Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.01.2018 року у справі №910/5125/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/5125/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В.Г.,

суддів: Білоуса В.В., Катеринчук Л.Й.,

за участю секретаря судового засідання - Анісімової М.О.;

учасники справи:

позивач - арбітражний керуючий Ковеза Андрій Іванович (далі - арбітражний керуючий Ковеза А.І.)

представник позивача - не з'явилися (повідомлено належним чином)

відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго")

представник відповідача-1 - не з'явилися (повідомлено належним чином)

відповідач-2 - Фізична особа-підприємець Каламбет Євгеній Олександрович (далі - ФОП Каламбет Є.О.)

представник відповідача-2 - не з'явилися (повідомлено належним чином)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Українська авіаційна транспортна компанія" (далі - ДП Українська авіаційна транспортна компанія")

представники третьої особи - Гадзевич О.М., Шуліма Д.В.,

розглянув касаційну скаргу арбітражного керуючого Ковези А.І.

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017

у складі колегії суддів: Пантелієнко В.О. (головуючий), Доманська М.Л., Верховець А.А.

та на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017

у складі судді Лиськова М.О.

у справі за позовом арбітражного керуючого Ковези А.І.

про визнання договору недійсним

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

1. 11.06.2013 ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі № 910/9741/13 про визнання банкрутом ДП "Українська авіаційна транспортна компанія".

2. 17.04.2014 ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва у справі № 910/9741/13 ПАТ "Київенерго" було визнано кредитором ДП "Українська авіаційна транспортна компанія" на суму 2 997, 67 грн, з яких 1 147 грн - вимоги І черги, 1 850, 67 грн. - вимоги IV черги; затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 119 833 201,67 грн.

3. 15.02.2017 між ПАТ "Київенерго" (кредитор) та ФОП Каламбетом Є.О. (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги № 193-17, відповідно до умов якого ПАТ "Київенерго" відступило право вимоги щодо стягнення заборгованості з ДП "Українська авіаційна транспортна компанія", належне кредиторові у відповідності до ухвали Господарського суду міста Києва від 17.04.2014 у справі № 910/9741/13 у розмірі 2 997,67 грн.

4. 30.03.2017 арбітражний керуючий Ковеза А.І. звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ "Київенерго" та ФОП Каламбета Є.О. про визнання договору відступлення права вимоги, укладеного між відповідачами, недійсним.

5. Позовні вимоги мотивовані тим, що передаватись можуть лише такі права вимоги, які кредитор набув внаслідок укладання певного правочину, тобто договору. Можливості передання прав, набутих згідно з рішенням суду та у даному випадку вимоги судових витрат за рішенням суду, то згідно з нормами Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кредитори таких повноважень не мають. Позивач також стверджує, що кредитор може відступити право вимоги тільки до прийняття рішення судом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. 10.05.2017 рішенням Господарського суду міста Києва в задоволенні позову арбітражного керуючого Ковези А.І. до ПАТ "Київенерго" та ФОП Каламбета Є.О. про визнання договору № 193-17 від 15.02.2017 недійсним відмовлено.

7. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не вказано жодної норми, з якою закон пов'язує недійсність оспорюваного договору відступлення права вимоги, що вказує на необґрунтованість та безпідставність позовної заяви. Суд також зазначив, що закон не містить заборони щодо відступлення у межах справи про банкрутство прав вимоги, що підтверджені ухвалою попереднього засідання, в тому числі і заборони щодо відступлення прав вимоги за зобов'язаннями з оплати судових витрат. Суд першої інстанції також послався на пункт 51 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" № 15 від 18.12.2009 де визначено, що Законом не передбачено заборони на перехід прав кредиторів за грошовими зобов'язаннями до іншої особи у провадженні у справі про банкрутство. Тому арбітражні керуючі мають вносити до реєстру відомості про заміну кредиторів за грошовими зобов'язаннями у разі переходу їх права вимоги відповідно до правил цивільного законодавства, а господарські суди - зобов'язувати арбітражних керуючих вносити відповідні зміни до реєстру в разі оскарження необґрунтованої відмови арбітражних керуючих у внесенні відомостей про заміну кредитора. Особа, до якої перейшли права кредитора під час провадження у справі про банкрутство, отримує статус учасника провадження відповідно до абзацу двадцять другого статті 1 Закону. Заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на права та обов'язки боржника і не потребує його згоди, якщо така згода не передбачена договором або законом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. 28.11.2017 постановою Київського апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції залишено без змін з підстав правильного встановлення судом першої інстанції факту того, що сторони погодили всі істотні умови оспорюваного договору, необхідні для його дійсності та правомірності, а також відсутності підстав, встановлених діючим законодавством для визнання цього правочину недійсним. Судом апеляційної інстанції встановлено дотримання сторонами правочину статей 203, 215, 512, 515 ЦК України, статті 25 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), з урахуванням пункту 51 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" № 15 від 18.12.2009.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. 13.12.2017 арбітражний керуючий Ковеза А.І. подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, з тих підстав, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги твердження позивача про те, що спірний договір відступлення права вимоги суперечить положенням статей 203, 215, 509, 513, 514 ЦК України, а тому має бути визнаний недійсним. Скаржник стверджує, що передаватись можуть лише такі права вимоги, які кредитор набув на підставі укладення певного правочину, а не на підставі рішення суду.

10. Скаржник також посилається на правову позицію, викладену в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 28.01.2016 № 01-06/131/16 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами Закону України "Про виконавче провадження" (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку) та постанові Вищого господарського суду України від 29.05.2014 у справі № 923/945/13, де зазначено, що заміна стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правового договору чинним законодавством не передбачена.

11. 12.02.2018 арбітражним керуючим Ковезою А.І. до Верховного Суду подано клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, у зв'язку із зайнятістю скаржника в іншому судовому засіданні. Дане клопотання відхилено колегією суддів, оскільки скаржник не позбавлений права надавати повноваження на представництво своїх інтересів будь-якому іншому представникові, а неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

12. 02.02.2016 ПАТ "Київенерго" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу арбітражного керуючого Ковези А.І. У відзиві ПАТ "Київенерго" зазначає, що твердження скаржника про те, що укладаючи оспорюваний договорів відповідачі фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки за оспорюваним договором відступлено кредиторські вимоги у справі про банкрутство. Норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є спеціальними нормами, якими передбачено порядок та черговість сплати кредиторських вимог, заявлених у банкрутстві, а норми законодавства у сфері виконавчого провадження не мають пріорітету, оскільки усі виконавчі провадження за вимогами, що мають бути заявлені у банкрутстві зупиняються і не можуть бути виконані інакше, як у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". А тому посилання скаржника на практику щодо заміни стягувача за рішенням суду є необґрунтованими та безпідставними.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

13. Господарський процесуальний кодекс України (у редакції до 15.12.2017)

13.1.Стаття 25. Процесуальне правонаступництво

У разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу.

13.2.Стаття 33. Обов'язок доказування і подання доказів

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

13.3.Стаття 43. Оцінка доказів

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

13. Цивільний кодекс України

13.1.Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

13.2.Стаття 204. Презумпція правомірності правочину

1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

13.3.Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

13.4.Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні

1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

13.5.Стаття 514. Обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язанні

1. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

13.6.Стаття 515. Зобов'язання, в яких заміна кредитора не допускається

1.Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

13.7.Стаття 627. Свобода договору

1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

13.8.Стаття 638. Укладення договору

1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи

і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

А. Щодо суті касаційної скарги

14. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

15. Позивач стверджує, що спірний Договір про відступлення права вимоги суперечить вимогам чинного законодавства України, однак, як вірно вказано судом першої інстанції, позивач не вказав жодної норми, з якою закон пов'язує недійсність оспорюваного договору.

16. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що при укладенні Договору про відступлення права вимоги від 15.02.2017 № 193-17 сторонами було погоджено всі істотні умови договору - предмет, обов'язки та права сторін, строк його дії тощо, необхідні для його дійсності та правомірності, та дійшли обґрунтованих висновків про те, що спірний Договір відповідає вимогам законодавства та вважається укладеним.

17. Суд погоджується з доводами ПАТ "Київенерго" у відзиві на касаційну скаргу про те, що за спірним договором було відступлено кредиторські вимоги у справі про банкрутство, а норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є спеціальними нормами, якими передбачено порядок та черговість сплати кредиторських вимог у справі про банкрутство.

18. Отже, твердження скаржника про те, що заміна стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правового договору чинним законодавством не передбачена, обґрунтовано спростовані судами попередніх інстанцій з огляду на положення статті 627 ЦК України, а також відсутності законодавчої заборони щодо відступлення права вимоги грошових зобов'язань, що підтверджені рішенням суду.

19. Таким чином, посилання Ковези А.І. на оглядовий лист Вищого господарського суду України від 28.01.2016 № 01-06/131/16 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами Закону України "Про виконавче провадження" (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку) є безпідставними.

20. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

21. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що рішення та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

22. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017, касаційна скарга арбітражного керуючого Ковези А.І. підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 та рішення Господарського суд міста Києва від 10.05.2017 - залишенню без змін.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу арбітражного керуючого Ковези Андрія Івановича залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі № 910/5125/17 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Білоус

Л. Катеринчук