ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/12348/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Овчарик В. М.,

за участю представників:

позивача - Нестерова Є. М. (адвокат),

відповідача-1 - не з'явився,

відповідача-2 - не з'явився,

відповідача-3 - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2018 у справі

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг",

2) Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" Білої Ірини Володимирівни,

3) Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

про зняття арешту та визнання права власності.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У грудні 2016 року Товариство з додатковою відповідальністю "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" (далі - ТДВ "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (далі - ТОВ "Український лізинг"), Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" (далі - ПАТ "Український Бізнес Банк"), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС) і просило визнати за ТДВ "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" право власності на такі транспортні засоби: АВТОБУС-D марки "РУТА 22", 2013 р. в., державний номер НОМЕР_1, номер свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_2, номер шасі НОМЕР_3; АВТОБУС-D марки "РУТА 22", 2013 р. в., державний номер НОМЕР_4, номер свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_5, номер шасіНОМЕР_6; АВТОБУС-D марки "РУТА 25", 2013 р. в., державний номер НОМЕР_7, номер свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_8, номер шасі НОМЕР_9 (далі - спірні транспортні засоби); зняти арешт з спірних транспортних засобів, накладений у межах виконавчого провадження, зареєстрованого у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень (далі - ЄДРВП) за номером 52182571 (з урахуванням заяви від 02.03.2017).

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок повного виконання умов укладеного між позивачем і ТОВ "Український лізинг" договору фінансового лізингу від 29.08.2013 № ФЛ-32-10 (далі - договір фінансового лізингу) зі сплати лізингових платежів позивач є фактичним власником спірних транспортних засобів, однак не має можливості здійснювати всі правомочності власника, оскільки на спірні транспортні засоби державною виконавчою службою накладено арешт у зв'язку із виконанням рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2015 у справі № 910/23436/15 про стягнення заборгованості з ТОВ "Український лізинг" на користь ПАТ "Український Бізнес Банк".

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2017 (судді: Петренко Н. Е. (головуючий), Бондарєв Е. М., Панна С. П.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.12.2017 (судді: Кузнецов В. О. (головуючий), Науменко І. М., Чус О. В.), у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено; у задоволенні позову відмовлено.

4. Судові рішення аргументовано тим, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження набуття ним права власності на спірні транспортні засоби. У діях державної виконавчої служби не вбачається порушень Закону України "Про виконавче провадження" стосовно прав позивача.

5. Постановою Верховного Суду від 06.08.2018 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.12.2017 скасовано, справу № 904/12348/16 передано на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

6. Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що погоджуючись з висновками місцевого суду про те, що позивач не набув права власності на спірні транспортні засоби, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки пункту 5.6 генерального договору фінансового лізингу від 18.01.2013 № 32 (далі - генеральний договір фінансового лізингу) у системному зв'язку із положеннями законодавства про лізинг з урахуванням установлених обставин справи про підписання між лізингодавцем і лізингоодержувачем акта від 22.09.2016 про повне виконання сторонами своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, зміст якого підтверджує момент переходу до позивача права власності на спірні транспортні засоби. Крім того, апеляційний суд жодним чином не спростував доводів апеляційної скарги про те, що місцевий суд ототожнив момент набуття права власності на спірні транспортні засоби з їх державною реєстрацією територіальними органами з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України.

7. За результатами нового розгляду справи постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2018 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2017 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: визнано за позивачем право власності на спірні транспортні засоби, знято з них арешт, накладений у межах виконавчого провадження, зареєстрованого у ЄДРВП за номером 52182571.

8. Постанову апеляційного суду аргументовано тим, що пункт 4 акта від 22.09.2016 про повне виконання сторонами своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу прямо передбачає, що з моменту підписання цього акта до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу. Крім того, зазначене положення щодо переходу до лізингоодержувача права власності на предмет лізингу прямо передбачено пунктом 5.6 генерального договору фінансового лізингу та положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг" і нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що регулює відносини фінансового лізингу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. У касаційній скарзі ПАТ "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. В обґрунтування вимог, викладених у касаційній скарзі, скаржник посилається на порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 593 ЦК України, статей 1, 27, 28 Закону України "Про заставу", статті 267 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та наголошує, що:

1) суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови не надав оцінки характеру спірних правовідносин і закону, який їх регулює;

2) ПАТ "Український Бізнес Банк" позбавлено права застави і права на задоволення його вимог за рахунок заставного майна.

Узагальнені доводи інших учасників справи

11. ТДВ "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Відзиву на касаційну скаргу від ТОВ "Український лізинг" і Департаменту ДВС до суду не надійшло.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12. 18.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" (правонаступником якого є ТДВ "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205") і ТОВ "Український лізинг" укладено генеральний договір фінансового лізингу, за умовами якого сторони погодили загальний порядок та умови одержання від ТОВ "Український лізинг" транспортних засобів у лізинг позивачем.

Згідно з пунктом 5.6 генерального договору фінансового лізингу за письмовою вимогою позивача після закінчення строку лізингу та у разі належного, повного безумовного виконання позивачем усіх умов договору лізингу, відсутності заборгованості зі сплати лізингових та інших платежів, що виникають із договору лізингу, в тому числі неустойки (штрафу, пені), предмет лізингу переходить у власність позивача.

Фактичний перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача оформляється підписанням між лізингодавцем і лізингоодержувачем акта про повне виконання сторонами своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу.

13. На виконання умов генерального договору фінансового лізингу 29.08.2013 між позивачем (лізингоодержувач) і ТОВ "Український лізинг" (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого ТОВ "Український лізинг" передало позивачеві у користування спірні транспортні засоби.

Відповідно до пункту 5 договору фінансового лізингу строк лізингу - 36 місяців.

Згідно з пунктом 6.2 договору фінансового лізингу вартість предмета лізингу становить 559 478,40 грн.

14. Факт передачі зазначених транспортних засобів підтверджується актом приймання-передачі від 25.09.2013.

15. 22.09.2016 лізингодавець і лізиноодержувач підписали акт про повне виконання сторонами своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, за змістом пункту 4 якого з моменту підписання цього акта до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу.

16. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2015 у справі № 910/23436/15 із ТОВ "Український лізинг" на користь ПАТ "Український Бізнес Банк" стягнуто заборгованість за кредитом у сумі 14 432 560,96 грн, відсотки за користування кредитом у сумі 455 072,03 грн, пеню за несвоєчасно сплачені відсотки у сумі 51 310,93 грн. Також стягнуто з ТОВ "Український лізинг" у дохід Державного бюджету України 73 080,00 грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2016, рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2015 у справі № 910/23436/15 залишено без змін.

22.12.2015 Господарським судом міста Києва видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2015.

17. Із метою виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2015 державним виконавцем 09.09.2016 на підставі статей 17, 19, 21, 25, 31 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52182571.

04.10.2016 державним виконавцем на підставі статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відповідно до якої накладено арешт на все майно ТОВ "Український лізинг".

Із листа Територіального сервісного центру № 1241 Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 20.12.2016 № 31/4-1241-1561 позивачеві стало відомо, що станом на 20.12.2016 у межах виконавчого провадження № 52182571 на спірні транспортні засоби накладено обмеження на відчуження (арешт).

Позиція Верховного Суду

18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

19. Статтею 806 ЦК України, яка кореспондує положенням статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", установлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

20. Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого у лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

21. За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

22. Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

23. Як правомірно встановлено судами попередніх інстанцій, підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами, ТДВ "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" належним чином виконало взяті на себе зобов'язання за генеральним договором фінансового лізингу і в повному обсязі сплатило ТОВ "Український лізинг" лізингові платежі за транспортні засоби.

Отже, до позивача відповідно до наведених положень Закону України "Про фінансовий лізинг" з дати підписання акта про повне виконання сторонами своїх зобов'язань за договором лізингу перейшло право власності на об'єкт лізингу (транспортні засоби).

24. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Так, із 22.09.2016 ТДВ "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" набуло право власності на спірні транспортні засоби.

25. Згідно зі статтями 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

26. Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

27. Частиною 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З огляду на викладене, враховуючи положення статей 51, 59 Закону України "Про виконавче провадження", статей 319, 321, 392, 658 ЦК України колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позов, заявлений ТДВ "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" про визнання права власності на майно (транспортні засоби) та зняття з нього арешту, є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

28. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/7415/17.

29. Верховний Суд вважає помилковим посилання ПАТ "Український Бізнес Банк" на неправильне застосування і порушення судом апеляційної інстанції положень статті 593 ЦК України, статей 1, 27, 28 Закону України "Про заставу", статті 267 ГПК України, з мотивів того, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки і характеру спірних правовідносин і закону, який їх регулює, внаслідок чого позбавив ПАТ "Український Бізнес Банк" права застави і права на задоволення його вимог за рахунок заставного майна, з огляду на таке.

30. Застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України "Про заставу" та стаття 572 ЦК України).

31. Відповідно до статті 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої вимоги іншій особі або переведення боргу, який виник із забезпеченої застави.

32. Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

33. Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження;

2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

34. Статтею 28 Закону України "Про заставу" та статтею 593 ЦК України визначено, що застава припиняється:

- припиненням забезпеченого заставою зобов'язання;

- в разі загибелі заставленого майна;

- в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно;

- в разі примусового продажу заставленого майна;

- при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави;

- в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

35. Зважаючи на те, що правочин, на підставі якого ТДВ "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" набуло право власності на спірні транспортні засоби, не був предметом розгляду у цій справі, відповідних позовних вимог жодна зі сторін не заявляла, суди попередніх інстанцій не встановили факту звернення стягнення на предмет застави, тому Верховний Суд не вбачає порушення прав застовадержателя внаслідок ухвалення оскаржуваного судового рішення.

36. Отже, звертаючись із касаційною скаргою, ПАТ "Український Бізнес Банк" не довів неправильного застосування і порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваної постанови.

37. Разом із тим колегія суддів погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами позивача, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується наведеними висновками суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

38. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

39. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.

Щодо судових витрат

40. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/12348/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков