ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 915/641/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

прокурор - Доценко Т. О. Генеральна прокуратура України;

відповідач-1 - не з'явився;

відповідач-2 - не з'явився;

третя особа - не з'явився.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області (суддя Алексєєв А. П. ) від
20.12.2018

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду (головуючий -Ярош А. І., судді Принцевська Н. М., Савицький Я. Ф. ) від 26.02.2019 у справі

за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави (далі - Прокурор)

до Очаківської районної державної адміністрації (далі - Адміністрація) та Фізичної особи - підприємця Шендрик Світлани Михайлівни (далі - ФОП Шендрик)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Чорноморської сільської ради (далі - Рада)

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору купівлі-продажу,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.21.06.2018 Прокурор в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Адміністрації та ФОП Шендрик про визнання незаконним та скасування розпорядження Адміністрації від 13.06.2017 № 103 (далі - Розпорядження), яким затверджено звіт про експертну грошову оцінку та продаж ФОП Шендрик земельної ділянки державної власності з кадастровим номером 4825184800:03:000:0892 для розташування об'єкта роздрібної торгівлі в межах території Ради, Лагерна коса 20 (далі - Земельна ділянка); визнання недійсним договору купівлі-продажу Земельної ділянки, укладеного 14.06.2017 між Адміністрацією та ФОП Шендрик, який посвідчено приватним нотаріусом Очаківського районного нотаріального округу Миколаївської області Корчемахою С. С. 14.06.2017 та зареєстровано в реєстрі за №215 (далі - Договір).

1.2. Позовна заява мотивована тим, що Адміністрація відчужила Земельну ділянку у приватну власність ФОП Шендрик без розробки та затвердження землевпорядної документації з висновками відповідних органів контролю, що передбачено статтями 123, 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Технічна документація із встановлення меж земельної ділянки у натурі (2016 року) таких висновків не містить.

З посиланням на приписи статей 85 88 90 Водного кодексу України (далі - ВК України) та статей 59, 60, 62, 84, 122, 128 ЗК України Прокурор зазначає, що Розпорядження прийнято з перевищенням Адміністрацією повноважень щодо розпорядження землями державної власності, що згідно з приписами статей 14, 19 Конституції України, статей 16, 21, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 152 ЗК України та статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" є підставою для визнання незаконним та скасування Розпорядження, а також визнання недійсним укладеного на його підставі Договору.

Крім того, Земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги, що підтверджується графічними матеріалами, зокрема ситуаційним планом розміщення земельної ділянки, викопіюванням з плану землекористування та роздруківкою з Публічної кадастрової карти України, відповідно до якої, приблизна відстань Земельної ділянки до урізу води Чорного моря становить 156 м.

2. Короткий зміст рішень, прийнятих у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2018, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2019, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказами розташування Земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги та її незаконного відчуження Адміністрацією, у розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), є акти перевірок, приписи, протоколи про адміністративні правопорушення та постанови, складені посадовими особами Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та Державної екологічної інспекції України. З огляду на відсутність у матеріалах позову доказів порушення Відповідачами вимог земельного та водного законодавства, Прокурор не довів порушення з боку Відповідачів вимог статей 59, 84 ЗК України та статей 85,88 ВК України, і як наслідок порушення інтересів держави у сфері земельних відносин.

2.3. Постанова апеляційного суду мотивована відсутністю доказів розташування Земельної ділянки у прибережній захисній зоні, оскільки роздруківка з Публічної кадастрової карти України, а також графічні матеріали із землевпорядної документації, ситуаційний план розміщення земельної ділянки, на які посилається Прокурор, не містять жодної інформації про віддаленість Земельної ділянки від урізу моря; ФОП Шендрик є власницею магазину, який збудовано за її замовленням, Земельною ділянкою, на якій розташований магазин, користується з 2002 року без заперечень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, грошові кошти за Земельну ділянку сплачені Адміністрації, Земельна ділянка використовується для обслуговування магазину, який слугує підвищенню рівня торговельного обслуговування на відповідній території; Прокурор не довів, що діями Відповідачів спричинено шкоду державі або територіальній громаді; в матеріалах справи відсутні докази того, що звернення Прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - передачі в приватну власність земельної ділянки, що перебуває під особливою охороною держави.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1.25.03.2019 Заступник прокурора Одеської області звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 і прийняти нове рішення про задоволення позову.

4. Доводи Скаржника, викладені у касаційній скарзі

4.1. Суди порушили приписи статей 73, 76, 86 ГПК України, оскільки роздруківка з Публічної кадастрової карти, відповідно до якої відстань від урізу води Чорного моря до Земельної ділянки складає 156 м, є належним, допустимим, достовірним та достатнім у розумінні статей 76, 77, 78, 79 ГПК України доказом на підтвердження позовних вимог.

4.2. Суди неправильно застосували положення статей 60, 62, 84 ЗК України та статей 85,88 ВК України, за змістом яких уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води, а землі прибережних смуг перебувають у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування для цілей, визначених у статті 62 ЗК України та статті 90 ВК України. При цьому, судами не застосовано положення пункту "г" частини 5 статті 128 ЗК України, якими визначено, що однією з підстав для відмови в продажу земельної ділянки є встановлена ЗК України заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність.

4.3. Суд апеляційної інстанції порушив положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин 4 та 5 статті 53 ГПК України, оскільки дійшов хибного висновку про необґрунтованість підстав представництва Прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. ФОП Шендрик, Адміністрація та Рада подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення та постанову - без змін, виходячи з такого.

5.2. Прокурор порушив вимоги пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, частин 3 , 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин 4 статті 53 ГПК України, оскільки в позовній заяві зазначив, що Адміністрація є органом, уповноваженим на здійснення функцій держави у спірних відносинах, проте визначив Адміністрацію відповідачем у цій справі, чим позбавив її можливості набути процесуального статусу позивача. При цьому Прокурор не отримував від Адміністрації інформації, матеріалів, пояснень до подання позову.

5.3. Доводи Прокурора про незастосування приписів статей 60, 62, 84, 128 ЗК та статей 85,88 ВК України помилкові, оскільки зазначені норми були проаналізовані судами, а доводи, викладені в позовній заяві, визнані неспроможними.

5.4. Суди не встановили порушення державних або суспільних інтересів, на захист яких Прокурор звернувся з позовом у цій справі.

5.5. ФОП Шендрик діяла добросовісно, не здійснює на Земельній ділянці діяльності, забороненої частиною другою статті 90 ВК України, не перешкоджає вільному проходу людей на пляж, жодним чином не порушує прав та інтересів держави.

5.6. Відсутні, передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", підстави для представництва Прокурором в суді законних інтересів держави, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

5.7. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор не з'ясував правової позиції Миколаївської обласної державної адміністрації і контролюючих органів в сфері використання земель та дотримання екологічних норм, які здійснюють відповідні повноваження.

5.8. Визнання недійсним договору, за яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

5.9. Інші доводи, якими обґрунтовані відзиви, подібні до мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

6. Розгляд справи Верховним Судом

6.1. Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою Заступника прокурора Одеської області; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 05.06.2019; зупинено провадження до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

6.2.26.06.2019 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 587/430/16-ц, повний текст якої опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 30.09.2019.

6.3. Ухвалою Верховного Суду від 04.10.2019 провадження у цій справі поновлено, розгляд справи призначено на 05.11.2019.

7. Встановлені судами обставини

7.1.01.02.2002 Адміністрація та ФОП Шендрик уклали договір оренди земельної ділянки площею 0,0330 га для розташування об'єктів роздрібної торгівлі із земель запасу, що розташована на Лагерній косі Очаківського району Миколаївської області у тимчасове користування на 2 роки. (т. 1, а. с. 87)

7.2.03.02.2010 Шендрик С. М. зареєструвала право власності на нежитлову будівлю, магазин-кафетерій за адресою с. Чорноморка, Лагерна коса, 20 площею 92,6 кв. м. на підставі рішення виконкому Ради від 28.01.2010, що підтверджується свідоцтвом про право власності САС №81008 (т. 1, а. с. 93-94).

7.3. Розпорядженням затверджено звіт про експертну грошову оцінку та продаж Земельної ділянки ФОП Шендрик.

7.4. На підставі Розпорядження Адміністрація (Продавець) та ФОП Шендрик (Покупець) уклали Договір, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця за плату Земельну ділянку, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити вартість Земельної ділянки.

7.5. Актом приймання-передачі від 14.06.2017 Адміністрація передала Шендрик С. М.

Земельну ділянку.

7.6. ФОП Шендрик 09.02.2017 оплатила на користь Адміністрації 6000,00 грн за договором на оплату авансового внеску від 07.02.2017, та 15.06.2017 150230,00
грн за відповідною квитанцією (т. 1, а. с. 96-97).

7.7.14.06.2017 ФОП Шендрик зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на Земельну ділянку, про що вчинено запис №21009501.

7.8. Відповідно до наданого Прокурором витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4804378382018 від 02.02.2018, Земельна ділянка за категорією належить до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; Земельна ділянка використовується для розташування об'єкта роздрібної торгівлі - нежитлової будівлі магазину кафетерію; власник Шендрик С. М. ; відомості про обмеження у використанні Земельної ділянки не зареєстровані; державна реєстрація Земельної ділянки здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж Земельної ділянки в натурі (на місцевості) 21.01.2016; дата державної реєстрації Земельної ділянки - 27.02.2016.

7.9. У 2016 році на замовлення ФОП Шендрик, розроблена технічна документація щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж Земельної ділянки, яка погоджена начальником Управління Держгеокадастру в Очаківському районі Миколаївської області, затверджена розпорядженням Адміністрації від 21.03.2016 № 44, і яка не містить даних про розташування Земельної ділянки у прибережній захисній смузі, обмежень (в тому числі водоохоронних) щодо користування нею і можливості її продажу.

7.10. Рішенням Ради від 14.12.2017 № 2 затверджені Генеральний план села Чорноморка, план зонування території; на запит адвоката Чорноморський сільський голова листом від 03.10.2018 № 577/04.03 повідомив, що об'єкт нерухомості - магазин-кафетерій по вул. Лагерна коса, 20, який належить Шендрик С. М., із земельною ділянкою, перебуває у межах села Чорноморка Очаківського району Миколаївської області, визначених проектом землеустрою, який погоджений рішенням Ради від 03.08.2018 № 2, узгоджений з Адміністрацією та затверджений рішенням Ради від 26.10.2018 року № 10.

7.11. Також погоджено загальний ситуаційний план зонування територій на Лагерній косі та схему детального планування розміщення об'єктів комплексу обслуговування загального користування на Лагерній косі.

7.12. Роздруківка з Публічної кадастрової карти України, а також графічні матеріали із землевпорядної документації, ситуаційний план розміщення земельної ділянки, не містять інформації про те, яка саме віддаленість Земельної ділянки від урізу моря (т. 1, а. с. 35,36,41).

8. Позиція Верховного Суду

8.1. Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

8.2. За змістом статей 78, 80, 81 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Громадяни є суб'єктами права власності на землі приватної власності та набувають це право, зокрема на підставі придбання за договором купівлі-продажу.

8.3. Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частиною 1 статті 116 ЗК України, або за результатами аукціону.

8.4. За змістом статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

8.5. Поряд з цим, відповідно до частини 1 статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

8.6. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, зокрема, відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно ж до частини 4 статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

8.7. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини 2 статті 59 ЗК України, а саме: громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

8.8. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту (частина 4 статті 59 ЗК України).

8.9. Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.

8.10. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1,88,90 ВК України.

8.11. За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених статті 60 ЗК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

8.12. Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

8.13. Згідно з пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від
05.11.2004 № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від
08.05.1996 N 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 51, 52, 53, 54 Закону України "Про землеустрій".

8.14. При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них". Тобто, сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги. Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 22.04.2015 № 6-52цс15, від
01.07.2015 № 6-184цс15.

8.15. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" передбачено, що проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

8.16. Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

З урахуванням наведеного, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статті 59 ЗК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.

8.17. Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

8.18. Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

8.19. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18.

8.20. Обґрунтовуючи позовні вимоги у цій справі, Прокурор з посиланням на дані роздруківки з Публічної кадастрової карти України (т. 1, а. с. 41), зазначив, що приблизна відстань Земельної ділянки до урізу води Чорного моря становить 156 м, у зв'язку з чим Адміністрація порушила вимоги законодавства при передачі (продажу) Земельної ділянки у приватну власність ФОП Шендрик, оскільки відчуження у приватну власність земельної ділянки, яка розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря суперечить приписам статей 85,88 ВК України та статей 58, 60, 62, 122, 124 ЗК України, а отже порушує цивільні права та інтереси держави.

8.21. Згідно з вимогами частин 1 , 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

8.22. Частиною 1 статті 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

8.23. Відповідно до частини 1 статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

8.24. Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.25. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до власної правової позиції, наведеної у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від
10.04.2019 у справі № 904/6455/17.

8.26. Суд апеляційної інстанції встановив (підпункти 7.8-7.9 цієї постанови), що технічна документація щодо меж Земельної ділянки погоджена відповідним органом Держгеокадастру, не містить даних щодо розташування Земельної ділянки у прибережній захисній смузі та обмежень щодо можливості її використання чи продажу; наданий Прокурором витяг з Державного земельного кадастру від
02.02.2018 не містить відомостей про реєстрацію будь-яких обмежень у використанні Земельної ділянки.

8.27. Також суд апеляційної інстанції дослідив надані Прокурором роздруківку з Публічної кадастрової карти України, графічні матеріали із землевпорядної документації, ситуаційний план розміщення Земельної ділянки (т. 1, а. с. 35,36,41) та встановив, що вони не містять інформації про те, яка саме віддаленість Земельної ділянки від урізу моря.

8.28. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив не з того, що дані Публічної кадастрової карти України взагалі не можуть бути використані як доказ (як про це зазначає Прокурор у касаційній скарзі (пункт 4.1 цієї постанови)), а здійснив оцінку цілком конкретного доказу - наданої Прокурором роздруківки та дійшов висновку, що цей доказ не містить інформації про віддаленість Земельної ділянки від урізу берега моря.

8.29. Поряд з цим у засіданні Верховного Суду від 05.11.2019, Прокурор Генеральної прокуратури України, надаючи пояснення стосовно касаційної скарги, також пояснила, що роздруківка з Публічної кадастрової карти України (т. 1, а. с. 41) не дає можливості встановити відстань від урізу берега моря до Земельної ділянки.

8.30. У зв'язку із викладеним Суд відхиляє аргументи Скаржника (підпункт 4.1 цієї постанови) про порушення судами приписів статей 73, 76, 86 ГПК України при дослідженні та здійсненні оцінки роздруківки з Публічної кадастрової карти України.

8.31. Крім цього Суд зауважує, що вказані аргументи зводяться до необхідності встановлення обставин щодо розташування Земельної ділянки в прибережній захисній смузі, у тому числі віддаленості Земельної ділянки від урізу берега моря, та до переоцінки доказів у справі, а саме: роздруківки з Публічної кадастрової карти України (т. 1, а. с. 41), тоді як виходячи з визначених частиною 2 статті 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції - суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.32. Отже, встановлення визначених обставин та здійснення переоцінки відповідних доказів не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від
29.05.2018 у справі № 910/9375/17.

8.33. Ураховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин розташування Земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги, Суд доходить висновку, що суди першої та апеляційної інстанції повно встановили всі істотні обставини справи, надали їм належну правову оцінку та правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. За наведених мотивів Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим відхиляє доводи Скаржника (підпункт 4.2 цієї постанови) як такі, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

8.34. Доводи Скаржника (підпункт 4.3) про порушення апеляційним судом приписів пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин 4 та 5 статті 53 ГПК України, Суд відхиляє як недоречні, оскільки суд апеляційної інстанції, за наслідками розгляду апеляційної скарги Прокурора по суті дійшов правильного висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на недоведеність розташування Земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги та відсутність у зв'язку з цим доказів порушення суспільного або держаного інтересу. При цьому оскаржувана постанова не містить висновку про необґрунтованість підстав представництва Прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

8.35. З огляду на викладене, підстави для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні, у зв'язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

9. Судові витрати

9.1. Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі № 915/641/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв