Історія справи

Постанова КГС ВП від 11.05.2023 року у справі №907/741/20
Постанова КГС ВП від 11.05.2023 року у справі №907/741/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 907/741/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случа О.В. - головуючого, Волковицької Н.О., Могил С.К.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шундерюк Надії Дмитрівни

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30 січня 2023 року (головуючий - Якімець Г.Г., судді: Бойко С.М., Бонк Т.Б.) у справі

за первісним позовом Фізичної особи-підприємця Галки Володимира Володимировича

до Фізичної особи-підприємця Шундерюк Надії Дмитрівни

про стягнення коштів

та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Шундерюк Надії Дмитрівни

до Фізичної особи-підприємця Галки Володимира Володимировича

про визнання недійсним договору.

(представники сторін у судове засідання суду касаційної інстанції не з`явились)

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ

1. Учасниками цього спору є Фізична особа-підприємець Галка Володимир Володимирович (далі - ФОП Галка В.В.) і Фізична особа-підприємець Шундерюк Надія Дмитрівна (далі - ФОП Шундерюк Н.Д.).

2. У липні 2014 року ФОП Галка В.В. (поклажодавець) і ФОП Шундерюк Н.Д. (зберігач) уклали договір відповідального зберігання, на виконання умов якого ФОП Галка В.В. передав, а ФОП Шундерюк Н.Д. прийняла різні товари для дітей (іграшки, коляски і тп) з правом їх викупу.

3. В подальшому, поклажодавець звернувся до зберігача з вимогою про повернення переданих товарів із зберігання, однак така вимога зберігачем виконана не була. У зв`язку з цим ФОП Галка В.В. подав до господарського суду позов, в якому просив стягнути з ФОП Шундерюк Н.Д. грошові кошти у розмірі вартості переданого і неповерненого майна, а також штрафні санкції нараховані за неналежне виконання господарського зобов`язання.

4. В свою чергу, ФОП Шундерюк Н.Д. звернулась до місцевого господарського суду із зустрічним позовом про визнання недійсним, укладеного з ФОП Галкою В.В. договору відповідального зберігання. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вказаний договір є удаваним правочином, адже сторони вчинили його не з метою передачі дитячих товарів на зберігання, а задля одержання ФОП Галкою В.В. гарантій забезпечення виконання ФОП Шундерюк Н.Д. своїх боргових зобов`язань, що виникли раніше, оскільки згадані товари насправді були передані ФОП Шундерюк Н.Д. ще до укладення договору відповідального зберігання в рамках наявних між сторонами правовідносин купівлі-продажу.

5. Господарський суд першої інстанції у задоволенні первісного позову відмовив, зустрічний задовольнив, позаяк визнав обґрунтованими доводи ФОП Шундерюк Н.Д. про те, що укладений між сторонами договір відповідального зберігання є удаваним правочином, який істотно та непропорційно збільшив міру майнової відповідальності ФОП Шундерюк Н.Д. за прострочення грошових зобов`язань за договорами купівлі-продажу, реально вчиненими сторонами раніше.

6. Апеляційний господарський суд рішення місцевого господарського суду скасував і прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні зустрічного позову, а первісний задовольнив частково. Суд апеляційної інстанції вирішив, що поданими ФОП Галкою В.В. належними і допустимими доказами доведено обставини того, що між сторонами цієї справи виникли саме правовідносини зберігання, тоді як докази, якими ФОП Шундерюк Н.Д. обґрунтовували свої заперечення та вимоги належними та допустимими не являються, обставин наявності між сторонами правовідносин купівлі-продажу, удаваності оспорюваного правочину як і вчинення його проти її волі не доводять.

7. У поданій касаційній скарзі, ФОП Шундерюк Н.Д. стверджувала про неправильність здійсненого апеляційним судом правозастосування (статті 235 Цивільного кодексу України, статей 79 86 Господарського процесуального кодексу України) та помилковість зроблених ним висновків, однак суд касаційної інстанції з доводами касаційної скарги не погодився, у її задоволенні відмовив, а постанову апеляційного господарського суду залишив без змін.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст вимог і підстав позовів

8. ФОП Галка В.В. звернувся у Господарський суд Закарпатської області з позовом до ФОП Шундерюк Н.Д., в якому просив стягнути з останньої 193 090, 51 грн, з яких 39 969, 41 грн грошова компенсація неповернутого майна, 50 000 грн штрафу та 103 121,10 грн неустойки. Позов мотивував порушенням зберігачем умов укладеного між ними договору відповідального зберігання № 24/2014/1 від 24.07.2014 та неповернення майна з відповідального зберігання на вимогу поклажодавця.

9. В свою чергу ФОП Шундерюк Н.Д. звернулася до місцевого господарського суду із зустрічним позовом до ФОП Галки В.В., в якому просила визнати недійсним, укладений між сторонами договір відповідального зберігання. Зустрічний позов мотивувала тим, що оспорюваний договір є удаваним, нікчемним, таким, що вчинений проти її волі.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

10. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.08.2022 у задоволенні первісного позову відмовлено в повному обсязі, а зустрічний позов задоволено. Суд визнав недійсним, укладений 24.07.2014 ФОП Галкою В.В. та ФОП Шундерюк Н.Д. договір відповідального зберігання майна № 24/2014/1.

11. Рішення суду мотивоване доведеністю ФОП Шундерюк Н.Д. обставин того, що дійсні відносини сторін у даному спорі більш вірогідно є відносинами саме купівлі-продажу, а не зберігання. Суд виснував, що наявними у справі доказами підтверджується, що оспорюваний договір зберігання сторонами укладено з метою, спрямованою не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а на досягнення інших правових наслідків, а саме для забезпечення виконання зобов`язань ФОП Шундерюк Н.Д. перед ФОП Галкою В.В. за договорами купівлі-продажу на підставі накладних, що містяться у матеріалах справи, та для відтермінування сплати ФОП Шундерюк Н.Д. заборгованості за придбані товари. Тобто, оспорюваним договором істотно та непропорційно збільшено міру майнової відповідальності ФОП Шундерюк Н.Д. за прострочення грошових зобов`язань за договорами купівлі-продажу, реально вчиненими сторонами раніше, що порушує права ФОП Шундерюк Н.Д. і є підставою для визнання такого договору недійсним. За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги ФОП Галки В.В. про стягнення грошових сум не підлягають задоволенню, оскільки заявлені на підставі визнаного судом недійсним договору зберігання товарів.

12. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 рішення господарського суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні зустрічного позову відмовлено, а первісний задоволено частково. Стягнуто з ФОП Шундерюк Н.Д. на користь ФОП Галки В.В. 39 969, 41 грн грошової компенсації неповернутого майна та 103 121, 10 грн пені.

13. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції вказав про помилковість висновків суду попередньої інстанції про те, що між сторонами цього спору склалися правовідносини з купівлі-продажу, а не зберігання майна, оскільки констатував, що такі висновки господарський суд першої інстанції зробив на підставі поданих ФОП Шундерюк Н.Д. доказів, які не є належними та допустимими. Апеляційний суд відмітив, що долучені ФОП Шундерюк Н.Д. до справи видаткові накладні не містять підписів сторін; примірник договору купівлі-продажу, що нібито укладався сторонами раніше, також не підписаний сторонами, а містить лише печатку ФОП Галка В.В.; з документів, які на думку ФОП Шундерюк Н.Д. підтверджують оплату товару неможливо встановити призначення платежу, а записи із підписами невідомих осіб не можуть вважатися доказами оплати товару.

В той же час, ФОП Галкою В.В. належним чином доведено, що 24.07.2014 між ним та ФОП Шундерюк Н.Д. було укладено договір відповідального зберігання, на виконання умов якого він передав останній на зберігання майно (товари для дітей) на загальну суму 39 969,41 грн. Вимога поклажодавця про повернення майна зберігачем задоволена не була, а відтак його вимоги про стягнення вартості неповерненого майна з нарахованої на неї неустойкою, яка передбачена договором, є підставними і підлягають задоволенню. Заявлена ж ФОП Галкою В.В. до стягнення сума штрафу задоволенню не підлягає, оскільки передбачених договором зберігання умов для її стягнення у даному випадку не було.

Обставин того, що вказаний договір зберігання є удаваним чи таким, що вчинений під впливом насильства ФОП Шундерюк Н.Д. у цьому провадженні не довела, а тому і підстав для визнання його недійсним немає.

Касаційна скарга

14. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, ФОП Шундерюк Н.Д. звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

15. Скаржниця стверджує, що постанову суду апеляційної інстанції прийнято з неправильним застосуванням приписів статті 235 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та без урахування висновку Верховного Суду щодо їх правильного застосовування, який було викладено у постанові від 16.02.2021 у справі № 927/645/19.

ФОП Шундерюк Н.Д. пояснює, що відповідно до висновку Верховного Суду для визначення правочину удаваним слід встановити не тільки правочин, який сторони насправді вчинили, але й встановити, що правочин який сторони насправді вчинили не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Водночас, застосовуючи статтю 235 ЦК України суд апеляційної інстанції вирішив, що приховуваним правочином, який необхідно перевіряти на предмет відповідності загальним вимогам, додержання яких є необхідним для дійсності правочину є не оспорюваний договір зберігання, який (як правильно визначено судом першої інстанції) є правочином із забезпечення виконання зобов`язань за договорами купівлі-продажу, а самі договори купівлі-продажу в забезпечення яких він був укладений. Як наслідок апеляційний суд не здійснив обов`язкової перевірки правочину, який сторони насправді вчинили, а натомість безпідставно здійснив перевірку договорів, які вчинялися сторонами раніше.

16. Скаржниця також зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову судом апеляційної інстанції було порушено приписи статей 79 86 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) та не враховано висновків Верховного Суду щодо дотримання стандарту доказування "вірогідність доказів", які було викладено як у вже згаданій постанові суду касаційної інстанції так і у постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

У цій частині ФОП Шундерюк Н.Д. наголошує, що при розгляді цієї справи суд апеляційної інстанції з надмірним формалізмом поставився до оцінки поданих нею доказів, оцінював їх окремо, а не у сукупності, не з`ясував дійсної спрямованості волі сторін при укладенні оспорюваного правочину, проігнорував, що нею було подано таку кількість доказів, яка переважила доводи іншої сторони спору.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

17. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Галка В.В. заперечує проти наведених у ній доводів, скаргу вважає необґрунтованою та безпідставною. У зв`язку з цим у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, оскаржувану постанову залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

18. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду заслухав суддю-доповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

20. Так, в ході розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції установлено, що 24.07.2014 між ФОП Галкою В.В. (поклажодавець) та ФОП Шундерюк Н.Д. (зберігач) було укладено договір № 24/2014/1 відповідального зберігання майна (далі договір зберігання), за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне безвідплатне зберігання майно, а саме: дитячі товари (санки, горшки, іграшки, коляски), асортимент та кількість якого визначається в актах прийому-передачі чи накладних, на підставі яких майно передається на зберігання.

1) Вартість майна, що передається на зберігання за цим договором є договірною та визначається в актах прийому-передачі чи накладних, на підставі яких майно передається на зберігання (пункт 1.2 договору зберігання).

2) Місце зберігання: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Буркут, 88 (пункт 1.3 договору зберігання).

3) У пункті 2.1 договору зберігання сторони визначили обов`язки зберігача, зокрема, зберігач зобов`язався: вживати всіх заходів, необхідних для забезпечення схоронності майна в період дії цього договору, тобто до часу поки майно не буде повернуто зберігачем поклажодавцю; повернути майно поклажодавцю, яке було передано на зберігання по першій вимозі останнього, а у випадку неповернення майна, переданого на зберігання по першій вимозі поклажодавця, відшкодувати повну вартість переданого майна, виходячи із вартості майна, вказаній в актах прийому-передачі чи накладних; у випадку придбання відповідно до умов цього договору переданого на зберігання майна (його частини), оплатити поклажодавцеві вартість придбаного майна на протязі трьох банківських днів від дати отримання від поклажодавця письмової згоди, що підтверджується виставленням рахунку; у випадку втрати, пошкодження або відмови повернути на вимогу поклажодавця майно, передане на зберігання, відшкодувати поклажодавцю вартість цього майна у розмірі його вартості, яка вказана у актах приймання-передачі.

4) Пунктом 2.4 договору зберігання сторони погодили, що зберігач має право придбати особисто майно (його частину), що передане на зберігання за цим договором, повідомивши попередньо про це поклажодавця у письмовій формі. В даному випадку зберігач зобов`язаний оплатити поклажодавцю вартість цього майна (його частини), яка визначається відповідно до рахунків, виставлених поклажодавцем.

5) Згідно з підпунктом 3.2.3 договору зберігання поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення переданого на зберігання майна повністю або частково.

6) Відповідно до пунктів 4.1-4.3 договору зберігання передача майна на збереження здійснюється за актом прийому-передачі чи накладною, які підписуються представниками сторін. При передачі майна на збереження до зберігача не переходить право власності на це майно. У випадку придбання зберігачем майна (його частини), у відповідності до умов п. 2.4 цього договору, перехід права власності на придбане майно відбувається у момент проведення зберігачем повного розрахунку за це майно.

7) У пункті 5.1 договору зберігання сторони узгодили, що зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна, переданого поклажодавцем на збереження з дати передачі на зберігання і до дати повернення його (майна) поклажодавцю. Зберігач повинен за власний рахунок повернути поклажодавцю рівну кількість аналогічного майна у належному стані.

8) У випадку неповернення майна поклажодавцю за вимогою останнього на протязі більше одного дня, зберігач повинен виплатити поклажодавцю неустойку в розмірі 2% від вартості неповернутого (несвоєчасно повернутого) майна за кожен день затримки, включаючи день фактичного повернення (пункт 5.3 договору зберігання).

9) Пунктом 5.4 договору зберігання передбачено, що у випадку вчинення зберігачем будь-яких юридичних дій щодо майна, переданого поклажодавцем на збереження, які не будуть узгоджені з поклажодавцем, зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф у розмірі 50 000 грн.

10) Повернення майна, відшкодування його вартості має бути проведено зберігачем на протязі трьох календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги поклажодавця (пункт 5.6 договору зберігання).

21. На виконання умов договору зберігання сторонами підписано акти передачі на відповідальне зберігання від 24.07.2014 на загальну суму 39 969, 41 грн, а саме: № 1 на суму 11 601, 28 грн, № 2 на суму 2 777, 43 грн, № 3 на суму 7 935, 52 грн, № 4 на суму 2 968, 10 грн, № 5 на суму 1 204, 60 грн, № 6 на суму 12 282, 89 грн, № 7 на суму 1 199, 59 грн. Як вбачається з вказаних актів на зберігання передано товари для дітей.

22. 05.06.2020 поклажодавець звернувся до зберігача з вимогою повернути майно, передане на зберігання протягом 10 календарних днів з дати отримання вимоги. Вказана вимога отримана зберігачем 10.06.2020, що підтверджується доказами, доданими до позовної заяви.

23. Відповіді на претензію поклажодавець не отримав, вимог претензії зберігач не виконав, майно, передане на зберігання не повернув.

24. У зв`язку з наведеним, у жовтні 2020 року ФОП Галка В.В. звернувся до суду з цим позовом про стягнення з ФОП Шундерюк Н.Д. 39 969, 41 грн грошової компенсації неповернутого майна, 50 000 грн штрафу та 103 121, 10 грн неустойки.

25. Поряд з цим, ФОП Шундерюк Н.Д. подала до суду зустрічний позов про визнання недійсним, укладеного з ФОП Галкою В.В. договору зберігання. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вказаний договір є удаваним правочином, адже сторони вчинили його не з метою передачі дитячих товарів на зберігання, а задля одержання ФОП Галкою В.В. гарантій забезпечення виконання ФОП Шундерюк Н.Д. своїх боргових зобов`язань, що виникли раніше, оскільки згадані товари для дітей насправді були передані ФОП Шундерюк Н.Д. ще до укладення договору зберігання в рамках наявних між сторонами правовідносин купівлі-продажу.

26. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

27. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

28. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

29. Відповідно до приписів статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

30. Тобто, встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

31. Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин ("прихований") може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться в статті 203 ЦК України. Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою визнання його недійсним.

32. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 927/645/19 (на неї посилається скаржниця у касаційній скарзі) суд касаційної інстанції щодо правильного застосування згаданого положення ЦК України надав такі висновки:

"За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договорів дарування та з`ясування питання про те, чи не укладені ці угоди з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права".

33. Так, предметом спору у цій справі за зустрічним позовом є вимога ФОП Шундерюк Н.Д. про визнання недійсним договору зберігання, як такого, що прикриває собою договір забезпечення виконання зобов`язань ФОП Шундерюк Н.Д. за раніше укладеними із ФОП Галкою В.В. договорами купівлі-продажу товарів.

34. Суд першої інстанції, взявши до уваги, подані ФОП Шундерюк Н.Д. докази, зустрічний позов задовольнив, позаяк погодився із доводами ФОП Шундерюк Н.Д. про те, що насправді між сторонами склалися правовідносини з купівлі-продажу, а не зберігання майна, в той час як оспорюваний правочин укладено з метою, спрямованою не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а на досягнення інших правових наслідків, а саме для забезпечення виконання зобов`язань ФОП Шундерюк Н.Д. перед ФОП Галкою В.В. за договорами купівлі-продажу.

35. В свою чергу суд апеляційної інстанції з висновками місцевого господарського суду не погодився, оскільки констатував, що покладені в основу рішення господарського суду першої інстанції докази не є належними і допустимими. Апеляційний суд надавши власну оцінку поданим ФОП Шундерюк Н.Д. доказам констатував, що долучені нею до справи видаткові накладні не містять підписів сторін; примірник договору купівлі-продажу, що нібито укладався сторонами раніше, також не підписаний сторонами, а містить лише печатку ФОП Галка В.В.; з документів же, які на думку ФОП Шундерюк Н.Д. підтверджують оплату товару неможливо встановити призначення платежу, а записи із підписами невідомих осіб не можуть вважатися доказами оплати товару.

36. За такої оцінки доказів апеляційний господарський суд вирішив, що ФОП Шундерюк Н.Д. не було доведено обставин того, що ще до укладення оспорюваного договору зберігання між нею та ФОП Галкою В.В. склалися правовідносини купівлі-продажу переданого на зберігання товару, а відтак і підстави вважати укладений між сторонами договір зберігання (із заявлених підстав зустрічного позову) удаваним правочином у даному випадку відсутні.

37. Ураховуючи наведене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що жодної суперечності у здійсненому судом апеляційної інстанції застосуванні згаданих вище приписів ЦК України, зокрема, статті 235 цього Кодексу, тому що має місце у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 927/645/19 немає, адже процитовані у касаційній скарзі загальні висновки суду касаційної інстанції із згаданої постанови про "правову природу удаваних правочинів" суд апеляційної інстанції врахував, однак вирішив, що такої удаваності у даному випадку ФОП Шундерюк Н.Д. не доведено.

38. В той же час, ФОП Галкою В.В. належними і допустимими доказами доведено обставини укладення договору зберігання, обставини передачі відповідного майна на зберігання, обставини звернення поклажодавця до зберігача з вимогою про повернення майна із зберігання та обставини неповернення такого майна на надіслану вимогу.

39. За таких обставин, підстави вважати, що постанову апеляційного господарського суду ухвалено з неправильним застосовуванням статті 235 ЦК України та без урахування висновку Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаної правової норми у даному випадку відсутні.

40. Доводи ж касаційної скарги у цій частині зводяться до прохання про здійснення переоцінки оцінених судом апеляційної інстанції доказів, однак такі дії за межі повноважень суду касаційної інстанції виходять.

Колегія суддів вважає, що наводячи відповідні доводи скаржниця не враховує, що частиною другою статті 300 ГПК України чітко передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

41. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

42. Твердження ж ФОП Шундерюк Н.Д. про неврахування апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови висновків суду касаційної інстанції щодо правильного дотримання приписів статей 79 86 ГПК України є безпідставними, позаяк надані касаційним судом висновки (у постановах від 16.02.2021 у справі № 927/645/19 та від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 (як і всіх інших справах, посилання на які містяться у зазначеній постанові)) стосуються загальних підходів до оцінки доказів при з`ясуванні обставин будь-якої господарської справи, а тому вони не можуть бути покладені у заперечення висновків суду апеляційної інстанції у даній справі, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності доказів.

43. Більше того, стандарт доказування "вірогідність доказів", про недотримання якого заявляє скаржниця, не може застосовуватись судами без урахуванням інших характеристик доказів, зокрема, таких як належність і допустимість

44. Верховний Суд у прийнятті даної постанови також керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржницею не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

46. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що подана ФОП Шундерюк Н.Д. касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Водночас прийнята у справі постанова апеляційного господарського суду повністю відповідає правовим нормам, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Судові витрати

47. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги залишаються за скаржницею.

Керуючись статтями 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шундерюк Надії Дмитрівни залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30 січня 2023 року у справі № 907/741/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Случ О.В.

Судді Волковицька Н.О.

Могил С.К.