ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/60/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л. В.,

судді: Кондратова І. Д., Ткач І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К. О.,

за участю представників:

позивача - Шубака О. І.,

відповідача - Тищенка А. В.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Чинчин О. В. )

від 15.07.2020,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Сулім В. В., судді - Гаврилюк О. М., Майданевич А. Г. )

від 06.10.2020,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенак",

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору поруки № 4Т13585И/П, укладеного 08.11.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" і АТ "Комерційний банк "Приватбанк".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016 укладений позивачем під впливом обману, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно з ст. 230 ЦК України.

Посилається на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю ПАТ (наразі АТ) "Комерційний банк "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману ТОВ "Лайк-Сіті" про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов'язаннями попередніх боржників (зокрема ТОВ "Тенак") у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договору поруки.

Також позивач зазначає, що відповідач не виконує умови пунктів 8,10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов'язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору (якби позивач знав про відсутність забезпечення, він не уклав з відповідачем договори кредиту та поруки).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020, у задоволенні позову відмовлено.

29.10.2020 ТОВ "Лайк-Сіті" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020, в якій просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішення зазначає, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст.ст. 229, 230 ЦК України у подібних правовідносинах відсутній (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч. 3 ст. 310 ГПК України. Зокрема, посилається на те, що 17.02.2020 ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання позивача про витребування у відповідача доказу - копії рішення правління Національного банку України № 323/БТ від
05.10.2016; вимоги цієї ухвали відповідач не виконав, що призвело до неповноти встановлення всіх обставин справ та позбавило позивача можливості довести ту обставину, що укладення оспорюваного договору поруки та його виконання відбулось згідно з рішенням правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016; суд першої інстанції не з'ясував причин невиконання ухвали суду від 17.02.2020, а апеляційний господарський суд залишив поза увагою такі порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Вважає, що невиконання відповідачем ухвали суду першої інстанції про витребування документів є порушенням принципу, який закріплений в ст. 18 ГПК України (обов'язковість судового рішення). Вказує на порушення судами ст. 236 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що наведені позивачем обставини не свідчать про введення його відповідачем в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні спірного правочину. Вважає, що доводи касаційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, правильно встановлених судами. Стверджує, що в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про витребування доказів, за результатами розгляду якого суд міг би постановити відповідну ухвалу. Вказує, суд першої інстанції не приймав ухвалу від 17.02.2020 про витребування у відповідача будь-яких доказів, зокрема рішення правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016.

Посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.10.2020 у справі № 910/18604/19, від 05.11.2020 у справі № 910/843/20. Просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення залишити без змін з наведених у відзиві підстав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 31.10.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" (позичальник) та АТ "Комерційним банком "Приватбанк" (банк) було укладено кредитний договір № 4Л16028Г, за умовами якого банк за наявності вільних коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 1 750 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору № 4Л16028Г від 31.10.2016 термін повернення кредиту - 24.10.2024.

У п. 6.1 кредитного договору № 4Л16028Г від 31.10.2016 сторони погодили, що цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.

09.11.2016,01.11.2016,07.11.2016 позивачем було отримано кредитні кошти за кредитним договором № 4Л16028Г від 31.10.2016 у сумі 171 976 877,98 грн, у сумі 1 692 852 340,31 грн та у сумі 2 575 025 650,46 грн що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 4011 від 09.11.2016, № 48 від
01.11.2016, № 4011 від 07.11.2016 (а. с. 12-14, т. 1).

08.11.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" (поручитель) та ПАТ (наразі АТ) "Комерційним банком "Приватбанк" (кредитор) було укладено договір поруки № 4Т13585И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Тенак" кредитного договору № 4Т13585И від 15.10.2013 та за кредитним договором № 4Т15075И від 21.09.2015.

Пунктом 2 договору поруки № 4Т13585И/П встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. п. 4,5 договору поруки № 4Т13585И/П у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником обов'язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Відповідно до п. 6 договору поруки № 4Т13585И/П поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору.

За п. 7 договору поруки № 4Т13585И/П у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

До поручителя, який виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 договору поруки № 4Т13585И/П).

Відповідно до п. 10 договору поруки № 4Т13585И/П кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

У п. 17 договору поруки № 4Т13585И/П сторони погодили, що договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого центру сертифікації ключів АТ "Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.03.2016, укладеної сторонами.

Договір поруки № 4Т13585И/П з боку ТОВ "Лайк-Сіті" підписано керівником товариства ОСОБА_1 (електронний цифровий підпис) та скріплено електронною печаткою ТОВ "Лайк-Сіті" (а. с. 28-29, т. 1).

Судами встановлено, що в матеріалах справи є копія платіжного доручення № 4015 від 09.11.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов'язання за кредитним договором № 4Т13585И від 15.10.2013 відповідно до договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016; сума грошових коштів - 59 261
235,06 грн, а також копія платіжного доручення № 4015 від 09.11.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов'язання за кредитним договором № 4Т15075И від 21.09.2015 відповідно до договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016; сума грошових коштів - 22 662 229,54 грн.

Позивач просить визнати спірний договір поруки недійсним з огляду на те, що він був вчинений під впливом введення в оману.

За змістом ст.ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

У п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (Статтею 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив:

- рішенням загальних зборів ТОВ "Лайк-Сіті", оформленим протоколом № 30/10/2016-1 від 30.10.2016, вирішено укласти з АТ "КБ "Приватбанк" кредитний договір (а. с. 56, т. 1); з техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016 (а. с. 57, т. 1), заявки на отримання кредиту від
24.10.2016 (а. с. 58, т. 1) вбачається, що метою кредитування та цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому, заявка на отримання кредиту від 24.10.2016 не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами, на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором);

- жоден пункт кредитного договору № 4Л16028Г від 31.10.2016 не містить умов про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016;

- позивачем не доведено, що представниками АТ "Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов'язань позичальника за відповідними кредитними договорами);

- недоведення позивачем вчинення відповідачем винних, навмисних дії, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016, які насправді наступити не можуть;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 у справі № 910/10567/18, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2019, відмовлено ТОВ "Лайк-Сіті" у позові про розірвання договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016, зокрема, з тих підстав, що позивачем не доведено, що ним було повністю виконано зобов'язання з повернення кредитів та сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань та строків їх виконання.

Врахувавши вказане, встановивши, що позивач не довів обставин (складових), які є підставами для визнання договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016 недійним згідно з ст. 230 ЦК України, суди правомірно відмовили у задоволенні позову.

Щодо посилання відповідача у відзиві на постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18604/19, від 05.11.2020 у справі № 910/843/20, в яких, на думку відповідача, правовідносини є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається, то необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Однак, висновки у вказаних справах № 910/18604/19, № 910/843/20 і справі, що переглядається, зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, що свідчить, що правовідносини у цих справах не є подібними.

Також, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч. 3 ст. 310 ГПК України. Зокрема, зазначає, що ухвалою суду першої інстанції від 17.02.2020 було задоволено клопотання позивача про витребування у відповідача доказів - копії рішення правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016, яку відповідач не виконав, а суд першої інстанції причин невиконання ухвали не з'ясував. При цьому, вказав, що апеляційний господарський суд залишив поза увагою такі порушення судом першої інстанції норми процесуального права.

Однак, такі доводи касаційної скарги є безпідставними з огляду на таке.

Статтею 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази безпосередньо до суду.

За ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч. 1 ст. 81 ГПК України. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, 13.02.2020 позивач звернувся до господарського суду з клопотанням про залучення ТОВ "Тенак" у справі, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; 17.02.2020 - подав до суду докази відправлення позовної заяви із додатками третій особі і просив долучити їх до матеріалів справи, а 16.06.2020 - звернувся із клопотанням про відкладення судового засідання у справі (а. с. 66-67,83,109, т. 1). Водночас, матеріали справи не містять клопотання позивача про витребування у відповідача доказу - копії рішення правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016. Також відсутня в матеріалах справи і ухвала суду першої інстанції від 17.02.2020 про витребування у відповідача вказаного документа, на яку посилається позивач у касаційній скарзі.

З урахуванням того, що матеріали справи не містять документа, яким підтверджується, що позивач відповідно до вимог ст. 81 ГПК України звертався до суду першої інстанції з клопотанням про витребування у відповідача копії рішення правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016 та ухвали суду першої інстанції від 17.02.2020, то вказаному клопотанню не надавалась оцінка судом першої інстанції та не вирішувалось питання невиконання відповідачем ухвали суду від 17.02.2020.

Крім того, як вбачається із тексту позовної заяви, саме позивач зобов'язувався надати відповідний документ суду після його отримання (а. с. 2, т. 1).

При цьому, у місцевого господарського суду не було підстав для витребування у відповідача рішення правління Національного банку України № 323/БТ від
05.10.2016 з власної ініціативи в силу ч. 4 ст. 74 ГПК України, а наявні в матеріалах справи докази були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

Не вказував позивач на наявність вказаного вище клопотання і неподання його відповідачем на виконання ухвали суду першої інстанції від 17.02.2020 в тесті апеляційної скарги (а. с. 149-153, т. 1), а тому судом апеляційної інстанції не надавалась оцінка таким доводам апеляційної скарги.

З урахуванням вказаного, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішення з направленням справи на новий розгляд згідно з ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постановлені у справі судові рішення прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2020 року у справі за № 910/60/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

І. Ткач