Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.01.2018 року у справі №907/564/16

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року

м. Київ

справа № 907/564/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

За участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5

на рішення Господарського суду Закарпатської області

у складі судді: Бобрик Г.Й.

від 22.11.2016 року

та на постанову Львівського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Костів Т.С., Галушко Н.А., Желік М.Б.

від 04.04.2017 року

за позовом Органу самоорганізації населення Будинковий комітет "Моноліт"

до Ужгородської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробуд Україна",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департамент міського господарства Ужгородської міської ради,

про визнання частково незаконним рішення Ужгородської міської ради V сесії VII скликання від 14.07.2016 року № 277 "Про зміни та доповнення до рішення Ужгородської міської ради II сесії VII скликання від 21.04.2016 року № 178"

за участю представників:

позивача: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_7

відповідача: ОСОБА_12

третьої особи позивача: ОСОБА_13

третьої особи відповідача: ОСОБА_14

третьої особи: ОСОБА_15

заявника касаційної скарги (ОСОБА_5): ОСОБА_16

ВСТАНОВИВ:

Орган самоорганізації населення будинковий комітет "Моноліт" звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про визнання незаконним рішення Ужгородської міської ради V сесії VII скликання від 14.07.2016 року № 277 "Про зміни та доповнення до рішення Ужгородської міської ради II сесії VII скликання від 21.04.2016 року № 178", в частині включення вбудованих приміщень площею 119,5 кв. м. по АДРЕСА_1 в м. Ужгороді до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації у 2016 році шляхом аукціону.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27 серпня 2015 року відповідач у справі - Ужгородська міська рада рішенням № 179 XXVII сесії VI скликання розглянувши звернення будинкового комітету "Моноліт" від 23 червня 2015 року рішенням виконкому від 24 червня 2015 року № 187 "Про затвердження акту приймання - передачі гуртожитку", вирішила:

1. Залишити майновий комплекс за адресою: м. Ужгород, АДРЕСА_1 у статусі "гуртожитку" та дозволити мешканцям приватизацію житлових і нежитлових приміщень.

2. Передати гуртожиток по АДРЕСА_1 в оперативне управління будинковому комітету "Моноліт".

3. Департаменту міського господарства здійснити передачу в порядку визначеному чинним законодавством.

4. Будинковому комітету "Моноліт" забезпечити належне обслуговування гуртожитку та прибудинкової території. Рекомендувати Будинковому комітету "Моноліт" документально визначити межі земельної ділянки прибудинкової території.Згідно вищезгаданого рішення позивач (БК "Моноліт") здійснив реєстрацію речового права, а саме, права оперативного управління гуртожитком по АДРЕСА_1 в м. Ужгороді, загальною площею 372,6 кв. м. (інформаційна довідка долучена до позовної заяви).

Про здійснену реєстрацію речового права, позивач листом від 11 липня 2016 року № 25 повідомив Ужгородську міську раду та просив з метою реалізації конституційного права на житло, надати дозвіл на приватизацію приміщень гуртожитку по АДРЕСА_1 в м. Ужгороді, площею 372,6 кв. м., який перебуває в оперативному управлінні БК "Моноліт" його членами - мешканцями гуртожитку, у спосіб визначений Законами України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та "Про приватизацію державного житлового фонду".

Натомість, відповідач рішенням Ужгородської міської ради V сесії VII скликання від 14 липня 2016 року за № 277 "Про зміни та доповнення до рішення II сесії міської ради VII скликання 21.04.2016 року № 178" вбудовані приміщення площею 119,5 кв. м. по АДРЕСА_1 в м. Ужгороді включив до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації у 2016 році шляхом аукціону.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що оспорювані рішення прийнято з порушенням чинного законодавства, що призвело до порушення житлових прав як мешканців гуртожитку на належне володіння та користування житловими кімнатами і приміщеннями загального користування.

Підставою визнання недійсним рішення позивач зазначає недодержання у результаті яких відбулось відчуження окремих частин гуртожитку, як окремих об'єктів нерухомості, у т. ч. допоміжних приміщень гуртожитку, які знаходяться у загальному користуванні всіх мешканців гуртожитку, чим порушено їхні права.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року, позов задоволено повністю, визнано незаконним рішення Ужгородської міської ради V сесії VII скликання від 14 липня 2016 року № 277 "Про зміни та доповнення до рішення Ужгородської міської ради II сесії VII скликання від 21.04.2016 року № 178" в частині включення вбудованих приміщень площею 119,5 кв.м. по АДРЕСА_1 в м. Ужгороді до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації у 2016 році шляхом аукціону.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій зазначили, що спірні нежитлові приміщення загальною площею 119,5 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1 у м. Ужгороді, входять до складу неподільного майна гуртожитку, а відтак, вказане неподільне майно повинно перебувати в оперативному віданні, розпорядженні мешканців.

ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22 листопада 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року та просив їх скасувати та припинити провадження у справі.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що повноваження позивача як органу самоорганізації населення чітко визначені ст. 14 Закону України "Про органи самоорганізації населення", ч. 1 якої встановлює виключний перелік таких повноважень з 14 пунктів. З-поміж них немає повноважень бути позивачем у суді в інтересах мешканців гуртожитку, тобто спеціальної норми (порівняно з приписами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинні на момент прийняття рішення у справі) зазначений закон не передбачає - передбачено лише представництво інтересів мешканців у місцевій раді та місцевих органах виконавчої влади, а не в суді.

Третя особа на стороні відповідача також зазначає, що спірне приміщення не належить до допоміжних приміщень, оскільки допоміжні приміщення у гуртожитку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації гуртожитку та побутового обслуговування і задоволення санітарно-гігієнічних потреб його мешканців (кухні, санвузли, сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні (позакімнатні) коридори, колясочні, кладові, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Крім того заявник касаційної скарги посилається на недоведеність факту не переведення спірного приміщення з житлового у нежитловий фонд, відсутність державної реєстрації майнових прав на об'єкт за позивачем.

ОСОБА_5 звернулась з касаційною скаргою, як особа яку не було залучено до участі у справі вважає, що прийняті у справі рішення порушують її права, оскільки спірне приміщення їй належало на момент винесення рішення судом першої інстанції, що підтверджується копією наданого до касаційної скарги договору дарування від 28 вересня 2016 року та копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 22 листопада 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року скасувати та справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Орган самоорганізації населення Будинковий комітет "Моноліт" подав відзив на касаційні скарги, в якому просив касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 22 листопада 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року залишити без змін. Заперечуючи проти поданих касаційних скарг позивач зазначив, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями та не можуть бути приватизованими, оскільки не є житловими приміщеннями, крім того позивач наголошує, що приватизація дозволена мешканцям гуртожитку, а ОСОБА_4, не є мешканцем.

Відповідач - Ужгородська міська рада надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 22 листопада 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм права, вважає, що касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_4 - частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у даній справі є органом створеним 28 квітня 2015 року для обслуговування будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 у м. Ужгороді.

Посилання заявника касаційної скарги на ч. 1 ст. 14 Закону України "Про органи самоорганізації населення" щодо відсутності повноважень відповідного органу бути позивачем в суді є необґрунтованим, оскільки таке повноваження належить до загальних повноважень юридичної особи, а суд першої інстанції належно дослідив повноваження зазначеного суб'єкта.

Беручи до уваги той факт, що згідно ст. 11 Закону України "Про органи самоорганізації населення" орган самоорганізації населення обирається терміном на строк повноважень відповідної ради, оскільки саме вона передає цьому органу низку самоврядних повноважень частини громади і новообраний склад ради може мати іншу думку з цього приводу, суд виходить з того, що правосуб'єктність належить тому ж суб'єкту - Ужгородській міській раді і не залежить від зміни персонального складу. Новий склад Ужгородської міської Ради діє з листопада 2015 року, однак, доказів зміни обсягу повноважень позивача на дату розгляду справи надано не було.

27 серпня 2015 року відповідач рішенням № 179 XXVII сесії VI скликання розглянувши звернення будинкового комітету "Моноліт" від 23 червня 2015 року рішенням виконкому від 24 червня 2015 року № 187 "Про затвердження акту приймання - передачі гуртожитку", вирішив залишити майновий комплекс за адресою: м. Ужгород, АДРЕСА_1 у статусі "гуртожитку" та дозволити мешканцям приватизацію житлових і нежитлових приміщень; передати гуртожиток по АДРЕСА_1 в оперативне управління будинковому комітету "Моноліт"; Департаменту міського господарства здійснити передачу в порядку визначеному чинним законодавством; а будинковому комітету "Моноліт" забезпечити належне обслуговування гуртожитку та прибудинкової території.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний гуртожиток належить до комунальної власності. Законодавство, що діяло на час існування спірних відносин не пов'язувало виникнення права власності із моментом його державної реєстрації.

Актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 01 вересня 2016 року підтверджено передачу Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради на баланс будинкового комітету "Моноліт" гуртожитку по АДРЕСА_1 в м. Ужгороді, площею 372,6 кв.м. Будинковий комітет "Моноліт" здійснив реєстрацію речового права, а саме: права оперативного управління гуртожитком по АДРЕСА_1 в м. Ужгороді, загальною площею 372,6 кв. м. на підставі зазначеного рішення.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Статтею 29 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, в тому числі, повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності територіальних громад, а також підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію, подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна. У відповідності до ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до оскаржуваного рішення, виданого Ужгородською міською радою, було вирішено включити вбудоване приміщення площею 119,5 кв. м. по АДРЕСА_1 у м. Ужгороді до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації у 2016 році шляхом аукціону. Суд першої інстанції з яким погодився і суд апеляційної інстанції посилаючись на норми ДБН В.2.2-15-2005 визначили це майно як допоміжне приміщення, оскільки до таких належать приміщення багатоквартирного житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти тощо).

Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст.10 вказаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру. У відповідності до висновків встановлених у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 року у справі №1-2/2004, допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладові, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоповерхових будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує додаткових дій, таких як створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку і вступу до нього.

З огляду на зазначене сиди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірні нежитлові приміщення загальною площею 119,5 кв. м., що знаходяться по АДРЕСА_1 у м. Ужгороді, входять до складу неподільного майна гуртожитку, а відтак, вказане неподільне майно повинно перебувати в оперативному віданні, розпорядженні мешканців.

Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

У матеріалах справи наявний Висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна наданий КП "Архітектурно-планувальне бюро м. Ужгорода" 15 вересня 2016 року, яким встановлено, що нежитлові приміщення 1 поверху загальною площею 119,50 кв. м. мають окремий вхід, використовуються незалежно від інших приміщень, однак суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки цьому висновку (т. 2 ар. с. 80).

Крім того, в матеріалах справи наявний Технічний паспорт гуртожитку у м. Ужгород, АДРЕСА_1 ( т. 1 ар. с. 79-84) з плану першого поверху якого вбачається, що у приміщенні наявні два окремих входи, однак судами не надано оцінки можливості користування мешканцями гуртожитку другим входом у гуртожиток, а також не встановлено можливість чи відсутність можливості користування сходовою, яка веде на другий поверх приміщення.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_5, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що прийняте у справі рішення та постанова порушують її права, як особи яку не було залучено до участі у справі, оскільки з копії наданого ОСОБА_5 договору дарування від 28 вересня 2016 року та копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається наявність її права на спірне приміщення.

У відповідності до ч. 1 п. 8 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки з доданих до касаційної скарги ОСОБА_5 копій документів вбачається, що вона має право на спірне приміщення прийняті у справі рішення Господарського суду Закарпатської області від 22 листопада 2016 року та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року підлягають скасуванню з направленнями справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати вищевикладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи з урахуванням правової природи спірних рішень, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

3. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 22 листопада 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року скасувати.

4. Справу № 907/564/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець