Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.10.2020 року у справі №640/20740/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 640/20740/19

адміністративне провадження № К/9901/23765/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В. М.,

суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року (суддя Чудак О. М. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року (судді Шурко О. І., Василенко Я. М., Кузьменко В. В. ) у справі № 640/20740/19 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва, треті особи: Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури міста Києва, ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва (далі - КДКА м. Києва, відповідач), треті особи:

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури міста Києва (далі - КДКА міста Києва, третя особа), ОСОБА_2, у якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача від 22 листопада 2017 року № 38 про припинення права на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2151, виданого Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури від 24 лютого 2005 року на підставі рішення № 17-19-15.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" та Регламенту кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, затвердженого рішенням ради адвокатів України від 16 лютого 2013 року № 77.

Відповідач на підставі недостовірної інформації, наданої громадянином ОСОБА_2 та народним депутатом України В. Шкварилюком, зробив помилковий висновок про те, що станом на 18 січня 2005 року ОСОБА_1 мав стаж роботи у галузі права менше двох років.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 залишив без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Приймаючи означені рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що про спірне рішення КДКА м. Києва від 22 листопада 2017 року № 38 позивач та, відповідно, його представник (який згідно з довіреністю від 13 серпня 2018 року уповноважений представляти інтереси позивача щодо ведення справи по відновленню права на заняття адвокатською діяльністю) були обізнані щонайменше 06 грудня 2018 року, коли представник позивача Дем'янюк В. П. звернувся до голови КДКА із заявою, в якій зазначив конкретні реквізити спірного рішення - дату та номер, натомість, з даним позовом до суду звернувся лише 28 жовтня 2019 року, тобто майже через рік.

Посилання представника позивача, як на підставу поважності причин пропуску строку звернення до суду, на неотримання копії спірного рішення та неодноразове звернення до відповідача із запитами про надання його копії, тобто здійснення заходів для отримання оскаржуваного рішення для звернення до суду з позовом, суди визнали необґрунтованими та безпідставними. Суди дійшли висновку, що наведені представником позивача обставини не доводять поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки не свідчать про наявність об'єктивних причин, які дійсно істотно перешкоджали ОСОБА_1 (були непереборними та не залежали від його волевиявлення) реалізувати своє право на судовий захист у встановлений строк.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Основним доводом касаційної скарги є те, що прийнятими в цій справі судовими рішеннями порушено право позивача на звернення до суду за захистом своїх прав, гарантованих статтею 55 Конституції України. Так, скаржник вказує про те, що у відзиві на позов відповідачем було заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин положень пункту 7 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), однак суд самостійно змінив суть заявленого клопотання та залишив позов без розгляду на підставі КАС України, тобто вирішив по суті зовсім інше клопотання. В оскаржуваних рішеннях судами безпідставно вказано про те, що позивач мав можливість оскаржити в судовому порядку спірне рішення КДКА м. Києва в 2018 році, яке фактично не отримувалось позивачем і з текстом якого він не був ознайомлений. Судами зроблено помилковий висновок про те, що отримання оскаржуваного рішення після спливу строку на його оскарження не є підставою для поновлення строку звернення до суду. На підтвердження власної позиції скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалах про відкриття касаційного провадження.

Ухвалою від 02 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У відзиві на касаційну скаргу голова КДКА м. Києва Орлов І. Ф. просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін, посилаючись на те, що КАС України передбачено як загальний строк звернення до суду, так і спеціальний, який визначається відповідними законами. В даному випадку нормами статті 32 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю з підстав, передбачених пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Таким чином для оскарження до суду рішення КДКА м. Києва, яке є предметом судового розгляду, законодавчо встановлено спеціальний строк, який становить тридцять днів з дня прийняття зазначеного рішення. При цьому, відлік строку звернення до суду розпочинається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав та інтересів. На переконання відповідача, ОСОБА_1, надаючи довіреність від 13 серпня 2018 року на представництво його інтересів Дем'янюком В. П., знав про наявність спірного рішення КДКА м. Києва. Крім того, в грудні 2018 року та у вересні 2019 року представник позивача звертався до відповідача із заявами про видачу копії спірного рішення, яке він отримав 19 вересня 2019 року. З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 28 жовтня 2019 року, що свідчить про недотримання тридцятиденного строку для оскарження спірного рішення та подання позову з пропуском строку звернення до суду. Всі ухвали Верховного Суду, на які представник позивача посилається в касаційній скарзі, є процесуальними та не містять правових висновків щодо підстав пропуску та поновлення строків звернення до суду, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

У відповіді на відзив на касаційну скаргу представник позивача наголосив, що строк звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 пропустив саме з вини відповідача, який прийняв спірне рішення без участі позивача та не направив його копію протягом трьох днів з дня прийняття.

Ухвалою від 27 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями частини 3 статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному статті 242 КАС України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Росії ", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною п'ятою статті 125 Основного Закону визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

За визначенням частини 1 статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У свою чергу, частина 1 статті 5 КАС України визначає, що кожен має право в порядку, встановленому частина 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Строк звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 122 КАС України, за приписами частини першої якої, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 122 КАС України або іншими законами. Частиною третьої цієї статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи статтею 122 КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.

Таким чином поновлення установленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Тобто, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й установленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Водночас, норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Так, 22 листопада 2017 року КДКА м. Києва прийняла рішення № 38, яким припинила право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2151 видане Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 24 лютого 2005 року на підставі рішення № 17-19-15. У цьому рішенні зазначено, що воно може бути оскаржене до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України або до суду у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Однак, позивач не скорився правом досудового врегулювання спору шляхом оскарження рішення до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України, натомість 28 жовтня 2019 року звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

На обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду позивач зазначав про те, що в 2018 році з мережі Інтернет він отримав неофіційну інформацію про припинення його адвокатської діяльності рішенням КДКА м. Києва від 22 листопада 2017 року № 38. З метою перевірки вказаної інформації та з огляду на перебування позивача за межами країни останній уповноважив свого представника Дем'янюка В. П. звернутися до відповідача з відповідним запитом. Однак, відповідач двічі відмовив представнику позивача в наданні запитуваної інформації та засвідченої копії рішення від 22 листопада 2017 року № 38. На початку січня 2019 року представник позивача з офіційного сайту Ради адвокатів міста Києва та КДКА м.

Києва роздрукував інформацію щодо ОСОБА_1, який числився діючим адвокатом. У 2019 році представник позивача на повторний запит до відповідача отримав копію спірного рішення, з якого дізнався про підтвердження інформації щодо припинення адвокатської діяльності ОСОБА_1.

Однак, суди правильно визнали необґрунтованими твердження представника позивача про те, що у період з 2017 року по 2019 рік у позивача було відсутнє офіційне підтвердження наявності рішення органу адвокатського самоврядування про припинення права на заняття адвокатською діяльністю. З листа Національної асоціації адвокатів України суди встановлили, що 21 березня 2018 року адміністратором Першого рівня бази даних Єдиного реєстру адвокатів України - Радою адвокатів міста Києва внесено до реєстру відомості про припинення права на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2151, виданого Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 24 лютого 2005 року на підставі рішення №17-19-15, та цього ж дня адміністратором Другого рівня бази даних - Радою адвокатів України вищезазначені відомості були підтверджені.

Водночас, дослідивши наведені позивачем обставини, суди попередніх інстанцій установили наступне.

Довіреністю від 13 серпня 2018 року, посвідченою нотаріусом міста Халландейл, штат Флорида, США Галіною Здановіч, позивач уповноважив Дем'янюка В. П., зокрема на представництво щодо ведення справи по відновленню його права на зайняття адвокатською діяльністю, зокрема: подавати заяви та інші документи до КДКА м.

Києва, КДКА міста Києва, Національної асоціації адвокатів України, витребувати довідки, витяги та інші документи, необхідні для відновлення його права на заняття адвокатською діяльністю тощо.

Крім того, 28 листопада 2018 року між позивачем та адвокатом Дем'янюком В. П. було укладено договір про надання правової допомоги № 99, з якого видно, що предметом угоди є захист прав та представництво інтересів ОСОБА_1, у тому числі з питань відновлення його права на зайняття адвокатською діяльністю.

06 грудня 2018 року представник позивача Дем'янюк В. П. звернувся до голови КДКА м. Києва з заявою, у якій зазначив, що ОСОБА_1 уповноважив його оскаржити в судовому порядку рішення КДКА м. Києва від 22 листопада 2017 року № 38 про припинення права на зайняття адвокатською діяльністю, у зв'язку з чим просив надати копію такого рішення.

За результатами розгляду вказаної заяви відповідач листом від 26 грудня 2018 року № 2/671-33с-16 повідомив Дем'янюка В. П. про відсутність правових підстав для надання запитуваних документів, оскільки довіреність від 13 серпня 2018 року засвідчена безпосередньо заявником та до звернення не додано в якості додатків її оригінал або нотаріально засвідчену копію.

12 грудня 2018 року представник позивача Дем'янюк В. П. звернувся до голови КДКА м. Києва з адвокатським запитом, у якому зазначив, що ОСОБА_1 уповноважив його оскаржити в судовому порядку рішення КДКА від 22 листопада 2017 року № 38 про припинення права на зайняття адвокатською діяльністю, та у зв'язку з підготовкою матеріалів позовної заяви про визнання недійсним такого рішення, просив надати його копію.

За результатами розгляду вказаного запиту відповідач листом від 18 грудня 2018 року № 2/668-33с-16 повідомила Дем'янюка В. П. про відсутність правових підстав для надання запитуваної інформації, оскільки договір про надання правової допомоги від 28 листопада 2018 року № 99 не містить будь-яких доказів, що його укладено у м. Маямі (США) та що його підписано ОСОБА_1, у КДКА м. Києва є сумніви щодо достовірності ордеру серії КС № 459936 на представництво інтересів останнього.

12 вересня 2019 року представник позивача Дем'янюк В. П. звернувся до голови КДКА м. Києва з адвокатським запитом, у якому зазначив, що в мережі Інтернет міститься інформація щодо прийняття КДКА м. Києва рішення від 22 листопада 2017 року № 38 про припинення права на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1, у зв'язку з чим просив надати його копію.

За результатами розгляду такого запиту, представник позивача Дем'янюк В. П. 19 вересня 2019 року наручно отримав відповідь відповідача у вигляді листа від 18 вересня 2019 року № 02/1076-33с-16 разом із копією оскаржуваного рішення, що підтверджується підписом останнього на копії такого листа.

Отже, копію спірного рішення представник позивача отримав 19 вересня 2019 року, що підтверджується матеріалами справи.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - ~law30~).

~law31~ визначено, що право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі: 1) подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 2) визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його померлим; 3) смерті адвоката; 4) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю; 5) встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі.

За правилами частини третьої цієї статті право на заняття адвокатською діяльністю припиняється, зокрема з підстав, передбачених пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, - з дня прийняття кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури відповідного рішення.

У разі припинення права на заняття адвокатською діяльністю з підстав, передбачених пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, копія рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у триденний строк з дня його прийняття надсилається адвокату та відповідній раді адвокатів регіону. Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про припинення права на заняття адвокатською діяльністю може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.

Оскарження такого рішення не зупиняє його дії (частина четверта статті 32 Закону).

Отже, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про припинення права на заняття адвокатською діяльністю, у зв'язку з установлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України, встановлено тридцятиденний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З установлених судами обставин справи слідує, що про спірне рішення КДКА м.

Києва ОСОБА_1. дізнався щонайменше у листопаді - грудні 2018 року, водночас позов подано 28 жовтня 2019 року, тобто з пропуском законодавчо встановленого тридцятиденного строку.

Разом із тим суди попередніх інстанцій врахували ту обставину, що ОСОБА_1 не був присутній на засіданні КДКА м. Києва 22 листопада 2017 року та взагалі перебував поза межами України. Проте, копію оскаржуваного рішення уповноважений представник позивача Дем'янюк В. П. отримав 19 вересня 2019 року, а позов подано 28 жовтня 2019 року, тобто майже через 40 днів.

Таким чином суди правильно встановили, що строк звернення до суду з даним позовом пропущений.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України.

За правилами частини 3 та 4 статті 123 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень), якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", заява № 23436/03, пункти 22-23).

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Зважаючи на те, що позивачем та його представником не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду, що належним чином відображено в оскаржуваних судових рішеннях, Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду.

Суд зауважує, що посилання скаржника на ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження, як на правову позицію у подібних правовідносинах, є необґрунтованими, оскільки згідно з нормами процесуального закону висновки Верховного Суду викладаються у постановах, а не в ухвалах з процесуальних питань.

Доводи скаржника про те, що суд вирішив по суті інше клопотання відповідача, аніж те, що було заявлено, є безпідставними, оскільки суд обґрунтовано, виходячи зі змісту поданого відповідачем відзиву на позов, розцінив у якості клопотання прохання останнього застосувати до спірних правовідносин положення пункту 7 частини 1 статті 240 КАС України, а посилання на пункт 7 - технічною помилкою.

Решта доводів скаржника не спростовують висновків судів та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин. З огляду на це підстави для задоволення касаційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваних судових рішень - відсутні.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України закріплено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись 341,345,349,350,356,359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. М. Соколов Л. О. Єресько А. Г. Загороднюк