Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.08.2020 року у справі №910/13529/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 910/13529/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Колос Т. М., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О. М.,

представників учасників справи:

позивача - Іванов А. В. - ордер від 25.11.2020 № ЗП008010,

відповідача - Михайлець О. В. - довіреність від 03.03.2020 № б/н,

третьої особи - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного агентства резерву України

на рішення господарського суд міста Києва від 25.02.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агроброкер"

до Державного агентства резерву України

про стягнення 1 884 490,68 грн,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державне підприємство "Ніжинський комбінат хлібопродуктів"

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог та судових рішень

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроброкер" (далі - ТОВ "Агроброкер", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі - Агентство, відповідач) про стягнення 1 884 490,60 грн, з яких: 1 335 000,00 грн коштів сплаченої попередньої оплати, 434 943,00 грн інфляційних втрат та 114 547,68 грн 3 % річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним сторонами у справі договором від 19.09.2016 купівлі-продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву (купівлі-продажу жита) за №Юр-2в/117з.

1.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 (суддя Кирилюк Т. Ю.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 (колегія суддів: Тарасенко К. В., Разіна Т. І., Іоннікова І. А.) позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Агентства на користь ТОВ "Агроброкер" 1 335 000 грн - основного боргу, 434 943 грн - інфляційних втрат, 114 547,68 грн - 3 % річних та 28 267,36 грн - судового збору.

1.4. Рішення та постанову мотивовано тим, що між сторонами було укладено договір №Юр-2в/117з купівлі-продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву, відповідачем не доведено належними доказами факт виконання зобов'язання за цим договором щодо передачі позивачу зерна за яке позивачем було сплачено відповідачу кошти. Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів отримання придбаного зерна, вказані кошти підлягають поверненню, а також підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати.

2. Стислий виклад вимог касаційної скарги

2.1. Агентство у касаційній скарзі до Верховного Суду, зазначаючи про недотримання судами попередніх інстанцій положень процесуального законодавства та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржувані рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Аргументи учасників справи

3.1. Доводи і аргументи касаційної скарги

3.1.1. Відповідач стверджує, що рішення Господарського суду міста Києва від
25.02.2020 та постанова Північного апеляційного господарського суду від
27.05.2020 зі справи прийняті з порушенням норм матеріального права. Зокрема, задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили із загальних норм Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", Цивільного кодексу України та в порушення норм процесуального права не застосували до спірних правовідносин пункт 25 "Порядку реалізації матеріальних цінностей державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 за №1078. За твердженням відповідача у вирішенні даного спору пріоритетність має застосування судами спеціального законодавства у сфері державного матеріального резерву, зокрема, Закону України "Про державний матеріальний резерв", оскільки Договір укладено відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв".

3.1.2. На думку відповідача, суди попередніх інстанцій в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України не дослідили зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, судами не досліджено розпорядження (наряд) на відпуск матеріальних цінностей з державного резерву, як первинного товаро-розпорядчого документа у розумінні спеціального Законодавства про державний матеріальний резерв ("Порядку реалізації матеріальних цінностей державного резерву").

3.1.3. Касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

3.2. Аргументи викладені у відзиві

3.2.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Агроброкер" зазначає, що касаційну скаргу не отримував, а про її зміст позивачу стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами справи 26.10.2020. Водночас у відзиві позивач зазначає, що оскаржувані рішення та постанову у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому просить залишити зазначені судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

3.2.2. Верховний Суд у складі колегії суддів вважає клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню на підставі статті 119 ГПК України.

4. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

4.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.09.2016 укладено Договір №Юр-2в/117з купівлі-продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву (далі - Договір).

4.2. Пунктами 1.1 та 1.2 Договору встановлено, що відповідач продає позивачу на умові EXW (правил Інкотермс редакції 2010 року) загалом 1 466,379 тон жита 2 класу 2009 року закладення, яке знаходиться на зберіганні у державного підприємства "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" (третьої особи у справі). Під умовою EXW (EX Works) Інкотермс-2010 розуміється, що продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки з постачання, коли він надав товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (завод, склад тощо).

Моментом виконання зобов'язань продавця є момент приймання товару покупцем або уповноваженим ним перевізником. Прийняття товару покупцем одночасно є моментом переходу права власності на цей товар.

4.3. Пунктом 2.1 Договору визначено, що встановлена договірна вартість предмету договору визначена за наслідками проведеного аукціону на підставі протоколу від
06.09.2016 та складає 1 335 000,00 грн.

4.4. Відповідно до умови пункту 3.2 Договору позивач зобов'язався сплатити повну вартість майна протягом 30-ти календарних днів з дати укладення договору.

4.5. Суди встановили, що платіжними дорученнями від 27.10.2016 за №1092 на суму 420 000,00 грн, від 28.10.2016 за №1093 на суму 782 358,20 грн та від 02.09.2016 за №1036 на суму 132 641,80 грн (гарантійний внесок для участі в аукціоні, зарахований відповідно до умови пункту 2.2 договору як останній платіж оплати вартості товару) позивачем загалом було перераховано відповідачу 1 335
000,00грн.

4.6. При виконанні позивачем своїх зобов'язань за Договором мало місце прострочення на 8 календарних днів, що не могло надати відповідачу права застосувати правовий механізм пункту 5.2 укладеного сторонами у справі Договору.

4.7. Пунктом 3.3 Договору визначено, що відповідач зобов'язався протягом 5 робочих днів з дати отримання грошових коштів передати позивачу два примірника розпорядження (наряду) на відпуск оплачених матеріальних цінностей.

4.8. Суди встановили, що розпорядження №0.64/62 складено відповідачем
27.10.2016, що знаходиться у межах встановлених Договором строків, проте розпорядження №0.64/63 складене відповідачем на восьмий робочий день -
09.11.2016, що є фактичним простроченням виконання.

4.9. Таким чином, судами встановлено, що обидві сторони договору на початковій стадії його виконання допустили незначні прострочення виконання своїх зобов'язань, які не могли перешкодити виконанню умов Договору в цілому.

4.10. Позивач, звертаючись з позовом, вказував що відповідач не виконав свого обв'язку за Договором та зерно позивачу не передав, водночас відповідач зазначає, що його обов'язок виконано належним чином, що підтверджується розпорядженням (нарядом) на відпуск матеріальних цінностей з державного резерву від 27.10.2016 за №0.64/62.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Закон України "Про державний матеріальний резерв"

Частина перша статті 1

Державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених Закон України "Про державний матеріальний резерв". У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Стаття 2

Відпуском матеріальних цінностей з державного резерву є реалізація чи безоплатна передача матеріальних цінностей державного резерву визначеному одержувачу (споживачу) або реалізація їх на ринку.

Порядок реалізації матеріальних цінностей державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 №1078.

Пункт 25

Держрезерв протягом п'яти робочих днів після виконання переможцем аукціону умов договору купівлі-продажу матеріальних цінностей щодо оплати їх вартості видає розпорядження відповідальному зберігачеві про їх відпуск переможцю аукціону. У разі невиконання відповідальним зберігачем розпорядження Держрезерву до переможця аукціону переходять усі права Держрезерву щодо відповідального зберігача як до боржника.

Інструкція про оформлення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву, затверджена наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24.09.2012 за № 1042

Пункт 2.12

Організації - зберігачі матеріальних цінностей державного резерву, що належать до сфери управління Держрезерву, проводять відпуск матеріальних цінностей на підставі розпорядження (наряду) та довіреності покупця з подальшим оформленням накладної та акта на виконання розпорядження (наряду). Відпуск матеріальних цінностей підтверджується складанням авізо, яке надсилається організацією - зберігачем матеріальних цінностей, що належить до сфери управління Держрезерву, разом з актом на виконання розпорядження (наряду) до Держрезерву не пізніше п'яти робочих днів з дати проведення відпуску.

Цивільний Кодекс України

Частина перша статті 528

Виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог Цивільний Кодекс України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Стаття 526

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільний Кодекс України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 655

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Господарський процесуальний кодекс України

Частина третя статті 2

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Стаття 86

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частина п'ята статті 236

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Розглянувши доводи касаційної скарги в межах зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо пріоритетності застосування спеціального Законодавства у сфері державного матеріального резерву, зокрема, Закону України "Про державний матеріальний резерв" та "Порядку реалізації матеріальних цінностей державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 за №1078), колегія суддів перевіривши наведені Агенством доводи вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з Агентства грошових коштів, сплачених позивачем у якості попередньої оплати за Договором.

5.3. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

5.4. Як встановлено судами 19.09.2016 укладено Договір купівлі-продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву.

5.5. Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

5.6. За наведеним законодавчим визначенням основними обов'язками сторін договору купівлі-продажу є: для продавця - передати майно (товар), для покупця - сплата його вартості.

5.7. У даній справі, виконання основного обов'язку покупця (позивача) судами визнано доведеним належними доказами, вказані обставини також не заперечуються жодною із сторін спору. Має місце спір щодо виконання відповідачем обов'язку - передати визначене договором майно.

5.8. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

5.9. За твердженням позивача, останній вважає, що відповідачем обов'язок за Договором не виконано, оскільки жито 2 класу 2009 року закладення у кількості 1 466,379 тон, яке є предметом Договору так і не було передано йому як покупцю.

5.10. Натомість відповідач, вважає цей обов'язок виконаним належним чином, оскільки ним було надано представнику позивача розпорядження, визначені пунктом
3.3 укладеного договору, на підставі яких третьою особою у справі було відпущено позивачу за актами №17 та 18 належну кількість зерна.

5.11. Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги, виходили із того, що за умовами Договору, моментом виконання зобов'язань продавця є момент приймання товару покупцем або уповноваженим ним перевізником, а прийняття товару покупцем одночасно є моментом переходу права власності на цей товар. Оскільки відповідачем не надано суду доказів передання позивачу товару за місцем його знаходження або доказів того, що на позивача було переоформлено права власника за складськими документами, відповідно до вимог Закону, вказані обставини свідчать про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.

5.12. З цим твердженням суд не може погодитись, оскільки останнє базується лише на помилковому висновку про основне зобов'язання відповідача, як продавця за договором.

5.13. Аналіз змісту оскаржуваних судових рішень місцевого та апеляційного господарського суду свідчить, що суди попередніх інстанцій не врахували норми спеціального законодавства якими врегульовано правовідносини щодо відпуску матеріальних цінностей державного резерву та не надали належної оцінки всім наявним обставинам справи. Задовольняючи позов ТОВ "Агроброкер" про стягнення з Агентства суми попередньої оплати за договором, суди лише обмежились констатацією обов'язку відповідача виконати обов'язок продавця передати товар, що є предметом Договору на користь позивача, без належного дослідження обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги та відповідної правової кваліфікації спірних правовідносин.

5.14. Зокрема, суди встановили обставини укладання договору купівлі-продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву.

5.15. Згідно із преамбулою Закону України "Про державний матеріальний резерв" (далі - Закон № 51/97) Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву (далі - державний резерв) і регулює відносини в цій сфері.

5.16. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв", Державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв". У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

5.17. За визначенням статті 2 Закону № 51/97 відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття, у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву; відпуском матеріальних цінностей з державного резерву є реалізація чи безоплатна передача матеріальних цінностей державного резерву визначеному одержувачу (споживачу) або реалізація їх на ринку.

5.18. При цьому, оскільки Договір купівлі-продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву укладено відповідно до Закону № 51/97, то і правовідносини між сторонами, що пов'язані з матеріальними цінностями державного резерву регулюються спеціальними нормами, якими у даному випадку є Закон № 51/97 та Порядок реалізації матеріальних цінностей державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 N 1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 N 284).

5.19. Натомість суди попередніх інстанцій, належним чином не визначили фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, не встановили обставини, які являють собою істотні складові предмета доказування в даній справі та застосували норми Закону України "Про ринок зерна в Україні" сфера дії якого поширюється та регулює правовідносини на ринку зерна.

5.20. Щодо оцінки спірних правовідносин судами попередніх інстанцій колегія суддів виходить з такого.

5.21. Частиною 3 статті 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що матеріальні цінності з державного резерву реалізуються на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5.22. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 за № 1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 за № 284) затверджено Порядок реалізації матеріальних цінностей державного резерву, відповідно до пункту 25 якого, Держрезерв протягом п'яти робочих днів після виконання переможцем аукціону умов договору купівлі-продажу матеріальних цінностей щодо оплати їх вартості видає розпорядження відповідальному зберігачеві про їх відпуск переможцю аукціону.

5.23. Таким чином, із аналізу статей 2 та 12 Закону № 51/97 реалізація матеріальних цінностей з державного матеріального резерву на ринку можлива лише у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та на підставі рішення про відпуск їх з державного матеріального резерву.

5.24. Таким рішенням є відповідне розпорядження (наряд) про відпуск матеріальних цінностей з державного резерву.

5.25. Вказана норма знайшла також знайшла своє відображення в Договорі купівлі-продажу матеріальних цінностей, укладеного між позивачем та відповідачем.

5.26. Так, згідно з пунктом 3.3 Договору відповідач зобов'язався протягом 5 робочих днів з дати отримання грошових коштів передати позивачу два примірника розпорядження (наряду) на відпуск оплачених матеріальних цінностей.

5.27. Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, із розділу 4 Договору "Права і обов'язки сторін": 1) продавець має право - вимагати від покупця оплати за матеріальні цінності визначені пунктом 2.1 договору (пункт 4.1.1 договору), а покупець має право - після здійснення оплати протягом 5-ти робочих днів отримати два примірники розпорядження (наряду) на відпуск матеріальних цінностей (пункт
4.2.1 договору); 2) продавець зобов'язаний - видати покупцю два примірники розпорядження (наряду) на відпуск матеріальних цінностей після настання підстав, зазначених у пункті 3.3 договору, а покупець зобов'язаний - оплатити вартість матеріальних цінностей визначених пунктом 2.1 договору та вибрати з державного резерву матеріальні цінності у передбачені договором строки, або укласти договір про їх відповідальне зберігання.

5.28. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивачем виконано обов'язок за Договором щодо оплати придбаних матеріальних цінностей, а відповідачем виконано обов'язок щодо видачі покупцю двох примірників розпорядження (наряду) на відпуск матеріальних цінностей.

5.29. Як вже встановлено попередніми судовими інстанціями, умовами Договору купівлі-продажу не передбачено обов'язку відповідача здійснити постачання матеріальних цінностей позивачу, а товар отримується самим позивачем на підставі наданих позивачеві розпоряджень (нарядів) у державного підприємства "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" (третьої особи у справі - зберігача матеріальних цінностей), то суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків щодо невиконання саме відповідачем обов'язку за договором.

5.30. Відповідно до абзацу другого пункту 25 Порядку реалізації матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 за №1078 (далі - Порядок №1078) Держрезерв протягом п'яти робочих днів після виконання переможцем аукціону умов договору купівлі-продажу матеріальних цінностей щодо оплати їх вартості видає розпорядження відповідальному зберігачеві про їх відпуск переможцю аукціону. У разі невиконання відповідальним зберігачем розпорядження Держрезерву до переможця аукціону переходять усі права Держрезерву щодо відповідального зберігача як до боржника.

5.31. Отже, відповідно до пункту 25 Порядку №1078 позивач отримав право вимоги до відповідального зберігача щодо постачання матеріальних цінностей за Договором, та у разі невиконання відповідальним зберігачем розпорядження Держрезерву до позивача перейшли всі права відповідача у правовідносинах з ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів".

5.32. Частиною 1 статті 528 ЦК України визначено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог Частиною 1 статті 528 ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

5.33. З аналізу наведеної норми вбачається, що Цивільний кодекс України надає боржнику право покласти на іншу особу виконання його обов'язку перед кредитором, в свою чергу покладення боржником на іншу особу виконання обов'язку перед кредитором закон обмежує лише у випадку, коли відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

5.34. З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що жито 2 класу 2009 року закладення, яке є предметом Договору станом на 27.10.2016 знаходилось на зберіганні у третьої особи у справі - ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів".

5.35. Разом з тим, як вбачається із змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій встановивши обставини, що відпуск матеріальних цінностей повинен був відбуватись за участю державного підприємства "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" обмежились лише дослідженням обставини щодо начебто невиконання відповідачем обов'язку видати позивачу складські квитанції на підтвердження обставин набуття у власність 1 466,379 тон жита 2 класу 2009 року закладення.

5.36. Колегія суддів зазначає, що для встановлення обставини отримання позивачем матеріальних цінностей за Договором, враховуючи специфічність правовідносин та умов договору, судам необхідно встановити обставини щодо оформлення відповідачем первинних документів (розпоряджень (нарядів) на відпуск матеріальних цінностей), обставини щодо вчинення дій позивачем спрямованих на отримання матеріальних цінностей та оформлення відповідальним зберігачем (третьою особою) первинних документів, які б свідчили про наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини отримання товару).

5.37. Колегія суддів наголошує, що без врахування норм спеціального законодавства якими врегульовано правовідносини щодо відпуску матеріальних цінностей державного резерву, якими, в контексті даних правовідносин, є Закон № 51/97, Порядок реалізації матеріальних цінностей державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 N 1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 N 284) та Інструкція про оформлення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву, затверджена наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24.09.2012 за № 1042, суди дійшли передчасного висновку щодо можливості застосування у спірних правовідносинах норм Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", яким, врегульовано правовідносини між суб'єктами виробництва зерна та суб'єктами зберігання зерна та, що свідчить про прийняття рішення без не надання належної оцінки всім наявним обставинам справи.

5.38. Таким чином поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що відповідно до абзацу другого пункту 25 Порядку №, у разі невиконання відповідальним зберігачем розпорядження Держрезерву до переможця аукціону переходять усі права Держрезерву щодо відповідального зберігача як до боржника.

5.39. Також в матеріалах справи наявний договір надання послуг зерновим складом від 19.09.2016 за № 44, який укладено між позивачем та третьою особою, за умовами якого позивачем (поклажодавцем) передано, а третьою особою (зерновим складом) прийнято на зберігання продукцію (жито). Вказаний договір взагалі не оцінено попередніми судовими інстанціями, хоча за вимогами Закону позивач міг отримати зерно у третьої особи або укласти з третьою особою договір на відповідальне зберігання.

5.40. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.41. Частиною 5 статті 236 ГПК України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.42. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

5.43. З огляду на наведене вище суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення питання щодо порушеного права позивача відповідачем і вирішили спір без урахування всіх обставин справи які мають значення для правильного розгляду справи.

5.44. Отже, наявні передбачені для застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.45. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.46. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, а тому судова колегія дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції із направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

5.47. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене у постанові, повно та всебічно дослідити і надати правову оцінку усім зібраним у справі доказам у сукупності, зазначити мотиви відхилення заперечень відповідача та встановити, яке саме право позивача було порушено відповідачем.

6. Судові витрати

З огляду на висновок Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, керуючись статтями 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного агентства резерву України задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 910/13529/19 скасувати.

3. Справу № 910/13529/19 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова