Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КГС ВП від 21.02.2018 року у справі №906/165/17 Ухвала КГС ВП від 21.02.2018 року у справі №906/16...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/165/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави,

прокурор - Насадчук Ж.Д. (посвідчення від 13.10.2015 №035987),

відповідач - 1 - відділ освіти Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області,

представник відповідача -1 - не з'яв.,

відповідач - 2 - публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком"

представник відповідача - 2 - Сероветник О.А. - адвокат (свідоцтво від 02.03.2018 №000931),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Гадзинська загальноосвітня школа I-III ступенів,

представник Гадзинської загальноосвітньої школи I-III ступенів - не з'яв., та

Житомирська районна рада,

представник Житомирської районної ради - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" (далі - Товариство)

на рішення господарського суду Житомирської області від 29.05.2017 (головуючий суддя - Маріщенко Л.О.)

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 (головуючий суддя - Крейбух О.Г., судді: Савченко Г.І. і Саврій В.А.)

у справі №906/165/17

за позовом першого заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави (далі - Прокурор)

до відділу освіти Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - Відділ освіти) та

Товариства

про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити нежитлове приміщення,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Гадзинська загальноосвітня школа I-III ступенів (далі - Школа);

Житомирська районна рада (далі - Райрада).

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним договору оренди частини нежитлового приміщення від 01.01.2004 № 5 (далі - Договір оренди) і зобов'язання звільнити та повернути Відділу освіти нежитлове приміщення загальною площею 25,11 кв.м.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Договір оренди укладено з порушенням статті 63 Закону України "Про освіту", оскільки передача в оренду майна, що є об'єктом освіти, без урахування його призначення - для навчально-виховного процесу, освітньої діяльності - є підставою для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 29.05.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.08.2017: позовні вимоги задоволено; визнано недійсним Договір оренди та припинено зобов'язання за Договором оренди на майбутнє; зобов'язано Товариство звільнити нежитлове приміщення загальною площею 25,11 кв.м, вартістю 8436,00 грн., розташоване в приміщенні Школи за адресою: 12404, Житомирський район, с.Гадзинка, вул.Вишнева, 2, та повернути його Відділу освіти шляхом підписання акту приймання-передачі; стягнуто з Відділу освіти 1 600 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви; стягнуто з Товариства 1 600 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані наявністю правових підстав для задоволення позову, оскільки Договір оренди суперечить вимогам частини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту", тому що орендоване приміщення було передано в оренду для проведення господарської діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно витлумачено норми закону щодо об'єкту оренди частини нежилого приміщення, внаслідок чого в судових рішеннях суди дійшли неправильного висновку про права та обов'язки сторін.

Згідно з доводами, викладеними у касаційній скарзі:

- частина п'ята статті 63 Закону України "Про освіту" не містить конкретного визначення, яке використання об'єкта може кваліфікуватися як таке, що буде суперечити призначенню. Спірне приміщення ніколи не використовувалося для забезпечення навчально-виховного процесу, технологічно не пов'язане з навчальним процесом, є складською кімнатою, має окремий вхід і знаходиться у місці, до якого вихованці навчального закладу вільного доступу не мають;

- доводи щодо порушення у зв'язку з укладенням Договору оренди приписів частини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту" та пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПін 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, є безпідставними;

- пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" визначено, що навчальні заклади мають право надавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі;

- можливість надання навчальними закладами платних послуг передбачена частиною четвертою статті 61 Закону України "Про освіту", згідно з якою додатковими джерелами фінансування є, в тому числі, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

- автоматичну телефонну станцію (АТС типу АТСК-50/200), яка знаходиться у спірному орендованому приміщенні, запроектовано та побудовано в 1999 році за погодженням з Сільрадою;

- розпорядженням заступника голови Райради від 24.05.2005 №23, яке затверджено рішенням 23 сесії 4 скликання Райради від 02.08.2005, Відділу освіти надано дозвіл на передачу в оренду Товариству спірного приміщення. Зазначені розпорядження та рішення не визнані незаконними і є чинними на даний час.

У відзиві на касаційну скаргу Прокурор зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових актів і просить рішення господарського суду Житомирської області від 29.05.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Згідно з доводами Прокурора, викладеними у відзиві на касаційну скаргу:

- об'єкти освіти, засновані на державній власності, не підлягають приватизації та використанню їх не за призначенням, з іншою метою, ніж здійснення навчального чи наукового процесу, суперечить закону ;

- невикористання певного приміщення навчальним закладом безпосередньо в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності не свідчить про неприналежність цього приміщення до об'єкту освіти та не скасовує необхідності додержання вимог частини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту" при передачі об'єктів освіти в оренду;

- у матеріалах справи відсутні докази пов'язаності мети використання спірного приміщення з освітньою діяльністю;

- скаржником невірно витлумачено існуючі нормативні приписи щодо необхідності використання приміщень об'єктів освіти виключно за призначенням. Адже вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог часини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

Рішенням 15 сесії 23 скликання Райради від 25.12.2001 "Про розмежування майна комунальної власності між власністю територіальних громад" приміщення Школи в селі Гадзинка Житомирського району Житомирської області прийнято у спільну власність територіальних громад Житомирського району.

Розпорядженням заступника голови Райради від 24.05.2005 № 23, затвердженим рішенням Райради від 02.08.2005, Відділу освіти надано дозвіл на укладання з Товариством договору оренди нежитлового приміщення Гадзинської ЗОШ І-ІІ ступенів, площею 25.11 м2, яке розташоване за адресою: Житомирський район, с.Гадзинка, вул.Вишнева, з метою надання послуг.

Відділом освіти (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено Договір оренди, відповідно до умов якого:

- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування під АТС нежиле приміщення загальноосвітньої школи с.Гадзинка, площею 25,11 м2 (пункт 1.1);

- вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно з підписанням договору та акта приймання-передачі вказаного приміщення (пункт 2.1);

- договір діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2004 (пункт 8.1);

- договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення дії договору ні одна зі сторін не заявила про його припинення (пункт 8.4);

Враховуючи відсутність повідомлень сторін про припинення Договору оренди, термін дії останнього продовжений до 31.12.2017.

Відповідно до акта приймання-передачі орендованого приміщення від 01.01.2004, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення в с.Гадзинка, загальноосвітньої школи І-ІІ ст. загальною площею 25,11 м2,вартість якого визначена експертною оцінкою станом на 01.01.2004 і складає 8 436 грн.

Звертаючись з позовом у даній справі до господарського суду Житомирської області, Прокурор посилався на те, що Договір оренди є незаконним, оскільки в оренду було передано приміщення державного навчального закладу для цілей, не пов'язаних з навчально-виховним процесом, що суперечить положенням частини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту", пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм, влаштування утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2-008-01, тому на підставі статей 203, 215 ЦК України Договір оренди має бути визнаний недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Договір оренди суперечить вимогам частини п'ятої статті 63 Закону України "По освіту", оскільки орендоване приміщення було передано для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, адже, як встановлено попередніми судовими інстанціями: за Договором оренди частина приміщень Школи передана Товариству в оренду з метою розміщення обладнання стаціонарного телефонного зв'язку; у матеріалах справи відсутні докази пов'язаності мети використання спірного приміщення з освітньою діяльністю; Договором оренди фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під розміщення автоматичної телефонної станції, тобто для проведення орендарем господарської діяльності.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладення Договору оренди) :

- навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу (частина друга статті 18);

- фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (частини перша та четверта статті 61);

- матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством (частина перша статті 63);

- об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (частина п'ята статті 63).

Відповідно до пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 №63, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що: за Договором оренди частина приміщень Школи передана Товариству в оренду з метою розміщення обладнання стаціонарного телефонного зв'язку; в матеріалах справи відсутні докази пов'язаності мети використання спірного приміщення з освітньою діяльністю; Договором оренди фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під розміщення автоматичної телефонної станції, тобто для проведення орендарем господарської діяльності, тобто такої, що не пов'язана з навчально-виховним процесом, - дійшли заснованого на законі висновку про визнання недійсним Договору оренди, зміст якого суперечить вимогам Закону України "Про освіту", та про зобов'язання повернути спірне приміщення, оскільки таке приміщення загальноосвітнього навчального закладу не може бути об'єктом оренди для використання його у комерційній діяльності.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки згідно з імперативними приписами частини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент укладення Договору оренди) об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об'єкту освіти.

Водночас згідно з частиною четвертою статті 61 Закону України "Про освіту" (у згаданій редакції) майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень, однак лише за умови дотримання вимог статті 63 цього Закону і, зокрема, якщо об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Посилання скаржника на пункт 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", яким визначено, що навчальні заклади мають право надавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки згадану постанову прийнято лише 27.08.2010, тобто після укладення сторонами Договору оренди.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що розпорядження заступника голови Райради від 24.05.2005 №23, яке затверджено рішенням 23 сесії 4 скликання Райради від 02.08.2005, на підставі яких Відділу освіти надано дозвіл на передачу в оренду Товариству спірного приміщення, на даний час не визнані незаконними і є чинними, також не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

Частиною першою статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто згадане рішення Райради від 02.08.2005 вичерпало свою дію внаслідок його виконання, тому скасування (визнання недійсним) такого акта не породжує і не могло б породити ніяких наслідків, а відтак його чинність чи нечинність на будь-який час не мала значення для вирішення питання про недійсність оспорюваного правочину.

Інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Проте касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, що застосовані судами з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

Доводи, які наведені Прокурором у відзиві на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 3 840 грн.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 29.05.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 у справі № 906/165/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст