Історія справи

Ухвала КГС ВП від 03.10.2019 року у справі №909/15/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 909/15/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Колос І. Б. і Малашенкова Т. М.

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства? Укрсоцбанк?

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2019 (головуючий суддя Шкіндер П. А.)

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 (головуючий Галушко Н. А., судді: Кравчук Н. М. і Орищин Г. В. )

у справі № 909/15/19

за позовом акціонерного товариства? Укрсоцбанк? (далі - Банк)

до товариства з обмеженою відповідальністю? Аркона? (далі - Товариство)

про стягнення 678 994,35 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Банк звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства про стягнення заборгованості за договором кредиту від 18.10.2006 № 355-24/2-042 (далі - Кредитний договір), у розмірі 678 994,35 грн., з яких: 272
663,80 грн. сума заборгованості за кредитом; 186 174,97 грн. заборгованість за відсотками; 99 249,62 грн. інфляційні втрати за кредитом; 992 49,62 грн. інфляційні втрати за відсотками та 42 535,55 грн. сума заборгованості зі сплати 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство не виконало належним чином умови Кредитного договору, в частині повернення кредитних коштів, внаслідок чого станом на 29.12.2018 заборгованість Товариства перед Банком становить 678 994,35
грн.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від
13.08.2019, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані спливом позовної давності за вимогами Банку, яку застосовано за заявою Товариства, а Банком, у свою чергу, не було наведено жодних інших причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від нього причин унеможливили або істотно утруднювали подання позову у період з 23.10.2013 по 23.10.2016.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Банк звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- судом апеляційної інстанції не в повному обсязі досліджено обставини, на які посилався Банк, а саме, що судом першої інстанції неправомірно розглянуто справу та винесено рішення в судовому засіданні, яке було розпочато в 10:00 год. замість 11:00 год., у зв'язку з чим судами порушено норми процесуального права;

- судами безпідставно не взято до уваги посилання Банку на те, що позовна давність перервалась у спосіб, передбачений частинами 1 , 2 статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що
18.10.2006 Банком (кредитор) в особі начальника Коломийського відділення Івано-Франківської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" та Товариством (позичальник) укладено Кредитний договір, за умовами якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 423 062,00 грн. із сплатою 17,5 % річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є його невідємною складовою частиною. Графік погашення суми основної заборгованості відображено у пункті 1.1 Кредитного договору, а кінцевим терміном повернення заборгованості визначено 10.10.2013.

Загальними зборами акціонерів Банку 26.04.2018 прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства з публічного на приватне та зміну найменування банку з ПАТ "Укрсоцбанк" на АТ "Укрсоцбанк", який є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ "Укрсоцбанк".

Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору кредит надається позичальнику для придбання 3-х кімнатної квартири загальною площею 106,68 кв. м у житловому будинку на ділянці 1 у 3-му мікрорайоні Позняки у Дарницькому районі м. Києва за договором від 19.09.2006 № КНТР-012192/кВ, укладеним з КУП "Фінансова компанія "Житлоінвест".

Згідно з пунктами 2.1-2.2 Кредитного договору видача кредиту проводиться меморіальним ордером з позичкового рахунку № НОМЕР_2 у Коломийському відділенні Банку. Моментом надання кредиту вважається день першої оплати розрахункових і документів з позичкового рахунку в повній або частковій сумі кредиту.

Пунктами 2.4-2.6 Кредитного договору передбачено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості в повній сумі. Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі, на рахунок № НОМЕР_1 у Коломийському відділенні Банку. Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом у період (28-29-30-31/360). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Відповідно до пункту 2.10 Кредитного договору погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами; прострочена заборгованість за Кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за Кредитом; прострочені комісії; строкові комісії; пеня за порушення строків повернення Кредиту та сплати процентів; штрафні санкції.

Згідно з пунктом 3.3.5 Кредитного договору позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору проценти в порядку визначеному пунктами 2.5,2.7-2.10 цього договору.

Пунктом 7.3 Кредитного договору передбачено, що цей договір набирає чинності з дати його укладення, та діє до остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав, надавши Товариству грошові кошти, що підтверджується меморіальним ордером від 18.10.2006 № 01-003.

У зв'язку з неналежним виконанням Товариством умов Кредитного договору в частині оплати, Банк надіслав Товариству вимогу від 06.04.2010 № 21/45-05/67-126 про дострокове погашення кредиту.

Вказана вимога Банку залишена без задоволення Товариством у результаті чого станом на 26.11.2018 Банком нарахована заборгованість у розмірі 678 994,35 грн.

Доказів погашення заборгованості Товариство не подало.

Судами також встановлено, що 08.02.2011 Банк подав до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків позовну заяву про стягнення заборгованості з Товариства.

Товариство 21.09.2012 та 23.10.2013 подало заяви, у яких визнало заборгованість за Кредитним договором і просило надати дозвіл на продаж предмета іпотеки для погашення заборгованості за Кредитним договором.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2014 у справі № 910/8043/14 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.08.2014, якою скасовано ухвалу господарського суду міста Києва від 19.06.2014 та відмовлено у задоволенні заяви Товариства про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 у справі № 189/11, а ухвалу господарського суду міста Києва від 19.06.2014 залишено в силі, якою скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 у справі № 189/11.

У подальшому Банк звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 28.11.2008, посвідченим приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Галян Г. М. від 28.11.2008, а саме: трьох кімнатну квартиру № 23, загальною площею 106,9 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Урлівська, буд. 11/44, м. Києва та належить Товариству на підставі свідоцтва про право власності від 20.11.2007, у рахунок погашення заборгованості Товариства перед Банком за Кредитним договором, яка станом на 12.11.2014 становить 667 989,94 грн. з яких: заборгованість по кредиту - 272 663,80 грн. ; заборгованість по відсотках - 238 795,36 грн. ; заборгованість по комісії - 20

396,51 грн. ; пеня - 58 258,08 грн. ; інфляційні витрати - 77 876,19 грн., та встановлення способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за стартовою ціною згідно експертної оцінки суб'єкта оціночної діяльності.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2016 у справі № 909/1426/14 позовні вимоги задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості Товариства перед Банком за Кредитним договором у розмірі 562
466,61 грн. звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від
28.11.2008, посвідченим приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Галян Г. М. від 28.11.2008, а саме: трьох кімнатну квартиру № 23, загальною площею 106,9 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Урлівська, буд. 11/44, м. Києва. Відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині погашення заборгованості за Кредитним договором по відсоткам у розмірі 45 727,99
грн., пені - 55 444,80 грн., інфляційним втратам - 4 350,54 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2016 у справі № 909/1426/14 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 06.12.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 909/1426/14.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 678 994,35 грн.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ЦК України. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судами встановлено, що на виконання Кредитного договору Банк надав Товариству кредит у розмірі 423 062,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером від
18.10.2006 № 01-003 та платіжним дорученням від 18.10.2006 № 2524.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Судами встановлено, що під час розгляду справи Товариством у відзиві на позовну заяву зазначено, що при зверненні з даними вимогами Банком пропущена позовна давність.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 , 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно із статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи судом.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції зазначив, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі? ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Судами встановлено, що право на позов щодо стягнення суми заборгованості за кредитом (у тому числі і дострокового стягнення) виникло у Банка саме з
07.05.2010 і відповідно саме з даної дати починає перебіг строку позовної давності, оскільки Банк 06.04.2010 надіслав Товариству вимогу від 06.04.2010 № 21/45-05/67-126 про дострокове погашення кредиту. Тобто Банк скористався своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за Кредитним договором, направши на адресу позичальника вимогу про дострокове погашення всієї суми боргу (кредиту, відсотків, комісії) протягом 30-ти календарних днів та попередив, що у випадку відмови виконати вимогу Банку, останнім буде вжито заходів задоволення вимог кредитора у порядку встановленому чинним законодавством України.

Отже, у разі зміни кредитором на підставі частини 2 статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника. (Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 02.12.2015 у справі № 6-1349цс15 та від 27.01.2016 у справі № 6-990цс15).

Таким чином, право на позов щодо стягнення суми заборгованості по кредиту (у тому числі і дострокового стягнення) виникло у Банка саме з 07.05.2010 і, відповідно, саме з даної дати починає перебіг строку позовної давності. Однак Банк звернувся з позовом до Товариства 31.12.2018, тобто з пропуском строку позовної давності, який передбачений статтею 257 ЦК України.

При цьому суди дійшли висновку, що пред'явлення 31.12.2014 Банком позову до Товариства як іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки не вплинуло на перебіг строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за Кредитним договором, оскільки Банком не доведено, що Товариство під час перебігу позовної давності за цими вимогами вчинило дії про визнання обов'язку виконання зобов'язання за Кредитним договором.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що наслідком спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суди дійшли висновку, що Банком пропущено строк позовної давності для звернення до Товариства з вимогами про стягнення заборгованості.

Посилання Банку на те, що станом на 24.12.2014 (дата подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки) позовна давність не сплила, оскільки, на думку Банку, пред'явлення 24.12.2014 позову перервало позовну давність відповідно до статті 264 ЦК України, судами не прийнято до уваги, так-як пред'явлення Банком 24.12.2014 позову до Товариства як іпотекодавця (справа господарського суду Івано-Франківської області № 909/1426/14) не вплинуло на перебіг строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Предметом спору є різні самостійні договірні відносини: між кредитором і боржником - за Кредитним договором; між кредитором і іпотекодавцем - за відповідним договором іпотеки, або ж ці відносини можуть врегульовуватись одним кредитним договором, що не змінює суті окремих договірних відносин (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України, яка викладена в узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин від 07.10.2010).

Твердження Банка про те, що у даній справі позовна давність станом на 24.12.2014 не була пропущена, а починаючи із вказаної дати і до 06.12.2018 такий пропущено з поважних причин, адже Банк не безпідставно вважав своє право захищеним допоки не було відмовлено у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, отже є усі підстави для захисту порушеного права Банка поза межами строку позовної давності, судами відхилено, оскільки таке не ґрунтується на нормах чинного законодавства та суперечить фактичним обставинам справи.

Право може бути захищеним лише при ухвалені рішення про задоволення позову, пред'явлення позову не свідчить, що право захищене. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 909/1426/14 скасовано рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2016 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, відмова у задоволенні позову не свідчить про поважність пропуску позовної давності.

Пред'явивши до Товариства вимогу від 06.04.2010 № 21/45-05/67-126 Банк змінив строк дії Кредитного договору.

Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика.

Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене суди дійшли висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Про припинення права кредитодавця на нарахування передбачених договором процентів за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України викладено також і у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц.

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною 1 статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до Статтею 1050 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, то засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

Беручи до уваги наведене, положення абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. Отже, проценти можуть нараховуватися в межах строку кредитування. (Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

У зв'язку з цим, суди дійшли висновку, що кредитодавець (позивач) не має права нараховувати проценти поза строком кредитування, а саме після 07.05.2010, а у позичальника відсутній обов'язок сплати таких процентів.

Що ж до посилань Банку на поважність причин пропуску позовної давності та вимоги поновити Банку позовну давність на звернення до суду з позовом до Товариства про стягнення заборгованості за Кредитним договором, то суди зазначили, що сплив позовної давності не припиняє зобов'язання і не є підставою для припинення самого права. Однак пропуск цього строку без поважних причин є підставою для відмови в позові (частина 4 статі 267 ЦК України).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

При статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Визначаючи поважною причину пропуску позовної давності, суд у своєму рішенні повинен послатися на відповідні докази. За законодавством поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов'язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій. До поважних причин також слід віднести причини, за якими кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежать та не знаходилися під його контролем.

Судами зазначено, що Банком не наведено жодних інших причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від Банку підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову у період з 23.10.2013 по
23.10.2016.

За таких підстав, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову за вимогами Банку у зв'язку із спливом позовної давності.

Однак Касаційний господарський суд з такими висновками судів попередніх інстанцій не може погодитись, оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При цьому з мотивувальних частин рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що суди дійшли висновку, що кредитодавець (позивач) не має права нараховувати проценти поза строком кредитування, а саме після 07.05.2010, а у позичальника відсутній обов'язок сплати таких процентів, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у вказаній частині з підстав його необґрунтованості та відсутні будь-які висновки щодо обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог в іншій частині. Водночас судами відмовлено у задоволенні позову за вимогами Банку у зв'язку із спливом позовної давності.

Крім того, суди попередніх інстанцій в частині мотивування судових рішень щодо доводів Банку на поважність причин пропуску позовної давності обмежились посиланням на те, що сплив позовної давності не припиняє зобов'язання і не є підставою для припинення самого права та тим, що Банком не наведено жодних інших причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від Банку підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову у період з
23.10.2013 по 23.10.2016.

У той час як Банк посилався та надав до матеріалів справи низку доказів на вчинення ним дій, які свідчать про вжиття заходів для відновлення свого порушеного права. Тобто судами не надано належної правової оцінки всім доказам у справі, які стосуються предмета спору.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом у сукупності та відображено у судовому рішенні.

Проте із змісту рішення та постанови судів попередніх інстанцій у цій справі слідує, що суди попередніх інстанцій всупереч вимогам статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не надали належної правової оцінки всім доказам у справи з урахуванням предмета судового розгляду.

Також суди попередніх інстанцій надаючи оцінку поважності причин пропуску позовної давності не надано належної правової оцінки посиланням Банку на наявність у певний проміжок часу (до скасування) рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 у справі № 189/11 у сукупності з приписами пункту 4 частини 1 статті 175 ГПК України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Зважаючи на викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені в даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства? Укрсоцбанк? задовольнити.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 909/15/19 скасувати.

Справу № 909/15/19 передати на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова