Історія справи

Постанова КГС ВП від 09.03.2023 року у справі №914/3461/21
Постанова КГС ВП від 09.03.2023 року у справі №914/3461/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/3461/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранця О.М., Студенця В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Крапивної А.М.

та представників

Позивача: Буркова О.М.

Відповідача : не з?явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022

(головуючий -Кравчук Н.М., судді Кордюк Г.Т., Марко Р.І.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2022

(суддя - Фартушок Т.Б.)

у справі № 914/3461/21

за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

до Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго»

про зобов`язання укласти додаткову угоду до договору,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «Укренерго», позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» (далі - АТ«ДТЕК Західенерго», відповідач), про зобов`язання укласти додаткову угоду до договору в редакції позивача.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач відмовляється підписувати проект додаткової угоди до договору з передачі електричної енергії від 04.05.2019 № 0424-02013, який було надіслано позивачем на адресу відповідача листом від 17.09.2021.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022, у позові відмовлено.

4. Судові рішення мотивовано тим, що проект надісланої позивачем відповідачу додаткової угоди, листом від 17.09.2021, не містить посилання на те, що вказана угода поширюється на правовідносини сторін, що виникли з 08.02.2020 по 01.02.2022 включно, відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України. Відтак, беручи до уваги предмет позову - зобов`язання відповідача укласти додаткову угоду до договору від 04.05.2019 саме в редакції позивача, підстави позову - приведення договірних правовідносин у відповідність до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 07.02.2020 № 360, зважаючи, що позивач звернувся з позовом 17.11.2021 і на момент звернення з позовом та розгляду спору НКРЕКП вже прийняло постанову № 2027 від 10.11.2021, яка регулює правовідносин сторін з передачі електричної енергії і саме у відповідності до якої сторонами 08.02.2022 укладено додаткову угоду до договору. Отже, позов є безпідставним і необґрунтованим, а тому відсутні підстави для його задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

6. Скаржник, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах. При цьому, скаржник зазначає, що постанова НКРЕКП № 360 від 07.02.2020 є чинною, а тому правовідносини сторін регулюються цією постановою, отже, сторони повинні враховувати вказану постанову у правовідносинах, що виникли з 08.02.2020 по 01.02.2022 та укласти додаткову угоду до договору від 04.05.2019.

7. Також, скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, вказує на неврахування судами правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18, щодо застосування положень ст. 187 Господарського кодексу України, та належності обраного позивачем способу захисту прав шляхом пред`явлення відповідного позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог, викладених позивачем у касаційній скарзі, та водночас вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

9. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ПрАТ «Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків ДП «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802, п. 3.2 Статуту ПрАТ «Укренерго».

10. ПрАТ «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

11. АТ «ДТЕК Західенерго» є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, виданої постановою НКРЕКП від 18.06.2019 № 1074.

12. 04.05.2019 між ДП «НЕК «Укренерго» (ОСП) та АТ «ДТЕК Західенерго» (користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0424-02013 (далі договір), відповідно до пункту 1.1 якого ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії, а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору .

13. Вказаний Договір відповідає умовам типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 «Про затвердження Кодексу системи передачі».

14. Постановою НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 внесено зміни до Кодексу системи передачі в частині типової форми договору про надання послуг з передачі електричної енергії щодо встановлення тарифу на передачу електричної енергії.

15. На виконання вимог постанови НКРЕКП від 07.02.2020 №360 позивач листом від 17.09.2021 вих. №01/41417 звернувся до відповідача з пропозицією підписати проект додаткової угоди до договору. До листа позивач долучив додаткову угоду до договору на 10 аркушах та договір з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 04.05.2019 №0424-03013 на 14 аркушах, що підтверджується описом вкладення до цінного листа від 17.09.2021 за ідентифікатором 0505020344762.

16. Лист позивача від 17.09.2021 відповідачем отримано 20.09.2021, однак, залишено без відповіді та реагування.

17. 10.12.2021 позивач надіслав відповідачу ще один лист вих. №01/58444 з пропозицією підписати проект додаткової угоди до договору та проект додаткової угоди до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління з врахуванням змін, внесених постановою НКРЕКП від 10.11.2021 № 2027. У вказаному листі позивач просив підписати додаткову угоду та направити обидва примірники додаткових угод протягом 20 календарних днів на адресу позивача для подальшого їх оформлення. До листа долучено копію додаткової угоди до договору (в редакції змін, внесених постановою НКРЕКП від 10.11.2021 №2027).

18. Листом від 27.01.2022 вих. №12/50 щодо підписання додаткових угод: до договору та до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, відповідач повідомив позивача про отримання листів-вимог від 10.12.2021 вих. №01/58444 та від 17.09.2021 №01/41417, та зазначив, що зміни до типової форми договорів про надання послуг з передачі електричної енергії та надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління вносились згідно з постановами НКРЕКП № 2267 від 05.11.2019; № 360 від 07.02.2020; № 1680 від 29.09.2021; № 2027 від 10.11.2021. До вищевказаного листа, відповідач долучив підписану додаткову угоду до договору про надання послуг з передачі електричної енергії та додаткову угоду до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

19. Листом № 01/7538 ПрАТ «Укренерго» повідомило що, розглянувши лист від 27.01.2022 щодо підписання додаткових угод до договору та договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 04.05.2019, позивач продовжує наполягати на необхідності врегулювання договірних відносин минулих періодів у відповідності до постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360.

Позиція Верховного Суду

20. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

21. Відповідно до ч. 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Як вказувалось, предметом спору у даній справі є вимоги позивача про зобов`язання відповідача укласти додаткову угоду до договору в редакції надісланій позивачем відповідачу листом від 17.09.2021. Звертаючись з позовом позивач посилався на те, що ним на адресу відповідача листом від 17.09.2021 було надіслано проект додаткової угоди, який відповідачем не підписано та не повернуто позивачу. Як зазначав позивач, не підписання запропонованого ним проекту додаткової угоди суперечить положенням постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360, та свідчить про порушення відповідачем, учасником ринку передачі електричної енергії, положень Кодексу системи передачі, якими зобов`язано учасників ринку передачі електроенергії привести договори, на підставі яких надаються послуги передачі електроенергії, у відповідність до діючого нормативного акту, яким визначено типову форму такого договору.

24. Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

25. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

26. Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

27. Відповідно до ст. 6 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

28. Порядок укладення, зміни та розірвання договору - це нормативно закріплені взаємні дії сторін, спрямовані відповідно на встановлення господарсько-договірних відносин і визначення змісту договірного зобов`язання, їх зміну або припинення.

29. Як передбачено ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

30. При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

31. Як визначено приписами ст. 651 654 Цивільного кодексу України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

32. Зважаючи на вищезазначене суд має право встановити у рішенні дату набрання чинності змін до договору, яка може бути іншою, ніж дата набрання чинності рішенням суду.

33. Разом із цим для реалізації права сторони на зміну умов договору в судовому порядку з іншої дати, ніж дата набрання чинності рішенням суду, має враховуватися момент, з якого зобов`язання можуть змінюватися.

34. Згідно із ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

35. У ст. 653 Цивільного кодексу України розмежовано поняття «зміна договору» та «зміна зобов`язання, що випливає з договору»: якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

36. За змістом зазначених норм внесення змін можливе лише до чинного договору (такого, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення). В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і є у такому разі договір, до якого вносяться зміни. (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 910/288/20).

37. Водночас, відповідно до п. 26 ч.1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електрична енергія - це енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.

38. Передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п.60 ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

39. Згідно ч.1, п. 7 ч.2 ст.4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договори про надання послуг з передачі; для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається договір про надання послуг з розподілу.

40. Відповідно до ч.1 ст. 31 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператором системи передачі є суб`єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з передачі електричної енергії.

41. Оператор системи передачі зобов`язаний укладати договори, які є обов`язковими для провадження діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови цих договорі (п.6 ч.3 ст.33 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

42. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України; регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

43. Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

44. Приписами ч. 2 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором.

45. Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309 затверджено Кодекс системи передачі (далі - КСП), відповідно до ст.ст.1.1., 1.2. глави 1 розділу І якого Кодекс регулює взаємовідносини Оператора системи передачі (далі - ОСП) та користувачів системи передачі (далі - Користувач) щодо планування, розвитку та експлуатації (у тому числі оперативно-технологічного управління) системи передачі у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, а також приєднання та доступу до системи передачі; цей Кодекс є обов`язковим для виконання ОСП та у визначених цим Кодексом випадках користувачами систем розподілу та всіма Користувачами і застосовується на недискримінаційних умовах.

46. Згідно ст.ст.1.1., 1.2. глави 1 розділу ХІ КСП послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються ОСП на недискримінаційних засадах відповідно до вимог, установлених законодавством та цим Кодексом; послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються на договірних засадах на основі типових договорів згідно з порядком, визначеним цим Кодексом; типові форми договорів про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та про надання послуг з передачі електричної енергії наведені в додатках 5 та 6 до цього Кодексу відповідно.

47. Статтею 1.3. гл. 1 розділу ХІ КСП визначено, що доступ до системи передачі надається Користувачу лише на підставі укладеного договору про надання послуг з передачі електричної енергії.

48. Приписами ст. 5.1. глави 5 розділу ХІ КСП встановлено, що договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі; договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами Оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні експорту електричної енергії.

49. Відповідно до ст.5.5. глави 5 розділу ХІ КСП договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором; типовий договір про надання послуг з передачі електричної енергії оприлюднюється на власному веб-сайті ОСП в мережі Інтернет.

50. Постановою НКРЕКП від 07.02.2020р. №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» затверджено Зміни до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП, від 14.03.2018 N 309. Відповідно до п.2 вказаної постанови, ця постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті НКРЕКП.

51. Вказану постанову оприлюднено 07.02.2020 на офіційному вебсайті НКРЕКП за посиланням: https://www.nerc.gov.ua/acts/pro-zatverdzhennya-zmin-do-kodeksu-sistemi-peredachi-4.

52. В наступному, постановою НКРЕКП від 10.11.2021 №2027 було затверджено зміни до додатків до КСП. Цією постановою було затверджено Зміни до КСП, затвердженого постановою НКРЕКП, від 14.03.2018 N 309. Постанову оприлюднено на офіційному веб-сайті регулятора 10.11.2021.

53. Отже суди, з урахуванням положень ст.ст. 73 74 76 86 Господарського процесуального кодексу України та вищезазначених положень законодавства, що регулює правовідносини з передачі електроенергії, та враховуючи порядок внесення змін у договори, визначений законодавством, встановили, що у доданому до позовної заяви проекті додаткової угоди до договору були відсутні положення про поширення умов угоди на правовідносини сторін з 08.02.2020 по 01.02.2022. При цьому, на момент звернення з позовом 17.11.2021, набрала чинності постанова НКРЕКП від 10.11.2021 №2027, тобто відповідні зміни сторонам необхідно було вносити у договір додатковими угодами, але вже з урахуванням положень постанови НКРЕКП від 10.11.2021 №2027. При цьому, впродовж розгляду справи позивач не скористався правом на звернення до суду з заявою про зміну предмету чи підстав позову. Водночас, як встановлено судом та не заперечується сторонами, на виконання постанови НКРЕКП від 10.11.2021 №2027, сторони уклали додаткову угоду від 08.02.2022.

54. Зважаючи на вищевикладене, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позов є безпідставним і необґрунтованим, а тому відсутні підстав для його задоволення.

55. Як зазначалось, скаржник, звертаючись до Суду з касаційною скаргою посилався на п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначав, що судами не враховано правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18, щодо застосування положень ст. 187 Господарського кодексу України, та належності обраного позивачем способу захисту прав шляхом пред`явлення відповідного позову.

56. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

57. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

58. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи ( постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (п. 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (п. 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (п. 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (п. 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (п. 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (п. 22) і №522/2110/15-ц (п. 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (п. 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

59. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної у п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

60. Як вбачається із судових рішень у справі № 916/1423/18 предметом спору у даній справі є вимоги державного підприємства до митниці про зобов`язання відповідача укласти договір про відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) у редакції, викладеній у позовній заяві. Позов обґрунтовано тим, що між РВФДМУ та митницею укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. За умовами договору оренди, зокрема, відповідач зобов`язався укласти з ДП "Одеський морський торговельний порт" договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, однак відповідний договір у добровільному порядку між сторонами не укладено.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції вказав на наявність підстав для задоволення позову, але зважаючи на заяву про застосування строку позовної давності подану відповідачем суд першої інстанції відмовив у позові.

Апеляційний суд скасував рішення та задовольнив позов. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно ухиляється від укладання договору про відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію, укладення якого є обов`язковим в силу умов договору (пункт 5.9. договору від 03.12.2008). Також, апеляційний суд зазначив, що Одеська митниця ДФС тривалий час користувалася приміщеннями за договором оренди державного майна від 03.12.2008, однак не сплачувала позивачу вартість спожитих нею комунальних послуг та не виконувала свого обов`язку щодо укладення з балансоутримувачем орендованих приміщень договору на компенсацію експлуатаційних витрат, отже, таке порушення є триваючим у часі, тому дія строку позовної давності на такі правовідносини не поширюється.

Верховним Судом скасовано судові рішення у справі та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд вказував на те, що судами не виконано вказівок касаційного суду, викладених у постанові Верховного Суду від 19.06.2019, щодо дослідження в повному обсязі спірних умов запропонованого позивачем до укладення в судовому порядку договору, дослідження початку перебігу строку позовної давності, крім того, судами неправильно застосовано норми матеріального права щодо відповідності запропонованого позивачем проекту договору Типовому договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005.

61. Отже, проаналізувавши судові рішення у справі № 916/1423/18 та у справі, що зараз розглядається Судом, касаційний суд зазначає, що вказані справи є різними за встановленими судами обставинами та поданими доказами, що свідчить про не подібність вказаних справ за змістовним критерієм.

62. Крім того, справу № 916/1423/18 Верховним Судом направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку у справі, при цьому, за результатами нового розгляду справи фактично - доказова база в ній може істотно змінитися, що, у свою чергу, вплине на правові висновки у справі, оскільки, новий розгляд справи став наслідком неповного дослідження судами обставин справи.

63. Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

64. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

65. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

66. Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд з огляду на положення частини першої статті 86 цього Кодексу оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

67. При цьому, Суд вважає за необхідне зазначити, що забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

68. Таким чином не знайшли підтвердження підстави касаційного оскарження визначені скаржником в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

69. Крім того, скаржник посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначав, що відсутній правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах. При цьому, скаржник зазначає, що постанова НКРЕКП № 360 від 07.02.2020 є чинною, а тому правовідносини сторін регулюються цією постановою, отже, сторони повинні враховувати вказану постанову у правовідносинах, що виникли з 08.02.2020 по 01.02.2022 та укласти додаткову угоду.

70. Відповідно до приписів п. 3 ч. 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

71. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

72. Як зазначалось судом касаційної інстанції у цій постанові касаційним судом не було встановлено неправильного застосування судами норм матеріального права, якими регулюється правовідносини сторін щодо порядку укладення договорів, також судами правильно застосовано і положення спеціальних норм. При цьому, зазначення судами про неможливість застосування судами положень постанови НКРЕКП від 07.02.2020 №360, незважаючи на чинність вказаної постанови, була зумовлена саме не зазначенням позивачем у проекті договору, який подано разом з позовом, періоду на який розповсюджується дія додаткової угоди, тоді як на момент розгляду справи вже була чинною постанова НКРЕКП від 10.11.2021 №2027, на підставі якої сторонами і було укладено додаткову угоду до договору.

73. Отже, проаналізувавши доводи скарги, викладені щодо підстав касаційного оскарження передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає, що фактично доводи скаржника за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів у справ.

74. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів зазначає, що підстав для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах немає, оскільки попередніми судовими інстанціями в повній мірі встановлені обставини у справі та надано їм належну правову оцінку, та правильно застосовано положення вищезазначеного законодавства, тоді як доводи скарги фактично зводяться до встановлення обставин справи та надання іншої оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, що з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, не належить до повноважень Верховного Суду.

75. Отже, доводи скарги щодо неправильних висновків судів про відсутність підстав для задоволення з позову, відхиляються судом касаційної інстанції в силу положень ч. 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

76. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже, колегія суддів дійшла висновку, що скарга є необґрунтованою, а тому, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

77. Згідно з п. 1 ч. 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

78. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

79. Враховуючи викладене, постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2022, необхідно залишити без змін.

Розподіл судових витрат

80. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 у справі № 914/3461/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

В.І. Студенець