ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/3702/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 у справі

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 м. Харків в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рапан Сервіс" про стягнення 474 778,32 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2016 року Керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 м. (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - Рада) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рапан Сервіс" (далі - ТОВ "Рапан Сервіс") в якому просив стягнути з відповідача на користь держави в особі Ради 474 778,32 грн недоотриманого земельного податку.

Позовні вимоги, з посиланнями на статті 16, 271, 286.2, 287.3, 289 Податкового кодексу України (далі - ПК України), мотивовано несплатою відповідачем, як власником нежитлових приміщень загальною площею 37 888 кв.м., розташованих по Салтівському Шосе, 43 у м. Харкові на земельній ділянці, що перебуває у користуванні ПАТ "Автрамаг", земельного податку за період з 12.05.2015 по 31.08.2016.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.08.2017 (суддя Калініченко Н.В.) позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ "Рапан Сервіс" на користь Ради 474 778,32 грн збитків.

Рішення мотивовано тим, що через відсутність платежів за земельні ділянки по Салтівському Шосе, 43 у м. Харкові, на яких розташовані належні відповідачу на праві власності нежитлові приміщення, бюджет м. Харкова з 12.05.2015 по 31.08.2016 недоотримав 474 778,32 грн земельного податку, який підлягає відшкодуванню відповідачем.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 (колегія суддів: Хачатрян В.С., Россолов В.В., Слободін М.М.) рішення скасовано, постановлено нове рішення про відмову в позові.

Постанова обґрунтована тим, що у відповідача у зв'язку з відсутністю державної реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою, не виникло обов'язку по сплаті земельного податку. Водночас судом апеляційної інстанції зазначено про те, що належним способом захисту прав Ради є стягнення збитків, заподіяних внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки з підстав, що передбачені частиною 1 статті 156 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі Рада посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 120, 152, 156, 157 ЗК України та статей 22, 377, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі Рада просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.04.2015 між Радою (орендодавець) та ВАТ "Автрамат" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки № 7567/05 несільськогосподарського призначення, загальною площею 7,9815 га, яка розташована за адресою: м. Харків, Салтівське шосе, 43 зі строком дії договору до 01.01.2053.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - ТОВ "Рапан Сервіс", останній є власником нерухомого майна набутого у власність з 12.05.2015 по 31.08.2016, а саме: нежитлових приміщень "Ж-3", "Ц-1", "Г-3", "З-2", "З1-1", "Ш-2", "Г2-3", "Г1-1", "Б2-3", "Б1-2", "И-2", "Е-4", "Д-2" та нежитлового приміщення без зазначення літери (площею 4 777,8 кв.м.), загальною площею 37 896,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, Салтівське Шосе, 43 на підставі договорів купівлі-продажу.

Відповідно до довідки Київської об'єднаної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, ТОВ "Рапан Сервіс" не перебуває на обліку у Київській ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС в Харківській області як платник за землю.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з приписами статей 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яке оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З наведених правових норм слідує, що набувши право власності на об'єкти нерухомості у відповідача виник обов'язок здійснити реєстрацію речового права на земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Як встановлено судами, підставою даного позову є наявність у відповідача обов'язку відшкодувати Раді збитки у виді недоотриманого земельного податку.

У відповідності з вимогами статті 14.1.72 ПК України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Власники земельних ділянок - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (стаття 14.1.34 ПК України).

Землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (стаття 14.1.73 ПК України).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (стаття 286.1 ПК України).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (стаття 287.6 ПК України).

З правового аналізу зазначених норм податкового законодавства слідує, що обов'язок по сплаті податку за земельну ділянку виникає саме з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Разом з тим, судами не встановлено, а матеріали справи не містять доказів державної реєстрації прав відповідача на земельну ділянку під придбаними ним нежитловими приміщеннями, а тому відповідач не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, в зв'язку з чим правові підстави для сплати ТОВ "Рапан Сервіс" земельного податку відсутні.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 922/5468/14.

З вказаних обставин правильно виходив суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове рішення про відмову в позові.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до положень статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Згідно з частиною 1 статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 157 ЗК України).

Постановою Кабінет Міністрів України від 19.04.1993 № 284 затверджено "Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", згідно пункту 1 якого власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

При цьому для застосування такого виду відповідальності як стягнення збитків, суду необхідно встановити наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що Рада не позбавлена права на захист своїх прав шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

За таких обставин, доводи касаційної скарги Ради про те, що судом апеляційної інстанції неправильно визначено склад правовідносин та застосовано норми матеріального права, спростовуються вищевикладеним.

Також вищевикладеним спростовуються твердження скаржника про наявність у відповідача обов'язку відшкодувати Раді збитки у виді недоотриманого земельного податку в сумі 474 778,32 грн.

Доводи Ради про те, що сума недоотриманого земельного податку була розрахована як цивільно-правовий елемент, а не як база оподаткування, для цілей, визначених ПК України, відхиляються колегією суддів, оскільки як вбачається із позовної заяви, прокуратурою обґрунтовано позовні вимоги виключно нормами податкового законодавства.

Посилання Ради на правові позиції Верховного Суду України, наведені у постановах від 24.12.2010 у справі № 21-59а10 та від 07.07.2015 у справі №826/12388/13-а, не приймаються до уваги суду, оскільки правовідносини сторін у наведених справах стосуються скасування податкового повідомлення-рішення, тобто не є подібними із спірними правовідносинами, що склалися між сторонами у даній справі.

Згідно статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, судові рішення у справі прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судові витрати.

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 у справі № 922/3702/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір