ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/2284/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 (головуючий суддя Куксов В. В., судді Дикунська С. Я., Шаптала Є. Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 (суддя Кирилюк Т. Ю.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промексплуатація"

до Київської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Промексплуатація" (далі - ТОВ "Промексплуатація", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення терміну дії Договору оренди земельної ділянки від 03.12.2009 (далі - Договір оренди).

2. Позов обґрунтовано тим, що до закінчення строку дії Договору оренди позивач листом повідомив відповідача про свій намір скористатися переважним правом на поновлення Договору оренди, до якого було додано Додаткову угоду №1 про поновлення Договору оренди земельної ділянки, які залишені відповідачем без відповіді та реагування. Оскільки після закінчення строку дії договору позивач продовжив користуватись земельною ділянкою, за відсутності заперечень відповідача проти продовження договору протягом місяця після завершення строку його дії, проте, зволікання зі сторони відповідача щодо укладення додаткової угоди до Договору оренди, позивач зазначає про наявність підстав для поновлення Договору оренди відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та укладення додаткової угоди в судовому порядку.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 позов задоволено частково. Визнано поновленим Договір оренди земельної ділянки від 03.12.2009, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В. І. за реєстровим № 903 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 04.12.2009 за № 66-6-00548, укладений ТОВ "Промексплуатація" та Київською міською радою, на той самий строк та на тих самих умовах. Доповнено статтю 3 Договору оренди земельної ділянки від 03.12.2009, пунктом 3.2 наступного змісту: "3.2. Дію цього договору продовжено на наступні 10 років відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі". Стягнуто з Київської міської ради на користь ТОВ "Промексплуатація" 2 102,00 грн судового збору.

4. Судове рішення мотивовано тим, що відповідачем не спростовано неналежне виконання позивачем своїх обов'язків за Договором оренди, позивач до закінчення Договору оренди повідомив орендодавця про свій намір скористатися переважним правом на його поновлення, після закінчення дії договору продовжує належне користування земельною ділянкою, яка є об'єктом Договору оренди від 03.12.2009, тоді як відповідачем не направлено позивачу (орендарю) заперечення у поновленні зазначеного договору протягом одного місяця після закінчення строку його дії, а тому такий договір є поновленим на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" і відповідач безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди, яка має бути укладена в обов'язковому порядку. При цьому судом враховано, що надана позивачем додаткова угода до Договору оренди, окрім строку дії договору, містить інші додаткові умови, що не відповідає вимогам частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", тому ефективним та законодавчо можливим способом захисту порушеного права, у даному випадку, визнано внесення змін до статті 3 Договору оренди шляхом його доповнення пунктом 3.2 щодо поновлення строку дії на наступні 10 років.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

6. При цьому апеляційний господарський суд, відхиляючи доводи скаржника щодо неналежного виконання позивачем зобов'язань за Договором оренди, вказав на те, що проведення позивачем орендних платежів у розумінні положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" є свідченням продовження користування орендарем земельною ділянкою та належного виконання умов договору. Також, суд вказав, що нецільове використання земельної ділянки є підставою для розірвання договору, тоді як невикористання орендарем земельної ділянки, у тому числі і для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку, що визначено за договором як цільове призначення земельної ділянки, не є тотожнім нецільовому використанню земельної ділянки, тому не може бути підставою для відмови у поновленні договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача

7. Відповідач подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

9. Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від
10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц щодо наявності юридичних фактів для поновлення договору оренди та у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17 щодо застосування приписів статті 416 Цивільного кодексу України та статті 102-1 Земельного кодексу України при вирішенні питання припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

10. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій надано належну оцінку усім доводам відповідача; висновки, викладені у рішеннях Верховного Суду у справах № 594/376/17-ц та № 910/5963/17, не є подібними зі справою, що розглядається, тому не можуть враховуватись як джерело правозастосування; у справі № 910/8798/18 Верховний Суд за результатами перегляду направив справу на новий розгляд, оскільки судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки доводам відповідача щодо належного користування земельною ділянкою, втім у даній справі судами надано оцінку усім доводам відповідача, тому відсутні підстави для направлення справи на новий розгляд.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

11. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Київською міською радою (Орендодавець) та ТОВ "Промексплуатація" (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03.12.2009 за реєстровим № 903 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 04.12.2009 за № 66-6-00548 (далі - Договір оренди), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2729 га, яка знаходиться за адресою: проспект Возз'єднання, 2 у Дніпровському районі міста Києва і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 8000000000:90:105:0042; цільове використання земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку. Договір укладено на 10 років (пункти 2.1.3.1 вказаного Договору).

12. За умовами пункту 6.2 Договору оренди право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього Договору.

13. Відповідно до пункту 11.7 Договору оренди після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, Орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

14. Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 04.12.2009, Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером undefined.

15. Судами встановлено, що з урахуванням державної реєстрації Договору оренди (04.12.2009) строк його дії закінчився 04.12.2019.

16.01.11.2019 позивачем направлено відповідачу лист-повідомлення про поновлення Договору оренди до якого було додано примірник відповідної Додаткової угоди № 1 про поновлення договору оренди земельної ділянки підписаний та скріплений печаткою орендаря. Вказаний лист було направлено з порушенням строку повідомлення, встановленого Договором оренди, проте враховуючи, що умовами Договору оренди не визначено наслідки порушення такого строку, тому з урахуванням граничного строку направлення листа-повідомлення (не пізніше ніж за місяць до закінчення дії договору), встановленого частиною 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі", суди дійшли висновку, що строк звернення орендаря до орендодавця з повідомленням про поновлення договору оренди землі здійснено з дотриманням чинного законодавства, а отже, позивачем не втрачено переважного права на поновлення договору.

17. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради у відповідь листом від 27.01.2020 за № 05716-1508, повідомив позивача про те, що для поновлення Договору оренди земельної ділянки потрібно рішення Київської міської ради або висновок постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування про поновлення такого договору, оскільки такі документи до Департаменту не надходили, а отже немає підстав для укладання додаткової угоди про поновлення Договору оренди земельної ділянки.

18.27.01.2020 позивач повторно звернувся до відповідача з заявою № 4/01 щодо підписання додаткової угоди про поновлення Договору оренди у строки, встановлені статтею 33 Закону України "Про оренду землі", додавши до вказаної заяви додаткову угоду. Проте вказана заява також залишена без належного реагування.

19. З огляду на те, що відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди про поновлення Договору оренди земельної ділянки, а позивач продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою та сплачувати орендні платежі, при цьому від відповідача протягом місяця після закінчення строку дії цього Договору не надходило заперечення проти його поновлення, тому, з урахуванням, положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", на думку позивача, зазначені обставини є підставою для поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

20. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

22. Питання права на касаційне оскарження врегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

23. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

24. У поданій касаційній скарзі відповідач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що судами попередніх інстанцій застосовано статтю 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №594/376/17-ц та постановах Верховного Суду у справах № 910/5963/17, № 910/8798/18 (пункт 9 постанови).

25. Предметом спору у даній справі є вимога про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення терміну дії Договору оренди земельної ділянки від
03.12.2009, в редакції запропонованій позивачем, на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

26. Положеннями частиною 3 статті 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

27. Закон України "Про оренду землі" визначає умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Порядок поновлення договору оренди земельної ділянки визначено статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини перша-п'ята цієї статті), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина шоста цієї статті).

28. Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина 1 цієї статті).

28.1. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (Стаття 33 Закону України "Про оренду землі").

28.2. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

28.3. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

28.4. Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

29. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц, предметом розгляду у якій був спір про визнання договору оренди землі недійсним та визнання договору оренди землі поновленим, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій, зазначила, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків. Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

30. Аналізуючи положення зазначеної правової норми, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх висновках зазначала, що статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

При статтею 33 Закону України "Про оренду землі"одавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами 1-5, так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

31. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у справі №594/376/17-ц, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно встановити наявність чотирьох основних юридичних фактів, і зокрема, належне виконання орендарем своїх обов'язків за договором оренди.

32. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц та у справі № 159/5756/18, які є останніми, прийнятими за подібних правовідносин, та які узгоджуються з висновками у справі № 594/376/17-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

33. Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у наведених вище постановах, слід зауважити, що переважне право перед іншими особами на продовження орендних правовідносин має орендар, який добросовісно виконував свої обов'язки за договором оренди землі.

34. Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону, суди зазначили, що з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, направлення орендарем листа-повідомлення орендодавцю до закінчення строку дії Договору оренди про намір скористатися переважним правом на поновлення цього Договору, не надання орендодавцем заперечень або відмови на його поновлення протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, продовження користування земельною ділянкою після спливу строку договору, звернення до орендодавця з листом-повідомленням щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору на той самий строк на тих самих умовах (з наданням проекту додаткової угоди) після закінчення строку дії договору, є достатнім для внесення змін до Договору оренди. При цьому судами відхилено посилання відповідача щодо неналежного виконання договірних зобов'язань за договором оренди за недоведеністю цих обставин відповідачем.

35. Водночас, за змістом частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

36. Як зазначено у наведених вище висновках Великої Палати Верховного Суду, окрім встановлених судами юридичних фактів, які є необхідними для поновлення договору оренди на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", тобто, входять до предмету доказування, обов'язковим є також встановлення обставин (фактів) належного виконання орендарем своїх обов'язків за договором оренди. При цьому, в силу вимог положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо належного виконання орендарем обов'язків за умовами договору та статей 13, 74 ГПК України, тягар такого доказування покладається саме на орендаря, тобто, особу, яка звернулась з позовом.

37. Отже, тягар доказування обставин, на які посилається позивач, лежить на цій стороні, а тому саме позивач повинен довести належними і допустимими доказами, що він належним чином виконував обов'язки за договором оренди земельної ділянки, яка надавалась з метою використання для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку.

38. З огляду на викладене, судами також не надано належної правової оцінки запереченням відповідача, що сплата орендної плати не свідчить про належне виконанням договору оренди земельної ділянки, оскільки предметом Договору оренди є земельна ділянка, розташована за адресою: проспект Возз'єднання, 2 у Дніпровському районі міста Києва, яка надавалась орендарю в користування для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку, проте, виконання орендарем обов'язків щодо будівництва судами не досліджено.

39. Крім того, слід зауважити, що місцевим господарським судом задоволено позовні шляхом визнання поновленим Договору оренди земельної ділянки від
03.12.2009 та доповнення статті 3 цього Договору пунктом 3.2, які не заявлялись позивачем, оскільки предметом позову у даній справі є вимога про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення терміну дії Договору оренди земельної ділянки від 03.12.2009 на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

40. Між тим, поновлення договору оренди згідно із частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" здійснюється у встановленому законодавством порядку.

40.1. Так, частинами 8 та 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

40.2. Отже, поновлення договору оренди землі в судовому порядку, у передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов'язків на новий строк.

40.3. Правочин, на підставі якого здійснюється продовження орендних прав та обов'язків, у силу загальних приписів Цивільного кодексу України щодо порядку укладення, зміни та розірвання договорів має бути вчинений у тій самій формі, що й первісний договір оренди.

40.4. За змістом статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту його прав та інтересів.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно зі статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

40.5. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" у відповідній редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено як підстави поновлення договору оренди землі, так і порядок такого поновлення шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди землі. Право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означають право сторони на звернення до суду для укладення додаткової угоди.

40.6. Додаткова угода до договору оренди землі, зміст якої зафіксований у рішенні суду, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

40.7. Отже, задовольняючи позовні вимоги шляхом встановлення факту поновлення Договору оренди, суди попередніх інстанцій вказаних приписів не врахували та шляхом визнання поновленим договору оренди земельної ділянки помилково дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову, що фактично є констатацією судом обставин продовження орендних правовідносин без укладення додаткової угоди.

40.8. Відповідно до приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 N 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч. 5). Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6).

40.9. Згідно положень частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

40.10. З огляду на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, задовольнивши їх у спосіб, який не заявлявся позивачем, а суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення суду не виправив зазначених порушень, Верховний Суд вважає за необхідне також звернути увагу судів на останню правову позицію щодо способу захисту порушеного права, у разі звернення з позовом на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", викладену, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц.

41. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій у вирішенні спору у подібних правовідносинах щодо поновлення договору оренди земельної ділянки на той самий строк на тих самих умовах, не враховані правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", що призвело до неповного з'ясування обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

42. Отже, наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала своє підтвердження під час касаційного провадження, а тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

43. Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення у даній справі ( № 910/2284/20) ухвалене судами попередніх інстанцій без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від
21.03.2018 у справі №910/5963/17, предметом розгляду у якій був позов про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 23.07.2015 № 921/1785 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки", оскільки висновки у зазначеній справі і у справі № 910/2284/20, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із цих справ, виходячи з предмету спору, встановлених судами конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, судами застосовано різні норми матеріального права, що виключає подібність спірних правовідносин у цій справі, із правовідносинами, що виникли у наведеній скаржником справі.

44. Крім того, постановою Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/8798/18, на яку посилається скаржник, за результатами касаційного перегляду рішення судів попередніх інстанцій було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі, який може враховуватись при розгляді інших справ у подібних правовідносинах.

45. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що попередні судові інстанції припустилися порушення норм процесуального права, а саме, вимог статті 86 ГПК України щодо оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та статті 86 ГПК України стосовно ухвалення судового рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень.

46. Також, Верховний Суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії").

46.1. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

46.2. Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

47. Отже, допущене судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права щодо повного та всебічного встановлення обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, унеможливлює здійснення Верховним Судом перевірки правильного застосування судам норм матеріального права під час вирішення спору, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

48. Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані аргументи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу про законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій і про правильне застосування цими судами норм матеріального та процесуального права.

Висновки Верховного Суду

49. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

50. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

51. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

52. Ураховуючи допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, а касаційну скаргу задовольнити частково.

53. При новому розгляді суду слід урахувати викладене в цій постанові та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права.

Щодо судових витрат

54. Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі № 910/2284/20 скасувати.

3. Справу № 910/2284/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено та підписано у розумний строк з урахуванням перебування судді Міщенка І. С. на лікарняному.

Головуючий Суховий В. Г.

Судді Берднік І. С.

Міщенко І. С.