Історія справи

Постанова КГС ВП від 13.05.2025 року у справі №922/2509/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/2509/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Суровцова А. Ю. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурно-оздоровчий центр "Дозвілля"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 (колегія суддів: Терещенко О. І. - головуючий, Тихий П. В., Плахов О. В.) та рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 (суддя Хотенець П. В.) у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурно-оздоровчий центр "Дозвілля"

про розірвання договору оренди та стягнення 593 386,23 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (далі - РВ ФДМ) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурно-оздоровчий центр "Дозвілля" (далі - ТОВ "КОЦ "Дозвілля"), в якій просило стягнути з відповідача 527 694,63 грн орендної плати, 65 691,60 грн пені за договором оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК та розірвати договір оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК, укладений між РВ ФДМ та ТОВ "КОЦ "Дозвілля".

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, РВ ФДМ зазначало, що відповідач усупереч вимогам частини 4 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не виконав зобов`язання зі сплати орендної плати, тому утворилася заборгованість з орендної плати перед Державним бюджетом України за період із жовтня 2022 року до 15.04.2024 в розмірі 527 694,63 грн. Оскільки відповідач істотно порушив умови укладеного договору, то позивач зазначав про наявність підстав для розірвання договору оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Господарського суду Харківської області від 14.11.2024, залишеним постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 у справі № 922/2509/24, позов РВ ФДМ задоволено частково.

Розірвано договір оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК, укладений між РВ ФДМ та ТОВ "КОЦ "Дозвілля".

Вирішено стягнути з ТОВ "КОЦ "Дозвілля" на користь Державного бюджету України 491 703,37 грн орендної плати та 27 106,38 грн пені.

Вирішено стягнути з ТОВ "КОЦ "Дозвілля" на користь РВ ФДМ 10 810,15 грн судового збору.

2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги РВ ФДМ про стягнення заборгованості з орендної плати, виходив із того, що заборгованість з орендної плати ТОВ "КОЦ "Дозвілля" перед позивачем (за період із жовтня 2022 року до 15.04.2024) складає 527 694,63 грн, пені (за період із 15.10.2023 до 06.12.2023 за договором оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК) - 65 691,60 грн.

Суд першої інстанції також зазначив, що згідно із сертифікатом № 6300-22-1311 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) починається з 24.02.2022 та закінчується 09.11.2022. Тому, як зазначив суд першої інстанції, за кожний окремий період нарахування, за який позивач просить стягнути пеню (тобто за кожний повний чи неповний місяць), вона може бути нарахована не на всю суму заборгованості, а тільки на суму боргу за останні шість місяців. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача 491 703,37 грн орендної плати та 27 106,38 грн пені за договором оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про розірвання договору оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК, зазначив, що відповідач не в повному обсязі сплачував орендні платежі, тому істотно порушив умови укладеного договору, оскільки несплата орендної плати у порядку та розмірах, визначених договором, істотно порушує права позивача та завдає шкоду його майновим інтересам.

Посилаючись на положення чинного законодавства та умови договору оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК, а також враховуючи встановлені обставини щодо несистематичної сплати орендної плати (понад три місяці), суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК.

2.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що під час розгляду справи фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ "КОЦ "Дозвілля" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 у справі № 922/2509/24 скасувати, справу № 922/2509/24 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "КОЦ "Дозвілля" зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "КОЦ "Дозвілля", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи підстави касаційної скарги, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "КОЦ "Дозвілля" зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статей 762 617 Цивільного кодексу України, викладених у постанові від 29.05.2024 у справі № 922/2574/23; щодо застосування статей 86 269 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21, від 24.11.2022 у справі № 910/13251/21, від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20, від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22).

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги докази, надані на підтвердження пошкодження об`єкта оренди, що унеможливлювало його використання, а також докази на підтвердження обставин ракетного обстрілу 05.03.2022, які вже були встановлені судовим рішенням у справі № 922/308/23.

3.3. РВ ФДМ у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу ТОВ "КОЦ "Дозвілля" без задоволення, а оскаржувані рішення Господарського суду Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 у справі № 922/2509/24 - без змін. РВ ФДМ зазначає, що суди встановили всі обставини та надали належну оцінку доказам, поданим сторонами, тому доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 30.03.2000 між РВ ФДМ (орендодавець) та ТОВ "КОЦ "Дозвілля" (орендар) укладено договір оренди № 434-ЦМК, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування цілісний майновий комплекс - державний заклад "Станція юних техніків Південної залізниці", розташований за адресою: м. Харків, вул. Залізнична, 24-А, склад і вартість якого визначена відповідно до акта оцінки та передавального балансу вказаного закладу, складеного станом на 01.10.1999, становить 371 277,00 грн.

4.2. 30.03.2010 між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК, якою строк дії договору оренди № 434-ЦМК було продовжено на 2 роки 11 місяців, тобто з 30.03.2010 до 28.02.2013.

4.3. 09.04.2014 між сторонами було укладено додаткову угоду № 6 до договору оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК, якою договір оренди № 434-ЦМК було продовжено на 2 роки 11 місяців, тобто до 28.01.2016.

4.4. 03.07.2017 між сторонами було укладено додаткову угоду № 8 до договору оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК, якою договір оренди № 434-ЦМК було продовжено на 2 роки 11 місяців, тобто до 28.12.2018.

4.5. 29.012019 між сторонами було укладено додаткову угоду № 10 до договору оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК, якою було продовжено договір на 3 роки, тобто до 28.12.2021.

4.6. Відповідно до пункту 3.1 договору оренди № 434-ЦМК (в редакції додаткової угоди № 7 від 03.11.2017) орендна плата визначається на підставі "Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу" (Методика), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць перерахунку - березень 2016 року - 29 524,00 грн (з урахуванням індексу інфляції за березень 2016 року).

4.7. Згідно з пунктом 3.6 договору оренди № 434-ЦМК (в редакції додаткової угоди № 9 від 03.10.2017) орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог Методики, у співвідношенні: безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами, - у розмірі 100 %.

4.8. Листом від 18.04.2024 № 17-03-01-01391 позивач повідомив ТОВ "КОЦ "Дозвілля" про наявну заборгованість з орендної плати та пені і запропонував її сплатити. До цього листа додав акт звіряння взаєморозрахунків за договором оренди № 434-ЦМК від 30.03.2000 № 434-ЦМК станом на 15.04.2024 в 2-х примірниках.

4.9. Як установили суди попередніх інстанцій, станом на момент подання позову заборгованість ТОВ "КОЦ "Дозвілля" перед Державним бюджетом України не погашена.

4.10. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для стягнення з ТОВ "КОЦ "Дозвілля" заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги РВ ФДМ про стягнення заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди у зв`язку із систематичним невиконанням орендарем умов договору про орендну плату.

5.4. Колегія суддів зазначає, що правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна врегульовано Цивільним, господарським кодексом України, а також Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

5.5. Відповідно до частин 1, 3 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

5.6. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Об`єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частини 1, 2, 3, 6 статті 283 Господарського кодексу України).

5.7. Відповідно до частин 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

5.8. Відповідно до частин 1- 5 статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

5.9. Згідно із частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

5.10. Отже, наведена норма права визначає в якості підстави для звільнення від обов`язку сплачувати орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Крім того, обставини, зазначені в частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно із частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

Відсутність у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16.

5.11. Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20 зауважив, що для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Отже, підставою для звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він має право порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України викладена в постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.

5.12. Відповідно до частин 1, 2 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди.

Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

5.13. Колегія суддів зазначає, що статтями 610 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

5.14. Відповідно до частин 1, 2 статті 651 цього Кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначено через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, і це відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України віднесено, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

5.15. Розірвання договорів у випадку встановлення протиправної поведінки самого орендаря здійснюється на підставі закону та укладеного з ним договору, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до суспільних інтересів у тому, щоб така передача в оренду майна сприяла досягненню максимального економічного ефекту від оренди об`єктів комунальної власності, оскільки ненадходження до бюджету плати за оренду створює перешкоди для утворення та використання фінансових ресурсів, потрібних для забезпечення функцій та повноважень органів місцевого самоврядування. Також задоволення позовних вимог не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, оскільки таке втручання є прогнозованим наслідком недобросовісних дій самого орендаря, який свідомо допустив систематичне неналежне виконання договірних зобов`язань у повному обсязі, як-от: двічі не сплачував орендну плату у повному розмірі (подібні висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

5.16. Спірні правовідносини у справі № 922/2509/24, що розглядається, виникли у зв`язку з несплатою відповідачем орендної плати на підставі договору оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК.

5.17. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги РВ ФДМ про стягнення заборгованості з орендної плати та про розірвання договору оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК, виходив із того, що відповідач не в повному обсязі сплачував орендні платежі, тому істотно порушив умови укладеного договору, оскільки несплата орендної плати у порядку та розмірах, визначених договором, істотно порушує права позивача та завдає шкоду його майновим інтересам. З урахуванням наведеного суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив вимоги про розірвання договору оренди від 30.03.2000 № 434-ЦМК.

5.18. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, скаржник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "КОЦ "Дозвілля" зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "КОЦ "Дозвілля", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.19. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.20. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статей 762 617 Цивільного кодексу України, викладені в постанові від 29.05.2024 у справі № 922/2574/23; щодо застосування статей 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України, викладені в постановах від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21, від 24.11.2022 у справі № 910/13251/21, від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20, від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22).

5.21. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.22. Розглянувши доводи скаржника, колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 922/2574/23, на яку посилається скаржник, сформульовано висновки щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України з посиланням на встановлені судами фактичні обставини неможливості використання орендованого приміщення внаслідок його пошкодження ракетним обстрілом.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 29.05.2024 у справі № 922/2574/23 зазначив таке:

"4.14 Цей суд у своїй постанові зазначив, що за змістом частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Також вказав, що у частині 6 статті 762 цього Кодексу відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження (постанова Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 910/8040/20).

4.15 Крім того судом апеляційної інстанції вказано, що у пункті 6.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

4.16 Звернувшись із касаційною скаргою позивач встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи не спростовує, його доводи зводяться до необхідності перегляду судового рішення суду апеляційної інстанції з наданням судом касаційної інстанції інших правових висновків ніж ті, що були зроблені судом апеляційної інстанції на підставі поданих учасниками судового процесу доказів.

4.17 При цьому слід зазначити, що Рішенням від 23 червня 1993 року у справі "Руїз-Матеос проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них.

4.18 В оскарженій у касаційному порядку постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що оскільки у відзивах на апеляційну скаргу відповідача позивач та третя особа не навели міркування щодо наведених відповідачем обставин неможливості користування орендованим приміщенням, не заперечили та не підтвердили зазначеної обставини, зокрема, щодо стану приміщення, отже задля забезпечення принципу рівності та змагальності сторін в господарському процесі судовою колегією була зроблена перерва в судовому засіданні та зобов`язано позивача та третю особу надати відповідні письмові пояснення з цього приводу. Однак, як вказано судом апеляційної інстанції, у наданих поясненнях а ні позивач, а ні третя особа не надали пояснень щодо стану орендованого приміщення".

5.23. Колегія суддів установила, що в постановах Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21, від 24.11.2022 у справі № 910/13251/21, від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20, від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22) сформульовано висновки щодо застосування статей 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України.

5.24. У постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21, на яку посилається скаржник, наведено такі висновки:

"48. Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

49. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

50. Усебічність дослідження доказів означає те, що суд враховує аргументи всіх осіб, що беруть участь у справі, дослідження та подальшу оцінку доказів проводить не з позиції однієї зі сторін, а з позиції незалежного арбітра.

51. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) під час розгляду справ неодноразово звертав увагу, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.06.2006 у справі "Miholapa v. Latvia" (Михолапа проти Латвії), від 31.05.2007 у справі "Andrejeva v. Latvia" (Андрєєва проти Латвії), від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України").

52. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі N 757/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі N 910/6210/20, від 30.03.2023 у справі N 905/2307/21 (905/496/22)).

53. ЄСПЛ зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

54. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів")".

5.25. У постанові Верховного Суду від 24.11.2022 у справі № 910/13251/21, на яку посилається скаржник, сформульовано, зокрема, такі висновки:

"8.20. Верховний Суд неодноразово зазначав, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частини перша, друга статті 236 ГПК України).

…8.26. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

8.27. Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають".

5.26. У постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20, на яку посилається скаржник, наведено такі висновки:

"Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

…Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії")".

5.27. У постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22), на яку посилається скаржник, сформульовано, зокрема, такі висновки:

"119. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

120. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

121. Усебічність дослідження доказів означає те, що суд враховує аргументи всіх осіб, що беруть участь у справі, дослідження та подальшу оцінку доказів проводить не з позиції однієї зі сторін, а з позиції незалежного арбітра.

122. Повне дослідження судом доказів передбачає отримання в такому обсязі доказового матеріалу, який був би достатнім для здійснення правильного висновку щодо наявності чи відсутності тих чи інших обставин цивільної справи".

Посилаючись на наведені висновки Верховного Суду, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції докази про стан орендованого майна не аналізували. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не вжили жодних заходів щодо встановлення обставин, зокрема, чи було майно настільки пошкоджене, що його не можна було використовувати. Як зазначає скаржник, дослідження доказів у цій справі, вочевидь, є неповним, що вплинуло на всебічність, повноту її вирішення та справедливість і законність рішення. Відповідач вважає, що він не отримав належної оцінки своїх аргументів щодо обставин, за які він не відповідає та які виникли в результаті ракетного обстрілу і пошкодження орендованого майна.

5.28. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги докази, надані на підтвердження пошкодження об`єкта оренди, що унеможливлювало його використання, а також на підтвердження обставин ракетного обстрілу 05.03.2022, які вже були встановлені судовим рішенням у справі № 922/308/23.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що 05.03.2022 по об`єкту оренди - єдиному майновому комплексу державного закладу "Станція юних техніків Південної залізниці" було завдано ракетного удару військами рф, що спричинило його пошкодження. ТОВ "КОЦ "Дозвілля" посилається на те, що факт пошкодження підтверджується документами, наданими позивачу та до суду першої інстанції разом із відзивом від 06.08.2024: актом фіксації пошкоджень від 05.04.2022; сертифікатом № 6300-22-1311 про форс-мажорні обставини від 09.11.2022; листом Управління Служби безпеки України в Харківській області від 21.11.2022 № 70/6-10976; експертними висновками від 18.04.2023 № 12742 та від 02.06.2023 № 18970. Відповідач також зазначає, що неодноразово інформував позивача про пошкодження орендованого об`єкта, зокрема листами від 28.03.2022 № 04, від 17.05.2022 № 05 та від 13.06.2022 № 06. Натомість, як зазначає скаржник, суди попередніх інстанцій не врахували докази пошкодження об`єкта оренди внаслідок ракетного обстрілу 05.03.2022 та той факт, що відповідач не мав можливості використовувати орендоване майно за призначенням, а також не навели причини відхилення цих доказів.

5.29. Колегія суддів вважає, що доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування статей 762 617 Цивільного кодексу України, викладених у постанові від 29.05.2024 у справі № 922/2574/23, та щодо застосування статей 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21, від 24.11.2022 у справі № 910/13251/21, від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20, від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22), а також аргументи про недослідження судами зібраних у справі доказів є обґрунтованими, з огляду на таке.

5.30. Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.

5.31. Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5.32. Одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

5.33. Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43)).

5.34. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

5.35. Так, відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

5.36. Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

5.37. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс (такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

5.38. Водночас згідно з положеннями частини 2 статті 9 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.

5.39. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у справі, що розглядається, обмежившись посиланням на доведення позивачем підстав для стягнення заборгованості з орендної плати та у зв`язку із цим - підстав для розірвання договору, залишили поза увагою положення статей 236 237 267 270 282 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку, визначеного процесуальним законом, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.40. Водночас суди попередніх інстанцій не дослідили наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності в контексті можливості чи неможливості користування відповідачем орендованими приміщеннями у спірний період з незалежних від нього причин, а відтак не встановили наявність чи відсутність підстав та обставин для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки поданому відповідачем відзиву на позовну заяву та долученим до нього доказам, не проаналізували умови договору оренди щодо розподілу обов`язків між сторонами та наслідків їх невиконання в аспекті правил, визначених у статті 776 Цивільного кодексу України.

5.41. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 73-79 86 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.

5.42. Отже, доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку підтвердилися.

5.43. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не врахували вимог норм матеріального та процесуального права, не надали належної оцінки доводам сторін, доказам, наявним у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а відтак, висновки цих судів про наявність правових підстав для задоволення позову РВ ФДМ є передчасними.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурно-оздоровчий центр "Дозвілля" задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі № 922/2509/24 скасувати, справу № 922/2509/24 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак