ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11850/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Грекова Л. В.,

відповідача - Колток О. М.,

третьої особи - Чепусов Ю. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 (судді:

Отрюх Б. В. - головуючий, Верховець А. А., Гарник Л. Л. ) та рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 (суддя Привалов А. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро"

до Міністерства юстиції України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Екс-Райт",

про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про скасування наказу Міністерства юстиції України від 14.07.2020 № 2408/5 (далі - оскаржуваний наказ, наказ від 14.07.2020).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України задоволено скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Екс-Райт" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт") та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.06.2020 № 52489203, № 52489076, прийняті державним реєстратором Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко О. Є. (далі - державний реєстратор) та пов'язані з реєстрацією обтяження у виді іпотеки на нерухоме майно - салатний корпус з вбудованими АПК ІІ-а черга, за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Леніна, буд. 20-Г.

Проте позивач зазначав, що Міністерство юстиції України видало оскаржуваний наказ в порушення пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", оскільки відповідачем було проігноровано факт існування судового спору щодо спірних об'єктів нерухомого майна, про що позивач повідомляв у письмових поясненнях на скаргу, за результатами розгляду якої було видано оскаржуваний наказ та скасовано державну реєстрацію позивача на нерухоме майно.

Позивач наголошував на відсутності у Міністерства юстиції України повноважень на розгляд скарги у цьому випадку за наявності судового спору щодо нерухомого майна.

1.3. У відзиві на позовну заяву Міністерство юстиції України просило відмовити в її задоволенні, акцентуючи увагу на законності та правомірності оскаржуваного наказу та недоведеності позивачем наявності підстав для скасування зазначеного наказу Міністерства юстиції України.

1.4. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2020, зокрема, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт".

1.5. ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" у поясненнях на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, з посиланням на положення частин 6, 8, 9 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" та Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України. затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1150), звернуло увагу на те, що підставою для відмови Міністерством юстиції України у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації є наявність не будь-якого судового спору, а виключно спору між тими самими сторонами, з тих самих предмета та підстав. Водночас, проаналізувавши перелік учасників судового спору у справі № 910/9232/20, предмет та підстави такого спору, вбачається, що вони не є ідентичними з тими, які наявні у спорі, що був предметом скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" на дії державного реєстратора, за результатами якого було постановлено оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України, а отже, відсутні підстави для відмови в задоволенні скарги товариства, вичерпний перелік яких визначено законодавством України, в тому числі й ті, на які посилається позивач.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій зазначили, що висновок Міністерства юстиції України про те, що рішення від 02.06.2020 за № 52489203, № 52489076, прийняті державним реєстратором з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обґрунтований, а тому правомірно скасовані Міністерством юстиції України згідно з оскаржуваним наказом за результатами розгляду скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт".

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що підставою для відмови Міністерством юстиції України у задоволені скарги у сфері державної реєстрації є наявність не будь-якого судового спору, а виключно спору між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 та рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2020, ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із застосуванням судами норм права без урахування висновків Верховного Суду та відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

3.1.1. Так, скаржник звертає увагу на таке: суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду у справі № 910/6232/20, в якій підтверджено нікчемність договору факторингу від 04.09.2014 № 98688-23/14-1, укладеного із ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", не надано належної оцінки цьому судовому рішенню та не наведено мотивів його неврахування; суди попередніх інстанцій не застосували висновків, викладених Верховним Судом у справі № 761/29966/16-ц щодо застосування преюдиційних обставин; посилання суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду у справі № 910/15629/16 є помилковим, оскільки зазначену постанову прийнято до ухвалення судового рішення у справі № 910/6232/20, яким було підтверджено нікчемність договору факторингу від 04.09.2014 № 98688-23/14-1, укладеного із ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", а зазначені справи відрізняються підставами позовних вимог; не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.05.2020 у справі № 822/1874/17 стосовно неможливості розгляду скарги відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна.

3.1.2. Обґрунтовуючи підставу для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, заявник касаційної скарги зазначає, що на сьогодні фактично відсутній висновок щодо правильного застосування пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

Скаржник зауважив, що суди попередніх інстанцій припустилися помилки у трактуванні положень статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" і тих вимог, що заявлені позивачем.

Зі свого боку, позивач посилався на відсутність у колегії Міністерства юстиції України повноважень розглядати скаргу відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

Суди, у свою чергу, посилалися на пункт 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", якою передбачені підстави для відмови у задоволенні скарги.

Однак Міністерство юстиції України не може відмовити у задоволенні скарги, розглядати яку не має повноважень, так як фактично колегія Міністерства юстиції України, розглядаючи скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" (який ніколи не був власником майна), вирішила спір про право власності, який має вирішуватися у судовому порядку.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство юстиції України просить відмовити в її задоволенні, акцентуючи увагу на тому, що оскаржуваний у справі наказ міністерства прийнято відповідно та на підставі норм законодавства, отже, відсутні підстави для задоволення позову та скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Міністерство юстиції України зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість тверджень позивача стосовно того, що оскаржуваний наказ прийнято міністерством в порушення пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", оскільки як зазначили суди, підставою відмови Міністерством юстиції України у задоволені скарги у сфері державної реєстрації є наявність не будь-якого судового спору, а виключно спору між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" на судові рішення, відкрите на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, касаційну скаргу задовольнити з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- 15.02.2008 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (далі - ПАТ "Банк "Київська Русь", Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ольвита" (далі - ТОВ "Ольвита", позичальник) укладено кредитний договір № 5714-20/8-1, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у виді відзивної відновлювальної кредитної лінії в сумі 27 800 000,00 грн із кінцевою датою повернення кредиту 14.02.2011, для проведення статутної діяльності, за процентною ставкою 17% річних;

- 19.02.2009 з метою забезпечення виконання позичальником (ТОВ "Ольвита") зобов'язання за кредитним договором від 15.02.2008 між Банком (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акротрейд" (далі - ТОВ "Акротрейд", іпотекодавець-1) та ТОВ "Ольвита" (іпотекодавець-2) укладено договір іпотеки (зі змінами), за умовами якого іпотекодавець-1 та іпотекодавець-2 передали в іпотеку Банку як іпотекодержателю належне їм на праві власності нерухоме майно;

- 27.05.2010 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЦ Київ" (далі - ТОВ "ДЦ Київ", позичальник-2/основний боржник) укладено кредитний договір № 24901-20/10-1, за умовами якого Банк відкриває позичальнику-2 невідновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти з лімітом кредитування у сумі 15 500 000,00 грн з процентною ставкою 20% річних, починаючи з 01.09.2010-16% річних;

- 31.05.2010 на забезпечення виконання позичальником-2 (ТОВ "ДЦ Київ") зобов'язань за кредитним договором від 27.05.2010 між Банком, позичальником-2 та ТОВ "Ольвита" (поручитель) укладено договір поруки № 25165-20/10-5;

- постановою Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 190 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 19.03.2015 № 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", згідно з яким з 20.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь";

- згідно з постановою Правління Національного банку України від 16.07.2015 № 460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від
17.08.2015 № 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь";

- 18.03.2020 відбувся аукціон з продажу лоту № GL18 №16951, а саме: пул активів, що складається з прав вимоги за кредитними договорами, що укладені із суб'єктами господарювання та фізичними особами, дебіторської заборгованості, майнових прав за дебіторською заборгованістю, векселів та майнових прав, що випливають з векселів у кількості 5 одиниць, нерухомості, майнових прав на нерухомість, а саме: активи ПАТ "Банк "Київська Русь", що, у тому числі, складаються з прав вимоги за кредитними договорами, укладених із суб'єктами господарювання та фізичними особами, у кількості 113 договорів;

- переможцем аукціону визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-Бейс" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс"), що придбало лот № GL18 №16951 за ціною 19 294 000,00 грн, у складі якого продано права вимоги ПАТ
"Банк "Київська Русь" до ТОВ "Ольвита" за кредитним договором від 15.02.2008 № 5714-20/8-1 (з усіма договорами про внесення змін та доповнень, додатковими угодами і додатками до нього, що є його невід'ємною частиною); договором іпотеки від 19.02.2008 (з усіма додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповненнями до вказаного договору тощо, що є невід'ємними його частинами), укладений між іпотекодержателем - ПАТ "Банк "Київська Русь" та іпотекодавцем - ТОВ "Ольвита", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою В. О. за реєстровим № 553;

- 22.04.2020 між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс" укладено договір № UA-EA-2020-03-12-000009-b/42/1 про відступлення прав вимоги від 22.04.2020 з додатками № 1 та № 2 до нього, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 617;

- 06.05.2020 між ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс" та ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" укладено договір № 1 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 523, згідно з пунктом 2 якого новий кредитор (позивач) у день підписання цього договору набуває усі права кредитора за основними договорами. Зокрема, за цим договором до ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" перейшли всі права кредитора за кредитним договором від 15.02.2008 № 5714-20/8-1 та права іпотекодержателя за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н. М.,
19.02.2008 та зареєстрованим у реєстрі за № 553, а саме перейшли права іпотекодержателя на об'єкти нерухомого майна: салатний корпус з вбудованим АПК, ІІ-а черга загальною площею 3 058,4 м2, за адресою: Київська обл., Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Леніна, буд. 20-Г; земельна ділянка площею 1,4 га, за адресою: Київська обл., Бориспільський р., с. Щасливе, вул.

Леніна, буд. 20-Г, кадастровий номер 3220888001:01:006:0019;

- державний реєстратор на підставі договору від 06.05.2020 № 1 про відступлення права вимоги провів заміну іпотекодержателя на ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" шляхом прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.06.2020 № 52489203 та № 52489076 (державна реєстрація заборони на земельну ділянку та салатний корпус).

4.3. Суди попередніх інстанцій також установили, що у червні 2020 року ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" звернулося до колегії Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції зі скаргою на зазначені рішення державного реєстратора, яку зареєстровано у Міністерстві юстиції України 26.06.2020 за № 18271-33-20.

4.4. ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" подало до колегії Міністерства юстиції України письмові заперечення, датовані 06.07.2020 (отримано Міністерством юстиції України 06.07.2020 згідно зі штампом), на скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", в яких позивач наголошував, зокрема, на наявності судового спору щодо предмета іпотеки, права вимоги за договором іпотеки - нерухомого майна, що виключає компетенцію колегії Міністерства юстиції України на здійснення розгляду скарги (том 1, а. с. 21-27).

4.5. Міністерство юстиції України наказом від 14.07.2020 задовольнило скаргу ТОВ "Екс-Райт", скасувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від
02.06.2020 № 52489203, № 52489076, прийняті державним реєстратором, анулювало доступ державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.6. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" про скасування наказу Міністерства юстиції України від
14.07.2020 з підстав, зокрема, видання цього наказу в порушення пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України" Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", оскільки Міністерством юстиції України було проігноровано факт існування судового спору щодо спірних об'єктів нерухомого майна, про що позивач повідомляв у письмових поясненнях на скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", що свідчить про відсутність у відповідача повноважень на розгляд скарги у цьому випадку.

4.7. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли висновку про обґрунтованість висновків Міністерства юстиції України щодо скасування рішень державного реєстратора, а також про безпідставність доводів ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" щодо наявності судового спору у справі № 910/9232/20 стосовно спірного предмета іпотеки, оскільки, як зазначили суди, проаналізувавши перелік учасників судового спору у справі № 910/9232/20, предмет та підстави такого спору, суди дійшли висновку, що вони не є ідентичними до тих, які були предметом скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" у спорі щодо дій державного реєстратора, за результатами якого було постановлено оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України, а отже, відсутні підстави для відмови в задоволенні скарги ТОВ "ФК "Екс-Райт", вичерпний перелік яких визначено законодавством України.

Суди попередніх інстанцій також виходили з того, що підставою для відмови Міністерством юстиції України у задоволені скарги у сфері державної реєстрації є наявність не будь-якого судового спору, а виключно спору між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

4.8. Як вже зазначалося, ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" обґрунтовувало наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, неврахуванням судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 910/6232/20, в якій підтверджено нікчемність договору факторингу від
04.09.2014 № 98688-23/14-1, укладеного із ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт"; висновку, викладеного Верховним Судом у справі № 761/29966/16-ц щодо застосування преюдиційних обставин; висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 822/1874/17 щодо наявності спору та відсутності у колегії Міністерства юстиції України повноважень на розгляд скарги.

4.9. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

4.10. Щодо посилань заявника касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

У справі № 910/6232/20 розглядався позов ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" до ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс ", ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" та ПАТ
"Банк "Київська Русь" про визнання недійсними результатів відкритих торгів (електронного аукціону) № UA-EA-2020-03-12-000009-b, проведених 18.03.2020 в частині відступлення права вимоги до ТОВ "Ольвита" за кредитним договором від
15.02.2008 № 5714/20/8-1, укладеним між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Ольвита"; про визнання недійсним договору від 22.04.2020 № UA - EA-2020-03-12-000009-b/42/1 про відступлення прав вимоги, укладеного між ПАТ
"Банк "Київська Русь" та ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс", в частині відступлення права вимоги до ТОВ "Ольвита" за кредитним договором від 15.02.2008 № 5714/20/8-1, та за зустрічним позовом ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс" до ПАТ
"Банк "Київська Русь" та ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" про визнання недійсним договору факторингу від 04.09.2014 № 98688-23/14-1, укладеного між ПАТ
"Банк "Київська Русь" та ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт"; про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від
08.10.2014, який укладено між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт".

Так, у справі № 910/6232/20 рішенням Господарського суду міста Києва від
24.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю.

Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним договір відступлення від
08.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н. М. за реєстровим № 811, укладений між ПАТ "Банк "Київська Русь" і ТОВ "ФК "Екс-Райт". В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 06.07.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" закрито.

Суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій достеменно встановлено і ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" не спростувало той факт, що оскільки вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" за договором поруки від 31.05.2010 № 25165-20/10-5 підтверджено судовим рішенням у справі № 911/4460/13, яке набрало законної сили на момент укладення оспорюваного договору факторингу, то Банк відмовився від власних майнових вимог за договором поруки від 31.05.2010 № 25165-20/10-5 без будь-яких додаткових умов та зустрічних зобов'язань з боку ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт". Саме Банк фактично відмовився від стягнутих з ТОВ "Ольвита" згідно з рішенням суду грошових коштів у сумі 43 434 909,83 грн без будь-яких додаткових умов з боку фактора (ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт"), що є беззаперечною підставою нікчемності правочину, передбаченою пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому, уклавши з ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" договір факторингу № 98688-23/14-1 та відмовившись від власних майнових вимог за укладеним договором поруки, ПАТ "Банк "Київська Русь" погіршило своє фінансове становище, позаяк здійснило відчуження власних активів, що жодним чином не поліпшило його ліквідності, допустило здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів Банку, як наслідок, призвело до його неплатоспроможності, оскільки це унеможливило виконання Банком своїх зобов'язань перед клієнтами (вкладними, кредиторами), що, у свою чергу, свідчить про нікчемність договору факторингу № 98688-23/14-1 відповідно до пункту 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Водночас у справі № 910/11850/20 предметом позову є вимога ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" про скасування оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України у зв'язку із його виданням відповідачем за відсутності повноважень на розгляд скарги щодо скасування державної реєстрації права на нерухоме майно, стосовно якого існує спір.

У справі № 761/29966/16-ц (постанова Верховного Суду від 18.12.2019) предметом позову була вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Люкс" до ОСОБА_1, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Софія Альянс" про стягнення матеріальної шкоди.

У справі № 822/1874/17 (постанова Верховного Суду від 25.05.2020) предметом позову були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича агрофірма "Перлина Поділля" про скасування наказів Міністерства юстиції України про скасування державної реєстрації на нерухоме майно з посиланням на порушення встановленої процедури розгляду скарг, а також прав позивача як зацікавленої особи у розгляді скарг, оскільки останній не був повідомлений про дату, час і місце їх розгляду, а також не був ознайомлений зі змістом матеріалів скарг. Крім того, позовні вимоги обґрунтовувалися також посиланням на наявність судових проваджень у спорі між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог у справі № 822/1874/17, зазначив, що з огляду на передбачені законом вимоги, встановивши, що скаржника, суб'єкта, дії якого оскаржуються, або інших заінтересованих осіб не повідомлено про час та місце розгляду скарги або йому не надіслано скарги, комісія не має законних підстав розглядати скаргу по суті. Позбавлення заінтересованої особи, яка є власником майна, можливості взяти участь у розгляді скарги, яка стосується його безпосередньо, або належним чином підготувати відповідні пояснення є істотним порушенням процедури розгляду скарги, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення. З наведених підстав суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо неналежного повідомлення про дату і місце розгляду скарги зацікавлених осіб на офіційному сайті.

Крім того, у постанові від 25.05.2020 у справі № 822/1874/17 Верховний Суд зазначив, що вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні скарги, передбачений в частині 8 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", пункт 4 якої визначає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, як наявність інформації про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави. Суд погодився з позицією Вищого адміністративного суду України, за якою суди помилково послалися на пункт 4 частини 8 статті 37 Закону України" Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" (наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав) як підставу для обов'язку відхилення відповідачем скарги, оскільки предметом розгляду скарг товариства були реєстраційні дії державних реєстраторів, тоді як предметом спору у судових провадженнях за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича агрофірма "Перлина Поділля" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я Агро-М" - визнання недійсними договорів оренди.

Водночас встановлені судами обставини та розгляд судом цивільних спорів щодо визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок свідчать про наявність судового спору щодо нерухомого майна, що унеможливлює розгляд скарги відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції від 04.06.2017). Отже, помилкове посилання судами першої та апеляційної інстанцій на цю норму не призвело до неправильного вирішення справи. Верховний Суд погодився з висновками суду касаційної інстанції щодо того, що не всі договори оренди щодо спірних земельних ділянок були предметом судового оскарження. Такі обставини не з'ясовувались та не враховувались колегією при прийнятті висновку, а Міністерством юстиції України - відповідних наказів, що свідчить про їх невідповідність вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час розгляду справи Вищим адміністративним судом України), зокрема щодо обґрунтованості рішення, тобто його прийняття з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Зважаючи на викладене, беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та конкретні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі № 910/11850/20, що розглядається Верховним Судом, та у наведених скаржником справах, колегія суддів зазначає, що правовідносини в них не є подібними.

4.11. Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що діяльність Верховного Суду, серед іншого, полягає у забезпеченості єдності практики як однієї з основних форм реалізації принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судових рішень.

Відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.12. Так, постановою Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20 за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" про скасування наказу Міністерства юстиції України від 25.09.2020 № 3340/5, яким задоволено скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва про задоволення позовних вимог із зазначенням у пунктах 4.14., 4.15. такого:

"4.14. Відповідно до пунктів 1, 8, 9 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі.

Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

пунктів 1, 8, 9 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв'язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (пунктів 1, 2 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно із частиною 1, пунктом 1 частини 2 та частиною 10 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення державного реєстратора можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Рішення Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

4.15. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявлено, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17).

Таку правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 826/5968/17, від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц, від 26.02.2020 у справі № 826/15133/17.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин."

4.13. Як свідчать матеріали справи, що розглядається, ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" оскаржило до Господарського суду міста Києва наказ Міністерства юстиції України, виданий за результатами розгляду скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" у зв'язку із наявністю судового спору щодо нерухомого майна, реєстрацію на яке за позивачем скасовано оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України. Отже, у справі № 910/11850/20 предметом розгляду є саме спір про право.

Звертаючись до суду, позивач посилався саме на відсутність у колегії Міністерства юстиції України повноважень розглядати скаргу відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" у зв'язку із наявністю спору щодо нерухомого майна.

4.14. У пункті 4.17. постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20 зазначено таке: "4.17. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Згідно із частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (пункт 1 частини 2 статті 37) передбачені повноваження Міністерства юстиції України на розгляд скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, крім випадків, зокрема, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір.

Отже, зі змісту пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вбачається, що у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна у Міністерства юстиції України не має повноважень здійснювати розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно.

Такий спір про право підлягає вирішенню у судовому порядку."

4.15. Як свідчать матеріали справи № 910/11850/20 та установили суди попередніх інстанцій, ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" у поданих до колегії Міністерства юстиції України письмових запереченнях від 06.07.2020 на скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", наголошувало, зокрема, на наявності судового спору у справі № 910/9232/20, в якій згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від
01.07.2020 відкрито провадження у справі щодо відсутності у ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" права іпотеки стосовно спірних об'єктів нерухомого майна, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" виключає компетенцію колегії Міністерства юстиції України на здійснення розгляду скарги.

4.16. У пункті 4.19. постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20 зазначено таке: "4.19. Згідно з пунктом 5 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (далі - Порядок) Мін'юст чи його відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме наявності інформації про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави.

Проте, як зазначили суди попередніх інстанцій, підставою відмови Міністерством юстиції України у задоволені скарги у сфері державної реєстрації є наявність не будь-якого судового спору, а виключно спору між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав, у зв'язку з чим суди визнали помилковими посилання позивача на те, що наявність судового спору у справі № 910/9232/20 щодо спірного предмета іпотеки було підставою для Міністерства юстиції України відмовити у задоволенні скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" з огляду на приписи пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

Так, пункт 5 Порядку передбачає підставою для відмови у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації за наявності інформації про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави. Так само зазначено і в пункті 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", яким передбачені підстави для відмови у задоволенні скарги.

Як вже зазначалося, відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Отже, згідно з приписами чинного законодавства безпосередньо до суду може бути оскаржене саме рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, і саме наявність інформації про судове провадження є підставою для відмови у задоволенні скарги.

У той же час приписами пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" виключено можливість розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо нерухомого майна за наявності судового спору".

Верховний Суд у справі № 910/16115/20 (постанова від 31.08.2021)/, ураховуючи приписи пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", визнав правильним висновок суду першої інстанції про відсутність у Міністерства юстиції України повноважень на розгляд скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", а отже, і наявність підстав для скасування оскаржуваного у справі наказу Міністерства юстиції України про задоволення скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", а так само і наявності підстав для задоволення позову ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро".

4.17. Зазначене свідчить про помилковість висновків судів щодо відмови у задоволенні позову, наявності підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро", поданої на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та необхідності скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі № 910/11850/20 з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

4.18. Клопотання представника ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", заявлене у судовому засіданні суду касаційної інстанції, про передачу справи на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у постанові від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20 не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом частини 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Водночас ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" не навело аргументованого обґрунтування щодо наявності підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20, а незгода представника третьої особи із судовим рішенням в іншій справі не є підставою для передачі справи на розгляд судової палати, а тому таке клопотання не підлягає задоволенню.

Клопотання представника ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", подане у судовому засіданні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, також не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до положень частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Однак заявником не доведено наявності виключної правової проблеми, яка дійсно передбачає необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та розвитку права.

4.19. Щодо оскарження ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" судових рішень у справі на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на відсутність висновку щодо правильного застосування пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", якою передбачено, що Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір), то колегія суддів зазначає таке.

У пункті 6.1. постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20 за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" про скасування наказу Міністерства юстиції України від 25.09.2020 № 3340/5, яким задоволено скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", зроблено висновок про застосування норми права та зазначено, що із системного аналізу змісту частин 2, 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" та пункту 5 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128, вбачається, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: у випадку коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір ця обставина виключає можливість розгляду Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.

Зазначене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права та необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі № 910/11850/20, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статтею 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом статтею 236 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статтею 236 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частин 1, 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частин 1, 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на наявність підстав для застосування частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновку щодо застосування положень пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", викладеного у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог не відповідають положенням чинного законодавства, а тому судові рішення в цій справі ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі № 910/11850/20, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а з підстави, визначеної у пункті 1 зазначеної норми, слід задовольнити, судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.

6. Розподіл судових витрат

6.1. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро", колегія суддів, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, та на підставі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України вбачає підстави для стягнення з Міністерства юстиції України судового збору у сумі 9 459,00 грн, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 3 частини 1 статті 308, статтями 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі № 910/11850/20, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро", подану з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі № 910/11850/20 скасувати.

4. Ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" задовольнити. Скасувати наказ Міністерства юстиції України від 14.07.2020 № 2408/5.

5. Стягнути з Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" 9 459,00 грн (дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять грн, 00 коп) судового збору за розгляд справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак