ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/4994/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Приходько І.В.)

від 30.10.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя- Калатай Н.Ф., судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І.)

від 15.01.2020

у справі №910/4994/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Танаіс-Суми"

про розірвання договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016,

за участю представників учасників справи:

позивача - Гейвах О.В.,

відповідача - Гелеверя Р.В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" (далі - ТОВ "Софа ЛТД") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про розірвання з 03.11.2016 договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ КБ "Приватбанк" в порушення умов договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016 не було передано ТОВ "Софа ЛТД" належним чином завірених копій документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, внаслідок чого позивач фактично був позбавлений можливості використовувати необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржника, що призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі № 910/4994/19 у задоволенні позовних вимог ТОВ "Софа ЛТД" відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі № 910/4994/19 залишено без змін.

2.3. Господарськими судами встановлено такі обставини:

- між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" (позичальник) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" 25.10.2016 був укладений кредитний договір № 4С16102Г за умовами якого Банк зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 350 000 000,00 грн з ціллю фінансування поточної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначених цим договором розмірах та терміни;

- на виконання зобов`язань за кредитним договором № 4С16102Г між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) 25.10.2016 був укладений договір поруки № 4Т14209И/П предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Танаіс-Суми" своїх зобов`язань за кредитним договором: № 4Т14209И від 17.02.2014, а саме, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (пункт 1 договору);

- пунктом 2 даного договору передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору;

- поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений (пункт 3 договору);

- згідно із пунктом 4 договору у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору;

- у випадку невиконання боржником пункту 1 договору поруки кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (пункт 5 договору);

- сторони дійшли згоди, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору поруки (п. 6 договору);

- відповідно до пункту 7 договору вказано, що у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 договору поруки, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору;

- до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (пункт 8 договору);

- пунктом 9 даного договору передбачено, що у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 договору поруки, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором;

- згідно з пунктом 10 договору кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором;

- цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 договору);

- пунктом 17 передбачено, що цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами;

- позивачем надано платіжне доручення №365 від 26.10.2016 з цільовим призначенням сплата коштів згідно договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016 на суму 171 992 097,01 грн;

- зазначаючи про порушення своїх прав та мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що невиконання АТ КБ "ПриватБанк" свого зобов`язання за договором поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016, укладеним із ТОВ "Софа ЛТД" щодо передачі прав вимог до боржників не дало змоги використовувати ці права у якості можливого забезпечення в тому числі і зобов`язань самого позивача і призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану, тобто, до спричинення з боку відповідача суттєвої шкоди позивачу. Наведені обставини, які, на думку позивача, свідчать про істотне порушення відповідачем умов оскаржуваного договору та підтверджують завдання позивачу суттєвої шкоди, стали підставою для звернення останнього до суду з позовом про розірвання договору поруки.

2.4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що ТОВ "Софа ЛТД" не доведено факт виконання зобов`язання третьої особи за кредитним договором № 4Т14209И від 17.02.2014 в повному обсязі; не підтверджено належними засобами доказування, яким чином порушення договору поруки, які, нібито, були допущені відповідачем, позбавили товариство права на отримання від боржника коштів, відповідно до виконаного позивачем за договором поруки зобов`язання боржника; не наведено жодного обґрунтування, в чому саме полягає завдана йому шкода, який її розмір, який причинно-наслідковий зв`язок існує між такою шкодою та порушеннями умов договору поруки (що мали місце виключно на переконання позивача), або хоча б того, яким саме чином позивач зазнав такої шкоди з огляду на відсутність з його боку будь-яких спроб фактично "отримати очікуване ним за договором".

Посилання ТОВ "Софа ЛТД" щодо очікування ним досягнення позитивного господарського результату, який мав, на його думку, полягати у отриманні ним як поручителем, що виконав кредитні зобов`язання, від боржника коштів/майна у обсязі більшому, ніж витрати позивача на виконання відповідних кредитних зобов`язань за боржника, суд першої інстанції спростував тим, що такі очікування товариства не обґрунтовані жодними об`єктивними факторами, а навпаки - суперечать, визначеній статтями 553-557 Цивільного кодексу України, правовій природі договору поруки, яка є способом забезпечення виконання основного зобов`язання та метою якої є саме забезпечення виконання боржником зобов`язання, а не отримання поручителем прибутку, так і відповідним нормам Глави 49 Цивільного кодексу України, Закону України "Про заставу" та Закону України "Про іпотеку", виходячи з яких, позивач в будь-якому випадку не мав би правових підстав претендувати на отримання за рахунок забезпечень коштів/майна в обсязі більшому, ніж обсяг реальних та законних вимог за відповідними зобов`язаннями боржника.

2.5. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що рішення місцевого суду є таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідає фактичним обставинам справи.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі № 910/4994/19, ТОВ "Софа ЛТД" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД":

- оскаржувані рішення місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню внаслідок неповного з`ясовання обставин, що мають значення для справи;

- не враховано положення частини першої статті 517, частини першої статті 556, пункту 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, суди порушили статтю 20 Господарського кодексу України і тим самим позбавили позивача процесуальних прав, передбачених частиною першою статті 2, частиною першою статті 46 Господарського процесуального кодексу України;

- не враховано те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено, що не передання відповідачем кредитного договору та інших документів є істотним порушенням, внаслідок якого товариство позбавлене того, на що воно розраховувало при його укладенні: можливості вимагати від третьої особи повернення (сплати) коштів, які сплачені позивачем за договором поруки;

- не застосовано положення статті 517 Цивільного кодексу України (у частині встановлення обов`язку первісного кредитора передати поручителю документи, що засвідчують право, яке передається);

- на порушення вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України не досліджено повно і всебічно обставини справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень;

- неповно досліджено документи у справі, неправильно визначено характер спірних правовідносин, не застосовано закон, який підлягав застосуванню, зокрема пункти 5, 6 частини першої статті 3, пункт 1 частини першої статті 611, статтю 638, частину другу статті 651 Цивільного кодексу України, статті 180, 188 Господарського кодексу України, в зв`язку з чим прийнято помилкове рішення, яке підлягає скасуванню;

- судами попередніх інстанцій знехтувано приписи процесуального законодавства, що призвело до порушення процесуальних прав позивача на повний, всебічний та об`єктивний розгляд справи.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

4.2. Предметом позову у справі є вимога позивача про розірвання з 03.11.2016 договору поруки № 4Т14209И/П від 25.10.2016, укладеного між ТОВ "Софа ЛТД" і АТ КБ "Приватбанк".

4.3. Відповідно до частин першої та другої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

4.4. Згідно із частинами першою та другою статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

4.5. Статтею 556 Цивільного кодексу України встановлено, що після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. Зазначене узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем), а також умовами пункту 8 договору. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15, від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15, постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 907/759/17, від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20809/17, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18.

4.6. Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

4.7. Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України.

4.8. За змістом статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

4.9. Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

4.10. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17 від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17 від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18.

Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

4.11. При цьому саме лише невиконання первісним кредитором обов`язку з передачі документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, не свідчить про відсутність у нового кредитора права вимоги до боржника, з огляду на що посилання скаржника на доцільність застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 517 Цивільного кодексу України відхиляться судом.

4.12. Судами встановлено, що ТОВ "Софа ЛТД" не надано доказів того, що не передання відповідачем документів, які підтверджують право вимоги до боржника, перешкоджає йому у стягненні з боржника сплачених ним коштів.

4.13. З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що саме виконання ТОВ "Софа ЛТД" свого обов`язку перед відповідачем є тим юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення цивільних прав та обов`язків між позивачем як новим кредитором та ТОВ "Танаіс-Суми" (боржник), при цьому виникнення цих цивільних прав та обов`язків не обумовлено настанням такої обставини як вручення позивачу документів, тому відсутні підстави вважати, що невиконання відповідачем обов`язку передати документи є істотним порушенням умов договору поруки, внаслідок якого позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні цього договору.

При цьому, суди попередніх інстанцій установили відсутність доказів звернення АТ "Комерційний банк "Приватбанк" до поручителя з вимогою виконати зобов`язання боржника за кредитними договорами із зазначенням сум заборгованості, та відсутність у договорі поруки вказівки на суму конкретних зобов`язань боржника, за виконання яких поручився позивач.

4.14. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову про розірвання договору поруки.

4.15. Доводи, викладені в касаційній скарзі ТОВ "Софа ЛТД", колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що вони не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та, передусім, зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.16. При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин колегія суддів відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 910/5001/19, від 24.12.2019 у справі № 910/5016/19, від 16.01.2020 у справі № 910/5000/19, від 22.01.2020 у справі № 910/4997/19.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ТОВ "Софа ЛТД".

Керуючись статтями 236, 238, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі № 910/4994/19 залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй