ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/2031/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат"

на постанову Київського господарського суду від 24.01.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тарасенко К.В., Скрипка І.М.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг"

до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ"

про стягнення коштів,

за участю:

позивача: Омельченко О.О. (довіреність від 21.12.2016)

відповідача-1: Ткаченко С.В. (довіреність від 14.06.18), Печена І.В. (довіреність від 14.06.18),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" (далі - позивач), уточнивши свої вимоги, просило солідарно стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського", яке перейменовано в Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний завод" (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (далі-відповідач-2) 10 706 143 287, 00 грн., з яких: 5 191 526 432, 65 грн. основний борг, 2 468 773 770, 41 грн. пеня; 232 481 129, 74 грн. три відсотки річних, 2 326 1325 684, 73 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 неналежним чином виконав зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару відповідно до договору поставки від 29.12.2010 № ГРД-01/10-5000, яке було забезпечено порукою відповідача-2 згідно договору поруки від 04.08.2014 № МК-26/08/14, у зв'язку з чим у відповідача-1 виникла заборгованість, на яку було здійснено нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018, позов задоволено, стягнуто з відповідача-1 пеню у розмірі 2 468 773 770, 41 грн. за період прострочення з 09.02.2015 по 19.01.2016 та 232 481 129, 74 грн. три відсотки річних за період прострочення з 10.02.2013 по 19.01.2016.

В частині стягнення заборгованості та інфляційних втрат у відповідних сумах спір був вирішений постановою Вищого господарського суду України від 29.08.2017 у даній справі.

У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вище вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач-1 посилався на те, що судами не надано належної оцінки його доводам щодо правильності нарахування пені та трьох відсотків річних, оскільки їх слід було нараховувати на заборгованість у розмірі 2 565 675,84 грн., яка зазначена в рахунках-фактурах. При цьому відповідач-1 вказує на те, що судами не врахована правова позиція Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі № 6-1009цс17 щодо правильності визначення строку та його зміни, а отже, сторони у договорі не визначили строк припинення нарахування пені, а тому він обмежений приписами ч.6 статті 232 ГК України. Також відповідач-1 зазначає, що судами не надано оцінки його доводам щодо наявності об'єктивних підстав для зменшення розміру пені, які пов'язані із скрутним фінансовим становищем відповідача-1.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що 29.12.2010 між позивачем та відповідачем-1 був укладений договір поставки № ГРД-01/10-5000, який був забезпечений договором поруки, що укладений 04.08.2014 між відповідачами, за умовами договору поставки сторони визначили порядок поставки товару та умови розрахунку за нього, зокрема ціна на товар встановлюється в еквіваленті до іноземної валюти (долару США) і вказується у специфікаціях та поставлений товар має бути сплачений протягом 21-го календарного дня, починаючи з дати поставки партії товару.

Пунктом 8.3 договору поставки передбачено, що у разі порушення відповідачем-1 строків оплати, які визначені відповідним пунктом договору, він повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочки. Пеня нараховується за весь період прострочки до фактичної оплати.

Також судами встановлено, що відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 29.08.2017 у справі № 910/2031/16 сума основного боргу відповідача-1 перед позивачем становить 5 191 526 432,65 грн.

Позивач за новим розглядом даної справи наполягав на задоволенні позову щодо стягнення з відповідача-1 пені у розмірі 2 468 773 770, 41 грн. за період прострочення з 09.02.2015 по 19.01.2016 та 232 481 129, 74 грн. трьох відсотків річних за період прострочення з 10.02.2013 по 19.01.2016 та вказував, що вони нараховані на відповідну суму заборгованості, з урахуванням відповідних строків, які встановлені законодавством та умовами договору.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача-1 пені та трьох відсотків річних, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що допущене відповідачем-1 порушення умов договору поставки встановлено постановою Вищого господарського суду України від 29.08.2017 у справі № 910/2031/16 та визначено відповідну суму заборгованості, а тому позовні вимоги про стягнення нарахованих на неї відповідних сум пені та трьох відсотків річних, з урахуванням відповідних строків, які визначені сторонами у п.8.3 договору поставки, є обґрунтованими та такими, що узгоджуються із нормами законодавства. При цьому суди дійшли висновку про відсутність підстав для зменшення пені відносно відповідача-1.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 зазначеного Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини третьої статті 549 зазначеного Кодексу, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 625 вказаного Кодексу, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши, що відповідним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем-1 умов договору поставки, у зв'язку з чим у нього утворився борг, на який були здійснені нарахування пені та трьох відсотків річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача-1 відповідних сум пені та трьох відсотків річних.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що порушення відповідачем-1 взятих на себе договірних зобов'язань встановлено судами, а відтак він повинен оплатити позивачу відповідні суми пені та трьох відсотків річних.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/6984/17, між тими ж сторонами та з аналогічних правових підстав.

За таких обставин висновок апеляційного суду про задоволення позову у наведеній частині є законним та обґрунтованим.

Відповідач-1 наведених висновків судів не спростував.

Посилання відповідача-1 на те, що суди неправильно визначили суму заборгованості на яку були нараховані пеня та три відсотки річних є безпідставними, оскільки у даній справі предметом спору є виключно пеня та три відсотки річних, а розмір суми основного боргу, на яку ці суми нараховані позивачем, вже встановлений обов'язковим до виконання в силу статті 1291 Конституції України судовим рішеннями касаційної інстанції. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції при перегляді судового рішення та обчисленні сум штрафних санкцій правомірно виходив з суми основного боргу, яка була вказана позивачем в позовній заяві та підтверджена чинним судовим рішенням у даній справі.

Доводи відповідача-1, які обґрунтовані постановою Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі № 6-1009цс17, відхиляються, оскільки обставини у цій справі є відмінними від тих обставин справи, що переглядається, а тому вона не може бути підставою для скасування оскаржуваних відповідачем-1 судових рішень.

Так, у наведеній справі № 6-1009цс17, на відміну від даної справи що переглядається у касаційному порядку, розглянуто спір про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту і Верховний Суд України виходив з того, що відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Щодо тверджень скаржника про наявність підстав для зменшення пені, то за змістом статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, зменшення сум штрафних санкцій може бути реалізовано судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наведених учасниками справи обґрунтувань. Так, суд апеляційної інстанції за наслідками дослідження обставин справи та наданих відповідачем-1 доказів та наведених мотивів правильно застосував вищенаведені положення чинного законодавства та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення сум пені. Доводи ж касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до вимог про переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, які визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзиву знайшли своє підтвердження.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на відповідача-1.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 у справі Господарського суду міста Києва №910/2031/16, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов