ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №520/9721/16-а

адміністративне провадження № К/9901/15758/18

адміністративне провадження № К/9901/15761/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М.,

суддів: Кравчука В.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційними скаргами ОСОБА_1 та Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі на постанову Київського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2016 року (головуючий суддя - Бескровний Я.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (головуючий суддя - Потапчук В.О., судді: Шеметенко Л.П., Семенюк Г.В.)

у адміністративній справі № 520/9721/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі місті Одеси (далі - Управління ПФУ) про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася через представника до суду з вказаним позовом, в якому просила зобов'язати Управління ПФУ поновити їй виплату пенсії з 7 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову, на підставі документів, що знаходяться в матеріалах її пенсійної справи з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що проживаючи на даний час в Ізраїлі, має право на виплату пенсії за віком відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009. Факт її проживання за кордоном за умови наявності громадянства України не може бути підставою для відмови у виплаті належних її пенсійних виплат.

Постановою Київського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, позов задоволено частково. Зобов'язано Управління ПФУ здійснити поновлення, з проведенням індексації, пенсії за віком ОСОБА_1, починаючи з 5 лютого 2016 року, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі останньої. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції в частині строку з якого має бути поновлена пенсія та способу її поновлення, а саме: зобов'язати Управління ПФУ провести поновлення їй пенсії з 7 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі документів, що знаходяться в її пенсійні справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що поновлення виплати пенсії має відбуватися на підставі документів, що є в пенсійній справі і шляхом її призначення знову на загальних підставах, як це визначено частиною третьою статті 35 Закону № 1058-IV. Крім того, відповідно до статей 1, 2, 6 Закону України від19 жовтня 200 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) вона має право на отримання компенсації. Також наполягає, що строки звернення до суду встановлені саме для подачі позову і не можуть бути направлені на обмеження виплат, у зв'язку з чим, з посиланням на статтю 46 Закону № 1058-IV та судову практику, просить поновити виплату пенсії з 7 жовтня 2009 року.

У запереченні на касаційну скаргу позивача Управління ПФУ просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на правомірність своїх дій при зупиненні виплати пенсії.

При цьому, Управління ПФУ також не погодилось з рішеннями судів попередніх інстанцій та звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права просить їх скасувати та постановити нове - про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що рішення Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 7 жовтня 2009 року, в той час як позивач виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю що в 1995 році. Крім того судами попередніх інстанцій проігноровано Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, відповідно до якого закріплено обов'язок особи, яка звертається за призначенням пенсії подати до органу Пенсійного фонду України заяву та необхідні документи для призначення пенсії. Однак, позивач до цього часу має постійне місце проживання в Ізраїлі, тобто за межами України та особисто за призначенням пенсії до управління не зверталася та не надавала документи.

У відповіді на відзив позивач зазначає про необґрунтованість доводів відповідача.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційних скарг та заперечення на них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір суди встановили, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується закордонним паспортом серії НОМЕР_2 виданий 29 грудня 2016 року та закордонним паспортом серії НОМЕР_1, виданий 16 лютого 2017 року та діє до 16 лютого 2027 року. З 1989 році позивачу призначено пенсію за віком.

23 травня 1995 року позивач виїхала до постійного місця проживання до Держави Ізраїль. Починаючи з 1995 року пенсія пенсійним органом їй не виплачується.

5 лютого 2016 року представник позивача, діючи на підставі належним чином посвідченої та апостильованої довіреності, звернувся особисто безпосередньо до відповідача із особистою заявою позивача про поновлення виплати пенсії, нотаріально посвідченою та апостильованою, разом з оригіналами усіх необхідних документів для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом відповідача на супровідному листі.

Листом №24/Д-01 від 8 лютого 2016 року відповідач витребував оригінали документів, які вже надавалися разом з попереднім зверненням. При цьому зазначив, що як тільки дані документи будуть ще раз пред'явлені виплата пенсії буде поновлена у найкоротший термін.

22 квітня 2016 року повторно, на виконання листа відповідача, представник позивача, знову звернувся особисто до відповідача з оригіналами усіх необхідних документів для огляду та засвідчення копій.

29 квітня 2016 року пенсійним органом винесено рішення № 2313 про відмову у призначенні пенсії.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадянин України, який проживає на території України, що передбачено приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року, а тому пенсія позивачу має бути поновлена шляхом її призначення на загальних підставах з часу звернення до відповідача із заявою про її поновлення. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що пенсія має бути проіндексована. Вимоги про компенсацію позивачу втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати суд також визнав такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується в повному обсязі з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено що, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Таким чином, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ мало відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що безумовно позивач як громадянин України має право на поновлення виплати призначеної їй пенсії.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що підстави для поновлення позивачу виплати пенсії виникли з дати її звернення до відповідача з заявою щодо поновлення пенсії, тобто з 5 лютого 2016 року.

Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції діючій до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Статтею 100 КАС України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до частини другої цієї статті позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Отже, даний спір повинен розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку. Підстав для поновлення строку звернення до суду, які б можна було вважати поважними, позивачем не наведено.

З огляду на вищевказане, з урахуванням часу звернення ОСОБА_1 з позовом до суду (8 серпня 2016 року), що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті, позовні вимоги в частині поновлення виплати їй пенсії підлягають задоволенню з 8 лютого 2016 року, позовні вимоги за період з 7 жовтня 2009 року по 7 лютого 2016 року включно, підлягають залишенню без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15 відповідно), а також від 8 червня 2016 року (справи № 21-174а16).

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду про поновлення пенсії позивача з проведенням індексації, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду. Тож, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії не підлягають задоволенню,

Посилання позивача в касаційній скарзі на частину третю статті 35 Закону №1058 в частині, що поновлення виплати пенсії має бути здійснено шляхом її призначення на загальних підставах, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 35 Закону №1058, якщо виплату пенсії особі з інвалідністю було припинено у зв'язку з відновленням здоров'я або якщо вона не отримувала пенсії внаслідок нез'явлення на повторний огляд без поважних причин, то в разі наступного визнання її особою з інвалідністю виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності знову за умови, що після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. Якщо минуло більше п'яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах.

Тобто, вказана норма права регулює зупинення одного виду пенсії (по інвалідності) і у разі, якщо після такого зупинення минуло більше п'яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах (тобто, з дотриманням вимог Порядку №22-1 та наданням відповідних документів для підтвердження права на отримання саме цього виду пенсії). Вказана норма насамперед регламентує поновлення виплати пенсії по інвалідності, яка за своєю суттю залежить від здоров'я особи та наявності у неї інвалідності, у зв'язку з чим не може бути застосована до спірних правовідносин щодо поновлення виплати пенсії за віком.

Посилання позивача на те, що у разі поновлення виплати пенсії без такого уточнення, їй буде поновлено виплату пенсії у розмірі, який був на час зупинення виплати пенсії, не заслуговують на увагу, оскільки, по-перше, ці правовідносини ще не виникли, а по-друге, законодавством передбачено право звернення до пенсійного органу з питань перерахунку пенсії.

Також колегія суддів не приймає посилання позивача на статтю 46 Закону № 1058, частиною другою якої визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки в даному випадку пенсія позивачу не нараховувалася. Крім того, припинення нарахування та виплати відбувалося на підставі чинного на той час законодавства.

Стосовно доводів касаційної скарги відповідача, що позивачем не подано заяву про відновлення виплати пенсії особисто або законним представником, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Колегія суддів звертає увагу, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем, що підтверджується переліком до заяви.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

В свою чергу, частиною третьою статті 123 КАС України встановлено що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Аналогічні наслідки пропуску строку також були передбачені статтею 100 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року, що була чинною на момент подання позовної заяви).

Відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 345, 351, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі здійснити поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1, починаючи з 8 лютого 2016 року на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі останньої.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі місті Одеси про зобов'язання вчинити певні дії за період з 7 жовтня 2009 року по 7 лютого 2016 року включно - залишити без розгляду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

В.М. Кравчук

Л.Л. Мороз,

Судді Верховного Суду