ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 року

м. Київ

справа № 916/1645/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В., за участю секретаря судового засідання - помічника судді Фролової Н.І. (за дорученням головуючого судді) розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції через Південно-західний апеляційний господарський суд касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2018 у справі № 916/1645/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" до територіальної громади в особі Одеської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, за участю представників позивача:Кут М.В.,відповідача:Чернової Г.А. ,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року Одеське обласне управління АТ Ощадбанк Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 85,3 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м., що належить Одеській міській раді згідно з рішенням суду про визнання цієї квартири відумерлою спадщиною.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.12.2018 (суддя Гут С.Ф.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 (судді Савицький Я.Ф., Колоколов С.І., Разюк Г.П.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в позові.

Так, скаржник зазначає, що: судове рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки не виконано жодним боржником, тому помилковими є висновки судів про намагання позивача повторно звернути стягнення на майно; строк пред`явлення відповідного судового наказу до примусового виконання обчислюється не з моменту прийняття рішення суду про звернення стягнення та видачі відповідного виконавчого документа, а з дати завершення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконати. Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради відповідно до рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 08.05.2018 визнана власником відумерлого майна і згідно зі ст. 23 Закону України "Про іпотеку" є новим іпотекодавцем в силу прямої вказівки Закону, а не в порядку спадкування.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.07.2019.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.03.2008 між позивачем (Банком) та ОСОБА_2 (позичальником) укладено кредитний договір №1801/0309, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 198 593,00 євро зі сплатою 12% річних із терміном повернення до 05.03.2028.

Одночасно в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем (іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (іпотекодавцем) (майновим поручителем) укладено іпотечний договір № 357, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 85,3 кв.м., житловою площею 47,9 кв.м.

18.11.2009 Малиновський районний суд міста Одеси рішенням у справі №2-4520/2009 стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Банку 2 175 142,70 грн. заборгованості за кредитним договором. У резолютивній частині вказаного рішення встановлено порядок його виконання: шляхом звернення стягнення на заставлене майно, в тому числі і на спірну квартиру.

Вказане судове рішення виконано не було, виконавчий документ повернуто позивачу 26.12.2016 у зв`язку з неможливістю його примусового виконання через відсутність у боржника майна.

Також судами встановлено, що після смерті поручителя позивач звернувся із заявою кредитора до нотаріальної контори. Нотаріальною конторою заведено спадкову справу №560/2013 та повідомлено, що 31.07.2018 брат та сестра померлого відмовились від спадщини.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08.05.2018 у справі №522/15066/17 за заявою Банку визнано відумерлою спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , що відкрилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартиру передано у власність територіальної громади Одеської міської ради.

Посилаючись на ті обставини, що рішення Малиновського районного суду міста Одеси у справі №2-4520/2009 виконано не було, а право власності на квартиру перейшло до Одеської міської ради, Банк звернувся з цим позовом до господарського суду.

Відмовляючи в позові, суди обох інстанцій зазначили, що:

- в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №136795504 міститься інформація про розірвання іпотечного договору 31.01.2014 та припинення права власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2014;

- 28.11.2012 закінчився трирічний строк пред`явлення до виконання виконавчого листа з примусового виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18.11.2009 у справі № 2-4520/2009, встановлений у п. 1. ч. 1. ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній станом на 28 листопада 2009 року), при цьому позивачем не надано доказів пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-4520/2009, не зазначено поважності причин пропуску строку пред`явлення виконавчого документу до виконання після закінчення визначеного законом трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання;

- щодо наданого позивачем листа Чорноморського міського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області від 27.09.2018, зі змісту якого видно, що виконавчий документ №2-4520/2009 неодноразово перебував на виконанні, але 29.12.2016 відповідне виконавче провадження завершено у зв`язку з відсутністю у боржника майна, то суди обох інстанцій його відхилили, оскільки за їх висновками такий виконавчий документ видавався з метою стягнення з ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 865, 00 гривень, а не основної заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 175 142,70 гривень.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає вищенаведені висновки щодо обставин справи помилковими, та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи. Так, серед матеріалів справи наявні два листи Чорноморського міського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області від 27.09.2018 про повернення виконавчих листів №2-4520/2009 про стягнення на його користь судових витрат у розмірі 865, 00 гривень та основної заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 175 142,70 гривень (а.с. 127, 128). Відтак, враховуючи, що згідно з цими листами 29.12.2016 відповідні виконавчі листи повернуті стягувачу без виконання у зв`язку з відсутністю у боржника майна, помилковим є обчислення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа з примусового виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18.11.2009 з моменту видачі наказу. Такий строк повинен рахуватись відповідно до положень ч. 5 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Разом з цим, щодо висновків судів про безпідставність позовних вимог у даній справі, то судова колегія вважає їх по суті правильними, однак з інших мотивів.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 33 Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, в тому числі, на підставі рішення суду.

Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) встановлено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

В свою чергу, статтею 23 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

В силу приписів ст. 608 ЦК України, зі смертю боржника припиняються лише ті зобов`язання, які нерозривно пов`язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою.

Враховуючи, що іпотечні зобов`язання пов`язані не з особою іпотекодавця, а з належним йому нерухомим майном, з його смертю іпотека не припиняється, а відповідний статус переходить до нового власника майна в силу прямої вказівки Закону.

Наведені положення свідчать, що у разі наявності судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, зміна власника обтяженого іпотекою майном не свідчить про необхідність повторного доведення кредитором в судовому порядку наявності в нього відповідного права.

Отже, в даному випадку, враховуючи, що існує рішення суду, яким звернуто стягнуто на іпотечне майно, після переходу права власності на обтяжене іпотекою майно, відбулась зміна іпотекодавця, що може бути підставою для заміни боржника у виконавчому провадженні, а не для звернення з новим позовом до нового власника.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України юридичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ГПК України).

За висновком колегії суддів касаційної інстанції, з прийняттям Малиновським районним судом міста Одеси рішення від 18.11.2009 у справі №2-4520/2009, позивач захистив своє порушене право, що виникло з кредитного та іпотечного договорів, та, заявивши аналогічні позовні вимоги в порядку господарського судочинства, не обґрунтував наявності підстав для прийняття іншого судового рішення про звернення стягнення на той самий предмет іпотеки.

Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що обставини неналежної реалізації позивачем прав сторони виконавчого провадження № 2-4520/2009, не можуть бути підставами для подачі і задоволення нового позову.

Отже, враховуючи, що позивачем належним чином не обґрунтовано за захистом якого свого порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу він повторно звернувся до господарського суду з урахуванням наявності чинного рішення суду, яким аналогічний позов вже задоволено, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність позову.

Доводи касаційної скарги стосуються обставин невиконання рішення суду, тому жодним чином не підтверджують правильність обраного позивачем способу захисту та наявність у господарського суду підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки оскарженими судовими рішеннями спір по суті вирішено правильно, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суперечливість викладених в них мотивів, не є достатньою підставою для їх скасування.

З огляду на те, що висновок про необґрунтованість позовних вимог у даній справі зроблений колегією суддів виключно за наслідком застосування норм матеріального та процесуального права, якими врегульовано порядок виконання судових рішень, та не потребує дослідження нових доказів, судова колегія дійшла висновку про наявність достатніх підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" залишити без задоволення, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.