ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2021 року

Київ

справа №640/13434/19

адміністративне провадження №К/9901/286/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О. В.,

суддів: Білак М. В., Соколова В. М.,

розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року (суд у складі судді-доповідача - Келеберди В. І.), на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Земляної Г. В., суддів: Ісаєнко Ю. А., Собківа Я. М. )

I.

СУТЬ СПОРУ

1. У липні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жаботинський Іван Володимирович (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 (далі - відповідач, ОСОБА_2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" (далі - третя особа, ПАТ "Акціонерний промислово-інвестиційний банк", Банк), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 від 18 липня 2019 року про закінчення виконавчого провадження №59564465. У вказаному виконавчому провадженні позивач є стягувачем.

1.1. На думку позивача, постанова про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документа (постанови про стягнення з боржника основної винагороди у ВП №57756205 від 21 листопада 2018 року) є протиправною та прийнята з порушенням пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", оскільки сплата такої винагороди була здійснена не на користь стягувача (позивача).

1.2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що право на отримання основної винагороди за наказом Господарського суду м. Києва від 21 листопада 2018 року №910/11965/16 виникло у ОСОБА_1 (як приватного виконавця) незалежно від того чи відбулося виконання даного виконавчого документа, оскільки приватний виконавець був позбавлений можливості розподілити списані кошти та закінчити виконавче провадження №57756205 повним фактичним виконанням рішення у зв'язку з існуванням судової заборони вчиняти виконавчі дії.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2.21 листопада 2018 року Господарським судом м. Києва у справі №910/11965/16 видано накази про стягнення з ПАТ "Промінвестбанк" грошових сум на користь стягувача - ПП "Дніпровський краєвид 07".

3. Зазначені накази пред'явлено до виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Жаботинському І. В., яким винесено постанови від 21 листопада 2018 року про відкриття ВП №57756205 про стягнення з ПАТ "Промінвестбанк" на користь ПП "Дніпровський краєвид 07" інфляційні втрати у розмірі 22 197 553
(двадцять два мільйони сто дев'яносто сім тисяч п'ятсот п'ятдесят три) грн. 48 коп., 3% річних у розмірі 2039 957 (два мільйони тридцять дев'ять тисяч п'ятдесят сім0 грн 26 коп., судовий збір за подання позову у розмірі 206 181
(двісті шість тисяч сто вісімдесят одна0 грн. 99 коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 248 040 (двісті сорок вісім тисяч сорок) грн. 40 коп. та ВП №57756223 про стягнення суми у розмірі 416156,00 грн.

4.21 листопада 2018 року позивач виніс постанову у ВП №57756205 про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 2469173,31 грн.

5.26 та 27 листопада 2018 року позивач стягнув з ПАТ "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" грошові кошти, та акумулював на депозитних рахунках виконавця, однак не здійснив розподіл стягнутих коштів.

6. Постановою приватного виконавця Жаботинського І. В. від 08 січня 2019 року було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (за заявою стягувача), якою накази, видані Господарським судом м. Києва у справі №910/11965/16, повернуто стягувачу без виконання.

7. Надалі стягувач - ПП "Дніпровський краєвид 07" звернувся до іншого приватного виконавця - Корольова В. В. із заявою про виконання вказаного судового наказу.

8.04 лютого 2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №58266649 щодо стягнення з ПАТ "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" на користь ПП "Дніпровський краєвид 07" інфляційних втрат у розмірі 22197553
(двадцять два мільйони сто дев'яносто сім тисяч п'ятсот п'ятдесят три) грн 48 коп., 3% річних у розмірі 2039957 (два мільйони тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 26 коп., судовий збір за подання позову у розмірі 206181

(двісті шість тисяч сто вісімдесят одна) грн 99 коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 248 040 (двісті сорок вісім тисяч сорок) грн 40 коп. на підставі наказу Господарського суду м. Києва №910/11965/16 від 21 листопада 2018 року.

9. Одночасно із відкриттям виконавчого провадження №58266649 приватним виконавцем Корольовим В. В. вирішено стягнути з боржника основну винагороду у розмірі 2469173,31 грн.

10.07 березня 2019 року постановою приватного виконавця Корольова В. В. завершено виконавче провадження №58266649 внаслідок повного виконання рішення суду, крім того, стягнуто основну винагороду приватного виконавця.

11. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2, пред'явивши до виконання постанову у ВП №57756205 від 21 листопада 2018 року про стягнення з ПАТ "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" основної винагороди (позивачу як приватному виконавцю) у розмірі 2469173,31 грн.

12.16 липня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №59564465 з виконання вказаної постанови про стягнення основної винагороди. У виконавчому провадженні №59564465 боржником є Банк, а стягувачем - позивач.

13.18 липня 2019 року на підставі заяви Банку відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №59564465 (щодо стягнення винагороди) згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документа.

14. Позивач, вважаючи, що у приватного виконавця ОСОБА_2 були відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження №59564465 (основна винагорода була сплачена не йому, а іншому приватному виконавцю), оскаржив постанову про закінчення виконавчого провадження в судовому порядку.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 від 18 липня 2019 року у ВП №59564465 про закінчення виконавчого провадження.

16. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для закінчення виконавчого провадження станом на момент прийняття спірної постанови, оскільки виконавчий документ з виконання якого виконавче провадження відкривалось не виконано, кошти на користь стягувача не перераховувались. Також суди наголосили, що статтею 39 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, тоді як незгода боржника, у виконавчому провадженні, з виконавчим документом не передбачає можливості для закінчення виконавчого провадження.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

17. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Банк звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухваливши нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

18. Третя особа вказала на неправомірність висновків судів попередніх інстанцій про можливість стягнення позивачем основної винагороди приватного виконавця після завершення виконавчого провадження без фактичного виконання ним судового рішення, оскільки ці висновки здійснені внаслідок неправильного застосування судами положень статті 45 Закону України "Про виконавче провадження", статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643 (далі - Порядок №643).

19. Зазначено у касаційній скарзі, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача, зазначених у виконавчому документі сум, а виконавчий збір обраховується від розміру фактично стягнутих сум. У свою чергу, винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Грошові кошти, що були стягнуті позивачем (як приватним виконавцем) та акумульовані на його рахунку, в подальшому були повернуті на підставі розпорядження іншого приватного виконавця, до якого перейшли повноваження ОСОБА_1. Отже, дії з примусового виконання судового рішення були виконані не позивачем, а тому і сума основної винагороди йому не належить.

20. Представник Банку наголосив, що неправильне застосування норм матеріального права та неврахування доводів ПАТ ""Акціонерний промислово-інвестиційний банк"" щодо відсутності у нього обов'язку повторної сплати основної винагороди приватного виконавця призвело до стягнення з третьої особи подвійної суми винагороди приватного виконавця.

21. Також у касаційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції, а саме: розглянув справу, в порушення статей 124, 125, 126, 127, 128, 129 КАС України, в письмовому провадженні без повідомлення сторін про час і місце розгляду справи.

22. ПАТ "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" додатково надіслав пояснення до касаційної скарги, в яких наголосило на відсутності у приватного виконавця Жаботинського І. В. права на основну винагороду, враховуючи незабезпечення фактичного виконання рішення суду, яке згодом було виконане іншим приватним виконавцем, який і отримав суму цієї винагороди. В підтвердження власної позиції Банк керувався правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18.

23. ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Вказав, що питання правомірності стягнення коштів на користь позивача не є предметом розгляду даної справи. Предметом даного спору є те, чи мало місце в рамках виконавчого провадження №59564465 станом на 18 липня 2019 року фактичне виконання виконавчого документа - постанови про стягнення основної винагороди. У свою чергу, на думку позивача, доводи касаційної скарги зводяться до відсутності у позивача права на отримання коштів за виконавчим документом.

24. На думку позивача, право на отримання основної винагороди у приватного виконавця виникає незалежно від фактичного виконання рішення.

25. Також ОСОБА_1 надіслав заперечення на письмові пояснення Банку, зазначив, що правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18 не може братися до уваги, оскільки цей висновок ґрунтується на нормі (частина 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження"), яка вже не діяла на момент винесення постанови про стягнення основної винагороди. У свою чергу, позивач наголосив на необхідності застосувати до спірних правовідносин правовий висновок, викладений в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18., оскільки вказане судове рішення було ухвалене після 22 серпня 2018 року (внесення змін у частину 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження"),і якою вже на той момент не встановлювалась необхідність фактичного стягнення коштів в межах основного виконавчого провадження для стягнення виконавчого збору, або основної винагороди приватного виконавця.

26. ОСОБА_1 наголосив, що стягнення коштів за судовим рішенням в межах виконавчого провадження, що перебувало саме у нього, відбулось, однак, перерахування коштів з рахунку позивача на рахунок стягувача за основним виконавчим документом не відбулось внаслідок того, що в період з 28 листопада 2018 року по 29 грудня 2018 року позивач був позбавлений можливості розподіляти стягнуті кошти та закінчити виконавче провадження фактичним виконанням у зв'язку з існуванням судового рішення про заборону вчиняти виконавчі дії.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

27. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у Статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до Статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

29. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII примусовому виконанню підлягає як виконавчий документ, зокрема, постанова державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

30. Частиною першою статті 5 Закону N 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

31. Згідно із частинами першою, п'ятою статті 26 Закону N 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

32. Частиною п'ятою статті 27 Закону N 1404-VIII визначено, що виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.

33. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

34. Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону N 1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

35. Статтею 45 Закону N 1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів);

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

36. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон N1403-VIII).

37. Відповідно до статті 31 Закону N 1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:

1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;

2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Угодою між приватним виконавцем та стягувачем може бути передбачено додаткове авансування витрат виконавчого провадження та додаткова винагорода приватного виконавця.

За погодженням із стягувачем додаткова винагорода приватного виконавця може бути сплачена протягом усього строку здійснення виконавчого провадження повністю або частково.

Приватному виконавцю забороняється укладати угоди з метою зміни розміру основної винагороди.

Стягнення з боржника додаткової винагороди приватному виконавцю, а також додаткових витрат, крім визначених Міністерством юстиції України, не допускається.

38. Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за N 1302/29432; далі - Інструкція).

39. Згідно з пунктом 21 Інструкції у постанові, зокрема, про закінчення виконавчого провадження виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

40. Механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця визначає Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року N 643 (далі - Порядок).

41. Пунктом 19 Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

42.08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX).

43. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом N 460-ІХ.

44. Банк подав до Верховного Суду касаційну скаргу у цій справі у грудні 2019 року.

45. Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, який діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

46. Частинами 1 -3 статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

47. Враховуючи приписи статті 341 КАС України, перегляд оскаржуваних судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги.

48. Спірні правовідносини виникли у справі з приводу закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII).

49. Виконавчим документом, що підлягав виконанню у спірному виконавчому провадженні є постанова про стягнення з боржника основної винагороди приватному виконавцю.

50. Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про відсутність підстав у приватного виконавця для закінчення виконавчого провадження у цьому випадку, оскільки кошти за виконавчим документом (постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця) стягувачу (ОСОБА_1) перераховані не були, тобто фактично постанова про стягнення основної винагороди приватному виконавцю виконана не була. Отже, оскаржувана постанова щодо закінчення виконавчого провадження №59564465 є передчасною, а незгода боржника з виконавчим документом не передбачає можливості для закінчення виконавчого провадження.

51. Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із вказаним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

52. Виконавче провадження, як вже зазначалось, є завершальною стадією судового провадження, в якій особа, на користь якої ухвалено судове рішення (стягувач) наділена, у визначених законом випадках, правом самостійно обирати спосіб виконання такого рішення.

53. Згідно з положеннями ~law35~ виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: справедливості, неупередженості та об'єктивності; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

54. Право щодо самостійного обрання способу виконання судового рішення полягає, зокрема, у можливості стягувача самостійно, на власний розсуд обирати приватного виконавця та співпрацювати із ним на відповідних договірних умовах.

55. ~law36~ визначено, що у випадку здійснення виконання рішення приватним виконавцем не стягується виконавчий збір, а виникає право у такого виконавця, у випадку виконання рішення, на основну та додаткову винагороди.

56. З аналізу положень ~law37~, які регулюють діяльність приватних виконавців та враховуючи приписи ~law38~, колегія суддів Верховного Суду приходить висновку, що основна винагорода приватного виконавця та виконавчий збір у виконавчому провадженню, що здійснює державний виконавець, хоча і виступають формами винагороди виконавців, однак, не є однаковими поняттями. Згідно з приписами ~law39~ спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.

57. Згідно з приписами ~law40~ основна винагорода приватного виконавця, у разі виконання ним рішення майнового характеру, нерозривно пов'язана із сумою, що підлягає стягненню, оскільки вираховується у відсотковому розмірі від неї, та стягується разом із цією сумою.

58. Отже, основна винагорода- це винагорода приватного виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми.

59. Судами встановлено, що стягнення коштів за наказом Господарського суду м. Києва у справі №910/11965/16 було фактично здійснено в межах виконавчого провадження №58266649 приватним виконавцем Корольовим В. В., цьому приватному виконавцю і було сплачену основну винагороду.

60. В межах виконавчого провадження №57756523 (в якому виконавчі дії здійснював позивач) фактичне виконання вказаного наказу не відбулось, оскільки постановою від 08 січня 2019 року ОСОБА_1 повернув стягувачу (ПП "Дніпровський краєвид 07") виконавчий документ - наказ №910/11965/16, виданий 21 листопада 2018 року Господарським судом міста Києва.

61. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки основна винагорода за виконання наказу №910/11965/16, виданого 21 листопада 2018 року Господарським судом міста Києва, приватному виконавцю, який здійснив фактичне виконання цього судового рішення, була сплачена, а тому були відсутні підстави для продовження виконавчих дій у цьому виконавчому провадженні.

62. Верховний Суд вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій ~law41~, ~law42~ та пункту 19 Порядку, що призвело до створення умов для стягнення з боржника подвійної суми основної винагороди приватному виконавцю за виконання одного судового рішення, що суперечить засадам справедливості, неупередженості, об'єктивності; співмірності, на яких базується виконавче провадження.

63. Водночас колегія суддів Верховного Суду вказує на безпідставність доводу Банка, викладеного у касаційній скарзі щодо порушення судом першої інстанції порядку ухвалення оскаржуваного судового рішення.

64. З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції (судове засідання від 22 серпня 2019 року) головуючим суддею ставилось на обговорення питання щодо продовження розгляду справи в порядку письмового провадження і представник Банку не заперечував проти цього.

65. Також є необґрунтованими доводи третьої особи щодо необхідності застосувати до спірних правовідносин правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі №910/1587/13, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суд від 18 квітня 2018 року у справі №761/11524/15-ц, в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №824/172/18-а; та доводи позивача щодо необхідності застосування правового висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладено в постанові від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18. У вказаних справах правовідносини виникли за інших фактичних обставин, а саме - щодо права державного виконавця на стягнення виконавчого збору.

66. Відповідно до частин 1 , 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

67. Враховуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню та наявністю підстав для прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

68. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3842,00 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 коп. відповідно до платіжного доручення №1571 ( №335740624711) від 18 липня 2019 року.

69. Окружний адміністративний суд міста Києва, приймаючи у цій справі рішення від 12 вересня 2019 року про задоволення позовних вимог в повному обсязі, стягнув судові витрати в сумі 3842,00 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 коп. на користь ОСОБА_1, шляхом їх безспірного списання з рахунків привтаного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2

70. Шостий апеляційний адміністративний суду, переглядаючи вказане рішення суду першої інстанції та приймаючи оскаржувану постанову, не здійснював розподіл судових витрат, оскільки залишив рішення без змін.

71. Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

72. Таким чином, враховуючи приписи статті 139 КАС України та результат судового розгляду судом касаційної інстанції, судовий збір підлягає розподілу.

Керуючись статтями 3, 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року у справі №640/13434/19 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути судовий збір в розмірі 3842,00 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 коп. на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1), шляхом їх безспірного списання з рахунків приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,17/52 А, 6-й поверх, офіс 610, РНОКПП НОМЕР_2).

Судді О. В. Калашнікова

М. В. Білак

В. М. Соколов