Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КГС ВП від 26.03.2018 року у справі №902/653/17 Ухвала КГС ВП від 26.03.2018 року у справі №902/65...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 902/653/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Пількова К.М.

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької районної ради,

прокурор - Красножон О.М. (посвідчення від 10.08.2017),

представник Вінницької районної ради - не з'яв.,

відповідач - 1 - відділ освіти Вінницької районної державної адміністрації,

представник відповідача -1 - не з'яв.,

відповідач - 2 - публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Вінницької філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком",

представник відповідача - 2 - Родіонова О.В. (посвідчення від 28.02.2018 №4987),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - комунальний заклад "Прибузький навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад Вінницького району Вінницької області",

представник третьої особи - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Вінницької філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - Товариство)

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 (головуючий суддя - Філіпова Т.Л., судді: Бучинська Г.Б. і Василишин А.Р.)

у справі №902/653/17

за позовом заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави (далі - Прокурор) в особі Вінницької районної ради (далі - Рада)

до відділу освіти Вінницької районної державної адміністрації (далі - Відділ освіти) та

Товариства

про визнання недійсним договору оренди та повернення приміщення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - комунальний заклад "Прибузький навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад Вінницького району Вінницької області" (далі - Заклад).

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ району від 12.11.2012 №11/856-28 (далі - Договір оренди), укладеного між Відділом освіти та Товариством, загальною площею 16,59 кв.м, яке розташоване на першому поверсі будівлі Закладу за адресою: Вінницька область, Вінницький район, с.Прибузьке, вул. Шевченка, 26, вартістю 33 679 грн. (далі - Об'єкт оренди) та про зобов'язання Товариство звільнити та повернути Об'єкт оренди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Договір оренди укладений з порушенням приписів частини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту", відповідно до якого об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням. У зв'язку з визнанням недійсним Договору оренди підлягає задоволенню й вимога про зобов'язання орендаря повернути Об'єкт оренди.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 14.09.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що чинне законодавство дозволяє передачу в оренду окремого індивідуально визначеного майна, що входить до складу об'єкта освіти як цілісного майнового комплексу, а саме: приміщень, споруд та обладнання навчальних закладів, що тимчасово не використовуються у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничній, науковій діяльності за умови, якщо це не погіршує соціально-побутових умов колективу відповідного навчального закладу. З огляду на встановлені обставини справи щодо мети оренди суд вважав, що використання Об'єкта оренди для розміщення АТС, з якого навчальному закладу надаватиметься доступ до мережі Інтернет та телефонії, не є явно суперечливою призначенню об'єкта освіти і не порушує суспільний інтерес.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 (з урахуванням ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 про виправлення описки): апеляційну скаргу Прокурора задоволено; рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог; визнано недійсним Договір оренди; зобов'язано Товариство звільнити та повернути майно, передане в оренду за Договором оренди; стягнуто з Відділу освіти на користь прокуратури Вінницької області 1600 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви; стягнуто з Товариства на користь прокуратури Вінницької області 1600 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви; стягнуто з Відділу освіту на користь прокуратури Вінницької області 1760 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги; стягнуто з Товариства на користь прокуратури Вінницької області 1760 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована наявністю правових підстав для задоволення позову, оскільки Договір оренди суперечить вимогам частини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту", тому що орендоване приміщення було передано в оренду для проведення господарської діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом та освітньою діяльністю.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій посилається на те, що постанова суду апеляційної інстанції є безпідставною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду є такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Згідно з доводами, викладеними у касаційній скарзі:

- судом апеляційної інстанції задоволено позов Прокурора, яким всупереч частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15.12.2017, у позовній заяві не наведено, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідності захисту цього інтересу;

- Прокурором не доведено порушення відповідачами належних і безпечних умов навчання;

- пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" визначено, що навчальні заклади мають право надавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі;

- прокурором не надано суду доказів, які підтверджують право власності територіальної громади на нерухоме майно, що орендується Товариством.

У відзиві на касаційну скаргу Прокурор зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови Рівненського апеляційного господарського суду та просить останню залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Згідно з доводами Прокурора, викладеними у відзиві на касаційну скаргу:

- інтереси держави у даному випадку полягають у захисті прав дітей на отримання дошкільної і загальної середньої освіти у навчальному закладі зі створеними відповідними умовами для їх функціонування та розвитку, зокрема, і їх матеріальної бази та запобігання використання приміщень об'єктів освіти не за призначенням. Таким чином, порушення вимог законодавства під час передачі в оренду спірного приміщення має наслідком порушення інтересів держави в галузі освіти;

- нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об'єктів освіти, не можуть використовуватися не за призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, і невикористання спірних приміщень не дає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов'язана з навчально-виховним процесом;

- у матеріалах справи відсутні докази пов'язаності мети використання спірного приміщення з освітньою діяльністю;

- відповідно до рішення Ради від 05.01.2011 №79 визначено, що Заклад є спільною власністю територіальних громад Вінницького району.

Товариство у запереченнях на відзив Прокурора зазначає, що доводи та висновки, викладені у відзиві Прокурора на касаційну скаргу, не відповідають дійсності, є необґрунтованими та не спростовують доводів касаційної скарги.

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018: задоволено клопотання Товариства про зупинення провадження у справі №902/653/17 до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №906/164/17; зупинено касаційне провадження у справі №902/653/17 за касаційною скаргою Товариства на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 до прийняття відповідного рішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №906/164/17.

Постановою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №906/164/17: касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" залишено без задоволення; постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 та рішення Господарського суду Житомирської області від 11.05.2017 у справі №906/164/17 залишено без змін.

У згаданій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначено таке: "Дослідивши обставини справи та встановивши, що приміщення Барашівської ЗОШ І-III ступенів площею 15,5 кв.м., частина якої була надана в оренду відповідачу згідно оспорюваного Договору, а саме приміщення снарядної спортивного залу, належить до об'єктів освіти, і, відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту", не може використовуватися не за призначенням, зокрема, для надання послуг зв'язку, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, суди першої та апеляційної інстанцій, в даному випадку, дійшли вірного висновку стосовно того, що невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесо Встановивши зазначені вище обставини, місцевий та апеляційний господарські суди визнали, що позивачем доведено наявність підстав для визнання договору недійсним в силу приписів ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, як такого, що суперечить вимогам ст. 63 Закону України "Про освіту".

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018: поновлено касаційне провадження у справі № 902/653/17 за касаційною скаргою Товариства на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2017; призначено розгляд касаційної скарги у засіданні Касаційного господарського суду на 04 липня 2018 року о 10 год. 15 хв.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

Рішенням 4 сесії 6 скликання Ради від 05.11.2011 № 79 затверджено перелік об'єктів, які є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ району, управління якими здійснює районна рада, в якому значиться Заклад.

18.10.2012 розпорядженням Ради №93 надано дозвіл Відділу освіти на укладення договору оренди вбудованого приміщення за адресою: Вінницька область, Вінницький район, с. Прибузьке, вул. Шевченка, 26, площею 16,59 кв.м. на першому поверсі будівлі Закладу з метою розміщення АТС.

12.11.2012 Відділом освіти (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено Договір оренди, відповідно до умов якого:

- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування Об'єкт оренди (пункт 1.1);

- майно передається в оренду з метою розміщення АТС (пункт 1.2);

- стан майна на момент укладення договору (потребує/не потребує) поточного або капітального ремонту) визначається в акті приймання - передачі за узгодженим висновком орендодавця і орендаря, який є невід'ємною частиною договору (додаток № 2; пункт 1.3);

- передача та повернення орендованого майна здійснюється уповноваженим представниками сторін із складанням відповідного акту (пункт 2.1);

- передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Майно залишається спільною власністю територіальних громад сіл, селищ району, а орендар користується ним протягом строку оренди (пункт 2.3);

- Договір оренди укладено строком на 2 роки 11 місяців 18 днів і діє з 12.11.2012 до 31.10.2015 включно (пункт 10.1).

12.11.2012 року Відділом освіти та Товариством підписано акт приймання-передачі Об'єкта оренди.

Судом апеляційної інстанції з посиланням на норму статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статтю 29 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, зазначено, що процесуальне представництво прокурором інтересу держави не може бути поставлено у формальну залежність від позивача, процесуальна позиція якого не співпадає з представленим прокурором державним інтересом. Відтак Прокурор правомірно звернувся з позовом до місцевого господарського суду, оскільки підстава для представництва інтересів держави в даному випадку полягає у захисті прав дітей на отримання дошкільної і загальної середньої освіти у навчальному закладі зі створеними відповідними умовами для їх функціонування і розвитку, зокрема і їх матеріальної бази, а також забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання та праці.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

За приписом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з положеннями Закону України "Про загальну середню освіту" (в редакції, чинній на час укладення Договору оренди):

- систему загальної середньої освіти становлять: загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади I - II рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту (стаття 4);

- завданнями загальної середньої освіти є: виховання громадянина України; формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців; стаття 5).

Відповідно до положень Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладення Договору оренди) :

- фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (частини перша та четверта статті 61);

- матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством (частина перша статті 63);

- об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (частина п'ята статті 63).

Відповідно до пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 №63, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції, встановивши, що: Прокурор правомірно звернувся з даним позовом до місцевого господарського суду, оскільки підстава для представництва інтересів держави в даному випадку полягає у захисті прав дітей на отримання дошкільної і загальної середньої освіти у навчальному закладі зі створеними відповідними умовами для їх функціонування і розвитку, зокрема і їх матеріальної бази, а також забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання та праці; рішенням 4 сесії 6 скликання Ради від 05.11.2011 № 79 затверджено перелік об'єктів, які є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ району, управління якими здійснює районна рада у якому значиться й Заклад; Об'єкт оренди належить до об'єктів освіти, а тому не підлягає наданню в оренду для інших цілей, а саме надання послуг зв'язку; невикористання Закладом спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірною передачі такого приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язана з навчально-виховним процесом; за умовами Договору оренди Об'єкт оренди передається в оренду з метою розміщення АТС та надання послуг з доступу до глобальної мережі Інтернет, тобто для здійснення господарської комерційної діяльності; Товариство використовує приміщення для розміщення АТС та надання послуг з доступу до глобальної мережі Інтернет, що не є здійсненням освітньої діяльності з метою досягнення наведених у статті 5 Закону України "Про загальну середню освіту" завдань та суперечить нормам Закону України "Про освіту", - дійшов заснованого на законі висновку про визнання недійсним Договору оренди, зміст якого суперечить вимогам Закону України "Про освіту", та про зобов'язання повернути спірне приміщення, оскільки таке приміщення дошкільного навчального закладу не може бути об'єктом оренди для використання його у господарській комерційній діяльності.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового акта, оскільки згідно з імперативними приписами частини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент укладення Договору оренди) об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об'єкту освіти.

Водночас згідно з частиною четвертою статті 61 Закону України "Про освіту" (у згаданій редакції) майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень, однак лише за умови дотримання вимог статті 63 цього Закону і, зокрема, якщо об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Посилання скаржника на пункт 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" (далі - Перелік), яким визначено, що навчальні заклади мають право надавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового акта, оскільки з аналізу положень статей 4, 18, 28, 29, 61, 63 Закону України "Про освіту", пункт 8 Переліку у їх системному взаємозв'язку вбачається, що майно об'єктів освіти може використовуватися виключно за його цільовим призначенням. Мета використання майна об'єкту освіти (у тому числі на умовах оренди) повинна узгоджуватися з метою його створення, тобто мати тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом з урахуванням типу відповідного навчального закладу (дитячий садок, школа, університет тощо).

Інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судом апеляційної інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі і спростовуються наведеним в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції зі справи. Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційної інстанції - без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, які наведені Прокурором у відзиві на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на скаржника витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Вінницької філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі № 902/653/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст