільд Україна" 05.08.2010 затверджено посадову інструкцію генерального директора, згідно з пунктом 1.2 якої призначення на посаду генерального директора та звільнення з неї здійснюється рішенням власника Підприємства із дотриманням вимог чинного законодавства про працю.

4.4. Між ІП "Агро-Вільд Україна" в особі власника Вільда Бертольда Карла Алоїса (орган управління) та генеральним директором Піскарьовою Н.С. (керівник) 01.01.2011 відповідно до умов Статуту укладено контракт на управління Підприємством № 1/11 з терміном дії з 01.01.2011 до 31.12.2013.

Термін дії контракту від 01.01.2011 № 1/11 двічі продовжувався шляхом укладення між ІП "Агро-Вільд Україна" та його керівником Піскарьовою Н.С. додаткових угод від 30.12.2013 № 1 та від 30.12.2016 № 2 до контракту на управління Підприємством. Згідно з додатковою угодою від 30.12.2016 № 2 цей контракт діє з 01.01.2011 до 31.12.2019.

Між ІП "Агро-Вільд Україна" в особі власника Вільда Бертольда Карла Алоїса як органом управління та генеральним директором Піскарьовою Н.С. як керівником 01.01.2014 укладено контракт на управління Підприємством № 1/14 (далі - Контракт), за умовами якого керівник зобов`язується безпосередньо і через адміністрацію, що ним формується, здійснювати поточне управління (керівництво) Підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, а орган управління зобов`язується створювати необхідні умови для роботи керівника, виплачувати йому грошову винагороду і надавати соціально-побутові блага (пункт 1.1 Контракту).

У пункті 1.2 Контракту визначено, що він є трудовим договором. На підставі Контракту виникають трудові стосунки між керівником і Підприємством, які з боку останнього реалізуються органами управління і працівниками Підприємства. Основи законодавства про працю Кодекс законів про працю застосовуються до стосунків сторін з урахуванням особливостей наймання і регулювання праці керівників підприємств, що визначені законодавством і цим Контрактом.

На період відпустки керівника або його відсутності через інші причини, його обов`язки виконує заступник, який у повному обсязі виконує функції, несе обов`язки, користується повноваженнями і правами керівника, якщо останнім не встановлюється інше (пункт 1.9 Контракту).

Зміни й доповнення до цього Контракту приймаються підписанням сторонами додаткових угод (пункт 8.2 Контракту).

Цей Контракт припиняється: у випадку незабезпечення керівником економічних показників діяльності керованого ним Підприємства (пункт 8.3 Контракту).

Керівник може бути звільнений з посади, а Контракт розірвано з ініціативи органу управління до закінчення терміну його дії: у випадку систематичного невиконання керівником без поважних причин обов`язків, що покладені на цього цим Контрактом, або у випадку одноразового грубого порушення керівником законодавства або обов`язків, що передбачені Контрактом, внаслідок чого для Підприємства настали значні негативні наслідки (зазнано збитків, сплата штрафів, постраждала честь фірми), які мають бути доведені судовим рішенням (пункт 8.4 Контракту).

Керівник може зі своєї ініціативи розірвати Контракт до закінчення терміну його дії: 1) у випадку систематичного невиконання органом управління своїх обов`язків за Контрактом або прийняття ним ухвал, що обмежують або порушують компетенцію і права керівника, втручаються до його оперативно-розпорядчої діяльності, тих, що можуть привести або призвели до несприятливих економічних результатів діяльності Підприємства; 2) у випадку хвороби або інвалідності, що перешкоджають виконанню обов`язків за Контрактом, і з інших поважних причин. При цьому можливі два варіанти: керівник має право у будь-який час залишити посаду (розірвати цей Контракт), письмово повідомивши про це орган управління за 1 місяць; в інших випадках керівник не має права за своєю ініціативою розірвати цей Контракт до закінчення терміну його дії, у випадку порушення цього зобов`язання керівник сплачує Підприємству неустойку в розмірі винагороди за кількість повних місяців, що лишились до закінчення терміну дії Контракту (яка визначається в порядку, встановленому цим Контрактом для вирахування розміру вихідної допомоги), але не менше 3 000 грн (пункт 8.5 Контракту).

При залишенні посади керівникові виплачується вихідна допомога в розмірі винагороди за 12 міс. - при припиненні Контракту за підставами, що передбачені у підпунктах 1 і 2 пункту 8.3, підпунктах 1 і 2 пункту 8.5 цього Контракту; винагороди за 2 міс. - при припиненні Контракту з усіх інших підстав (пункт 8.6 Контракту).

Розмір вихідної допомоги визначається на основі середньомісячної винагороди. Середньомісячна винагорода обчислюється діленням на 12 суми усіх грошових виплат, що нараховані керівникові у зв`язку з виконанням обов`язків за Контрактом за останній період перед залишенням посади повний календарний рік роботи. Якщо керівник відпрацював до залишення посади менше одного календарного року, середньомісячна винагорода обчислюється діленням усіх отриманих керівником грошових виплат на кількість повних відпрацьованих місяців (без врахування винагороди за неповні відпрацьовані місяці) (пункт 8.7 Контракту).

Цей Контракт діє з 01.01.2014 до 31.12.2023 (пункт 9.1 Контракту).

Трудова книжка керівника ведеться та зберігається на Підприємстві (пункт 9.2 Контракту).

У частині, що не передбачена цим Контрактом, сторони керуються Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими актами, які поширюються на Підприємстві, Статутом Підприємства, іншими документами Підприємства, обов`язковими для сторін. Документи, видані органом управління, обов`язкові для керівника лише у частині, що не суперечать цьому Контракту (пункт 9.4 Контракту).

4.5. Рішенням засновника ІП "Агро-Вільд Україна" від 30.05.2018 № 4 (далі - Рішення) ОСОБА_1 звільнено із займаної посади генерального директора ІП "Агро-Вільд Україна" з 30.05.2018 за згодою сторін відповідно до Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України "Про господарські товариства" та пункту 5.2 Статуту ІП "Агро-Вільд Україна".

Згідно з цим рішенням, до виконання обов`язків генерального директора ІП "Агро-Вільд Україна" приступив Вільд Бертольд Карл Алоїс.

4.6. Відповідно до наказу (розпорядження) засновника ІП "Агро-Вільд Україна" від 01.06.2018 №АВ/К74 про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

У графі наказу від 01.06.2018 № АВ/К74 "підпис працівника" про ознайомлення працівника з наказом (розпорядженням) підпис ОСОБА_1 відсутній.

4.7. Відповідно до відомості розподілу виплат ІП "Агро-Вільд Україна" від 01.06.2018 №180601СТ672652, підписаної головним бухгалтером Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", підпис якого скріплено печаткою цього банку, ОСОБА_1 01.06.2018 виплачена заробітна плата в розмірі 69 720,59 грн.

4.8. У період з 28.04.2021 до 10.06.2021 на ІП "Агро-Вільд Україна" проведена перевірка документів щодо звільнення ОСОБА_1 , за результатами якої встановлено, що оригінал заяви про звільнення втрачено, про що складено відповідний акт від 15.06.2021.

4.9. Наказом власника ІП "Агро-Вільд Україна" від 19.08.2021 № АВ/К-120 наказ від 01.06.2018 №АВ/К74 про припинення трудового договору ІП "Агро-Вільд Україна" з ОСОБА_1 скасовано та останню поновлено на посаді генерального директора ІП "Агро-Вільд Україна".

4.10. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

1) щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування Рішення засновника:

- припинення повноважень генерального директора як виконавчого органу підприємства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника на підставі положень Кодексу Законів про працю України. Саме тому можливість припинення повноваження генерального директора підприємства як виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу Законів про працю України, а у статті 99 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), тобто не є предметом регулювання трудового права;

- реалізація власником підприємства корпоративних прав шляхом звільнення його генерального директора стосується також наділення його повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч таке рішення може мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини;

- за змістом частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права;

- якщо Статутом чи контрактом передбачено підстави звільнення, усунення від виконання своїх повноважень одним з органів управління, такі спори мають розглядатися в залежності від причини звільнення, зазначеної у відповідному рішенні компетентного (уповноваженого) органу;

- у матеріалах справи містяться копії двох контрактів на управління підприємством, умови яких є ідентичними, крім терміну дії контрактів. Водночас, оскільки спірне Рішення засновника прийняте під час дії обох контрактів і змісти їх є ідентичними, відтак позивачка перебувала на посаді керівника Підприємства на підставах, визначених статутними документами;

- як умовами Статуту, так і умовами трудового договору (контракту) визначені підстави для звільнення керівника (генерального директора) до закінчення терміну дії контракту як з ініціативи органу управління, так і з власної ініціативи керівника;

- матеріали справи не містять ні заяви позивачки про її бажання звільнитися з посади генерального директора (за згодою сторін), ні трудової книжки позивачки, у якій повинна бути проставлена відмітка про звільнення останньої із зазначенням причин такого звільнення;

- за вказаних обставин, суд вважає недоведеним факт наявності заяви позивачки про звільнення її з посади генерального директора відповідача за власним бажанням (за згодою сторін), у силу неподання відповідачем жодного доказу на підтвердження наявності такої заяви. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів ознайомлення позивачки із наказом про її звільнення та отримання останньою трудової книжки, що спростовує доводи відповідача щодо звільнення позивачки із займаної посади за згодою сторін;

- матеріали справи також не містять жодних належних доказів на підтвердження того, що позивачку було звільнено у відповідності до вимог Статуту та Контракту, зокрема, у випадку систематичного невиконання позивачкою на посаді керівника, що покладені на неї цим Контрактом або у випадку одноразового грубого порушення позивачкою законодавства або обов`язків, що передбачені Контрактом, унаслідок чого для підприємства настали значні негативні наслідки, які мають бути доведені судовим рішенням. Як і не доведено відповідачем звільнення позивачки на підставі частини третьої статті 99 ЦК України, що кореспондується з положеннями пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, відповідно до яких має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою), передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи, процедури ухвалення рішення про таке припинення;

- відтак під час прийняття Рішення засновника ІП «Агро-Вільд Україна» про звільнення позивачки з посади відповідачем не було дотримано процедури ухвалення рішення про припинення повноважень позивачки як генерального директора відповідача, яка чітко передбачена установчими документами відповідача, а саме Статутом та Контрактом на управління Підприємством, тому вимоги про визнання незаконним та скасування Рішення засновника ІП «Агро-Вільд Україна» про звільнення її з посади є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;

2) щодо позовної вимоги про поновлення на посаді генерального директора:

- оскільки після прийняття Жашківським районним судом Черкаської області рішення від 17.08.2021 ОСОБА_1 було поновлено на посаді генерального директора ІП «Агро-Вільд Україна» згідно з наказом ІП «Агро-Вільд Україна» від 19.08.2021 №АВ/К-120, відтак суд закриває провадження у справі в частині вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора у зв`язку із відсутню предмету спору;

3) щодо заяви відповідача про застосування позовної давності:

- для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто, для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права;

- посилання представника відповідача на обізнаність позивачки про її звільнення з дати, визначеної у позові про встановлення факту спільного проживання, не ґрунтується на законі, оскільки початок перебігу місячного строку для звернення до суду починається з дати вручення відповідного наказу або з дня видачі трудової книжки. Оскільки жодна з подій не відбулась, доказів іншого суду не надано, то термін звернення до суду не порушений в частині звернення з позовом про незаконне звільнення працівника. Жодних доказів на спростування обставин неповідомлення позивачки відповідачем не надано. Припущення ОСОБА_1 про її звільнення у позові ґрунтується на даних з єдиного реєстру підприємств та організацій України, але такі дані до реєстру також вносяться під час перебування особи у відпустці за доглядом за дитиною, оскільки в цей час особа не може діяти від імені юридичної особи;

- позивачкою при зверненні до суду із цим позовом використано належний, у розумінні вимог статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, спосіб захисту його порушеного права.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №693/297/21 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 13.11.2023 відкрито касаційне провадження у справі №693/297/21 за касаційною скаргою ІП «Агро-Вільд Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №693/297/21.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2023 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №693/297/21 в частині задоволених позовних вимог.

При цьому Суд враховує, що рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2023 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №693/297/21 в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про поновлення позивачки на посаді жодною із сторін як до суду апеляційної інстанції, так і до суду касаційної інстанції не оскаржуються, а відтак Судом у цій частині не переглядаються.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Так, ІП «Агро-Вільд Україна», посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішення не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №910/17459/20, від 26.05.2021 у справі №640/18236/17, від 14.11.2022 у справі №552/4200/21 (щодо застосування статті 233 КЗпП України).

Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

6.4. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

6.5. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

6.6. Так, у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №910/17459/20 (на яку вказує скаржник), де предметом спору було визнання недійсним і скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі, відзначив таке:

« 5.11. У касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що в матеріалах справи наявні копія наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2014 №4І-п "Про звільнення ОСОБА_1", копія наказу ПАТ "ДПЗКУ" від 01.07.2014 №514-к "Про звільнення ОСОБА_1", однак указані накази не містять доказів їх вручення/направлення ОСОБА_1, на вказаних наказах відсутня відмітка позивача про ознайомлення з їх змістом.

5.12. Такі доводи позивач наводить в обґрунтування своєї позиції про те, що до моменту отримання цих наказів він був позбавлений можливості ознайомитися з їх змістом та належним чином реалізувати своє право на звернення до суду в порядку статті 233 КЗпП України.

5.13. Однак колегія суддів вважає безпідставними зазначені доводи, оскільки як вбачається з наявної у матеріалах справи копії позовної заяви ОСОБА_1 від 24.07.2019 (т.1 а.с. 259 - 272), яка була подана до Солом`янського районного суду міста Києва, у її додатках значиться як копія наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2014 №4І-п "Про звільнення ОСОБА_1", так і копія наказу ПАТ "ДПЗКУ" від 01.07.2014 №514-к "Про звільнення ОСОБА_1".

5.14. Таким чином, оскільки зазначені накази були долучені як додатки до позовної заяви саме позивачем, є очевидним, що ці накази були ним отримані до подання позовної заяви, а отже визначена статтею 233 КЗпП України підстава для початку перебігу строку звернення до суду з відповідними вимогами є такою, що настала.

5.15. Відповідно, місячний строк звернення ОСОБА_1 із заявленими у цій справі позовними вимогами, визначений статтею 233 КЗпП України, розпочав свій перебіг до 24.07.2019, але оскільки чітко встановити дату вручення наказів неможливо, то як мінімум - з 24.07.2019, а відтак закінчився на час подання ним позову до Господарського суду міста Києва (09.11.2020).

5.16. При цьому колегія суддів враховує, що позивач не зазначає іншої конкретної дати початку перебігу строку звернення до суду за його вимогами, а наведені ним доводи зводяться до того, що цей строк не пропущений оскільки його перебіг ще не розпочався, що є нелогічним та непослідовним до фактично здійснених ним дій по складанню позовних заяв до суду загальної та господарської юрисдикції, які містять детальний опис обставин, що на думку позивача порушують його права, посилання на оспорювані накази, пояснювальні записки та свідчать про обізнаність останнього з підставами свого звільнення саме з наказів (зобов`язати відповідачів видати які в судовому порядку він не просить) та дозволяли повноцінно реалізувати право на звернення з відповідним позовом до суду у межах строку встановленого Законом».

6.7. Отже, у вказаній справі (№910/17459/20) господарські суди, ураховуючи встановлені обставини справи та подані сторонами докази, дійшли висновку про відмову в позові з огляду на те, що позивачем пропущений без поважних причин строк, передбачений статтею 233 КЗпП України, для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору. При цьому судами встановлено факт обізнаності позивача із спірними наказами про звільнення за більше, ніж рік до подання позову у справі про визнання недійсним і скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів.

6.8. У постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №640/18236/17 (на яку вказує скаржник), де предметом спору було стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, відзначив, зокрема і те, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

6.9. У постанові Верховного Суду від 14.11.2022 у справі №552/4200/21 (на яку вказує скаржник), де предметом спору було поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено позовні вимоги (стягнуто моральну шкоду, а в іншій частині позову - відмовлено з огляду на пропуск позивачем строку, встановленого статтею 233 КЗпП, на звернення з відповідним позовом до суду), відзначив таке:

«Отже, повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно випадків звільнення працівника і встановлює альтернативу: у такому випадку строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, залежно від того, яку з цих дій було вчинено раніше.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення із заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність повинна визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі».

6.10. Отже, у справах №640/18236/17 та №552/4200/21 Верховний Суд навів узагальнюючі правові висновки щодо застосування норм статей 233-234 КЗпП України, що є сталим та послідовним у даній категорії спорів.

Відтак, проаналізувавши правові висновки у справах №910/17459/20, №640/18236/17 та №552/4200/21, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України послався скаржник, у контексті застосування статті 233 КЗпП України, Верховний Суд дійшов висновку, що вказані справи та справа, що переглядається у означеній частині ухвалені за схожого правового регулювання та є релевантними до спірних правовідносин.

6.11. Разом з тим, ураховуючи межі розгляду касаційної скарги у контексті доводів та підстав, визначених скаржником, що виключно зводяться до застосування положень статті 233 КЗпП України, Верховний Суд відзначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною першою статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 ЦК України).

Відповідно до частин першої-другої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Так, у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення про скасування Рішення засновника про звільнення позивачки з посади за згодою сторін, виходили з того, що матеріали справи не містять належних доказів ознайомлення позивачки ані з наказом про її звільнення, ані доказів отримання останньою трудової книжки. При цьому господарські суди відхилили посилання відповідача на обізнаність позивачки про її звільнення з дати, визначеної у позові про встановлення факту спільного проживання та у письмових поясненнях, де вона відзначила, що станом на квітень 2019 року є непрацюючою, а раніше перебувала на посаді генерального директора ІП "Агро-Вільд Україна", оскільки такі не ґрунтуються на законі, так як початок перебігу місячного строку для звернення до суду починається з дати вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Оскільки жодна з подій не відбулась, доказів іншого суду не надано, то строк звернення до суду не порушений у частині звернення з позовом про незаконне звільнення працівника.

Водночас колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на їх передчасність.

Колегія суддів відзначає, що суди попередніх інстанцій, зосередившись виключно на відсутності доказів ознайомлення з наказом про звільнення та доказів отримання трудової книжки, залишили поза увагою обставини обізнаності/необізнаності позивачки із фактом її звільнення із займаної посади протягом майже трьох років, а саме з моменту написання позивачкою заяви на відпустку по догляду за дитиною (як стверджує остання), тобто з 22.05.2018, до моменту звернення з даним позовом до суду, ураховуючи:

- перебування позивачки (як стверджує остання) у відпустці по догляду за дитиною до трьох років з 01.06.2018 по 20.09.2019, у контексті того, які дії були вчинені позивачкою по відношенню до Підприємства після 20.09.2019, тобто з часу, коли остання мала приступити до виконання своїх посадових обов`язків;

- зміни даних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 31.05.2018 (дата зміна керівника підприємства), у контексті того, що на вказану дату позивач офіційно ще працювала на підприємстві та за нею рахувались відпрацьовані робочі дні, що не заперечувалось сторонами. Важливим у даному випадку є оцінка можливості у позивача, як працюючої генеральним директором Підприємства, бути необізнаною/обізнаною зі зміною керівника (директора) Підприємства;

- причини зазначення позивачкою у своїх поясненнях (від 16.04.2019) та у позовній заяві про встановлення факту проживання однією сім`єю (від 11.11.2020) обставин того, що вона є непрацюючою, а раніше перебувала на посаді генерального директора Підприємства, у контексті "заборони суперечливої поведінки" з огляду на те, що у позовній заяві (від 05.04.2021) у даній справі остання вже вказує, що обставини її звільнення їй не відомі, оскільки вона перебувала у безоплатній відпустці по догляду за дитиною до трьох років.

Колегія суддів відзначає, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі зазначеної доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці, за умови, що інша сторона, діючи собі на шкоду, розумно покладається на них (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17).

Кірм того, Верховний Суд також зазначає, що згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" 17.10.2019, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Отже, з урахуванням вищенаведеного колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги зазначеного вище, у зв`язку з чим порушили норми матеріального права (статтю 233 КЗпП України, статтю 3 ЦК України) та норми процесуального права (статі 3 74 76-79 86 236-237 ГПК України), з огляду на що невірно застосували такий стандарт доказування як "вірогідність доказів" та всупереч вимогам норм процесуального права не проаналізували аргументи обох сторін, не дослідили усіх наданих учасниками справи доказів та не надали їм належну правову оцінку.

6.12. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Беручи до уваги те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, підлягають скасуванню в оскаржуваній частині, а справа в скасованій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, не приймаються Судом з огляду на зазначене у розділі 6 даної Постанови.

6.13. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що Суд надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду щодо порушення судами попередніх інстанцій знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

7.3. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи мотиви цієї Постанови та доводи сторін, оскільки судами попередніх інстанцій допущено порушення норм матеріального та процесуального права щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог підлягають скасуванню у оскаржуваній частині, а справа у оскаржуваній частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 6 цієї Постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій Постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і на підставі повного та всебічного дослідження доказів та аргументів сторін за правилами статті 86 ГПК України, ураховуючи принципи господарського судочинства в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

8. Судові витрати.

8.1. З огляду на те, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, розподіл судових витрат у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної / касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №693/297/21 в оскаржуваній частині скасувати, а справу № 693/297/21 у скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко