ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №820/9850/15

адміністративне провадження №К/9901/7581/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року (головуючий суддя - Мельников Р.В., судді - Бідонько А.В., Мар`єнко Л.М.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року (головуючий суддя - Бартош Н.С., судді - Філатов Ю.М., Мельнікова Л.М.)

у справі № 820/9850/15

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог.

1. 08 вересня 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просила:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2015 № 517-15;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішення прийняте відповідачем про відмову у визнанні біженцем є необґрунтованим та незаконним, оскільки це рішення приймалося без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи, зокрема - загроза її життю та безпеці в Гвінеї через те, що там відбувається систематичне порушення прав людини.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено повністю.

4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не надала доказів наявності ризику загрози своєму життю та свободі, не навела достатньої аргументації своїм побоюванням, або інших доказів того, що ці побоювання є аргументованими, а також не обґрунтувала неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за будь-яким конвенційним критерієм. З протоколів співбесіди позивача встановлено, що до позивача на території Гвінеї фізичне насилля з причин національності, етнічної, релігійної, статевої приналежності та з інших причин не застосовувалось. Тобто погрози її життю не було. А відтак, оскаржуване рішення прийнято в межах компетенції, згідно з вимогами законодавства, є правомірним, обґрунтованим та прийнятим на підставі повного і всебічного вивчення обставин особової справи позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

5. 15 лютого 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року.

6. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судами попередніх інстанцій надана невірна правова оцінка обставинам справи, зокрема - обґрунтованості побоювань стати жертвою переслідувань у Гвінеї у зв'язку з приналежністю до етнічної групи пулар та народженням в Україні її позашлюбної дитини.

8. 09 березня 2016 року судом касаційної інстанції отримано заперечення відповідача на касаційну скаргу, в якому зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права на підставі всебічно з'ясованих обставин справи, а тому підстав для їх скасування чи зміни - відсутні.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 15 лютого 2016 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

10. 15 грудня 2017 року припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду.

11. На виконання пп. 4 п. 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15 грудня 2017 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 разом з матеріалами адміністративної справи передані на розгляд Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

12. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, касаційне провадження № К/9901/7581/18 (адміністративна справа № 820/9850/15) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача - Данилевич Н.А., суддів - Бевзенка В.М., Шарапи В.М.

13. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

14. ОСОБА_1, громадянка Гвінеї, ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 15.11.2008 року по 31.08.2009 року закінчила підготовчий факультет для іноземних студентів у Харківському національному автомобільно - дорожньому університеті.

15. У вересні 2009 року вступила на 1 курс дорожньо - будівельного факультету, але була відрахована у січні 2010 року через порушення умов контракту.

16. На час навчання на території України ОСОБА_1 мала реєстрацію місця проживання терміном до 01.01.2010 року.

17. ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач народила доньку - ОСОБА_2.

18. Вперше заяву про надання статусу біженця до Державного комітету України у справах національностей та релігій управління міграційної служби в Харківській області позивач подала 03.02.2011 року, проте у зв'язку з її необґрунтованістю відмовлено в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19. 29.01.2015 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області із заявою-анкетою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20. В обґрунтування заяви позивач зазначила, що за етнічним походженням вона пулар. В Гвінеї представники етнічної групи малінке переслідують представників етнічної групи пулар. Також вона зазначила, що за віросповіданням вона мусульманка, та в неї є позашлюбна дитина, за що її не приймуть в Гвінеї, оскільки у них це заборонено.

21. Наказом начальника Головного управління ДМС України в Харківській області від 16.02.2015 № 42 наказано прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Гвінеї ОСОБА_1.

22. Працівником Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області 04.02.2015 та 13.05.2015 проведено з позивачем співбесіди, що підтверджується наявним в матеріалах справи протоколами співбесіди та складено висновок про відмову громадянці Гвінеї ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

23. Державною міграційною службою України 12 серпня 2015 року прийнято рішення № 517-15, яким підтримано висновок Головного управління ДМС України в Харківській області та відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту), як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 цього Закону, відсутні, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

24. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

26. Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

27. Підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 (далі - Конвенція): У цій Конвенції термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

28. Пункт 5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 (далі - Директиви № 8043/04): заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

29. Пункт 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (далі - Керівництва): особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

30. Пункт 66 Керівництва: для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

31. Пункт 95 Керівництва: У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

32. Позиція УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного,які можуть бути як усні, так і документальні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

33. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

34. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

36. Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відносно позивача не виявлено її участь у політичному житті країни, фактів участі або членства в політичних партіях або громадських організаціях, які є опозиційними щодо влади країни. Також не виявлено фактів утисків позивачки або членів її родини за ознаками расової, релігійної, політичної приналежності, віросповідання чи поглядів.

38. Скаржник, на виконання позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, не надала доказів наявності ризику загрози своєму життю та свободі, не навела достатньої аргументації своїм побоюванням, або інших доказів того, що ці побоювання є підтвердженими, а також не обґрунтувала неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за будь-яким конвенційним критерієм. Проблемою щодо неможливості повернення до Гвінеї позивач зазначала відсутність будь - кого з рідних, «матеріальної та моральної підтримки».

39. Позивач покидала територію Гвінеї добровільно, свідомо обираючи країну вибуття та маючи дозвіл на виїзд. Метою виїзду з країну не були переслідування чи утиски за однією з конвенційних ознак, а здобуття освіти за кордоном. З протоколу співбесіди з позивачем вбачалося, що ОСОБА_1 звернулася до органу міграційної служби із заявою про надання статусу біженця не з причин її переслідування, а виключно з метою легалізації на території України.

40. Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій що причини, які позивач назвала, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з її обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

41. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

42. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

43. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

44. Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч.1.ст.349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

45. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

46. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року - залишити без змін.

47. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

В.М. Шарапа