ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11287/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Гогусь В. О.,

за участю представників:

позивача - Отенка П. В. (адвоката),

відповідача 1 - Мойси Є. В. (адвоката),

відповідача 2 - не з'явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 (колегія суддів: Пономаренко Є. Ю. - головуючий, Дідиченко М. А., Калатай Н. Ф. ), у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс"

до 1) Державного підприємства "Молдавська залізниця" (Caleа Ferata din Moldova), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Іволга-2"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фірми "Nistas GmbH"

про стягнення 70 080 000,00 євро, що еквівалентно 2 116 416 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" (далі - ТОВ "Трансзалізничсервіс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Молдавська залізниця" (Calea Ferata din Moldova) (Республіка Молдова) (далі - ДП "Молдавська залізниця "), Товариства з обмеженою відповідальністю "Іволга-2" (далі - ТОВ "Іволга-2"), з урахуванням уточнення позовних вимог просило у цьому позові стягнути солідарно з відповідачів на свою користь збитки в розмірі 8
837,75 євро, що еквівалентно 266 900,00 грн, а також стягнути з ДП "Молдавська залізниця" на свою користь 70 071 162,25 євро, що еквівалентно 2 116 149 100,00
грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням ДП "Молдавська залізниця" своїх зобов'язань за договором від 31.12.1997 № 02/12-97 оренди з правом викупу 128 танко-контейнерів (зі змінами та доповненнями).

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 позовні вимоги ТОВ "Трансзалізничсервіс" до ДП "Молдавська залізниця" та ТОВ "Іволга-2" у справі № 910/11287/16 задоволено у повному обсязі. Вирішено стягнути солідарно з ДП "Молдавська залізниця" та ТОВ "Іволга-2" на користь ТОВ "Трансзалізничсервіс" збитки в розмірі 8 837 Євро 75 євроцентів, що еквівалентно 266 900,00 грн. Також вирішено стягнути з ДП "Молдовська залізниця" на користь ТОВ "Трансзалізничсервіс" збитки в розмірі 70 071 162 євро 25 євроцентів, що еквівалентно 2 116 149 100,00 грн.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ДП "Молдавська залізниця" не повернула 128 танко-контейнерів ТОВ "Nistas GmbH", яке в свою чергу не виконало зобов'язання з Договору оренди від 10.01.2003 перед ТОВ "Терра", ТОВ "Nistas GmbH" зазнало збитків у розмірі 70 080 000 євро, право вимоги яких було передано позивачу у цій справі. Також місцевий господарський суд виходив із наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, оскільки, за висновком суду, фактичні обставини свідчать про наявність вини та протиправної поведінки ДП "Молдавська залізниця" при неналежному виконанні умов Договору оренди з правом викупу 128 танко-контейнерів від 31.12.1997 № 02/12-97 (зі змінами та доповненнями), а також причинного зв'язку між неналежним виконанням ДП "Молдавська залізниця" умов зазначеного Договору оренди та понесеними збитками у господарській діяльності Фірми "Nistas GmbH". Суд також вказав, що позивач набув права вимоги до відповідачів, уклавши з Фірмою "Nistas GmbH" договір про відступлення права вимоги за договорами оренди й поруки. Розглядаючи заяву ДП "Молдавська залізниця" про застосування строків позовної давності, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що право на позов ТОВ "Трансзалізничсервіс" до ДП "Молдавська залізниця" виникло з моменту затвердження Господарським судом міста Києва мирової угоди у справі № 6/487 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2010, а саме з 11.06.2015. Тому, за висновком суду, початком перебігу строку позовної давності є 11.06.2015, а кінцевим строком подачі позову є 11.06.2018. Отже, позивач звернувся із цим позовом до суду в межах строку позовної давності, а клопотання відповідача-1 про застосування строків позовної давності, за висновком суду, не може бути задоволено.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 скасовано. Провадження у справі № 910/11287/16 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

2.4. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ТОВ "Трансзалізничсервіс" наголошувало на невиконанні ДП "Молдавська залізниця" своїх зобов'язань, насамперед, щодо оплати лізингових платежів, у зв'язку із чим виникає вимога про повернення предмета лізингу лізингодавцю та про відповідальність за невиконання основного договору у вигляді відшкодування збитків. Оскільки порушення умов основного договору, на які вказував позивач як на підставу притягнення до цивільно-правової відповідальності ДП "Молдавська залізниця", територіально не пов'язані з Україною, підстави для застосування положень статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" - відсутні.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що хоч ТОВ "Іволга-2" є резидентом України, але заявлені у цій справі до нього вимоги також не належать до юрисдикції господарських судів України, оскільки спірні правовідносини виникли не з договору поруки чи договору про відступлення права вимоги, а з основного договору, тому з огляду на статтю 9 Конституції України, пункт 2 частини 1 статті 1 та статей 5, 25, 26 Закону України "Про міжнародне приватне право", а також статтю 514 Цивільного кодексу України, при вирішенні цих правовідносин слід застосовувати умови договору оренди, в яких міститься арбітражне застереження.

2.5. У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "Трансзалізничсервіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018, в якій скаржник просив оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу № 910/11287/16 для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Колегія суддів вирішила передати справу № 910/11287/16 разом із касаційною скаргою ТОВ "Трансзалізничсервіс" на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2020 касаційну скаргу ТОВ "Трансзалізничсервіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у справі № 910/11287/16 задоволено; постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у справі №910/11287/16 скасовано; справу №910/11287/16 направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

В зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір у справі № 910/11287/16 про стягнення майнової шкоди, завданої на території України, який згідно з пунктом 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" з огляду на домовленість, досягнуту у листах від
31.12.2002 та від 03.01.2003 між Фірмою "Nistas GmbH" та ДП "Молдавська залізниця", про визначення території України (станції призначення - Київ-Ліски) місцем повернення спірного майна, мають розглядати суди України.

2.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі № 910/11287/16 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ТОВ "Трансзалізничсервіс" до ДП "Молдавська залізниця" та ТОВ "Іволга-2".

2.7. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що такі елементи складу цивільного правопорушення, як протиправні дії та вина особи - відповідача 2 у справі у цьому випадку відсутні, що в свою чергу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення збитків, спричинених порушенням однією із сторін своїх договірних зобов'язань. Крім того, за висновком суду, позивачем не доведено, ні обставин понесення збитків, ні відповідно причинно - наслідкового зв'язку між діями відповідача 1 та збитками. Водночас апеляційним господарським судом констатовано, що в судових рішеннях Республіки Молдова, які набрали законної сили, встановлено факт виконання ДП "Молдавська залізниця" 10.07.2003 в повному обсязі своїх зобов'язань за Договором № 02/12-97 від 31.12.1997 зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998, додатки від 16.01.1998,18.01.1998 та
04.08.1998, в частині сплати Фірмі "Nistas GmbH" всіх договірних платежів, з набуттям при цьому лізингоодержувачем права власності на 128 танко-контейнерів, а тому зазначені обставини не підлягають повторному перегляду та доведенню.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду визнала необґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач 1 не виконав умови Договору оренди 128 танко-контейнерів та не оплатив їх залишкову вартість, а також амортизацію, оскільки у випадку здійснення лізингоодержувачем не всіх платежів, передбачених договором, судами не було би встановлено обставин переходу до ДП "Молдавська залізниця" права власності на вказані контейнери. За таких обставин до ДП "Молдавська залізниця" право власності на 128 танко-контейнерів перейшло
10.07.2003 (дата повного виконання Договору № 02/12-97 від 31.12.1997 зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998). В свою чергу, фірма "Nistas GmbH", не маючи в наявності вказаних контейнерів, все ж таки уклала договір щодо їх оренди з ТОВ "Терра" та, більше того, погодилася з умовою щодо сплати штрафу у випадку несвоєчасності виконання зобов'язання по їх передачі орендарю.

Враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог, суд констатував, що позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 у справі № 910/11287/16, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Трансзалізничсервіс" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Трансзалізничсервіс" зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "Трансзалізничсервіс", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалив оскаржувану постанову без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, від 09.07.2020 у справі № 5015/118/11, від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, постановах Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 367/2829/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 522/20861/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/23071/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 914/868/17, від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16, постанові Верховного Суду України від
19.12.2011 у справі № 3-136гс11, постанові Великої Палати Верховного Суду від
28.03.2018 у справі № 444/9519/12, постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 910/10388/19, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012, від
16.07.2020 у справі № 908/2828/19.

Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України в частині преюдиціальності рішень іноземних судів.

Також скаржник зазначає, що позивач 09.07.2020 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів, які не були прийняті судом.

Північний апеляційний господарський суд не врахував положень пункту 1.4,7.8 Договору оренди від 10.01.2003 в редакції доповнень від 15.01.2003, якими сторонами договору повернуто його умови до первісних - "Nistas GmbH" зобов'язалось передати 128 танко-контейнерів Орендарю протягом дванадцяти днів з моменту підписання відповідного Договору. У випадку порушення строків постачання 128 танко-контейнерів Орендодавцю більше ніж на тридцять днів, штраф складає десятикратний розмір вартості непоставлених танко-контейнерів. Зазначених обставин, на думку скаржника, апеляційний суд не врахував, чим порушив положення частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, на думку скаржника, Північний апеляційний господарський суд не дослідив належним чином наявні у справі докази.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 31.12.1997 між Фірмою "Nistas GmbH" та Транспортно-експедиційним підприємством "ЧФМ-Експедиція", правонаступником якого є ДП "Молдавська залізниця" (замовник), було укладено договір оренди 128 танко-контейнерів № 02/12-97 із подальшими змінами та доповненнями (далі - основний договір), відповідно до пункту 1.1 якого фірма здає в оренду замовнику 128 танко-контейнерів для перевезення наливанням харчових продуктів строком на 5 років з дня підписання договору та приймально-передавальних актів з подальшим правом їх викупу. Вказаний договір укладено в м. Кишиневі (Республіка Молдова).

4.2. Пунктом 4.1 основного договору передбачено, що плата за надані замовнику танко-контейнери встановлюється з моменту підписання договору та приймально-передавальних актів у розмірі 20 дол. США за один танко-контейнер за добу.

4.3. Змінами від 05.01.1998 до основного договору сторони погодили змінити предмет договору (з оренди майна на лізинг) та викласти його умови відповідно до положень законодавства про лізинг.

4.4. На виконання умов основного договору Фірмою "Nistas GmbH" було передано, а замовником прийнято 128 танко-контейнерів.

4.5.22.07.2002 між ТОВ "Іволга-2" (поручитель за договором поруки) та Фірмою "Nistas GmbH" (кредитор за договором поруки) укладено договір поруки № П/01-17 (далі - договір поруки), відповідно до умов пункту 1.1 якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ДП "Молдавська залізниця" (боржник за договором поруки), які виникли згідно з договором оренди (основним договором), укладеним між кредитором та боржником.

4.6. Згідно з пунктом 4.1 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань боржника за основним договором у сумі, яка дорівнює 10 000,00 дол. США, в тому числі за відшкодування основного боргу, сплату неустойки прострочення виконання зобов'язання, відшкодування понесених ним збитків або упущеної вигоди та повернення 128 танко-контейнерів кредитору.

4.7. Фірма "Nistas GmbH" 31.12.2002 звернулась до ДП "Молдавська залізниця" з листом № 31/12, у якому повідомила про те, що термін дії основного договору, укладеного строком на 5 років, закінчується 05.01.2003. Також Фірма "Nistas GmbH" в цьому листі зазначала, що 10.01.2003 планує укласти контракт з ТОВ "Терра" (Україна) про оренду зазначених танко-контейнерів. У зв'язку із цим Фірма "Nistas GmbH" просила ДП "Молдавська залізниця" повернути танко-контейнери не пізніше 10.01.2003.

4.8. Судом зазначено, що в матеріалах цієї справи наявна копія листа ДП "Молдавська залізниця" від 03.01.2003 № NF 11/05, в якому зазначено про підтвердження Залізницею обставин доставки танко-контейнерів у строк не пізніше
10.01.2003 за вказаними в листі № 31/12 від 31.12.2002 реквізитами. На зазначеному листі міститься підпис від Генерального директора ДП "Молдавська залізниця" ОСОБА_1, проте печаткою вказаного підприємства підпис не скріплено.

При цьому колегією суддів апеляційного господарського суду враховано наявність в матеріалах справи іншого листа ДП "Молдавська залізниця", який підписано Генеральним директором ДП "Молдавська залізниця" Гагауз М. У. та скріплено печаткою підприємства. В свою чергу, представник апелянта - ДП "Молдавська залізниця" в засіданні апеляційного суду вказав про наявність у нього сумнівів щодо достовірності зазначеного гарантійного листа.

4.9. Між Фірмою "Nistas GmbH" (орендодавець) та ТОВ "Терра" (орендар) 10.01.2003 у місті Києві укладено договір оренди, згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає на правах оренди танко-контейнери для перевезення наливанням харчових продуктів.

4.10. Майно постачається орендарю за адресою: Україна, м. Київ (пункт 1.7 договору оренди). Загальна вартість договору становить 7 008 000,00 євро (пункт
1.8 договору оренди).

4.11. Додатковою угодою № 2 від 13.01.2003 до договору пункт 7.8 договору викладено в новій редакції, а саме: якщо орендодавець порушив строки поставки танко-контейнерів орендарю більше ніж на 6 місяців, то штраф складатиме десятикратний розмір вартості непоставлених танко-контейнерів.

4.12. ТОВ "Терра" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Nistas GmbH" про стягнення штрафу у розмірі 70 080 000,00 євро, нарахованого за прострочення передачі контейнерів в оренду. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 у справі № 6/487 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Nistas GmbH" на користь ТОВ "Терра" 70 080 000,00 євро заборгованості, 25
500,00 грн державного мита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Це рішення не було оскаржено ні в апеляційному, ні в касаційному порядку.

4.13. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2015 у справі № 6/487 затверджено мирову угоду, яка укладена 28.05.2015 між ТОВ "Терра" та ТОВ "Nistas GmbH". Пунктом 3 зазначеної мирової угоди передбачено, що розрахунок за нею буде здійснено продукцією боржника не пізніше 31.12.2015. Згідно з наявними в матеріалах цієї справи актами приймання-передачі Боржник - ТОВ "Nistas Im - und Export GmbH" передав ТОВ "Терра" товар на виконання мирової угоди від
25.02.2012.

4.14. Угодами про зарахування однорідних вимог від 03.09.2012 та від 04.09.2012 ТОВ "Терра" та ТОВ "Nistas Im - und Export GmbH" домовилися, що обов'язки по рішенню Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. у справі № 6/487 (за яким ТОВ "Nistas Im - und Export GmbH" є боржником, а ТОВ "Терра" - кредитором), а також за договором поставки № 18/06 від 18.06.2012 (за яким ТОВ "Nistas Im - und Export GmbH" є кредитором, а ТОВ "Терра" - боржником) припиняються на суму 70 080 000,00 євро, оскільки зустрічні вимоги в цій частині є рівними.

4.15. Між ТОВ "Nistas GmbH" (первісний кредитор) та ТОВ "Трансзалізничсервіс" (новий кредитор) 20.10.2012 було укладено договір про відступлення права вимоги № 20/10/2012 (далі - договір про відступлення права вимоги), відповідно до умов якого первісний кредитор передає належне йому згідно з основним договором, який був укладений між первісним кредитором та ДП "Молдавська залізниця", право вимоги належного виконання боржником зобов'язань з повернення об'єкта оренди кредитору, а також з відшкодування основного боргу, неустойки, інфляційних витрат, 3 % річних та збитків за порушення виконання зобов'язань, у тому числі згідно з договором, укладеним між первісним кредитором і ТОВ "Іволга-2", а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основним договором. Новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що випливають з основного договору, в об'ємі та на умовах, які існують на момент укладення цього договору (пункти 1.1,1.2 договору про відступлення права вимоги).

4.16. Первісний кредитор зобов'язався передати новому кредитору всі необхідні документи, які підтверджують права, що передаються, а також інформацію, яка необхідна, для їх здійснення, у строк до 30.10.2012, що підтверджується актом приймання-передачі документів (пункт 2.1.2 договору про відступлення права вимоги).

4.17. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд не погодився із наявністю такого елементу цивільного правопорушення як протиправність дій першого відповідача - ДП "Молдавська залізниця", а саме щодо неправомірності утримання ДП "Молдавська залізниця" 128 танко-контейнерів та їх неповернення ТОВ "Nistas GmbH". Воночас при розгляді цієї справи, апеляційним господарським судом враховано, що ДП "Молдавська залізниця" зверталося до Окружного Економічного Суду м. Кишинева із зустрічною позовною заявою в межах справи №2-7pr/2003 про визнання договору № 02/12-97 від
31.12.1997 виконаним.

4.18. Рішенням Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 22.07.2003 у справі № 2-7pr/2003 відмовлено у задоволенні первісного позову ТОВ "Nistas GmbH" про визнання договору оренди 128 танко-контейнерів розірваним; зустрічний позов ДП "Молдавська залізниця" повністю задоволено; оголошено Договір № 02/12-97 від
31.12.1997, зі змінами від 05.01.1998, укладений між ДП "Молдавська залізниця" та Фірмою "Nistas GmbH" виконаним на договірних умовах лізингу. При цьому у вказаному рішенні зазначено, що всі надані у справі докази, а також розрахунки підтверджують, що ДП "Молдавська залізниця" сплатило всі договірні платежі.

Таким чином, судом зроблено висновок про доведеність ДП "Молдавська залізниця" сплати орендодавцю "Nistas GmbH" вартості 128 танко-контейнерів та виконання в повному обсязі договірних зобов'язань.

4.19. Крім наведеного, судами встановлено, що ДП "Молдавська залізниця" сплатила за кожен контейнер 20 0075,00 доларів США, що перевищує на 3 425,00 доларів США заявлену вартість, а також, що ДП "Молдавська залізниця" повністю сплатило вартість обладнання, наданого на підставі договору № 02/12-97.

4.20. Рішення Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 22.07.2003 у справі №2-7pr/2003 підтримано рішенням Економічної Апеляційної Палати від 16.12.2003 та Висновком Вищої Судової Палати від 15.07.2004.

4.21. ДП "Молдавська залізниця" 27.06.2006 звернулася до Окружного Економічного Суду м. Кишинева з клопотанням про прийняття додаткового рішення, в якому просило визнати договір № 02/12-97 від 31.12.1997 зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998, додатки від 16.01.1998,18.01.1998 та 04.08.1998, виконаними на умовах договору лізингу.

4.22. Додатковою постановою Окружного Економічного Суду м. Кишинева від
18.01.2007 у справі №2е-230/2007 зазначена заява ДП "Молдавська залізниця" задоволена; укладений між ДП "Молдавська залізниця" та "Nistas GmbH" договір № 02/12-97 від 31.12.1997 зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998, додатки від 16.01.1998,18.01.1998 та 04.08.1998, визнано виконаним на умовах договору лізингу з переходом права власності на 128 танко-контейнерів до ДП "Молдавська залізниця". Зазначена додаткова постанова була підтримана рішенням Економічної Апеляційної Палати від 20.03.2007 та рішенням Вищої Судової Палати від 05.07.2007.

4.23. В тексті цієї додаткової постанови Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 18.01.2007 у справі № 2е-230/2007 зазначено, що із судових постанов, на підставі яких були стягнуті лізингові платежі, та постанови від 22.07.2003, яким договір було визнано виконаним на умовах договору лізингу, чітко та неоспоримо слідує, що цей договір № 02/12-97 від 31.12.1997, зі змінами від 05.01.1998, було виконано сторонами: передбачений в пункті 2 змін від 05.01.1998 до договору № 02/12-97 від 31.12.1997 строк лізингу сплив, у зв'язку з чим та враховуючи здійснення лізингових платежів (постанова Окружного Економічного Суду від
19.06.2002), у відповідності до пункту 12 змін від 05.01.1998 угода вважається виконаною та у відповідності до пункту 4.1 того ж документу право власності на предмет лізингу (128 цистерн-контейнерів) переходить до ДП "Молдавська залізниця".

4.24. За заявою фірми "Nistas GmbH" Висновком Комерційного Окружного суду м.

Кишинева від 04.02.2013 у справі № 2е/12/2е-230/2007 роз'яснено резолютивну частину рішення Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 22.07.2003 № 2-7pr/2003 та Додаткової постанови Окружного Економічного Суду м. Кишинева від
18.01.2007 № 2е-230/2007 в частині визнання договору № 02/12-97 від 31.12.1997 зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998, додатки від 16.01.1998,18.01.1998 та 04.08.1998, укладені між "Nistas GmbH" та ДП "Молдавська залізниця", виконаним з моменту повної виплати ДП "Молдавська залізниця" виплат, що передбачені договором від 31.12.1997 на користь "Nistas GmbH", а саме дату -
10.07.2003, коли було виплачено останню плату в розмірі 11 938 доларів США.

4.25. Апеляційним господарським судом констатовано, що зазначеними судовими актами, які набрали законної сили, було встановлено обставини виконання ДП "Молдавська залізниця" 10.07.2003 в повному обсязі своїх зобов'язань за договором № 02/12-97 від 31.12.1997 року зі всіма додатками, включаючи зміни від
05.01.1998, додатки від 16.01.1998,18.01.1998 та 04.08.1998, в частині сплати фірмі "Nistas GmbH" всіх договірних платежів, з набуттям при цьому лізингоодержувачем права власності на 128 танко-контейнерів.

4.26. Крім того, в контексті висновку апеляційного суду про відсутність протиправності дій другого відповідача та стосовно виконання відповідачем 2 умов договору лізингу належним чином, апеляційний господарський суд констатував таке.

4.27. В рішенні Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 22.07.2003 №2-7pr/2003 встановлено, що строк дії договору лізингу сплив 05.01.2003, а платежі по ньому не були здійсненні своєчасно ДП "Молдавська залізниця" через те, що Національний Банк Молдови їх не приймав. Наведений факт було визнано судом як обставину, яка не давала змоги лізингоодержувачу своєчасно здійснити платежі по договору, та за висновком суду, не залежало від ДП "Молдавська залізниця". Також, згідно з встановленими обставинами судом у рішенні від
22.07.2003,11.01.2003 Національним Банком Молдови було видано сертифікат реєстрації лізингу, а 13.01.2003 ДП "Молдавська залізниця" повністю сплатила фірмі "Nistas GmbH" платежі за листопад - грудень 2002 року, таким чином підтвердивши в черговий раз, що воно є добросовісним контрагентом та виконує свої зобов'язання за договором. При цьому наведені платежі прийняті фірмою "Nistas GmbH".

4.28. Також зазначено, що згідно з пунктом 4.4 змін до договору, зі спливом строку договору майно передається лізингоодержувачу - ДП "Молдавська залізниця", тобто фірма "Nistas GmbH" після спливу строку дії договору повинна була передати майно у власність ДП "Молдавська залізниця". Таким чином, враховуючи зазначені обставини в сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що вина другого відповідача у невиконанні фірмою "Nistas GmbH" своїх зобов'язань з передачі контейнерів в оренду ТОВ "Терра" відсутня, оскільки у ДП "Молдавська залізниця", враховуючи повне виконання умов договору лізингу, не виникло обов'язку з повернення вказаних контейнерів фірмі "Nistas GmbH" після спливу строку дії договору лізингу.

4.29. Отже, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що такі елементи складу цивільного правопорушення, як протиправні дії та вина особи - другого відповідача, у цьому випадку відсутні, що в свою чергу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення збитків, спричинених порушенням однією із сторін своїх договірних зобов'язань.

4.30. Щодо збитків, які були визначені позивачем як сума штрафу, сплаченого фірмою "Nistas GmbH" ТОВ "Терра" за несвоєчасну передачу ТОВ "Терра" в оренду 128 танко-контейнерів, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначила таке.

4.31. Обґрунтовуючи факт понесення витрат у розмірі 70 080 000,00 євро позивач зазначав, що на виконання ТОВ "Nistas GmbH" рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 у справі №6/487 в повному обсязі, що підтверджується мировою угодою, затвердженою судом, та актами приймання-передачі за період з
03.07.2012 по 31.08.2012 та угодами про зарахування однорідних вимог.

4.32. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 у справі №6/487 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Nistas GmbH" на користь ТОВ "Терра" 70 080 000,00 євро заборгованості, 25 500,00 грн державного мита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.33. До Господарського суду міста Києва була подана заява про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення від 18.06.2012. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2012 у справі № 6/487 судом відмовлено у затвердженні мирової угоди від 18.06.2012, оскільки вона не стосується прав і обов'язків сторін щодо предмету позову, у зв'язку з тим, що у мировій угоді сторони домовилися, що розрахунок за даною мировою угодою буде здійснено продукцією боржника не пізніше 31.12.2012, тоді як предметом позову у справі № 6/487 є сплата боржником кредитору грошових коштів.

4.34. Крім того, ТОВ "Трансзалізничсервіс" зверталося до Господарського суду міста Києва з аналогічним позовом який є предметом судового розгляду, до ДП "Молдавська залізниця" та ТОВ "Іволга-2" про стягнення збитків у розмірі 70 080
000,00 євро. Позовні вимоги також були обґрунтовані тим, що відповідач 1 у встановлений договором оренди 128 танко-контейнерів № 02/12-97 від 31.12.1997 строк зобов'язання з повернення майна належним чином не виконав, у зв'язку з чим позивач вказував на обов'язок відповідача 1 відшкодувати завдані збитки у розмірі 70 080 000,00 євро. В обґрунтування факту понесення витрат у розмірі 70 080 000,00 євро позивач так само вказував на виконання ТОВ "Nistas GmbH" рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 у справі № 6/487 в повному обсязі, що підтверджується мировою угодою від 18.06.2012 та актами приймання-передачі за період з 03.07.2012 по 31.08.2012.

4.35. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2013 у справі № 910/5513/13 у задоволенні позовних вимог про стягнення 70 080 000,00 євро, що еквівалентно 725 110 752,00 грн - відмовлено. Відмовляючи в позові, суд посилався на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2012 у справі №6/487 судом відмовлено у затвердженні мирової угоди від 18.06.2012. Суд в рішенні у справі № 910/5513/13 зазначив, що підстави вважати передання ТОВ "Nistas GmbH" на користь ТОВ "Терра" продукції на загальну суму 70 080 000,00
євро згідно з актами приймання-передачі за період з 03.07.2012 по 31.08.2012 таким, що здійснене на виконання рішення Господарського суду міста Києва від
01.04.2010 у справі № 6/487, у суду відсутні.

4.36. В свою чергу, ТОВ "Терра" та Фірма "Nistas GmbH" 29.05.2015 звернулися до суду із заявою про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення від
28.05.2015. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2015 у справі №6/487 затверджено мирову угоду, укладену 28.05.2015 між ТОВ "Терра" та ТОВ "Nistas GmbH".

4.37. Позивач посилаючись на обставини неналежного виконання ДП "Молдавська залізниця" своїх зобов'язань за договором оренди № 02/12-97 в частині своєчасного повернення 128 танко-контейнерів, зазначає, що ним було понесено збитки у розмірі 70 080 000,00 євро, які є штрафом за прострочення передачі ТОВ "Nistas GmbH" вказаних контейнерів в оренду ТОВ "Терра".

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ "Трансзалізничсервіс" до ДП "Молдавська залізниця ", ТОВ "Іволга-2" про стягнення солідарно з відповідачів збитків у розмірі 8 837,75 євро, що еквівалентно 266 900,00 грн, а також стягнення з ДП "Молдавська залізниця" 70 071 162,25 євро, що еквівалентно 2 116 149 100,00 грн.

5.3. Підставою позовних вимог, на думку позивача, є неналежне виконання ДП "Молдавська залізниця" своїх зобов'язань за договором від 31.12.1997 № 02/12-97 оренди з правом викупу 128 танко-контейнерів (зі змінами та доповненнями).

5.4. З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.5. Велика Палата Верховного Суду розглядаючи цю справу за касаційною скаргою ТОВ "Трансзалізничсервіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 констатувала, що ДП "Молдавська залізниця" створене за законодавством Республіки Молдова та є іноземною юридичною особою.

5.6. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що до приватноправових відносин з іноземним елементом застосовуються положення Закону України від
23.06.2005 № 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються пунктом 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (пунктом 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право").

5.7. Статтею 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" закріплено право сторін договору на вибір права, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

5.8. Загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом визначені статтею 366 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається статтею 366 Господарського процесуального кодексу України, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

5.9. Згідно із частиною 1 статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у частиною 1 статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право".

5.10. Стаття 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України (Стаття 76 Закону України "Про міжнародне приватне право").

5.11. Правові норми щодо відшкодування збитків та інших способів відшкодування майнової шкоди закріплені у статті 22 Цивільного кодексу України, згідно із частиною 1 якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

5.12. Частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

5.13. Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

5.14. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що за матеріалами справи умовами основного договору місце передачі в оренду 128 танко-контейнерів та їх повернення не визначене.

5.15. Водночас, змінами від 05.01.1998 до основного договору (пункт 1.2) визначено, що майно підлягає поставці лізингоотримувачу за адресою: АДРЕСА_1.

Місце повернення майна не встановлене.

5.16. Листом від 31.12.2002 № 31/12 Фірма "Nistas GmbH" проінформувала ДП "Молдавська залізниця" про те, що строк дії основного договору, укладеного
31.12.1997 між Фірмою "Nistas GmbH" та ДП "Молдавська залізниця", про оренду 128 танко-контейнерів на 5 років закінчується 05.01.2003. Фірма "Nistas GmbH" повідомила про намір укладення договору оренди обладнання з ТОВ "Терра" та надала реквізити, за якими ДП "Молдавська залізниця" повинна повернути обладнання у строк не пізніше 10.01.2003, а саме: вантажоотримувач - Фірма "Nistas GmbH", станція призначення - Київ-Ліски (Україна), код станції - 321000.

5.17. У відповідь 03.01.2003 ДП "Молдавська залізниця" направило Фірмі "Nistas GmbH" лист № NF 11/05, у якому повідомила, що по закінченню строку дії основного договору готова повернути 128 танко-контейнерів та підтвердила доставку танко-контейнерів не пізніше 10.01.2003 за вказаними у листі № 31/12 від
31.12.2002 реквізитами.

5.18. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що хоча місце повернення танко-контейнерів умовами основного договору та змінами до нього встановлено не було, але зазначеними листами від 31.12.2002 та
03.01.2003 Фірма "Nistas GmbH" та ДП "Молдавська залізниця" визначили місцем повернення спірного майна територію України (станція призначення - Київ-Ліски).

Тому ця справа в частині позовних вимог ТОВ "Трансзалізничсервіс" (як особи, яка отримала право вимоги Фірми "Nistas GmbH" до ДП "Молдавська залізниця" за договором про відступлення права вимоги) щодо стягнення з ДП "Молдавська залізниця" збитків підсудна господарським судам України відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" як справа про відшкодування шкоди, яку було завдано на території України.

5.19. Поряд із цим, як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій установили, що між ТОВ "Іволга-2" (поручитель за договором поруки) та Фірмою "Nistas GmbH" (кредитор за договором поруки) укладено 22.10.2002 договір поруки, відповідно до пункту 1.1 якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ДП "Молдавська залізниця" (боржник за договором поруки), які виникли згідно з договором оренди, укладеним між кредитором та боржником. Відповідно до пункту 4.1 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань боржника за основним договором у сумі, яка дорівнює 10 000,00 дол. США, в тому числі за відшкодування основного боргу, сплату неустойки за прострочення виконання зобов'язання, відшкодування понесених ним збитків або упущеної вигоди та повернення 128 танко-контейнерів кредитору.

Згідно з пунктами 7.3,7.4 договору поруки сторони передбачили, що всі спори, пов'язані з цим договором, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо спір не може бути вирішений шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку у Господарському суді міста Києва. Сторони передбачили, що при вирішення спорів застосовується матеріальне право України.

5.20. Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованої Законом України від
10.11.1994 № 240/94-ВР "Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах". Конвенція набула чинності для України 14.04.1995 і застосовується у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією і Туркменістаном (лист Міністерства юстиції України від 21.01.2006 № 26-53/7).

5.21. Абзацом 2 частини 1 статті 20 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах встановлено, що якщо в справі беруть участь кілька відповідачів, що мають місце проживання (місцезнаходження) на територіях різних Договірних Сторін, спір розглядається по місцю проживання (місцезнаходженню) будь-якого відповідача на вибір позивача.

Аналогічно й частина 1 статті 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-XII "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності", участь в якій бере й Республіка Молдова, встановлює, що якщо у справі беруть участь декілька відповідачів, що знаходяться на території різних держав - учасниць Співдружності, спір розглядається за місцем знаходження будь-якого відповідача за вибором позивача.

5.22. За змістом статі 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.23. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.24. Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, установив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій справі.

5.25. Позивач не погоджується з такими висновками, а тому звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на оскаржувану постанову апеляційного господарського суду. Водночас ТОВ "Трансзалізничсервіс", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.26. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.27. Касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що апеляційний господарський суд, ухвалив оскаржувану постанову без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, від 09.07.2020 у справі № 5015/118/11, від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, постановах Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 367/2829/16-ц, від
19.02.2020 у справі № 522/20861/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/23071/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 914/868/17, від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16, постанові Верховного Суду України від 19.12.2011 у справі № 3-136гс11, постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 910/10388/19, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012, від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19.

5.28. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.29. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.30. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 також зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

5.31. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, установив, що висновки щодо застосування норм права у справах, на які посилається ТОВ "Трансзалізничсервіс", та у цій справі зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.

5.32. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ "ФК "Фактор Плюс ", ТОВ "Офіс Сервіс Люкс ", ТОВ "ФК "Юнайтед" та Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Дідичука І. А. про визнання недійсними договорів від 22.09.2017 № 2017/2-Ю, від 22.09.2017 № 2017/2-Ю-1, від 02.10.2017 № 02/10-17/2, від
02.10.2017 №02/10-17/3, від 14.08.2018 №1/08; визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, від 10.12.2017 індексний номер 38074926, прийняте державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Дідичуком І. А., про реєстрацію права власності за ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" на нерухоме майно, а саме будівлю літ. "Н ", блок "А", загальною площею 3495 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:362161380000; скасування запису від
10.11.2017 № 23311264 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності на вищевказане нерухоме майно за ТОВ "Офіс Сервіс Люкс", внесений державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Дідичуком І. А.

Водночас позовні вимоги у справі № 910/2360/19 були обґрунтовані тим, що оспорювані правочини та реєстраційні дії вчинені з порушенням вимог законодавства, мають наслідком заміну первісного кредитора (ПАТ "КБ "Хрещатик") на нового кредитора (ТОВ "ФК "Фактор Плюс") за кредитними договорами, а також позбавлення боржника (позивача) права власності на належне йому нерухоме майно чим порушено права та інтереси позивача за кредитними договорами. Позивач вважав, що спірні договори про відступлення права вимоги між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "ФК "Фактор Плюс" укладені за відсутності у ліквідатора ПАТ "КБ " Хрещатик" необхідного обсягу цивільної дієздатності, відтак, на думку позивача, є недійсними, решта договорів є недійсними як похідні від недійсного правочину, недійсними та такими, що підлягають скасування (оскільки вчинені на підставі недійсного правочину) є рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ "ФК "Юнайтед", що фактично позбавило позивача в незаконний спосіб права власності на вказане вище нерухоме майно.

5.33. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 5015/118/11, на яку посилається скаржник, ухвалена за результатами розгляду заяви ПрАТ "ВНК "Розточчя СТ" про визнання недійсними результатів аукціону 17.03.2016 з продажу майна банкрута в ліквідаційній процедурі, в якій конкурсний кредитор просив визнати недійсними результати оспорюваного аукціону, що проводився 17.03.2016 як другий повторний, з реалізації належної ТОВ "УК " Львівський Автонавантажувач" будівлі адміністративного корпусу (літ. "Ж-4"), загальною площею 10369,6 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, з підстав порушення ліквідатором та організатором аукціону вимог законодавства про банкрутство щодо порядку продажу майна банкрута в ліквідаційній процедурі, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений з переможцем аукціону ТОВ "УКР-Алюміній".

5.34. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ПАТ "Діамантбанк" до ТОВ "МЛК Трейд ", кредитної спілки "Фінансова підтримка" про стягнення як із солідарних боржників заборгованості за договором про надання кредиту у формі овердрафту від 18.11.2016 № 129 у сумі 1 147 648,27 грн, у тому числі: 587 507,48 грн основного боргу; 77 003,68 грн заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами; 108 787,85 грн пені; 374 349,27 грн штрафу. Позовні вимоги було обґрунтовано неналежним виконанням ТОВ "МЛК Трейд" взятих на себе зобов'язань за договором про надання кредиту у формі овердрафту від 18.11.2016 № 129. Поряд із цим ТОВ "МЛК Трейд" звернулося до Господарського суду Харківської області із зустрічною позовною заявою до ПАТ "Діамантбанк" про зобов'язання ПАТ "Діамантбанк" прийняти виконання зобов'язання за договором про надання кредиту у формі овердрафт від 18.11.2016 № 129 та договором поруки від
30.03.2017 № 129/7 шляхом списання коштів з рахунків, на яких обліковуються суми акцептованих залишків коштів кредиторів банку. Зустрічні позовні вимоги були обґрунтовані тим, що Банком було безпідставно відмовлено у здійсненні як договірного списання за договором поруки, так і у заліку зустрічних однорідних вимог, з посиланням на пункт 8 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Водночас при розгляді цієї справи суди установили, що ПАТ "Діамантбанк" як кредитодавцем та ТОВ "МЛК Трейд" як позичальником 18.11.2016 було укладено договір про надання кредиту у формі овердрафту № 129, відповідно до умов пункту 1.1 якого Банк з 18.11.2016 по
17.11.2017 встановив ліміт овердрафту за поточним рахунком позичальника № НОМЕР_1 у розмірі 1 000 000 грн.

5.35. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за заявою Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон" про визнання банкрутом. Водночас при розгляді цієї справи суди установили, що звертаючись до господарського суду
21.09.2017 із заявою (вх. № 30762 ПАТ "Дельта Банк") просив визнати його заставним кредитором на загальну суму 5 069 548,70 грн та внести окремо до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Опціон" вимоги забезпечені заставою майна у тій же сумі та витрати на оплату судового збору, понесені ПАТ "Дельта Банк" при поданні заяви, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 01.08.2014 ПАТ "Дельта Банк" набув права вимоги за кредитним договором № 07/059/06-КЛ, укладеним між ПАТ "Кредитпромбанк" та ЗАТ "Торговець цінними паперами "Восток-Маклер" (з усіма додатковими угодами до нього), іпотечним договором № 07059/102/06-КЛТ від 18.12.2007 та договором застави №07/059/303/06-КЛТ від 18.12.2007, які укладені в забезпечення виконання основного зобов'язання з ТОВ "Компанією "Опціон".

5.36. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від
10.12.2019 у справі № 925/698/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ПАТ "Український інноваційний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український інноваційний банк" Білої І. В. до ПАТ "Первомайський молочноконсервний комбінат", ТОВ "Молочна компанія "Волошкове поле" та ПАТ "Юрія" про стягнення солідарно з ПАТ "Первомайський молочноконсервний комбінат" та ТОВ "МК "Волошкове поле" заборгованості за кредитним договором від 05.02.2007 № 12-070201 про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії в сумі 39 562 812,41 грн, яка складається з: строкова кредитна заборгованість - 15 950 000,00 грн; прострочена кредитна заборгованість - 15 026 363,13 грн; строкові проценти за кредитом - 812
494,78 грн; прострочені проценти за кредитом - 3 882 578,28 грн; строкова заборгованість за комісією - 50 780,93 грн; прострочена заборгованість за комісією - 271 848,76 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - З 049 372,39
грн; пеня за несвоєчасне погашення процентів за кредитом - 480 622,73 грн; пеня за несвоєчасне погашення комісії - 38 751,41 грн; солідарно з ПАТ "Первомайський молочноконсервний комбінат" та ПАТ "Юрія" заборгованості за кредитним договором від 05.02.2007, яка складається з: строкова кредитна заборгованість - 15 950
000,00 грн; прострочена кредитна заборгованість - 15 026 363,13 грн; строкові проценти за кредитом - 812 494,78 грн; прострочені проценти за кредитом - 3 882
578,28 грн; строкова заборгованість за комісією - 50 780,93 грн; прострочена заборгованість за комісією - 271 848,76 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - З 049 372,39 грн; пеня за несвоєчасне погашення процентів за кредитом - 480 622,73 грн; пеня за несвоєчасне погашення комісії - 38 751,41 грн. Позовна заява була мотивована тим, що 05.02.2007 Акціонерне товариство "Український інноваційний банк" (правонаступником якого є ПАТ "Український інноваційний банк) як банк з однієї сторони та Закрите акціонерне товариство "Первомайський молочноконсервний комбінат" (правонаступником якого є ПАТ "Первомайський молочноконсервний комбінат") як позичальник з другої сторони уклали кредитний договір, згідно якого банк надав позичальнику цільовий кредит на поповнення обігових коштів та здійснення поточної господарської діяльності, яка передбачена статутом позичальника, на умовах мультивалютної кредитної лінії терміном до
04.02.2010 включно (граничний термін повернення кредиту) з лімітом по кредитній лінії в сумі 2 000 000,00 доларів США, або еквіваленті в гривні по курсу Національного банку України на дату видачі кредитних коштів (1 долар США - 5,05
грн). Позичальник зобов'язався сплачувати зазначеному банку проценти річних у гривні та доларах США відповідно до умов кредитного договору від 05.02.2007, які нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі календарної кількості днів у році і підлягають сплаті на дату платежів по процентам за кредитом у гривнях/доларах США на рахунок, передбачений кредитним договором від 05 лютого 2007 року. Крім того, за невикористання кредиту у гривні та у доларах США позичальник щомісячно сплачує банку комісію, передбачену цим кредитним договором. Згідно із кредитним договором від 05.02.2007 позичальник сплачує банку пеню у разі порушення строків сплати.

5.37. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від
17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Приватного акціонерного товариства "Фармацевтична фірма "Дарниця" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення з відповідачів 328 910,68 грн залишку неоплаченої вартості квартири за укладеним з ними 06.02.1997 договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 з урахуванням трьох процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Позов було мотивовано тим, що 06.02.1997 Закрите акціонерне товариство "Фармацевтична фірма "Дарниця", правонаступником якого є позивач, уклало з відповідачами договір купівлі-продажу квартири, пунктами 4 і 5 якого передбачено, що продаж квартири здійснено за 42 196,00 грн, що на момент розрахунку становило 22 281 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору купівлі-продажу квартири. Покупці зобов'язалися виплатити продавцю вартість квартири протягом п'ятнадцяти років з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири, тобто до 06.02.2012. З огляду на те, що, на думку позивача, відповідачі сплатили кошти за договором купівлі-продажу квартири не у повному обсязі, оскільки вартість квартири мала бути визначена за офіційним курсом національної валюти до долара США, встановленим Національним банком України на день платежу, а не на день укладання договору купівлі-продажу квартири, позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість за цим договором і три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

5.38. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Приватного акціонерного товариства "Фармацевтична фірма "Дарниця" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири. Позовні вимоги мотивовані тим, що 14.02.1997 між Закритим акціонерним товариством "Фармацевтична Фірма "Дарниця" правонаступником якого є ПрАТ ФФ "Дарниця", та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5. У пунктах 4,5 договору купівлі-продажу передбачено, що продаж квартири здійснено за 22 277,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763 умовні одиниці за курсом Національного банку України на день укладання договору, які покупець зобов'язувався виплатити продавцю протягом п'ятнадцяти років з моменту укладання договору, тобто до
14.02.2012. Посилаючись на те, що на порушення умов договору купівлі-продажу, ОСОБА_4 не сплатила повної вартості квартири, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 119 654,50
грн, з яких: 110 869,92 грн - заборгованість за договором купівлі-продажу квартири; 8 784,58 грн - три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 14.02.2012 по 05.10.2014.

5.39. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від
03.07.2018 у справі № 917/1345/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" про стягнення з учасників товариства коштів, отриманих без достатньої правової підстави. Позовні вимоги мотивовані безпідставністю здійснених позивачем на користь відповідачів виплат у вигляді дивідендів як учасникам (засновникам) ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" через відсутність рішення загальних зборів товариства (не проведення). Позивач вважав, що виплата дивідендів відбулася помилково за відсутності відповідного рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" про їх виплату, що передбачено частиною 1 статті 59 Закону України "Про господарські товариства" у редакції, чинній на час звернення з позовом, внаслідок чого позивач звернувся до суду із позовом про стягнення цих грошових коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

5.40. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 367/2829/16-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Позовна заява обґрунтована тим, що під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою виявлено факт порушення Коцюбинською селищною радою Київської області вимог закону при виділенні громадянам земельних ділянок. Рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2191/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_6" затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_6 видано державний акт серії ЯЖ № 922100 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0068, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.06.2009, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_5, про що на державному акті серії ЯЖ № 922100 зроблено відмітку про перехід до нього права власності на цю земельну ділянку. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06.08.2013 визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2191/25-5 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922100 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_5, скасовано його державну реєстрацію. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, тому оскаржуване рішення селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства. Посилаючись на положення статті 388 Цивільного кодексу України, прокурор просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером undefined вартістю 49
890,00 грн.

5.41. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 522/20861/15-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики від 25.12.2001 в розмірі - 14 000,00 доларів США; договором позики від 05.09.2007 в розмірі - 50
000,00 євро; договором позики від 03.01.2010 в розмірі - 36 000,00 євро. Всього просила стягнути з ОСОБА_8 суму в розмірі - 14 000,00 доларів США та 86 000,00
євро. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 25.12.2001 між сторонами було укладено договір позики, відповідно до пункту 1 якого відповідач отримала від неї у борг грошові кошти у розмірі - 14 000,00 доларів США. Вказану суму ОСОБА_8 зобов'язалася повернути у строк до 25.12.2014.

5.42. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 686/23071/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_9 до Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів "Хмельницьккурортресурси" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. ОСОБА_9 звертаючись до суду із позовом вказував, що він з 01.09.2007 до 18.08.2010 перебував у трудових відносинах з Хмельницьким державним підприємством по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів "Хмельницьккурортресурси", проте в день його звільнення йому не була виплачена заборгованість із заробітної плати у розмірі 18 171,72 грн. Позивач наголошував, що підприємством були порушені строки розрахунку при звільненні, визначені статтею 116 КЗпП України, спору щодо розміру заробітної плати, що підлягає виплаті при звільнені не було. ОСОБА_9 після уточнення позовних вимог просив суд стягнути з підприємства на свою користь середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати у розмірі 1 119 151,60 грн.

5.43. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від
28.08.2018 у справі № 906/493/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ТОВ "TENACHEM" до ПП "Проспер" про стягнення 39 918,04 євро, в тому числі законних процентів за товар, поставлений за укладеним між сторонами контрактом від 01.06.2010 № 01/06/2010. Позов обґрунтовано тим, що відповідач не повністю оплатив вартість товару, поставленого позивачем на виконання вказаного контракту, чим порушив його умови та строки виконання зобов'язання. Водночас суди при розгляді цієї справи установили, що 01.06.2010 між ТОВ "TENACHEM" (продавець) та ПП "Проспер" (покупець) укладено контракт № 01/06/2010 про продаж на умовах EXW Добеле (Incoterms 2000) герметику для виробництва склопакетів (код ТН ЗЕД 32141010). За умовами пунктів 1.3,2.2,3.1,3.2,4.3 контракту зобов'язання продавця з поставки товару вважаються виконаними з моменту завантаження товару на заводі в місті Добеле. Ціна за товар встановлюється в євро на умовах EXW Добеле (Incoterms 2000) і включає в себе вартість тари, упаковки, маркування, завантаження й експортно-митного оформлення. Оплата здійснюється в євро протягом 30 днів на підставі виставленого продавцем рахунку (інвойса). На кожну партію товару оформлюється пакет документів, а саме: рахунок (інвойс); пакувальний лист; сертифікат якості; міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR); копія експортної декларації (ЕХ-1).

5.44. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 914/868/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Приватного підприємства "Торговий Дім "Липовий Цвіт" про визнання недійсним укладеного відповідачами договору про відступлення права вимоги від 20.03.2017. Позовна заява мотивована незаконністю договору, оскільки згідно з цим договором відповідач-2 відступив відповідачу-1 недійсну вимогу, яка не існувала на момент переходу прав, що суперечить приписам статей 512, 514 Цивільного кодексу України; крім того, на думку позивача, сторонами Договору не додержана вимога статті 638 Цивільного кодексу України, а саме не визначено конкретний обсяг прав, які передано, не зазначено, на яких умовах та в якому обсязі у відповідача-1 виникло право вимоги до позивача.

5.45. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ПП "Дніпровський краєвид 07" до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення інфляційних втрат у розмірі 22 197
553,48 грн та 3% річних у розмірі 2 100 851,51 грн, нарахованих за період з жовтня 2013 року по липень 2016 року (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог). Позовні вимоги ПП "Дніпровський краєвид 07" обґрунтовані тим, що відповідач з жовтня 2013 року по липень 2016 року не виконував грошове зобов'язання перед ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" з повернення грошових коштів, у зв'язку з чим позивач просив застосувати до відповідача міру відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, передбачену частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Крім того, ПАТ "Промінвестбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до ПП "Дніпровський краєвид 07" та ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 24.10.2013. Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що за Договором відступлення права вимоги від 24.10.2013 предметом є правовідносини, які не існували та не існують між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс ". ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" (третя особа з самостійними вимогами на предмет спору) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ "Промінвестбанк" про стягнення 24 235 480,93 грн. Позовні вимоги третьої особи із самостійними вимогами мотивовані тим, що ПАТ "Промінвестбанк" не визнає та оспорює Договір відступлення права вимоги від 24.10.2013, що змусило третю особу звернутись до суду із стягненням 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму грошового зобов'язання, яке було присуджено до стягнення рішенням суду, що не виконується відповідачем.

5.46. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду України від
19.12.2011 у справі № 3-136гс11, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ТОВ "Техноторг-Лізинг" ПСП "Ім. Шевченко" про стягнення простроченої заборгованості зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 11.08.2008 № 289 в сумі 529 635,10 грн, пені за період з 19.09.2009 по
26.08.2010 в сумі 54 096,04 грн, 54 213,20 грн втрат від інфляції за період з жовтня 2008 року по липень 2010 року, 3 % річних за період з 26.08.2008 по
27.08.2010 в сумі 19 204,05 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що на час розірвання 18.01.2010 договору № 289 відповідач повністю не виконав свої зобов'язання за цим договором щодо сплати лізингових платежів у встановлений договором строк.

5.47. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від
28.03.2018 у справі № 444/9519/12, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03.06.2006 позивач і відповідач уклали кредитний договір, оформлений заявою позичальника №KP40740967. За умовами договору відповідач отримав кошти у сумі 8 235,50 грн зі сплатою 25,08 % річних на 24 місяці і кінцевим терміном повернення - 03.06.2008. Оскільки відповідач зобов'язання за договором не виконував, станом на 10.12.2012 виникла заборгованість у сумі 83 753,31 грн, з них: заборгованість за кредитом - 7
263,95 грн; заборгованість за відсотками - 28 910,44 грн; заборгованість за пенею - 43 114,48 грн; штраф - 500,00 грн (фіксована частина); штраф - 3 964,44
грн (процентна складова). Тобто цей спір стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості за кредитом, відсотками та пенею, а також штрафу (фіксованої частини та процентної складової) після спливу передбаченого договором строку кредитування.

5.48. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 910/10388/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Колективного підприємства "Мар'їнське мисливсько-риболовецьке господарство" Українського товариства мисливців і рибалок до Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Донецької обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації №419/5-19 від 17.04.2019 "Про надання в користування мисливських угідь на території Мар'їнського району Донецької області Громадській організації "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас" загальною площею 55 137,7650 га строком на 15 років". Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване розпорядження прийнято з порушенням норм статті 10, частини 1 статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки власниками та користувачами земельних ділянок не було надано погодження на ведення Громадською організацією "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас" мисливського господарства в їх межах, та тим, що у позивача вже виникло право на ці угіддя на підставі договору про умови ведення мисливського господарства від 27.09.2016, укладеного між Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та підприємством, який є чинним.

5.49. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" арбітражного керуючого Солдаткіна С. В. до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" про витребування майна у добросовісного набувача та визнання права власності на майно в межах справи за заявою Публічного акціонерного товариства "Неос Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" про визнання банкрутом. Розглядаючи цю справу суди попередніх інстанцій встановили, що в час коли йшло оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2010 у справі № 53/49, яким визнано право власності за ПП "Легіон-2004" на спірні приміщення, 23.07.2010 між ПП "Легіон-2004" та ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 133 (в літ. А) загальною площею 428,0 кв. м, на підставі якого до ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" перейшло право власності на вказані приміщення.

5.50. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за заявою Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про порушення (відкриття) провадження у справі про банкрутство на підставі абзацу 2 частини 5 статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Заява Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" обґрунтована наявністю в нього безспірної заборгованості перед Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" розмір якої перевищує 300 (триста) мінімальних заробітних плат, недостатністю вартості його майна, що забезпечує дану заборгованість та настанням строку оплати цієї заборгованості внаслідок чого існує реальна загроза неплатоспроможності з виконання ним своїх боргових зобов'язань перед кредиторами.

5.51. Водночас, як зазначалося, у справі, що розглядається, предметом позову є вимоги ТОВ "Трансзалізничсервіс" до ДП "Молдавська залізниця ", ТОВ "Іволга-2" про стягнення солідарно з відповідачів збитків у розмірі 8 837,75 євро, що еквівалентно 266 900,00 грн, а також стягнення з ДП "Молдавська залізниця" 70 071 162,25 євро, що еквівалентно 2 116 149 100,00 грн. Підставою позовних вимог, на думку позивача, є неналежне виконання ДП "Молдавська залізниця" своїх зобов'язань за договором від 31.12.1997 № 02/12-97 оренди з правом викупу 128 танко-контейнерів (зі змінами та доповненнями).

5.52. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Верховного Суду України та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, установив відмінність предметів позовів, відмінність установлених фактичних обставин, відмінність підстав позову, змісту позовних вимог, та відмінність матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у цій справі та зазначених справах, про які зазначає скаржник, що в свою чергу свідчить про неподібність правовідносин.

5.53. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.54. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України в частині преюдиціальності рішень іноземних судів.

5.55. Перевіряючи такі доводи скаржника, Верховний Суд констатує, що частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому виняток із цього правила установлений у частині 8 статті 75 Господарського процесуального кодексу України та стосується обставин, встановлених рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Такі обставини згідно з вимогами частини 8 статті 75 Господарського процесуального кодексу України підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.

5.56. У постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17 викладено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

У постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19 викладено висновок про те, що преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку.

Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

5.57. Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від
25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

5.58. Крім того, Верховний Суд зазначає, що відповідно до пунктів 33,34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

5.59. Отже Верховний Суд зазначає, що з урахуванням принципу юридичної визначеності, рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, а обставини встановлені цим рішенням суду не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

5.60. Водночас згідно з частиною 1 статті 52 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінськ,
22.01.1993), учасниками якої є Україна та Молдова, винесені установами юстиції кожної з Договірних Сторін і, що вступили в законну силу рішення, що не вимагають за своїм характером виконання, визнаються на територіях інших Договірних Сторін без спеціального провадження за умови якщо: а) установи юстиції запитуваної Договірної Сторони не винесли раніше по цій справі рішення, що вступило в законну силу; б) справа відповідно до цієї Конвенції, а у випадках, не передбачених нею, відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої рішення повинне бути визнане, не відноситься до виняткової компетенції установ юстиції цієї Договірної Сторони.

5.61. Крім того, відповідно до статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право" в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право" в Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.

5.62. На підставі наведеного колегія суддів вважає, що обставини, встановлені рішенням іноземного суду, яке набрало законної сили, у разі його визнання в Україні, можуть мати преюдиційне значення при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом чи міжнародним договором.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.63. Доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд безпідставно не прийняв докази, а саме: копію додаткової угоди № 3 від 14.01.2003 до договору оренди від 10.01.2003; висновок експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження КНДІСЕ від 13.03.2018 № 401018-45; документи, які були отримані від адвокатської компанії, що здійснювала захист "Nistas GmbH"; гарантійний лист відповідача 1 № NF11/05 dsl 03/01/2003; угоду про взаєморозрахунки від 11.09.2012, яка укладена між ТОВ "Терра" та "Nistas GmbH", чим, на думку скаржника, суд порушив положення частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

5.64. Згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

5.65. Право на справедливий суд встановлено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, відповідно до пункту 1 цієї статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зміст права на справедливий розгляд справи висвітлюється в практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87, від 23.06.1993, пункт 63) ЄСПЛ зазначив, що принцип рівності сторін (рівних процесуальних можливостей) є одним з проявів справедливого розгляду, який включає фундаментальне право на змагальність розгляду. Зокрема, кожна сторона вправі знати про доводи та докази, представлені іншою стороною, та мати дієву можливість коментувати їх. У рішенні у справі "Вержбицький проти Польщі" (Wierzbicki v. Poland, заява № 24541/94, від
18.06.2002, пункт 39) ЄСПЛ, посилаючись на рішення у справі "Домбо Бехер проти Нідерландів" (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, пункт 33), наголосив, що стосовно судового процесу, який стосується протилежних приватних інтересів, принцип рівності сторін передбачає, що кожній стороні забезпечується достатня можливість представити свою позицію - включаючи докази - з дотриманням вимог, які не ставлять сторону в невигідне становище по відношенню до опонента.

5.66. Апеляційний господарський суд, встановивши, що позивачем не доведено наявності виняткового випадку, а також не доведено наявності об'єктивних обставин, які унеможливили своєчасне вчинення такої процесуальної дії, при цьому, що позивачем не надано належних доказів неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції, з причин, що об'єктивно не залежали від нього, обґрунтовано не прийняв ці докази на підставі частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

5.67. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.68. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

5.69. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

5.70. За таких обставин, недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.71. Крім того, на думку скаржника, апеляційний господарський суд під час дослідження питання наявності/відсутності складу цивільного правопорушення зі сторони відповідача 1, послався на положення статей 16, 22, 611 Цивільного кодексу України, 218,224 Господарського кодексу України, тобто суд застосував до спірних правовідносин виключно норми матеріального права Держави України, що призвело до неправильного висновку про відсутність складу цивільного правопорушення зі сторони відповідача 1. Також скаржник зазначає, що відповідно до пункту b частини 2 статті 13 Закону Республіки Молдова "Про лізинг" у випадку закінчення строку договору обладнання може бути викуплене лізингоотримувачем по ціні, погодженої сторонами, але не нижче залишкової балансової вартості обладнання, якщо строк лізингу був меншим від амортизаційного строку обладнання.

Скаржник наголошує, що відповідач 1 не оплатив ТОВ "Nistas GmbH" залишкову вартість 128 танко-контейнерів, а тому не реалізував своє право викупу обладнання та відповідно до умов договору та Закону Республіки Молдова "Про лізинг" право власності до ДП "Молдавська залізниця" перейти не могло.

5.72. Однак зазначені доводи не заслуговують на увагу та спростовуються таким.

Рішенням Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 22.07.2003 у справі № 2-7pr/2003 відмовлено у задоволенні первісного позову ТОВ "Nistas GmbH" про визнання договору оренди 128 танко-контейнерів розірваним; зустрічний позов ДП "Молдавська залізниця" повністю задоволено; оголошено Договір № 02/12-97 від
31.12.1997, зі змінами від 05.01.1998, укладений між ДП "Молдавська залізниця" та Фірмою "Nistas GmbH" виконаним на договірних умовах лізингу. При цьому у вказаному рішенні зазначено, що всі надані у справі докази, а також розрахунки підтверджують, що ДП "Молдавська залізниця" сплатило всі договірні платежі.

Таким чином, судом зроблено висновок про доведеність ДП "Молдавська залізниця" сплати орендодавцю "Nistas GmbH" вартості 128 танко-контейнерів та виконання в повному обсязі договірних зобов'язань. Рішення Окружного Економічного Суду м.

Кишинева від 22.07.2003 у справі №2-7pr/2003 підтримано рішенням Економічної Апеляційної Палати від 16.12.2003 та Висновком Вищої Судової Палати від
15.07.2004. Додатковою постановою Окружного Економічного Суду м. Кишинева від
18.01.2007 у справі №2е-230/2007 заява ДП "Молдавська залізниця" задоволена; укладений між ДП "Молдавська залізниця" та "Nistas GmbH" договір № 02/12-97 від
31.12.1997 зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998, додатки від
16.01.1998,18.01.1998 та 04.08.1998, визнано виконаним на умовах договору лізингу з переходом права власності на 128 танко-контейнерів до ДП "Молдавська залізниця". Зазначена додаткова постанова була підтримана рішенням Економічної Апеляційної Палати від 20.03.2007 та рішенням Вищої Судової Палати від
05.07.2007.

За заявою фірми "Nistas GmbH" Висновком Комерційного Окружного суду м. Кишинева від 04.02.2013 у справі № 2е/12/2е-230/2007 роз'яснено резолютивну частину рішення Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 22.07.2003 № 2-7pr/2003 та Додаткової постанови Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 18.01.2007 № 2е-230/2007 в частині визнання договору № 02/12-97 від 31.12.1997 зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998, додатки від 16.01.1998,18.01.1998 та
04.08.1998, укладені між "Nistas GmbH" та ДП "Молдавська залізниця", виконаним з моменту повної виплати ДП "Молдавська залізниця" виплат, що передбачені договором від 31.12.1997 на користь "Nistas GmbH", а саме з дати - 10.07.2003, коли було виплачено останню плату в розмірі 11 938 доларів США.

5.73. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.74. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.75. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Трансзалізничсервіс" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287, необхідно закрити, а в іншій частині касаційну скаргу ТОВ "Трансзалізничсервіс" слід залишити без задоволення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

6.3. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.4. Пунктами 4, 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України установлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; після відкриття касаційного провадження на підставі Пунктами 4, 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.5. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.6. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.7. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Трансзалізничсервіс" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287, необхідно закрити, а в іншій частині касаційну скаргу ТОВ "Трансзалізничсервіс" слід залишити без задоволення.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 у справі № 910/11287/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак