Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.09.2019 року у справі №911/11/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/11/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І. Б. (головуючий), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О. В.,

представників учасників справи:

позивача - публічного акціонерного товариства Банк "Траст" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства Банк "Траст" - не з'явився,

відповідача - фізичної особи - підприємця Волкової Анастасії Вікторівни - Григоришен О. О.- адвокат (ордер КС №600871,свідоцтво №3875/10),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Банк "Траст"

на рішення господарського суду Київської області від 18.12.2018 (суддя Ейвазова А. Р. )

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 (головуючий суддя - Коротун О. М., судді: Пономаренко Є. Ю., Смірнова Л. Г. )

у справі № 911/11/18

за позовом публічного акціонерного товариства Банк "Траст" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства Банк "Траст" (далі - Банк в особі Уповноваженої особи Фонду)

до фізичної особи - підприємця Волкової Анастасії Вікторівни (далі - ФОП Волкова А. В. )

про визнання нікчемного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Банк в особі Уповноваженої особи Фонду звернувся до господарського суду Київської області з позовом до ФОП Волкової А. В. про визнання недійсним договору від 22.03.2016 про надання юридичного обслуговування (далі - Договір), укладеного Банком та ФОП Волковою А. В. та застосування наслідків недійсності правочину, шляхом стягнення з відповідача 880 000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що укладений сторонами правочин є фіктивним, оскільки не був спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним. За твердженнями позивача, укладаючи Договір сторони не мали наміру його виконувати, а підписання актів приймання-передачі наданих послуг та їх оплата відбулися без реального надання юридичного обслуговування відповідачем. Враховуючи незаконність укладеного сторонами правочину, останній, на думку, позивача є нікчемним відповідно до пункту 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки відповідач є пов'язаною особою з Банком, а укладений Договір не відповідає вимогам законодавства України (у зв'язку з його фіктивністю). Позивач також просив суд застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення на його користь з відповідача грошових коштів у розмірі 880 000,00 грн., сплачених Банком за Договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Київської області від 18.12.2018 у справі № 911/11/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані відсутністю підстав для визнання Договору фіктивним та, як результат, застосування наслідків недійсності правочину, оскільки обставини виконання Договору сторонами підтверджуються наявними в матеріалах справи двосторонніми актами приймання-передачі наданих послуг та їх фактичною оплатою. Суди дійшли висновку про відсутність підстав вважати Договір нікчемним на підставі пункту 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки за змістом цієї статті сам факт укладення договору з пов'язаною з Банком особою не свідчить про те, що такий договір є нікчемним в силу закону, при цьому умовою для визнання договору нікчемним є встановлення факту невідповідності такого правочину вимогам законодавства України, що у даній справі не доведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Банк, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

За твердженнями скаржника, внаслідок порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій неповно встановлені фактичні обставини справи щодо наявності підстав для визнання Договору недійсним і застосування наслідків недійсності правочину, які призвели до помилкової відмови в позові. Також скаржник зазначає про те, що суди мали застосувати до спірних правовідносин положення пункту 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статті 216, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), але через неправильний аналіз фактичних обставин справи та помилково встановлені обставини справи не застосували наведені норми матеріального права.

Так, на порушення вимог статті 236 Господарсько процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суди попередніх інстанцій не врахували обставин відсутності в матеріалах справи доказів як реального виконання умов Договору сторонами, так і намірів сторін його виконувати. Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо фіктивності спірного правочину, у тому числі й про те, що:

- за умовами укладеного Договору, ФОП Волкова А. В. як виконавець за Договором зобов'язувалась надавати юридичну допомогу в обсягах та на умовах, передбачених вказаним договором;

- пунктом 3.1 укладеного Договору сторонами визначено перелік послуг, які надаються, конкретизовані види юридичних послуг, які надає виконавець;

- пунктом 3.4 Договору прямо передбачений обов'язок виконавця передавати Банку документи, підготовлені виконавцем у письмовому вигляді;

- надання послуг підтверджується актами наданих послуг, у яких зазначається інформація щодо виду, об'єму наданих послуг та їх вартість;

- суди не врахували того, що оплата за укладеним Договором залежала напряму від об'єму та складності наданих послуг, в той час як ніким не визначався ані об'єм, ані складність наданих послуг;

- відсутня будь-яка деталізація наданих послуг за укладеним Договором;

- в пункті 1.2 Договору сторонами передбачено направлення Банком заявки на електронну адресу виконавця, в якій детально вказуються, які саме послуги необхідно надати, їх об'єм та строки виконання, в той час в матеріалах справи відсутні такі докази. По суті така заявка, на думку скаржника, є дорученням з детальним описом проблеми, на підставі якої виконавець повинен приступити до надання послуг;

- без отримання необхідних доручень з усією інформацією про зміст та об'єм послуг, які необхідно надати, виконавець позбавлений можливості приступити до надання юридичних послуг, тому не отримавши такого доручення останній не міг його виконувати;

- надання юридичних послуг не віднесено до основного виду діяльності ФОП Волкової А. В. ;

- для реального виконання умов Договору ФОП Волкова А. В. повинна мати юридичну освіту, однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження зазначеного, а Договором не передбачено право виконавця залучати третіх осіб для надання зазначених послуг.

З'ясовуючи обставини виконання Договору сторонами, суди попередніх інстанцій обмежились лише оцінкою актів приймання-передачі наданих послуг та доказів оплати послуг, не врахувавши при цьому доводів позивача щодо фактичної неможливості надання відповідачем послуг за Договором, що свідчить про формальний підхід судів в оцінці доказів зі справи.

Доводи інших учасників справи

Від ФОП Волкової А. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить суд залишити скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, з посиланням, зокрема, на те, що судові рішення попередніх інстанцій повністю відповідають закону та фактичним обставинам справи, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. До відзиву додані роздруківки з Єдиного державного реєстру судових рішень постанов Верховного суду, викладені правові позиції у яких ФОП Волкова А. В. просить врахувати у розгляді касаційної скарги Банка, з посиланням на подібність правовідносин у справах.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- 22.03.2016 ФОП Волковою А. В. (далі - виконавець) та Банком (далі - замовник) укладено договір про надання юридичного обслуговування, згідно з умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсягах та на умовах, передбачених вказаним договором;

- деталізація виду послуг, їх об'єму, строків та порядку надання обумовлюється сторонами в заявках до цього Договору, що направляються на електронну адресу виконавця (пункт 1.2 Договору);

- надання юридичних послуг замовнику здійснюється відповідно до умов Договору та заявок до нього (пункт 2.1 Договору);

- пунктом 3.1 Договору визначений перелік юридичних послуг, які надаються згідно з укладеним Договором;

- виконавець приймає на себе зобов'язання своєчасно та в повному обсязі надавати послуги за договором, а також у встановлений Договором термін, готувати та передавати на підпис замовнику акти про надані послуги (пункт 3.3 Договору);

- розмір оплати за надані послуги за цим договором залежить від об'єму та складності, виконаних послуг протягом звітного періоду та визначається в актах наданих послуг, однак не може перевищувати 400 000,00 грн. за один календарний місяць надання послуг. При розрахунку даної суми сторони виходили з орієнтовної вартості послуг: 1200,00 грн. з ПДВ на одну годину роботи виконавця. Факт надання послуг засвідчується актом наданих послуг, що складається виконавцем у двох примірниках, та не пізніше 5-ти календарних днів з дня, що наступає за звітним місяцем надається на погодження замовнику. В актах наданих послуг виконавцем зазначається інформація щодо виду, об'єму наданих послуг та їх вартості. Оплата за надання послуг замовником виконавцю здійснюється шляхом переказу коштів на банківський рахунок виконавця, зазначений в цьому договорі, протягом 5-ти банківських днів після підписання акта наданих послуг обома сторонами (розділ 5 Договору);

- Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2016 року. Договір може бути розірваний кожною із сторін достроково, з попередженням другої сторони за п'ять робочих днів (пункт 8.1 Договору);

- згідно з повідомленням від 31.10.2016 ФОП Волкова А. В. повідомила Банк про припинення дії вказаного договору;

- згідно з актами від 31.03.2016 на суму 160 000,00грн., від 26.04.2016 на суму 370 000,00грн. та від 25.05.2016 на суму 350 000,00грн. за період з 31.03.2016 по 25.05.2016 ФОП Волковою А. В. надано послуги щодо юридичного обслуговування замовника на загальну суму 880 000,00грн.

- відповідні послуги надавались за заявками Банка від 22.03.2016,31.03.2016,26.04.2016;

- вказані послуги оплачено Банком у повному обсязі, що підтверджується меморіальними ордерами від 27.05.2016 на суму 350 000,00грн., від 28.04.2016 на суму 370 000,00грн. та від 31.03.2016 на суму 160 000,00грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено що:

- рішенням правління Національного банку України від 29.12.2016 № 559-рш та прийнятим на його виконання рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) від 30.12.2016 № 3085 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "ТРАСТ" та делегування повноважень ліквідатора банку", вирішено ліквідувати Банк, запроваджено процедуру його ліквідації з
30.12.2016 до 29.12.2018 включно, призначено Уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації Банка Кухарева В. В. ;

- на підставі наказів Уповноваженої особи Фонду від 16.12.2016 та від 06.02.2017 з метою виконання обов'язку зі збереження активів Банка утворено комісію з перевірки договорів на виявлення ознак нікчемності;

- Комісія здійснила перевірку договорів, укладених Банком, на предмет нікчемності за період з 15.12.2015 до 07.12.2016, за результатами якої виявлено ознаки нікчемності Договору, передбачені частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Комісія встановила, що Договір не відповідає вимогам, передбаченим частиною 5 статті 203 ЦК України, оскільки зазначений правочин вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, тому останній містить ознаки фіктивного правочину. Актом з питань перевірки правочинів від 13.06.2017 Комісія рекомендувала визнати Договір нікчемним;

- наказом Уповноваженої особи Фонду від 15.06.2017 Договір визнано нікчемним, про що на адресу ФОП Волкової А. В. 15.06.2017 направлено відповідне повідомлення з вимогою повернути грошові кошти в сумі 880 000 грн., які отримані нею за нікчемним Договором;

- у повідомленні було також зазначено про те, що ФОП Волкова А. В. та Банк є пов'язаними особами, оскільки протягом 2016 року основними контрагентами ФОП Волкової А. В. були: товариство з обмеженою відповідальністю "АВК КОНФЕНКШІНЕРІ" (далі - ТОВ "АВК КОНФЕНКШІНЕРІ") та товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "КОНТРАКТОВИЙ ДІМ" (далі - ТОВ "ФК "КОНТРАКТОВИЙ ДІМ"). Зазначені Товариства є пов'язаними з Банком особами та містяться в офіційно поданому до Національного банку України переліку осіб, пов'язаних з Банком. Пов'язаність ФОП Волкової А. В. та Банка визначена згідно з положенням "Про визначення пов'язаних із банком осіб", затвердженим постановою Національного банку України від 12.05.2015 № 315, за критерієм економічної залежності (основним джерелом надходжень особи, в тому числі для погашення заборгованості або виконання зобов'язань, є кошти Банка та/або пов'язаної з Банком особи або особи, яка має ознаки пов'язаності).

4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":

стаття 1:

- частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків;

- метою частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків;

частина перша статті 3:

- Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

частини перша - третя, п'ята статті 38:

- Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку;

- протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті;

- правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства;

- порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду;

- у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

ЦК України:

стаття 11:

- цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини;

частина перша статті 13:

- цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства;

стаття 14:

- цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї;

стаття 15:

- кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання;

стаття 16:

- кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу;

- способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб;

- суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках;

- суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень
ЦК України;

частина перша статті 202:

- правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків;

частина п'ята статті 203:

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

стаття 204:

- правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним;

стаття 215:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені
ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених
ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин);

стаття 234:

- фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами;

частина першої статті 901:

- за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором;

стаття 902:

- виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору;

стаття 903:

- якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату.

Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":

стаття 1:

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку;

частина перша статті 9:

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

ГПК України:

частини перша - третя статті 13:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених
ГПК України;

- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом;

частина перша статті 73:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

стаття 75:

- обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;

стаття 76:

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;

- предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;

стаття 77:

- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування;

- докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;

стаття 78:

- достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи;

стаття 79:

- достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування;

- питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;

частини перша та друга статті 86:

- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності;

частини перша - п'ята статті 236:

- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим;

- законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права;

- судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному
ГПК України;

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду;

- обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи;

пункт 2 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;

пункт 1 частини третьої статті 310:

- підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

Спір у справі стосується наявності (відсутності) підстав для визнання недійсним Договору, укладеного сторонами спору та застосування наслідків недійсності правочину.

В обґрунтування позову позивач посилався, зокрема на те, що укладений сторонами Договір є фіктивним, оскільки не був спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним. За твердженнями позивача, укладаючи Договір сторони не мали наміру його виконувати, а підписання актів приймання-передачі наданих послуг та їх оплата відбулися без реального надання юридичного обслуговування відповідачем. Враховуючи те, що укладений правочин не відповідає вимогам законодавства України (є фіктивним), останній, на думку, позивача є нікчемним відповідно до пункту 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з огляду на те, що відповідач є пов'язаною з Банком особою.

Так, відповідно до пункту 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з такої підстави: банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині 2 статті 20 Господарського кодексу України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (аналогічна позиція міститься у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 зі справи № 369/2770/16-ц, від 07.11.2018 зі справи № 357/3394/16-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 зі справи № 916/3156/17).

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно з частини 1 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частини 1 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з підстав укладення банком правочину з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (пункт 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Водночас відносини між сторонами господарських договорів, у яких однією зі сторін є банк, який виводиться з ринку і від імені якого діє Фонд, або його уповноважена особа, є приватноправовими. У цих правовідносинах Фонд або його уповноважена особа, діючи від імені банку, не мають владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів. За результатами перевірки, передбаченої статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. Наказ (рішення або інший документ) про нікчемність правочинів є внутрішнім розпорядчим документом банку як суб'єкта господарювання, виданим Фондом чи уповноваженою ним особою як керівником банку в межах своїх повноважень. Такий наказ (рішення) про нікчемність правочинів не може встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів банку. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду (аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 зі справи № 910/12294/16).

Суди попередніх інстанцій встановили, що за результатами перевірки договорів, укладених Банком, на предмет нікчемності за період з 15.12.2015 до 07.12.2016 виявлено ознаки нікчемності Договору з підстав його укладення з пов'язаною особою Банку та фіктивності.

Факт укладення договору з пов'язаною з Банком особою сам собою не свідчить про те, що такий договір є нікчемним у силу закону. Необхідною умовою для визнання правочину нікчемним є саме встановлення факту невідповідності такого правочину вимогам законодавства України, у зв'язку з чим судам попередніх інстанцій для правильного вирішення спору зі справи, крім встановлення факту пов'язаності позивача з відповідачем, необхідно надати оцінку правочину на предмет його фіктивності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Договір не є фіктивним правочином, оскільки обставини його виконання сторонами підтверджуються наявними в матеріалах справи двосторонніми актами приймання-передачі наданих послуг, заявками та фактичною оплатою цих послуг Банком.

Проте, Суд вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій, викладені у рішенні та постанові передчасними, з таких підстав.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 215 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених статті 215 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, вчинений позивачем та відповідачем правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату.

Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України).

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондується обов'язок замовника з її оплати.

Позивач, як у розгляді справи місцевим господарським судом, так і у розгляді справи судом апеляційної інстанції заперечував проти факту надання відповідачем послуг за Договором, зазначаючи, зокрема, про те, що у відповідача відсутня фактична можливість з надання юридичних послуг, обумовлених Договором. Надання юридичних послуг не віднесено до основного виду діяльності ФОП Волкової А. В. та для реального виконання умов Договору ФОП Волкова А. В. повинна мати юридичну освіту, юридичний стаж, знання чинного законодавства у сфері банківської діяльності, однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження зазначеного, а Договором не передбачено право виконавця залучати третіх осіб для надання зазначених послуг.

Суди під час розгляду даної справи вказаних обставин надання юридичних послуг не досліджували, вмотивованих доводів відхилення аргументів Банка в рішеннях не навели.

Так, за твердженнями позивача, в порушення вимог статті 236 ГПК України суди попередніх інстанцій не врахували обставин відсутності в матеріалах справи доказів як реального виконання умов Договору сторонами, так і намірів сторін його виконувати. При цьому, Банк зазначав як у суді першої так і в суді апеляційної інстанцій про те, що за умовами укладеного Договору ФОП Волкова А. В. як виконавець за Договором зобов'язувалась надавати юридичну допомогу в обсягах та на умовах, передбачених вказаним договором, яким визначено перелік послуг, які надаються, конкретизовані види юридичних послуг, які надає виконавець.

Крім того Банк звертав увагу на те, що пунктом 3.4 Договору прямо передбачений обов'язок виконавця передавати Банку документи підготовлені виконавцем у письмовому вигляді; надання послуг повинно підтверджується актами наданих послуг, у яких зазначається інформація щодо виду, об'єму наданих послуг та їх вартість; оплата за укладеним Договором залежала напряму від об'єму та складності наданих послуг, в той час як ніким не визначався ані об'єм, ані складність наданих послуг, оскільки відсутня будь-яка деталізація наданих послуг за укладеним Договором.

Також Банк зазначав, що в пункті 1.2 Договору сторонами передбачено направлення Банком заявки на електронну адресу виконавця, в якій детально вказується, які саме послуги необхідно надати, їх об'єм та строки виконання, в той час в матеріалах справи відсутні такі докази. Водночас, не отримавши такої заявки (доручення) виконавець не міг її виконувати.

Проте суди, з'ясовуючи обставини виконання спірного Договору сторонами, обмежились лише оцінкою заявок, актів приймання-передачі наданих послуг та доказів оплати послуг, не врахувавши при цьому доводів позивача щодо фактичної неможливості надання відповідачем послуг за спірним Договором, що свідчить про формальний підхід судів до дослідження обставин справи та оцінки доказів у ній.

Отже, є такими, що заслуговують на увагу вказані аргументи Банка.

З урахуванням наведеного, Касаційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні спорів щодо фіктивності правочину предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного та обґрунтованого рішення у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Отже, зважаючи на те, що спірним у цій справі є, зокрема, питання щодо існування самої можливості у відповідача та його здатність особисто надавати позивачу послуги за Договором, Касаційний суд вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про доведеність відповідачем надання послуг за Договором лише на підставі заявок, актів приймання-передачі наданих послуг та доказів оплати цих послуг Банком.

Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за Договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Проте, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, зазначеного не врахували, обставин фактичного надання відповідачем позивачу послуг за спірним Договором належним чином не досліджували, не з'ясували чи мав право відповідач надавати юридичні послуги, чи має відповідач юридичну освіту та юридичний стаж, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку щодо відмови в позові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/ 4994/18).

Крім того, Касаційний господарський суд не погоджується з посиланням апеляційного суду на постанову Верховного суду від 11.04.2019 у справі № 910/3834/18 як на подібні правовідносини та на відхилення апеляційним господарським судом доводів Банка про необхідність врахування в цій справі позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, не врахувавши при цьому того, що об'єднаною палатою була розглянута справа № 910/4994/18 у подібних правовідносинах зі справою № 911/11/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга Банка підлягає задоволенню.

Рішення місцевого господарського суду від 18.12.2018 та постанова апеляційного господарського суду від 29.07.2019 зі справи № 911/11/18 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Банк "Траст" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Київської області від 18.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 зі справи № 911/11/18 скасувати.

3. Справу № 911/11/18 передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова