ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/18770/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Овчарик В. М.,

за участю представників:

прокуратури - Кравчук О. А. (прокурор за посвідченням),

відповідача-1 - не з'явився,

відповідача-2 - Яворовського Г. Л. (адвокат),

третьої особи-1 - не з'явився,

третьої особи-2 - не з'явився,

третьої особи-3 - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 (суддя Демидов В. О.) і постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 (судді: Іоннікова І. А. (головуючий), Сулім В. В., Тищенко О. В.) у справі

за позовом заступника прокурора Львівської області

до 1) Львівської обласної ради,

2) Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства,

2) Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

3) Приватне підприємство "Західний Буг",

про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради, визнання недійсним договору,

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У жовтні 2017 року заступник прокурора Львівської області звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Львівської обласної ради та Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок, в якому просив (ураховуючи заяву про уточнення позовних вимог):

- визнати незаконним і скасувати рішення Львівської обласної ради від 22.11.2016 № 299 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок" (далі - рішення № 299);

- визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 05.12.2016 № 82, укладений між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (далі - Львівське ОУЛМГ) і Бродівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок (далі - договір про умови ведення мисливського господарства).

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час прийняття рішення Львівською обласною радою порушено вимоги частин 1, 2 статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" від 22.02.2000 № 1478-III (далі - Закон України № 1478-III), адже оспорюване рішення прийнято за відсутності необхідних погоджень, а оскільки договір про умови ведення мисливського господарства укладено на виконання цього рішення, відповідно, він суперечить вимогам законодавства, тому підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018, позов задоволено повністю.

4. Судові рішення аргументовано тим, що Львівська обласна рада, всупереч вимогам статті 22 Закону України № 1478-III прийняла оспорюване рішення, не погоджуючи надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, тому є підстави згідно з частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" визнати це рішення незаконним і скасувати його. Укладений на виконання оспорюваного рішення договір про умови ведення мисливського господарства також не відповідає положенням статті 22 Закон України № 1478-III, оскільки всупереч вимогам цієї статті погодження усіма землекористувачами, землевласниками та органами місцевого самоврядування на відведення земельної ділянки надано не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі Бродівська районна організація Українського товариства мисливців і рибалок просить рішення і постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування вимог, викладених у касаційній скарзі, скаржник посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суди визнали встановленими, а також порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, статей 33, 34, 36, 63 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній до 15.12.2017), статті 75 ГПК України (у редакції чинній після 15.12.2017), наголошує, що позов прокуратури подано в інтересах суб'єктів господарювання, при цьому у матеріалах позову та судових рішеннях не розмежовано інтереси суб'єктів господарювання та держави, тому позов прокурора, в якому неправильно визначено позивача, підлягає залишенню без розгляду; крім того, прокурор не довів, а суди не встановили законності втручання у право на мирне володіння майном відповідача-2 у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), а також того, яким саме чином позбавлення відповідача-2 права користування спірними мисливськими угіддями сприятиме задоволенню суспільного інтересу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. У відзиві на подану касаційну скаргу заступник прокурора Львівської області просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Львівське ОУЛМГ у відзиві на подану касаційну скаргу просить вирішити спір на розсуд суду, однак при цьому зазначає про помилковість посилання у позові на положення Земельного кодексу України, оскільки за змістом Закону України № 1478-III у користування для ведення мисливського господарства надаються не земельні ділянки, а мисливські угіддя (без передачі земельних ділянок). До того ж третя особа-3 вважає некоректним звернення Приватного підприємства "Західний Буг" (далі - ПП "Західний Буг") до прокуратури стосовно Львівського ОУЛМГ, адже у матеріалах подання щодо надання мисливських угідь є погодження ПП "Західний Буг", надане Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок, у матеріалах справи є лист відповідача-2, адресований Львівському ОУЛМГ, в якому перелічено погоджувальні документи, до того ж необхідно уточнити наявність у ПП "Західний Буг" права оренди земель сільськогосподарського призначення; ПП "Західний Буг" як зацікавлена сторона не зверталося до відповідача-2 із пропозицією врегулювати відносини шляхом укладення відповідного договору, як це передбачено частиною 6 статті 21 Закону України № 1478-III.

8. 31.10.2018 від Генеральної прокуратури України до Верховного Суду надійшло клопотання про передачу цієї справи на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у разі відступлення від правової позиції у подібних правовідносинах, висловленої Верховним Судом у справах № 910/2033/17, № 905/2198/17, № 926/1111/15, згідно з якою прокурор, вважаючи, що оспорювані рішення та договори порушують державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов'язок захистити такі інтереси.

Розглянувши це клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на відсутність необхідності відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у справі № 910/2033/17 уповноважений захищати інтереси держави орган (Львівське ОУЛМГ) внаслідок порушення вимог чинного законодавства є співвідповідачем, а отже не може бути залучено до участі у справі як позивач; у справі № 905/2198/17 є висновок про необхідність дотримання положень статті 22 Закону України № 1478-III, а справу направлено на новий розгляд через недослідження судами всіх наявних у матеріалах справи доказів і нез'ясування правового статусу у спірних правовідносинах осіб, наділених повноваженнями надавати відповідні погодження; у справі № 926/1111/15 розглядалися зовсім інші правовідносини (передача землі у приватну власність).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. 22.11.2016 Львівською обласною радою прийнято рішення № 299 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок", яким Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок вирішено надати у користування строком на 15 років мисливські угіддя у визначених додатком до цього рішення межах, а також доручено Львівському ОУЛМГ у місячний термін укласти з відповідачем-2 відповідний договір про умови ведення мисливського господарства.

10. Згідно з додатком до цього рішення Бродівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок надано польові угіддя на адміністративній території Бродівської міської і Підкамінської селищної рад, а також Гаївської, Батьківської, Пеняківської, Пониковицької, Суховільської, Черницької, Наквашанської, Поповецької, Паликоровівської, Вербівчицької, Маркопільської, Пониквянської та Ясенівської сільських рад Бродівського району загальною площею 21732,9 га.

11. На підставі рішення № 299 05.12.2016 між Львівським ОУЛМГ і Бродівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок укладено договір про умови ведення мисливського господарства, згідно з яким відповідачеві-2 надано польові угіддя на адміністративній території Бродівської міської і Підкамінської селищної рад, а також Гаївської, Батьківської, Пеняківської, Пониковицької, Суховільської, Черницької, Наквашанської, Поповецької, Паликоровівської, Вербівчицької, Маркопільської, Пониквянської та Ясенівської сільських рад Бродівського району загальною площею 21732,9 га строком до 22.11.2031.

12. За інформацією, наданою Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (лист від 22.08.2017 № 10-13-0.2-11354/2-17), управління не погоджувало надання відповідачеві-2 у користування мисливських угідь.

13. Зі звернень ПП "Західний Буг" від 31.05.2017 № 3Б-1380-05-17, від 01.08.2017 № 3Б-1743-07-17, від 17.08.2017 № 3Б-1840-08-17, від 15.09.2017 № 3Б-1990-09-17, а також доданих до них документів (картографічних матеріалів, договорів оренди землі та довідок Пониквянської і Пониковицької сільських рад Бродівського району від 30.08.2017 № 413/02-17/17 і від 08.09.2017 № 1561) вбачається, що підприємство не погоджувало надання у користування відповідача-2 мисливських угідь на території орендованих підприємством сільськогосподарських угідь загальною площею 3728,95 га, розташованих на адміністративній території зазначених місцевих рад.

14. Доданими до подання Державного агентства лісових ресурсів України від 19.05.2016 № 03-11/2934-16 докуменами, що стали підставою для прийняття обласною радою оскаржуваного рішення, на думку судів попередніх інстанцій, підтверджено, що погодження стосовно надання відповідачеві-2 у користування мисливських угідь на території орендованих третьою особою-3 сільськогосподарських угідь Пониквянської і Пониковицької сільських рад Бродівського району не було надано і власниками цих земельних ділянок (паїв), оскільки до зазначеного подання долучено лише погодження власників земельних ділянок (паїв), розташованих на території Пониквянської сільської ради, загальною площею лише 129,75 га.

15. Крім того, у доданих до подання Державного агентства лісових ресурсів України погодженнях суб'єктів господарювання - сільськогосподарських товаровиробників, зокрема: сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. В. Стефаника (від 22.02.2016 № 19), ТОВ "Броди-Агро", СТзОВ "Прогрес-Плюс" (від 20.11.2012 № 187), МПП "Діброва" (від 15.04.2013 № 19), ФГ "Кіс-Агро" (від 15.04.2013 № 10), ФГ "Сокіл" (від 20.08.2013), а також власників земельних ділянок (паїв), розташованих на території Пониквянської сільської ради, не зазначено на який саме строк вони погодили надання відповідачу-2 мисливських угідь у користування.

16. Наведені обставини викладено у зауваженнях до проекту оскаржуваного рішення, поданих начальником відділу правової та кадрової роботи Львівської обласної ради Мельником А. І., проте комісія з питань екології, природних ресурсів та рекреації Львівської обласної ради, на думку судів попередніх інстанцій, залишила ці обставини поза увагою, що підтверджується витягом із протоколу засідання комісії від 06.09.2016 № 12.

17. Посилання відповідача на те, що ним на підставі листа управління Держкомзему у Бродівському районі від 30.05.2012 № 01-34/880 отримано погодження стосовно надання у користування мисливських угідь суди першої та апеляційної інстанцій визнали безпідставними, оскільки за змістом цього листа управління Держкомзему у Бродівському районі надало відповідачеві-2 лише експлікацію земельних угідь, які можна передати для ведення мисливського господарства, що не є відповідним погодженням, оскільки надання такого погодження згідно зі статтею 122 ЗК України належало до компетенції Головного управління Держкомзему у Львівській області.

18. Щодо отримання відповідачем-2 від третьої особи-3 погодження стосовно надання у користування мисливських угідь на підставі листа ПП "Західний Буг" від 21.11.2012 № 979 суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначений лист не може вважатися належним погодженням, оскільки після погодження у 2012 році надання відповідачеві-2 у користування мисливських угідь площа та конфігурація орендованих ПП "Західний Буг" земель змінилися внаслідок укладення у 2014 році додаткових договорів оренди земель, і саме змінені площі надано як мисливські угіддя у користування відповідачеві-2, а тому на час прийняття у 2016 році Львівською обласною радою оскаржуваного рішення відповідач-2 повинен був отримати нове або ж додаткове погодження.

19. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем-1 порушено вимоги частин 1, 2 статті 22 Закону України № 1478-III, оскільки таке рішення прийнято за відсутності відповідних погоджень Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та ПП "Західний Буг".

Позиція Верховного Суду

20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Щодо подання позову прокуратури в інтересах суб'єктів господарювання

21. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

22. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

23. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належить до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

24. З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

25. Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

26. Положення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.

27. За змістом частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

28. Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

29. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

30. Ці міркування Конституційний Суд України висловив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак наведене Конституційний Суд України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

31. Отже, Суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

32. У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" порушенням, на його думку, порядку надання у користування мисливських угідь. Посилаючись на положення статей 13, 14 Конституції України, частин 2, 3 статті 1, частин 1, 2 статті 7 Лісового кодексу України, згідно з якими земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, земля перебуває під особливою охороною держави, а ліси України є її національним багатством, становлять лісовий фонд України, які також перебувають під охороною держави, заступник прокурора Львівської області у позовній заяві зазначив, що інтереси держави, за захистом яких він звернувся, полягають у безпідставності та незаконності спірного рішення № 299 Львівської обласної ради про надання та недійсності укладеного на його виконання договору. На думку прокурора, порушено безпосередні інтереси держави у виді недотримання визначеної законодавством процедури погодження з Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та ПП "Західний Буг".

33. При цьому підставою для звернення прокурора із позовом до суду стало звернення ПП "Західний Буг" до Прокуратури Львівської області з повідомленням про порушення порядку надання у користування мисливських угідь, яке полягає у неотриманні погодження ПП "Західний Буг" і неукладенні з ним договору щодо врегулювання відносин, передбаченого частиною 6 статті 21 Закону України № 1478-III, і просило вжити відповідних заходів.

Однак чинним законодавством не передбачено звернення прокурора в інтересах суб'єкта господарювання.

34. У пункті 3 частини 1 статті 1311 Конституції України зазначено про можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у справі.

35. Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

36. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

37. Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

38. Згідно зі статтею 37 Закону України № 1478-III державний контроль у галузі мисливського господарства та полювання здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, місцевими державними адміністраціями, іншими державними органами відповідно до законодавства.

39. За змістом пунктів 1, 3, 7 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521, таким центральним органом виконавчої влади є Державне агентство лісових ресурсів України, яке здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На підставі пунктів 1, 3 Положення про Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.11.2012 № 404, Львівське ОУЛМГ є територіальним органом Державного агентства лісових ресурсів України, що вправі реалізувати повноваження останнього на території Львівської області.

Водночас як зазначеними, так і будь-якими іншими нормативно-правовими актами України не передбачено повноважень Державного агентства лісових ресурсів України та його територіальних органів здійснювати контроль за законністю прийняття рішень органами місцевого самоврядування, у тому числі щодо надання у користування мисливських угідь.

40. Разом із тим Львівське ОУЛМГ виконало доручення Львівської обласної ради відповідно до вимог частини 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в частині укладення із Бродівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок оспорюваного договору.

41. Пунктом 4.62 Положення про Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства передбачено повноваження Львівського ОУЛМГ здійснювати державний контроль за дотриманням законодавства у галузі мисливського господарства і полювання.

42. При цьому Львівське ОУЛМГ вважає звернення ПП "Західний Буг" до прокуратури Львівської області безпідставним та упередженим з мотивів, наведених у відзиві на подану касаційну скаргу.

43. Щодо відсутності погоджень територіального органу Держгеокадастру України колегія суддів звертає увагу на те, що зазначений орган у разі порушення його інтересів мав би бути залучений позивачем у справі, до того ж у матеріалах справи немає заперечень цього органу щодо прийняття Львівською обласною радою оспорюваного рішення, як і заперечень щодо укладення спірного договору.

44. За змістом частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

45. Підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

46. Однак у матеріалах позову та судових рішеннях не розмежовано інтересів суб'єктів господарювання та держави з урахуванням наведених вище положень чинного законодавства, не зазначено про неправомірне використання відповідачем-2 території цих суб'єктів господарювання, конкретних розмірів, а також про заявлення ними будь-яких самостійних вимог тощо, що свідчить про порушення вимог частини 3 статті 2 ГПК України (у редакції, чинній станом на день подання позову).

47. Крім того, прокурором не доведено, яким саме чином позбавлення відповідача-2 права користування спірними мисливськими угіддями сприятиме задоволенню суспільного інтересу.

Щодо недослідження судами попередніх інстанцій всіх обставин справи та наданих доказів

48. Підставою для прийняття Львівською обласною радою оспорюваного рішення стало подання Державного агентства лісових ресурсів України від 19.05.2016 № 03-11/2934-16 і погодження Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2015. Однак зазначені державні органи не були залучені до участі у справі, судом не досліджено їх позиції та не отримано від них пояснень.

49. Під час розгляду справи судам також слід було з'ясувати, внаслідок чиїх саме дій (товариства або органів державної влади) відбулося порушення процедури отримання у користування мисливських угідь, якщо такі порушення мали місце.

50. Верховний Суд України у постанові від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15 зауважив, що у практиці Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.021986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якої передбачається досягнути, та засобами, що використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

51. Звертаючись із відповідним позовом, прокурор не врахував, що відновлюючи права держави та користувачів земельних ділянок шляхом визнання незаконним і скасування рішення № 299 та визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, прокурор покладає на Бродівську районну організацію Українського товариства мисливців і рибалок тягар відповідальності за дії органу державної влади, що вочевидь не можна назвати "пропорційним втручанням" у контексті зазначеної практики Європейського суду з прав людини.52. Крім того, колегія суддів звертає увагу на правову позицію висловлену у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/4019/17, відповідно до якої норми статті 22 Закону України № 1478-III не визначають форми погодження надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства, не встановлюють вимог щодо обов'язкового дотримання такої форми (зокрема у вигляді рішень сесій органів місцевого самоврядування) та, відповідно, не встановлюють наслідків недотримання форми погодження.

53. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що всупереч положенням частини 2 статті 22 Закону України № 1478-III у доданих до подання Державного агентства лісових ресурсів України погодженнях суб'єктів господарювання - сільськогосподарських товаровиробників, а також власників земельних ділянок (паїв), розташованих на території Пониквянської сільської ради, не зазначено, на який саме строк вони погодили надання відповідачеві-2 мисливських угідь у користування; усі погодження орендарів і власників земельних ділянок надано без долучення до них картографічних матеріалів, що унеможливлює встановення конкретного місцезнаходження земельних ділянок та, відповідно, надання висновку про їх належність до складу проектованих меж мисливських угідь, колегія суддів вважає помилковими з огляду на те, що судами не встановлено фактичних даних, а позивачем відповідно до положень статей 33, 34, 36 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не надано належних і допустимих доказів, за якими власники чи землекористувачі, які надали погодження, заперечували такі обставини або заявляли про порушення своїх прав у зв'язку із передачею відповідачеві у користування спірних мисливських угідь.

54. З огляду на викладене колегія суддів погоджується із доводами скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки місцевий та апеляційний суди не встановили, у чому саме полягає порушення інтересів держави з урахуванням вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", не розглянули всебічно, повно, об'єктивно у судовому процесі всіх обставин справи у сукупності; не дослідили зібраних у справі доказів, неналежним чином здійснили оцінку правовідносин, що склалися між сторонами, не застосували норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

55. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

56. Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав і вимог позову та заперечень на них, місцевий та апеляційний суди дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено із порушенням норм процесуального права.

57. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

58. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

59. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Судові витрати

60. Зважаючи на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Бродівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 у справі № 910/18770/17 скасувати.

Справу № 910/18770/17 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков