Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.07.2018 року у справі №910/1356/13
Постанова ВГСУ від 13.04.2016 року у справі №910/1356/13
Постанова ВГСУ від 26.10.2016 року у справі №910/1356/13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/1356/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

прокуратура Деснянського району м. Києва

від прокуратури - Савицька О.В.

відповідачі - (1) Київська міська рада, (2) фізична особа-підприємець Рахімова Г.В., (3) товариство з обмеженою відповідальністю "АРМАСЕ"

представник відповідача - 1 - Власенко І.І.

представник відповідача - 2 - Рахімова Г.В. (особисто)

представник відповідача - 3 - Костіна Т.В.; Сікачьов С.М.

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - (1) Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), (2) комунальне підприємство по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс"

представник третьої особи - 1 - не з'явився

представник третьої особи - 2 - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Отрюха Б.В. - головуючого, Станіка С.Р., Михальської Ю.Б. від 15 травня 2018 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2013 року прокурор Деснянського району міста Києва звернувся з позовною заявою до Київської міської ради (далі - відповідач-1), фізичної особи-підприємця Рахімової Г.В. (далі - відповідач-2), товариства з обмеженою відповідальністю "Армасе" (далі - відповідач-3) про: (1) визнання недійсним та скасування рішення відповідача-1 від 24.12.2009 №977/3046 "Про передачу земельної ділянки та продаж цієї земельної ділянки фізичній особі - підприємцю Рахімовій Ганні Вікторівні для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на вул. Оноре де Бальзака, 54-а у Деснянському районі м. Києва" (далі - спірне рішення); (2) визнання недійсним укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору купівлі-продажу від 24.12.2010 земельної ділянки площею 0, 0734 га у м. Києві по вул. Оноре де Бальзака, 54-а (далі - спірна земельна ділянка) ; (3) визнання недійсним виданого відповідачу-2 державного акта від 20.06.2011 про право власності на земельну ділянку; (4) визнання недійсним укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-2 договору про поповнення статутного капіталу ТОВ "Армасе" від 12.03.2012 №2319; (5) визнання відсутнім у відповідача-3 права користування земельною ділянкою.

2. Позовна заява мотивована тим, що у порушення вимог Земельного кодексу України земельна ділянка відчужена на користь відповідача-2 не на конкурентних засадах; на підставі спірного рішення у відповідача-2 виникло одночасно два взаємовиключних права на земельну ділянку - власності та користування; спірне рішення прийнято на підставі неналежним чином оформлених документів із землеустрою; частина спірної земельної ділянки обліковується за іншою особою - ДКП "Житлоремфонд", яка передана відповідачу-2 без дотримання процедури її вилучення у попереднього землекористувача. У зв'язку з незаконністю спірного рішення такими, що не відповідають вимогам закону, а отже недійсними, є обидва договори про відчуження земельної ділянки, у тому числі на користь відповідача-3, а останній, відповідно, не набув права користування цією ділянкою за укладеним з відповідачем-2 договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Справа розглядалась судами неодноразово.

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 листопада 2017 року та додатковим рішенням цього ж суду від 15 березня 2018 року позов задоволений. Визнано недійсним та скасовано рішення відповідача-1 від 24.12.2009 № 977/3046; визнано недійсним укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 договір купівлі продажу спірної земельної ділянки від 24.12.2010; визнано недійсним державний акт серії ЯЕ №304047 від 20.06.2011 про право власності на спірну земельну ділянку; визнано недійсним договір про поповнення статутного капіталу відповідача-3 від 12.03.2012, укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3; визнано відсутнім у відповідача-3 права користування вказаною земельною ділянкою.

4. Судом першої інстанції встановлено, що 20.08.2007 відповідач-2 звернувся до відповідача-1 з заявою про надання в користування земельної ділянки строком на 1 рік з викупом. Рішенням відповідача-1 від 24.12.2019 №977/3046 спірну земельну ділянку передано ФОП Рахімовій Г.В. в оренду на 1 рік та одночасно вирішено продати їй цю земельну ділянку для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком за рахунок земель, переданих у короткострокову оренду.

4.1. На виконання вказаного рішення 24.12.2010 між Київською міською радою та ФОП Рахімовою Г.В укладений договір купівлі - продажу спірної земельної ділянки за ціною 1 405 501 грн., на підставі якого відповідачем-2 отримано державний акт про право власності на цю земельну ділянку. У подальшому ФОП Рахімова Г.В. відчужила цю ділянку шляхом внесення її до статутного фонду ТОВ "Армасе" на підставі договору від 12.03.2012.

5. Суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вимог частини 1 статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відчуження земельної ділянки комунальної власності відбулося без проведення земельних торгів, тобто не на конкурентних засадах. Одночасно судом встановлено, що 21.03.2008 за адресою земельної ділянки відповідачем-2 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - заклад громадського харчування, проте підстави для застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 134 Земельного кодексу України відсутні, оскільки реєстрація права власності на майно за відповідачем-2 відбулася вже після звернення останнього 20.08.2007 до відповідача-1 із заявою про надання земельної ділянки.

5.1. Крім того, надана відповідачу-2 земельна ділянка розташована в межах іншої земельної ділянки, яка відповідно до бази даних Державного земельного кадастру обліковується за ДКП "Житлоремфонд" і при прийнятті спірного рішення відповідачем-1 не дотримано процедури вилучення земельної ділянки у попереднього землекористувача.

5.2. Також всі погоджувальні документи та проект землеустрою щодо спірної ділянки були розроблені для передачі її в оренду, а не для продажу, а відповідна документація з землеустрою не погоджена та не затверджена у встановленому законодавством порядку.

6. Незаконність рішення відповідача-1 про відчуження земельної ділянки є підставою для визнання недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як тих, що суперечать чинному законодавству, правочинів щодо відчуження земельної ділянки: договору купівлі-продажу від 24.10.2010 та договору про поповнення статутного капіталу від 12.03.2012 з одночасним визнанням у відповідача-3 відсутнім права користування спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

7. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 травня 2018 року рішення Господарського суду міста Києва від 16 листопада 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 15 березня 2018 року скасовані. У задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

8. Суд апеляційної інстанції констатував, що (1) відповідно до статей 3, 9 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" право розпорядження землями комунальної власності належить до виключної компетенції відповідача-1, а отже при прийнятті спірного рішення останній діяв в межах наданих повноважень; (2) відповідний проект землеустрою щодо відведення відповідачу-2 земельної ділянки був розроблений та погоджений у встановленому порядку; (3) при виділенні земельної ділянки не було порушено прав ДКП "Житлоремфонд", оскільки останній не є землекористувачем спірної земельної ділянки в розумінні статей 125 та 126 Земельного кодексу України. Отже, спірне рішення прийнято відповідачем-1 з дотриманням норм чинного законодавства, що свідчить про правомірність оплатного набуття відповідачем-2 права власності на земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись із указаною постановою суду апеляційної інстанції, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

10. Норми чинного на момент прийняття спірного рішення відповідача-1 земельного законодавства передбачали передачу землі в оренду виключно на конкурентних засадах з подальшою можливістю реалізації орендарем переважного права на викуп земельної ділянки у випадку прийняття власником рішення про її відчуження, але також на конкурентних засадах.

11. Відповідачем-2 незаконно отримано у власність в обхід процедури земельних торгів земельну ділянку, площа якої більше ніж в 10 разів перевищує площу розташованого на ній нерухомого майна, тоді як відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах виключно земельні ділянки безпосередньо під нерухомим майном.

12. Надана відповідачу-2 земельна ділянка розташована в межах іншої земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ДКП "Житлоремфонд" та відноситься до прибудинкової території багатоквартирного будинку.

13. Помилковим та таким, що суперечить судовій практиці Великої Палати Верховного Суду є висновок суду апеляційної інстанції про те, що скасування спірного рішення відповідача-1, як ненормативного акту одноразової дії, не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності відповідача-2.

Позиція інших учасників справи

14. Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу зазначає про дотримання чинного законодавства при відчуженні спірної земельної ділянки та прийняття відповідного рішення в межах своєї компетенції та без порушення прав третіх осіб.

15. Відповідач-3 у відзиві на касаційну скаргу стверджує про дотримання порядку надання спірної ділянки спочатку в користування, а потім у власність відповідачу-2, правомірність набуття права власності яким презюмується.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

16. Верховний Суд враховує наведені в пунктах 10, 11 цієї Постанови доводи прокурора та у зв'язку з цим зазначає таке.

17. Як встановлено судами, на підставі спірного рішення відповідач-2 шляхом укладення з відповідачем-1 прямого договору купівлі-продажу отримав у власність земельну ділянку площею 0, 0734 га за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 54-а з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком.

17.1. Одночасно у справі встановлено, що 21.03.2008 відповідачем-2 за цією ж адресою було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - заклад громадського харчування з літнім майданчиком (реєстраційне посвідчення № 004385).

18. Згідно з імперативними приписами частини 1 статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до частини 2 вказаної статті не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.

19. Отже, чинним земельним законодавством передбачений порядок відчуження земельних ділянок комунальної власності виключно на конкурентних засадах, за виключенням випадків відчуження земельних ділянок, на яких розташоване належне особі на праві приватної власності нерухоме майно. Проте у цьому випадку за приписами частини 2 статті 134 Земельного кодексу України (у вищезгаданій редакції) власник нерухомості має право на отримання на позаконкурентних засадах тільки земельної ділянки, на якій безпосередньо розташоване таке майно (будівля, споруда).

20. У той же час, встановивши факт розташування на спірний земельній ділянці належного відповідачу-2 нерухомого майна, ні суд першої інстанції при задоволенні позову, ні суд апеляційної інстанції при відмові в позові, не з'ясували площу відповідної нерухомості та не співставили її з розміром отриманої відповідачем-2 у власність поза конкурсом земельної ділянки. Проте без встановлення цієї обставини неможливо дійти висновку про дотримання відповідачем-1 вимог статті 134 Земельного кодексу України при відчуженні спірної земельної ділянки з комунальної власності.

21. Так, суди не дослідили та не надали правової оцінки наявним у справі документам, на підставі яких відбувалось оформлення відповідачем-2 спірної земельної ділянки, зокрема: заяві ФОП Рахімової Г.В. від 20.08.2007 К-11773 про отримання земельної ділянки площею 0,020 га для реконструкції кіоску з літним майданчиком під дитяче кафе; згоді Київського міського голови від 06.12.2007 Д-3594 на розроблення документації з землеустрою на земельну ділянку площею 0,022 га для реконструкції кіоску з літним майданчиком під дитяче кафе; технічним умовам на розроблення документації із землеустрою від 04.04.2008 Д-3594 щодо земельної ділянки площею 0,022 га., а також реєстраційному посвідченню від 21.03.2008 №004385, відповідно до якого загальна площа зареєстрованого за відповідачем-2 закладу громадського харчування становить 67,9 кв.м. Отже, заява відповідача-2 та відповідні погоджувальні документи стосувалися земельної ділянки площею 0,022 га при загальній площі зареєстрованого за відповідачем-2 нерухомого майна у 67,9 кв.м.

22. Однак, як встановлено судами, за спірним рішенням відповідачу-2 надано у власність поза конкурсом земельну ділянку площею 0,0734 га, що у декілька разів перевищує площу належного йому на праві власності нерухомого майна. Проте суди не надали цим обставинам належної оцінки, з урахуванням чинних на момент прийняття спірного рішення державних будівельних норм та інших нормативно-правових актів з питань планування і забудови територій, якими встановлено нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків та споруд (Закон України "Про планування і забудову територій"; Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92", затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за N44; Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 N173; Державні будівельні норми "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 N80).

23. При цьому звертає увагу та обставина, що за спірним рішенням відповідача-1 земельна ділянка надавалась відповідачу-2 для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком, але ні саме рішення, ні укладений на його виконання договір купівлі-продажу від 24.12.2010 не містять відомостей про розташування на земельній ділянці будь-якого нерухомого майна.

24. Верховний Суд звертає увагу, що, посилаючись на незаконність відчуження спірної земельної ділянки комунальної власності на користь відповідача-2, прокурор у заявленому позові одночасно вимагав визнати недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України не лише договір купівлі-продажу від 24.12.2010, а й укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3 договір про наступне відчуження спірної землі.

25. Щодо заявлених до ТОВ "Армасе" позовних вимог Верховний Суд встановив неправильне застосування судами норм матеріального права, внаслідок чого, керуючись частиною 4 статті 300 ГПК України, вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги та вказує на таке.

26. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 статті 203 ЦК України.

26.1. Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

26.2. Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

27. Одночасно Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності, зокрема статтею 387 цього Кодексу власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

28. У той же час права власника майна не підлягають захисту шляхом подання позову про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Оскільки застосування правового механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.12.2012 у справі № 56/68.

29. Проте, розглядаючи по суті заявлені прокурором позовні вимоги до ТОВ "Армасе", суди попередніх інстанцій не врахували, що обраний прокурором спосіб захисту права власника майна вищезазначеним положенням цивільного законодавства не відповідає, а отже не є ефективним в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

30. При цьому, приймаючи рішення по суті позовних вимог, місцевий господарський суд не розглянув наявну в матеріалах справи заяву ТОВ "Армасе" про застосування строку позовної давності та у зв'язку з цим не з'ясував дотримання прокурором встановленого статтею 257 ЦК України загального строку позовної давності при зверненні з даним позовом.

31. Згідно зі статтею 236 ГПК України (1) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; (2) законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; (3) обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

32. Вищенаведене дає підстави для висновку, що як оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, так і скасоване нею рішення суду першої інстанції, вищенаведеним процесуальним вимогам не відповідають, а допущені судами неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права унеможливили встановлення всіх істотних обставин справи, з'ясування дійсних правовідносин, що склалися між сторонами. За таких обставин висновки обох судів по суті позовних вимог є передчасними. У зв'язку з встановленими процесуальними порушеннями Верховний Суд не розглядає доводи прокурора в пункті 12 Постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

33. Допущені судами порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України). Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

34. За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

35. При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, повно та всебічно дослідити і надати правову оцінку усім зібраним у справі доказам у сукупності, встановити дійсний зміст та фактичний стан спірних правовідносин на момент прийняття відповідачем-1 спірного рішення, здійснити їх правильну правову кваліфікацію та переглянути справу з дотриманням норм чинного законодавства. У контексті вищезазначеного Верховний Суд враховує посилання скаржника в пункті 13 Постанови та наголошує на необхідності врахування судом при новому розгляді справи правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо порядку оскарження ненормативних актів органів місцевого самоврядування, викладеного в постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 травня 2018 року, рішення Господарського суду міста Києва від 16 листопада 2017 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15 березня 2018 року у справі № 910/1356/13 скасувати.

3. Справу № 910/1356/13 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.