ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/7981/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. (головуючого), Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Відкрите акціонерне товариство "Завод Дніпропрес",

представник позивача - не з'явився,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон",

представник відповідача - не з'явився,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро",

представник третьої особи - Боков І.О. (довіреність № 126 від 25.04.2017, договір про надання правової допомоги № 1 від 01.09.2017, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії СК № 6186/10 від 30.08.2017)

розглянув касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2017

суддя: Євстигнеєва Н.М.

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2017

у складі колегії суддів: Кузнецов В.О. (головуючий), Чус О.В., Науменко І.М.,

у справі господарського суду Дніпропетровської області за позовом

Відкритого акціонерного товариства "Завод Дніпропрес"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон",

про визнання недійсним Договору поставки, застосування наслідків недійсності правочину

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро"

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Завод Дніпропрес" (далі - ВАТ "Завод Дніпропрес", позивач) в особі ліквідатора Левченка В.В. звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон" (далі - ТОВ "Регіон", відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - ПАТ "Банк Кредит Дніпро", третя особа) про визнання недійсним Договору поставки № 158/юр від 10.06.2010, укладеного між ВАТ "Завод Дніпропрес" та ТОВ "Регіон" та застосування наслідків недійсності правочину (реституцію), зобов'язавши повернути ВАТ "Завод Дніпропрес" станок токарний 1А681, бувший в експлуатації, зав. № 3 1972 року.

Позивач мотивує позовну заяву тим, що керівництвом боржника (позивача) в порушенням умов договору застави, ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч. 4 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" було відчужено станок токарний 1А681, бувший в експлуатації, зав. № 3 1972 року без надання письмової згоди заставного кредитора, чим було нанесено шкоду підприємству-банкруту та заставному кредитору, оскільки кошти, отримані від продажу заставного майна не пішли на першочергове задоволення вимог заставного кредитора.

При цьому, ліквідатор просив визнати причину пропуску строку позовної давності поважною у зв'язку з тим, що як ліквідатор ВАТ "Завод Дніпропрес" дізнався про укладення спірного договору та продаж заставного майна з поданої на нього скарги в межах справи про банкрутство.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2017 у справі № 904/7981/17 у задоволенні позову ВАТ "Завод Дніпропрес" відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано посиланням на те, що відчуження майна, яке перебувало у заставі, відбулося без згоди заставодержателя, що є порушенням Закону України "Про заставу" та п. 2.1.1 договору застави.

Проте, з'ясувавши, що право позивача порушене, суд першої інстанції визнав причини пропуску позовної давності не поважними та вирішив застосувати позовну давність як самостійну підставу для відмови у задоволенні позову.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі № 904/7981/17 апеляційну скаргу ПАТ "Банк Кредит Дніпро" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2017 залишено без задоволення; оскаржуване в апеляційному порядку рішення у справі № 904/7981/17 залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що ліквідатор ВАТ "Завод Дніпропрес" не був позбавлений можливості дізнатися про наявність спірного заставного майна та своєчасно звернутися до суду за захистом порушених прав. Суд зазначив, що призначення ліквідатора або його заміна новим не є підставою для поновлення строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2017 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі № 904/7981/17, ПАТ "Банк Кредит Дніпро" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових актів.

У касаційній скарзі скаржник просить господарський суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі № 904/7981/17 та прийняти нове рішення у справі № 904/7981/17, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій приписів ст. 261 ЦК України.

Скаржник доводить, що зазначена ним у позовній заяві причина пропуску позовної давності є поважною, виходячи з того, що:

- спірний договір було укладено в процедурі розпорядження майном, зазначене майно (токарний станок) не обліковувалося на балансі підприємства ВАТ "Завод Дніпропрес" та відповідно не могло бути включене до ліквідаційної маси банкрута;

- Левченко В.В. призначений ліквідатором ВАТ "Завод Дніпропрес" вже у розпочатій ліквідаційній процедурі ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.026.2016 в межах справи № Б15/365-08.

Ухвалою від 27.03.2018 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. (визначеній за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, протокол від 15.03.2018), відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Банк Кредит Дніпро" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі № 904/7981/17; повідомив учасників справи про дату та час розгляду касаційної скарги.

Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом, визначеним ст. ст. 42, 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017), відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подали.

Представник скаржника ПАТ "Банк Кредит Дніпро" в судовому засіданні 03.05.2018 підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, з підстав наведених у ній та просив суд касаційної інстанції оскаржені рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати у справі № 904/7981/17 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги ліквідатора ВАТ "Завод Дніпропрес".

Інші учасники справи в судове засідання 03.05.2018 повноважних представників не направили. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги сторони були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін (учасників судового процесу) не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників сторін, які не з'явились.

Переглянувши матеріали справи та перевіривши, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи викладені третьою особою в касаційній скарзі, заслухавши доповідь судді-доповідача, представника третьої особи, зважаючи на те, що явка учасників судового процесу не визнана обов'язковою, Касаційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги виходячи з наступного.

За приписами ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.05.2010 на засіданні Наглядової ради Відкритого акціонерного товариства "Завод Дніпропрес" прийнято рішення, оформлене протоколом № 20 про надання згоди та дозволу генеральному директору укласти Договір купівлі-продажу великого токарного станка, який був в експлуатації, моделі 1А681, 1972 року випуску, інвентарний номер 051218, за ціною 6 400 000,00 грн., з урахуванням ПДВ, з ТОВ "Регіон".

10.06.2010 між позивачем ВАТ "Завод "Дніпропрес" (постачальник) та відповідачем ТОВ "Регіон" (покупець) укладено Договір №158/юр, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених у договорі, товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначені у протоколах погодження цін та/або специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору, які є невід'ємними частинами.

Сторонами підписано Специфікацію №1 до Договору. Вказаною специфікацією обумовлено поставку товару - Станок токарний 1А681, який був у використанні, зав.№3, 1972 року випуску, виробництва "КЗТС", м. Краматорськ у кількості 1 комплект на загальну суму 6 399 999,96 грн., у т.ч. ПДВ 1 066 666,66 грн.

На виконання умов Договору №158/юр відповідачем здійснено оплату товару, що підтверджується виписками по особовому рахунку: від 14.06.2010 на суму 753 000,00 грн., від 14.06.2010 на суму 1 057 000,00 грн., від 15.06.2010 на суму 266 000,00 грн., від 15.06.2010 на суму 734 999,96 грн., від 15.06.2010 на суму 2 949 000,00 грн., від 14.09.2010 на суму 640 000,00 грн.

Разом з тим, судами встановлено, що предмет спірного Договору поставки станок токарний 1А681 є, одночасно, предметом договору застави № 111006-3 від 11.10.2006, укладеного між ЗАТ "Банк Кредит Дніпро" та ВАТ "Завод Дніпропрес" з метою забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань боржника ВАТ "Завод Дніпропрес" за кредитним договором від 12.04.2005 №120405-Л, відповідно до якого банк надав позивачу кредит у сумі еквівалентній 1 000 000,00 доларів США 00 центів за курсом НБУ.

За п. 2.1.1 договору застави заставодавець зобов'язується не передавати іншим особам, не відчужувати предмет застави (або будь-яку його частину) будь-якій третій особі без попередньої письмової згоди заставодержателя на таке відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" (в редакції Закону, що діяла на момент укладення спірного договору), заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Приписи ч. 2 ст. 586 ЦК України також узгоджуються з положеннями Закону України "Про заставу" та передбачають право заставодавця на відчуження предмету застави лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згоди заставодержателя ПАТ "Банк Кредит Дніпро" на укладення спірного договору отримано не було, в зв'язку з чим договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відносно позивача ВАТ "Завод Дніпропрес" ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2008 порушено провадження у справі №Б15/365-08 про банкрутство.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2011 у справі №Б15/365-08 ВАТ "Завод Дніпропрес" визнано банкрутом, введено щодо нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.

На момент розгляду даної справи, позивач ВАТ "Завод Дніпропрес" знаходиться в ліквідаційній процедурі.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що спірний договір було укладено у червні 2010 року, тобто в період, коли стосовно боржника (позивача) було порушено провадження у справі (30.12.2008), введено процедуру розпорядження майном і діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Враховуючи, що справу № Б15/365-08 про банкрутство ВАТ "Завод Дніпропрес" порушено 30.12.2008, постанову щодо відкриття стосовно боржника ліквідаційної процедури та визнання його банкрутом прийнято 12.07.2011, приймаючи до уваги вимоги перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 22.12.2011, до спірних правовідносин застосовуються приписи Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній до 19.01.2013.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду на задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникла до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Зазначене також стосується і заборони на вчинення будь-яких інших дій, що призводить до зменшення або втрати майнових активів, спрямованих для захисту інтересів кредиторів та відновлення платоспроможності боржника.

Водночас, як зазначалося судами, майно, що є предметом договору поставки, є також предметом договору застави № 111006-3 від 11.10.2006, укладеного між ЗАТ "Банк Кредит Дніпро" та ВАТ "Завод Дніпропрес" з метою забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань боржника ВАТ "Завод Дніпропрес" за кредитним договором від 12.04.2005 №120405-Л.

Тобто, третя особа ПАТ "Банк Кредит Дніпро" по відношенню до позивача ВАТ "Завод Дніпропрес" є заставним кредитором.

Ч. 6 ст. 14 Закону про банкрутство визначає, що розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону про банкрутство майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Крім того, в силу ст. 3-1 Закону про банкрутство на арбітражного керуючого покладено обов'язок повідомляти кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, про час, місце та умови продажу заставного майна окремим рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Таким чином, відчуження заставного майна безпосередньо порушує права та інтереси заставного кредитора на першочергове задоволення його вимог.

Звертаючись до суду з позовом, ліквідатор просив визнати причину пропуску строку позовної давності поважною, у зв'язку з тим, що як ліквідатор ВАТ "Завод Дніпропрес" дізнався про укладення спірного договору на підставі поданої щодо нього скарги на дії як ліквідатора в межах справи про банкрутство.

Відповідач, в свою чергу, скориставшись правом, наданим ч. 3. ст. 267 ЦК України, звернувся із заявою про застосування строків позовної давності.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши, що при укладенні спірного договору дійсно мало місце порушення прав позивача, за захистом якого той звернувся до суду, застосував сплив строку позовної давності як самостійну підставу для відмови у задоволенні позову.

Позовна давність, за визначенням ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у ч. 1 ст. 1 ЦК України, та у господарських відносинах.

За приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

За наявності поважних причин її пропущення суд зобов'язаний захистити порушене право.

Не визнаючи причини пропуску строку позовної давності поважними, суди зазначили, що призначення ліквідатора або його заміна новим не є підставою для поновлення строку позовної давності.

Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає зазначений висновок передчасним, також зазначає, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до встановлення причин спливу позовної давності, не з'ясувавши підстав його відновлення у співвідношенні з нормами Закону про банкрутство, виходячи наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство (в редакції чинній з 19.01.2013) арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Через арбітражного керуючого здійснюється зв'язок між сторонами, господарським судом та іншими учасниками у справі про банкрутство.

В силу норм Закону про банкрутство - арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є суб'єктом незалежної професійної діяльності, і водночас з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника; ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) боржника.

Як учасник провадження у справі про банкрутство, арбітражний керуючий набуває такого статусу лише після прийняття судом відповідного процесуального документу.

Так, у справі про банкрутство ВАТ "Завод Дніпропрес" № Б15/365-08 арбітражний керуючий Левченко В.В. набув статусу учасника провадження з моменту призначення його ліквідатором ухвалою господарського суду від 25.02.2016.

Відтак, саме з цього моменту ліквідатор має право здійснювати свої повноваження, визначені Законом про банкрутство, серед яких, проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута; формування ліквідаційної маси; подання до суду заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; ведення реєстру вимог кредиторів тощо.

При цьому, ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов'язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника, в тому числі виконання дій, що стосуються визнання недійсними договорів, укладених боржником.

Оскільки питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам, колегія суддів зазначає про необхідність суду розглянути причини пропуску строку позовної давності через призму Закону про банкрутство.

Крім того, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду, розгляд даного спору необхідно здійснювати в межах справи про банкрутство, з огляду на таке.

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно з п. п. 2, 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України (в редакції чинній на момент розгляду справи) господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Частиною 9 ст. 16 ГПК України (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Системний аналіз положень Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

У даному випадку, розглядається спір про визнання недійсним договору поставки, предметом якого є заставне майно боржника, укладеного у процедурі розпорядження майном, він стосується формування ліквідаційної маси (активу) боржника, а тому безпосередньо пов'язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство.

Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що розгляд судами попередніх інстанцій даного спору за вимогами ліквідатора в окремому позовному провадженні не є окремою підставою для скасування прийнятих за результатами такого розгляду судами рішень, проте, визнає за доцільне здійснювати розгляд такого спору в межах справи про банкрутство, оскільки він безпосередньо пов'язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство ВАТ "Дніпропрес".

Разом з тим, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність доказів, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або їх додатково перевіряти. Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ст. ст. 300, 316 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК У країни (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ст. 311 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2017 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі № 904/7981/17, як таких, що прийняті з порушенням норм процесуального права, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 310, 314 - 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі № 904/7981/17 скасувати.

3. Справу № 904/7981/17 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в межах справи №Б15/365-08 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Завод Дніпропрес".

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков