ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/5027/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Гелевері Р.В.,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Софа Лтд»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Софа Лтд»

до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

про розірвання договору поруки від 25.10.2016 № 4А15116И/П,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аваріс».

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Софа Лтд» (далі - ТОВ «Софа Лтд») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про розірвання з 03.11.2016 договору поруки від 25.10.2016 № 4А15116И/П (далі - Договір поруки № 4А15116И/П).

1.2. ТОВ «Софа Лтд», обґрунтовуючи позов, зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» порушило умови Договору поруки № 4А15116И/П - не передало позивачу належним чином завірених копій документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором; внаслідок порушення відповідачем зазначеного зобов`язання позивач фактично був позбавлений можливості використати відповідні документи для стягнення грошових коштів з боржника, що призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану.

1.3. Матеріально-правовою підставою позову зазначені статті 15, 16, 509, 525, 526, 610, 612, 626, 627, 638, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 19, 64 Конституції України.

2. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 (суддя Приходько І.В.) у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 (колегія суддів: Ходаківська І.П. - головуючий, Демидова А.М., Владимиренко С.В.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ «Софа Лтд» 05.02.2020, тобто до внесення Законом України від 15.01.2020 № 460-IX 08.02.2020 змін до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

4. Аргументи учасників справи

4.1. Аргументи касаційної скарги

4.1.1. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судові рішення неповно дослідили наявні в матеріалах справи документи, неправильно визначили характером спірних правовідносин, не застосували закон, який підлягає застосуванню, зокрема пункти 5, 6 частини першої статті З, пункт перший частини першої статті 611, статтю 638, частину другу статті 651 ЦК України, статті 180, 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України), тому ухвалили помилкові рішення, які підлягають скасуванню. Суди порушили приписи процесуального закону, що призвело до порушення процесуальних прав позивача на повний, всебічний та об`єктивний розгляд справи. Зокрема, в касаційній скарзі зазначено таке.

4.1.2. Позивач вважає, що попередні судові інстанції неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи;

зокрема, умови Договору поруки № 4А15116И/П (пункт 10) щодо обов`язку АТ КБ «ПриватБанк», передати ТОВ «Софа Лтд» (поручителю) впродовж п`яти робочих днів з моменту виконання ТОВ «Софа Лтд» як поручителем зобов`язання боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю «Аваріс», далі - ТОВ «Аваріс») за Кредитним договором від 16.12.2015 № А15116И (далі - Кредитний договір № А15116И) належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують зобов`язання ТОВ «Аваріс» за зазначеним кредитним договором;

суди аргументи позивача стосовно невиконання в повному обсязі АТ КБ «ПриватБанк» пункту 10 Договору поруки № 4А15116И/П не взяли до уваги та не надали їм оцінки;

поза увагою судів залишилися фактичні обставини, згідно з якими:

ТОВ «Софа Лтд», для того щоб виконати зобов`язання за Договором поруки № 4А15116И/П та низки інших аналогічних договорів, які стосуються виконання іншими особами укладених з АТ КБ «ПриватБанк» кредитних договорів, уклало з АТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір від 25.10.2016 № 4С16102Г (далі - Кредитний договір № 4С16102Г);

ТОВ «Софа Лтд» через перешкоди з боку АТ КБ «ПриватБанк» в отриманні документів про зобов`язання ТОВ «Аваріс» за Кредитним договором № А15116И та достатньої інформації про забезпечення ТОВ «Аваріс» зобов`язань за Кредитним договором № А15116И не могло вчасно стягнути борг з ТОВ «Аваріс» та належно виконувати власні зобов`язання за Кредитним договором № 4С16102, тому зазнав значних збитків;

отже, суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи, не застосували положення частини першої статті 517, частини першої статті 556, пункту першого частини першої статті 611 ЦК України, порушили положення статті 20 ГК України, внаслідок чого позбавили позивача процесуальних прав, передбачених частиною першою статті 2, частиною першою статті 46 ГПК України.

4.1.3. Позивач зазначає, що він належними та допустимими доказами довів, що невиконання відповідачем обов`язку, передбаченого пунктами 8 та 10 Договору поруки № 4А15116И/П, тобто непередання Кредитного договору № А15116И та інших документів, є істотним порушенням умов Договору поруки № 4А15116И/П:

внаслідок істотного порушення відповідачем умов зазначеного договору ТОВ «Софа Лтд» позбавилося того, на що воно розраховувало при його укладенні - можливості вимагати від ТОВ «Аваріс» повернення коштів, сплачених позивачем за Договором поруки № 4А15116И/П; такі обставини відповідно до абзацу другого частини другої статті 651 ЦК України є підставою, зокрема, для розірвання договору, тому наявні підстави для задоволення позову в цій справі;

непередання відповідних документів свідчить про невизнання відповідачем переходу права вимоги до нього за кредитними договорами та позбавлення позивача того, на що останній розраховував при укладенні договору поруки;

ТОВ «Софа Лтд», укладаючи Договір поруки № 4А15116И/П, розраховувало на отримання прибутку. Загальна сума обов`язків ТОВ «Софа Лтд» як боржника за укладеним з АТ КБ «Приватбанк» Кредитним договором № 4С16102Г - 4 158 939 266, 73 грн, а за всіма договорами поруки ТОВ «Софа Лтд» забезпечило виконання боржниками зобов`язань перед АТ КБ «ПриватБанк» на суму 14 482 683 530 грн, тому ТОВ «Софа Лтд» могло безперешкодно досягти мети своєї господарської діяльності - реалізувати права кредитора, використовувати надходження коштів від реалізації таких прав для сплати кредиту та відсотків, податків, зборів та інше. Зазначене не суперечить положенням статей 42, 44 ГК України щодо здійснення підприємництва суб`єктами господарювання на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Однак неотримання копій документів, що підтверджують обов`язки АТ «ТОВ «Аваріс» за Кредитним договором № А15116И позбавило ТОВ «Софа Лтд» того, на що це товариство розраховувало, укладаючи Договір поруки № 4А15116И/П;

ТОВ «Софа Лтд» також стверджує, що під час розгляду справи обґрунтувало наявність іншого критерію істотного порушення договору - шкоди, а саме: позивач був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, а саме на отримання прибутку від реалізації заставного майна. Конкретна сума спричинених збитків позивачу є динамічною величиною та встановлюватиметься в іншому судовому проваджені з огляду на суму погашеної поруки (644 960 596, 77 грн) за Договором поруки №4А15116И/П, а також суму процентів згідно з Кредитним договором №4С16102Г тощо. У межах справи, що розглядається (справа №910/5027/19) розмір шкоди не досліджувався взагалі;

позивач долучив до матеріалів справи платіжне доручення від 26.10.2016 № 357 на суму 644 960 596, 77 грн. Цей документ відповідно до положень статей 76, 77 ГПК України), є одним з тих, що підтверджують прямі збитки позивача; відповідач не заперечує перерахування йому позивачем зазначеної суми та не надав суду доказів її повернення як помилково перерахованої, не пред`явив позивачу як поручителю вимоги про подальше/дострокове виконання зобов`язання, передбачених Договором поруки №4А15116И/П. Отже, АТ КБ «ПриватБанк» прийняв зазначену оплату як належну. Позивач на аналогічних умовах також виконав зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування на загальну суму 3 660 158 717, 28 грн відповідно до укладених з відповідачем 25.10.2016 договорів поруки № 4615111И/П, № 4Ф15102И/П, № 4К14363И/П, № 4М14367И/П, № 4015080И/П, № 4С13268И/П, № 4Т14209И/П, № 4Т12029И/П № 4В13010И/П та № 4Я13815И/П і жодна зі сторін зазначених правовідносин не оскаржувала дії позивача щодо виконання зобов`язань;

з огляду на викладене апеляційний суд зробив необ`єктивний висновок про те, що позивач не довів факту виконання Договору поруки № 4А15116И/П у повному чи частковому обсязі, оскільки відповідач не спростовував виконання позивачем цих зобов`язань, зокрема не надав суду розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 4А15116И/П; питання судами повного або часткового виконання зазначеного договору судами не досліджувалося; у справі не встановлено дійсного обсягу забезпеченого порукою кредитного зобов`язання боржника за Кредитним договором № 4А15116И/П на момент здійснення позивачем відповідного платежу та чи дійсно позивач - поручитель виконав його в повному обсязі;

отже, суди першої та апеляційної інстанції не надали фактичним зазначеним обставинам справи належної оцінки та безпідставно не застосували, зокрема, частину другу статті 651 ЦК України, чим порушили права позивача, гарантовані статтею 5 ГПК України та статтею 20 ГК України.

4.1.4. Позивач стверджує, що в постанові суду апеляційної інстанції не зазначено, з яких підстав суди відхилили докази, наведені у позовній заяві, а саме, чому не прийнято до уваги:

належного виконання позивачем умов Договору поруки № 4А15116И/П щодо виконання зобов`язання ТОВ «Аваріс» за Кредитним договором № 4А15116И з повернення кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 644 960 596,77 грн;

неналежного виконання відповідачем умов пункту 10 Договору поруки № 4А15116И/П;

факт позбавлення відповідачем позивача того, на що він розраховував при укладенні цього договору;

істотне порушення відповідачем умов Договору поруки № 4А15116И/П, що відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є самостійною підставою для розірвання договору;

умисності ухилення відповідача від виконання свого обов`язку стосовно передачі позивачу документів, що забезпечували виконання зобов`язань боржником;

наявності матеріальних збитків у позивача, спричинених діями відповідача, що на даний час є динамічною величиною;

наявності фактичних обставин, які свідчать про порушення прав позивача.

На думку позивача зазначене свідчить про порушення попередніми судовими інстанціями пункту 3 частини четвертої статті 238 та пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України, оскільки суди не здійснили мотивованої оцінки кожного з аргументів учасників справи щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову;

суди першої та апеляційної інстанцій упереджено ставилися до Товариства та не надали оцінки недобросовісному невиконання відповідачем зобов`язань, визначених пунктом 10 Договору поруки № 4А15116И/П. Невиконання відповідачем зазначених зобов`язань унеможливило дострокове розірвання позивачем Договору поруки № 4А15116И/П відповідно до пункту 14 цього правочину згідно зі статтею 188 ГК України та змусило звернутися до суду з позовом на підставі частини другої 651 ЦК України.

Позивач у касаційній скарзі також зауважує, що в судових рішеннях зазначено про те, що в матеріалах справи немає доказів, які підтверджують виконання ТОВ «Софа Лтд» обов`язку боржника у повному обсязі та, відповідно, припинення зобов`язання ТОВ «Аваріс» перед АТ КБ «Приватбанк». На думку позивача, суди з`ясовуючи обставини справи, які підлягають доказуванню, визначаючись з доказами, що мають бути подані тим чи іншим учасником справи, як місцевий господарський суд, так і апеляційний суди, порушуючи положення пунктів 6, 7, 19 частини другої статті 182 ГПК України не скористались правом, наданим пунктом 3 частини другої, пунктами 2, 3 частини п`ятої, частини шостої статті 183 ГПК України, - не здійснили всіх необхідних дій для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті (не витребували у відповідача ані копій Кредитного договору № А15116И, ані розрахунку обсягу виконання зобов`язання за цим договором тощо), що також призвело до ухвалення необґрунтованого, помилкового рішення;

суди, не дослідили обсяг основного зобов`язання, за виконання якого позивач поручився, суть його порушення та розмір заборгованості, фактично дійшли висновку щодо невиконання позивачем зобов`язань боржника за Кредитним договором № 4А15116И. Крім того, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що у справі не досліджувалися обставини, які стосуються виконання кредитних зобов`язань за відповідним договором, та обсяг такого виконання;

у разі витребування судом відповідних доказів (Кредитного договору № А15116И та документів з інформацією про погоджені цим правочином забезпечення виконання ТОВ «Аваріс» зобов`язань), позивач міг би підтвердити належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 ГПК України те, чого він був позбавлений та на що розраховував при укладенні Договору поруки № 4А15116И/П (в межах сплаченої суми грошових коштів 644 960 596, 77 грн), тобто розмір завданих йому збитків (в частині обґрунтування того, чому він був позбавлений та на що розраховував при укладенні договору), виконання поручителем зобов`язань боржника за Кредитним договором № А15116И у повному чи пастковому обсязі та інші обставини;

ухвалою суду першої інстанції від 02.09.2019 клопотання позивача, заявлене відповідно до частини першої статті 81 ГПК України про витребування доказів задоволено частково. Відповідач надав суду частину витребуваних документів та не надав роздруківки наявності/відсутності заборгованості боржника саме на момент виконання ТОВ «Софа Лтд» своїх обов`язків за Договором поруки № А15116И - 26.10.2016 (що може включати лише сплату винагороди або штрафу, пені, тощо, за які позивач не поручався) та Кредитного договору №4А15116И. Відповідачем не спростовано виконання позивачем зобов`язань у повному чи частковому обсязі;

позивач, не отримавши необхідних документів для стягнення грошових боргів з підприємства-боржника за договором поруки, не маючи можливості використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов`язань з боку підприємства-боржника, зазнає значних збитків у зв`язку з тим, що для реалізації Договору поруки № А15116И змушений залучити кредитні кошти та сплачувати проценти за кредитом, а також залучити додаткове забезпечення кредиту;

відповідно до частини першої статті 556 ЦК України, Закону України «Про заставу» для звернення позивачем стягнення на заставне майно необхідні оригінали документів, що посвідчують право власності чи вимоги по таких зобов`язаннях, тобто передача документів є тим юридичним фактом, без якої реалізація стягнення та відновлення свого майнового стану позивачем неможливе;

перехід прав до поручителя, який виконав зобов`язання, презюмується і звернення особи до суду з позовом про визнання права вимоги, так само як і про визнання відсутнім в іншої особи такого права, не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом за наявності відповідного спору; у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону;

ТОВ «СОФА Лтд» у позовній заяві самостійно вказало предмет та підстави позову, яке право є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права, а судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права пособом, визначеним у законодавстві.

4.2. Аргументи, зазначені у відзивах на касаційну скаргу

4.2.1. АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Аваріс» відзиви на касаційну скаргу не надіслали.

5. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5.1. 16.12.2015 ТОВ «Аваріс» та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали Кредитний договір № 4А15116И.

5.2. 25.10.2016 ТОВ «Софа Лтд» як поручитель та ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк» як кредитор уклали Договір поруки №4А15116И/П, який діє з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та до повного виконання зобов`язань за ним.

Згідно з умовами цього правочину ТОВ «Софа Лтд» поручилося перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за виконання ТОВ «Аваріс» зобов`язань за Кредитним договором № 4А15116И, а саме: зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом відповідно до умов та кредитного договору та у визначені ним терміни.

У пункті 3 Договору поруки № 4А15116И/П зазначено, що поручитель з умовами Кредитного договору № 4А15116И ознайомлений.

Сторони дійшли згоди, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору поруки (пункт 6 Договору поруки № 4А15116И/П).

До поручителя, що виконав обов`язки боржника за Кредитним договором № 4А15116И, переходять всі права кредитора за цим договором та договором (договорами) застави (іпотеки), укладеними для забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором № 4А15116И у частині виконаного зобов`язання (пункт 8 Договору поруки № 4А15116И/П).

Кредитор зобов`язаний у разі виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором № 4А15116И передати поручителю протягом п`яти робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором (пункт 10 Договору поруки №4А15116И/П).

У пункті 12 Договору поруки № 4А15116И/П його сторони погодили, що строк в межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором становить п`ять років.

5.3. Пунктом 14 Договору поруки №4А15116И/П передбачено, що дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

5.4. Звертаючись з позовом про розірвання договору поруки, позивач посилається на те, що відповідач порушив умови Договору поруки № 4А15116И/П (пункт 10 цього договору), оскільки не передав позивачу належним чином завірених копій документів, які підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором № 4А15116И. Внаслідок такого порушення відповідачем зобов`язань позивач фактично був позбавлений можливості використовувати необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржника, що призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану. Водночас позивач стверджує, що виконав зобов`язання за Договором поруки №4А15116И/П і у зв`язку із цим надав суду копії платіжних доручень від 26.10.2016 № 889 на суму 4 305 119 314, 05 грн та від 26.10.2016 № 357 на суму 644 960 596, 77 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

6. Цивільний кодекс України (ЦК України)

6.1. Пункт 3 частини першої статті 512

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

6.2. Стаття 514

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.3. Стаття 517

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

6.4. Частини перша та друга статті 556

Після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

6.5. Стаття 610

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

6.6. Пункт 1 частини першої статті 611

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

6.7. Частина перша статті 651

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.8. Частина друга статті 651

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

6.9.

7. Господарський кодекс (ГК України)

7.1. Стаття 188

сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (частина друга);

сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (частина третя);

у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частина четверта);

якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (частина п`ята).

8. Господарський процесуальний кодекс України (ГПК України) у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX (08.02.2020)

8.1. Частина перша статті 300

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.2. Частина друга статті 300

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.3. Стаття 309

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

9.1. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 № 460-IX касаційна скарга розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08.02.2020).

9.2. Касаційний господарський суд переглядає оскаржені судові рішення відповідно до положень статті 300 ГПК України.

Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

9.3. Предметом позову у справі є вимога позивача про розірвання Договору поруки № 4А15116И/П.

Відповідно до частин першої та другої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Згідно із частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 556 ЦК України встановлено, що після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. Зазначене узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем), а також умовами пункту 8 договору. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15, від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15, постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 907/759/17, від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20809/17, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Невиконання первісним кредитором обов`язку з передачі документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, не свідчить про відсутність у нового кредитора права вимоги до боржника. Відповідний висновок містить постанова Верховного Суду від 12.03.2020 зі справи № 910/4994/19.

9.4. Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 ЦК України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 ГК України.

За змістом статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17 від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17 від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18.

Оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

9.5. Колегія суддів Касаційного господарського суду зауважує, що доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування попередніми судовими інстанціями пунктів 5, 6 частини першої статті З, пункт перший частини першої статті 611, статті 638, частину другу статті 651 ЦК України, статті 180, 188 ГК України ґрунтуються на тому, що попередні судові інстанції, порушивши норми процесуального права, неповно дослідили наявні в матеріалах справи документи та неправильно визначили характер відносин сторін у спорі зі справи.

Ці доводи спростовуються текстом оскаржуваних судових рішень.

9.6. Попередні судові інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначили, що умовами Договору поруки № 4А15116И/П не передбачено його дострокового розірвання. Так відповідно до пункту 14 цього правочину дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Оцінюючи наявність підстав для розірвання Договору поруки № 4А15116И/П на підставі частини другої статті 651 ЦК України, тобто внаслідок істотного порушення договору другою стороною, суди зазначили, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, але таких обставин у справі не встановлено.

Попередні судові інстанції дійшли висновку, що ТОВ «Софа Лтд» необґрунтовано посилається на невиконання АТ КБ «ПриватБанк» умов Договору поруки № 4А15116И/П щодо передання документів, які підтверджують зобов`язання ТОВ «Аваріс» за Кредитним договором № 4А15116И, як на істотне порушення відповідачем умов зазначеного договору поруки. При цьому суди зазначили, що позивач безпідставно стверджує, що внаслідок невиконання відповідачем зазначеного зобов`язання він не отримав того, на що розраховував при укладенні Договору поруки з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи позивача про істотне порушення відповідачем умов спірного правочину зазначив, що невиконання первісним кредитором обов`язку з передачі документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором № А15116И, не свідчить про відсутність у нового кредитора права вимоги до боржника. У зв`язку з цим суд відхилив доводи позивача про наявність підстав для застосування у спорі зі справи частини другої статті 517 ЦК України.

Разом з тим суд встановив, що позивач не надав доказів того, що непередання відповідачем документів, які підтверджують право вимоги до боржника, перешкоджає позивачу у стягненні з боржника сплачених коштів.

Суд апеляційної інстанції критично оцінив аргументи позивача про доведеність у справі тієї обставини, що невиконання відповідачем умов Договір поруки № 4А15116И/П щодо передачі кредитного договору та інших документів є істотним порушенням, внаслідок якого він не отримав того, на що розраховував при укладенні цього договору, а також можливості вимагати від третьої особи повернення коштів, сплачених позивачем за Кредитний договір № А15116И.

Відхиляючи вимоги позивача, суд апеляційної інстанції також зауважив, що з огляду на положення частини третьої статті 653 ЦК України, частини п`ятої статті188 ГК України, які пов`язують розірвання договору в судовому порядку та припиненням зобов`язань за ним саме з моментом набрання законної сили відповідним рішенням суду.

9.7. Колегія суддів Касаційного господарського суду, підсумовуючим зазначене, дійшла висновку, що попередні судові інстанції обґрунтовано відмовили в задоволенні позову, оскільки встановили, що немає підстав для достроково розірвання на вимогу позивача Договору поруки № 4А15116И/П у зв`язку з істотним порушенням цього договору відповідачем.

Доводи касаційної скарги зазначеного не спростовують.

Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди повно дослідили обставини, які мають значення для вирішення справи та надали оцінку аргументам позивача. Отже, підстав для висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права немає.

Зміст касаційної скарги фактично зводиться до переоцінки встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, що відповідно до положення статті 300 ГПК України не належить до компетенції суду апеляційної інстанції.

З огляду на викладене немає підстав для висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального права, зазначені позивачем у касаційній скарзі, а саме: пункти 5, 6 частини першої статті З, пункт перший частини першої статті 611, статтю 638, частину другу статті 651 ЦК України, статті 180, 188 ГК України, тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин колегія суддів відповідно до статті 236 ГПК України враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 910/5001/19, від 24.12.2019 у справі № 910/5016/19, від 16.01.2020 у справі № 910/5000/19, від 22.01.2020 у справі № 910/4997/19, від 12.03.2020 у справі № 910/4994/19.

Колегія суддів Касаційного господарського суду зауважує, що касаційна скарга не містить посилання на недосліджені попередніми судовими інстанціями докази щодо розміру завданих позивачеві відповідачем внаслідок порушення зобов`язання, якого стосується спір зі справи, збитків або що таке порушення унеможливило отримання позивачем того, на що він розраховував при укладенні цього договору - можливість вимагати від третьої особи повернення коштів, сплачених позивачем за Кредитним договором № А15116И.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

ТОВ «Софа Лтд», звернувшись з касаційною скаргою, не спростувало висновків, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, та не довело неправильного застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування ухвалених ними судових рішень.

11. Судові витрати

Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на ТОВ «Софа Лтд», оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 зі справи № 910/5027/19 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Софа Лтд» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова